ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА МЕТАФОРА ЯК ВИРАЗНИК ІДІОСТИЛЮ ПИСЬМЕННИКА

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).
// Українська мова - мова державна: Збірник наукових праць / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: ДІППО, 2009. – С. 144 - 152.

Оказіонально утворене нове слово - це завжди витвір індивідуально-авторської мовотворчості, що ґрунтується на своєрідному експерименті з мовою. Саме пошук митцями оригінального, образного, небуденного слова призводить до порушення мовного механізму традиційної системи семантичних відношень, інерції мови, узуальних стереотипів та канонів. Статус авторської («естетичної», «образної» (Дж.Кемпбелл Конрад), «оказіональної» (Н.Фельдман), «діафори» (Ф.Уілбрайт), «креативної», «мовленнєвої» (В.Виноградов), «стилістичної» (Б.В.Томашевський), «індивідуально-стилістичної» (О.В.Калінін), «протометафори» (перед-, до-метафори) (В.Костров), «компресованої» (І.Шатуновський)) метафори традиційно визначається у полярному протиставленні до мовної («побутової» (Д.Муравйов), «епіфори» (Ф.Уілбрайт), «конвенційної», «узуальної», «стертої», «згаслої», «сухої», «мертвої» і под.) метафори. Подібне білатеральне сприймання метафоричного феномену ґрунтується на сосюрівській дихотомії мова/мовлення і є умовним, оскільки межі між мовними й індивідуальними метафорами важко маркувати.
Метою пропонованої розвідки є з’ясування ознак індивідуально-авторських метафор, розкриття ролі вказаних метафор у маніфестації ідіостилю письменника, висвітлення механізмів розкриття через парадигму образів творчого вияву автора, його самобутності.
«Загальномовні метафори, як правило, нездатні створювати стилістичного ефекту через свою стерту образність... Потрібен спеціально організований контекст, щоб оживити «стерту», «згаслу» метафору» [5, с.26]. Мовні метафори розуміємо як узуальні нормовані переносні значення слів і розглядаємо щодо використання їх автором у художньому мовленні з певною естетичною та онтологічною метою. Авторську метафору як мовно-естетичну категорію визначаємо як безсистемну, суб¢єктивну, невідтворювану, ненормативну, дифузну, нерегулярну категорію, яка характеризується невичерпністю значення, полісемантичністю. Завдяки своїй внутрішній формі оказіональна метафора здатна набувати в контексті різних відтінків значення, постійно нарощувати їх, надаючи слову статусу поетичної номінації, оскільки внутрішня форма є своєрідним осердям поетичного в мові та мовного в поезії. До корпусу дефініцій образної метафори додаємо синхронність, тимчасовість, контекстуальну залежність. Індивідуально-авторські метафори сприймаються як семантичні неологізми, бо їх вживання, як правило, одноразове та неповторюване. Несподівані асоціативні зв¢язки між віддаленими поняттями найчастіше і є поетичною знахідкою автора. Створення оказіональних метафор тісно пов¢язане з гумбольдтдіанською ідеєю «енергеї», з постійнодіяльною роботою духу, з формуванням духовного початку взагалі. Авторський метафоричний образ має значний прагматичний потенціал за рахунок іманентно притаманного йому рудименту семантичної структури, що вміщує експресивні, емоційно-оцінні елементи значення. В мовленнєвих метафорах «узуальні сполучення інтенціоналів та імплікаціоналів замінюються оказіональними, зумовленими індивідуальними особливостями сприймання дійсності... Смислова структура образних метафор визначається взаємодією двох чинників: експліцитної - базової структури (носій денотативної інформації) та імпліцитної - інтродуктивної структури (маркер оказіональних конотацій). Ці дві структури знаходяться в контрадикторних відносинах, обумовлених їх семантичною несумісністю» [14, с.16]. Художній оказіоналізм, як зазначає більшість вчених (І.Дегтярьов, С.Єрмоленко, А.Коваль, Л.Кноріна, С.Левін, М.Румлянський, С.Саркісова, В.Чабаненко та ін.), виникає унаслідок свідомого, стилістично вмотивованого відхилення від загальномовних норм. Зовнішнім вираженням образного змісту слова є його незвична/нестандартна сполучуваність. Оказіональні метафори «виникають тоді, коли слово потрапляє у невластиве для нього оточення. Це має місце найчастіше тоді, коли сполучуваність будується на незвичному зближенні слів, далеких логічно і семантично, а іноді стилістично контрастних, на порушенні звичайних норм сполучуваності» [6, с.18]. Індивідуально-авторське поєднання слів є суб¢єктивно-стилістичним, воно уможливлюється неординарним художньо-асоціативним мисленням. Доречно згадати зауваження Г.Й.Винокура про те, що у художньому (поетичному) мовленні слово є рефлектувальним, автор ніби шукає й відкриває в ньому «найближчі етимологічні значення», які цінні в цьому разі не своїм етимологічним змістом, а прихованими в них «можливостями образного застосування». «Ця поетична рефлексія оживляє у мові мертве, мотивує немотивоване» [2, с.248-249].
Індивідуально-авторська метафора є первиннішою в онтологічному плані, ніж загальномовна метафорична структура. Оскільки «не ідіолект є формою соціальної мови, а соціальна форма (літературна мова чи територіальний діалект) є формою, атрибутивною характеристикою ідіолекту» [9, с.60]. Оказіональна метафора з часом поступово втрачає іманентний інгредієнт своєї структури (образність) і набуває статусу конвенційно-узуального метафоричного знака. Хоча, можлива і зворотна рефлексія, тобто процес поновлення внутрішньої форми, введення мовних метафор до образної системи, їх функціональна трансформація в індивідуально-образні метафоричні вислови.
Контекстом для функціонування традиційно-мовних метафор є конвенційний узус. Тоді як природною сферою мовленнєвих образів є поетична мова. Враховуючи лінгво-естетичну теорію поетичної мови О.О.Потебні, концепції О.Веселовського, В.Виноградова, Г.Винокура, В.Григор¢єва, С.Єрмоленко, Л.Єфімова, В.Калашника, Є.Куриловича, Ю.Лазебника, Б.Ларіна, М.Ласло-Куцюк, Я.Мукаржовського, Н.Павлович, схиляємося до думки про те, що матеріалом поетичної мови є загальнонародна мова. До того ж об¢єктом науки про поетичну мову має бути не сама мова, як суспільне явище, а поняття про її особливе застосування, створене під певним кутом зору. У структурі художнього твору втілюється зв¢язок письменника з літературною мовою своєї епохи, виражається авторське ставлення до способів перетворення і поетичного використання мови. Йдеться про пристосування літературної мови до нових умов, до модерної часової епохи, про постійний процес збагачення її експресивних можливостей.
Цікавою є версія Ю.Лотмана, який веде мову про те, що поетично-художнє мовлення як природне середовище авторської метафори вибудовується за двома принципами: 1) «текст як світ» та 2) «світ як текст» [10].
Згідно з першим принципом світ, сконструйований в адекватних системах, варто розглядати як своєрідну «фотографію» (зображення), ідентичну картину дійсності, збудовану за допомогою мовно-зображувальних засобів. За цим, безумовно, стоїть концепція дзеркального відображення життя, аналогічної транскрипції довкілля. Сприймаючи мову як світ, ця теорія ґрунтується на прагненні усунути різницю між змальованим об¢єктом (життям) і моделювальними засобами (мовою). Відповідно до чого глибина метафори лежить на поверхні тексту і є матеріалізованою, тобто репрезентована мовними засобами предмета висловлювання (світу). Прикладами такої поетичної моделі світу може бути (за термінологією В.Шкловського) поезія «факту», тобто мовотворчість так званого соціального замовлення, а також неокласична, символічна, неореалістична та необарокова метафорика.
Другий принцип поетичного моделювання - «світ як текст» - це «естетика не тотожності, а протиставлення. Звичними для читача способами моделювання дійсності митець слова протиставляє свій, оригінальний зв¢язок між предметами і вербальними знаками, що їх позначають, і цей зв¢язок поет вважає істинним». Таким чином, світ стає фікцією, певним текстом, мовою, яку треба розшифрувати. Активне використання метафор у поетичному мовленні пояснюється спробою митця-носія мови створити власний світ (раціонально-чуттєвий, логічно-алогічний, реалістичний тощо), не просто упорядкувати по-іншому явища дійсності (для цього достатньо метонімічного мислення), а сповнити новий світ новим змістом, змінивши набір ознак понять (за: [7, с.221]). «Кожна індивідуальність ... несе в собі питомий знак не тільки естетичної, а й життєвої свіжості й новизни, бо саме своїм художнім світом митець слова корегує суспільну свідомість, відкриваючи перед нею якийсь новий аспект дійсності. Це особливо стосується тих творів, кожен із яких моделює цілком автономний, опертий на власні закони світ, коли реципієнтові запропоновано вийти за його межі, подивитися на нього як на джерело інформації про цю дійсність, її модель» [1, с.152].
Індивідуально-образна метафора постає моделлю інтенційно-умовного, ефемерного світу, що не ідентифікується з реальною формою буття. Останнє почасти пов¢язане із феноменом «гри у стихії мови» (М.Ґайдеґґер). До цієї мовно-естетичної категорії зверталися у своїй творчості Ф.Ніцше, Л.Вітгенштейн, М.Ґайдеґґер, М.Бахтін, Г.Ґадамер, Ж.Дерріда, Р.Барт, П.Валері та ін. Поет прагне створити ілюзію реальності, подає читачеві не повідомлення (інформацію), а матеріальну річ, артефакт (джерело інформації), і, щоб зрозуміти її, потрібно відсторонитися від референтності (тобто виконати умови відриву від практичної функції) і встановити принципи взаємин між вилученими з нього елементами та їх властивостями. Оказіональна метафора є мовою, що прагне стати світом, оскільки постає не тільки збудником естетичних почуттів, а викликає у психіці реципієнта-читача емоції та переживання, які не дає реальна дійсність. «Мова Поета - це не мова явищ та сутностей, у якій моделюються значення уявного, можливого. Якщо Мова Мовлення - це влада семантики над світом, то Мова Поета (егоцентрична мова) - це влада прагматики над семантикою (мовною картиною світу), це вияв людського фактора у мові» [8, с.65-66].
Утвердження нового йде шляхом діалектичного закону заперечення усталеного, звичного, буденного, у зв¢язку з цим суттєвим для поетичного мовлення є явище відхилення від норми, оскільки «той, хто продукує метафоричний оказіоналізм-новацію, свідомо деформує норму, відчуваючи при цьому естетичне задоволення від своїх мовотворчих здібностей, а той, хто його сприймає, дивується і, хистові автора, і в свою чергу, дістає естетичне задоволення від співучасті в акті творчості... Стилістична виразність метафоричних оказіоналізмів завжди пов¢язана з тим, що вони деавтоматизують мовні стереотипи і владно стимулюють читачеву/слухачеву співтворчість» [18, с.160-161]. Я.Мукаржовський акцентує увагу на тому, що процес створення індивідуально-авторських метафор «здійснюється не стільки для того, щоб служити меті повідомлення, скільки для того, щоб висунути на перший план сам акт вираження, говоріння (мовлення)» [12, с.328]. У контексті висловленого поезія постає досвідом слів і мови, досвідом промовляння. «Саме за допомогою актуалізації, оказіональна метафора робить витонченішим уміння поводитися з мовою загалом, вона дає змогу мові значно гнучкіше пристосовуватися до нових завдань і багатше диференціювати свої засоби вираження» [12, с.338].
Через метафоричне слово носій мови прагне вийти за межі знайомого, запропонувати на мовній палітрі нову сукупність семантико-синтаксичних відношень, нові закономірності, новий спосіб семантико-синтаксичних зв¢язків, тобто власну інтерпретацію мовно-естетичної норми. Мовець може самостійно витворювати певні правила метафоричного синтезу, оскільки контекст поетичного дискурсу створює свої закони, певний оказіональний стандарт. Підсумовують вищевикладене слушні міркування М.Ріффатера: «поет будує світ не на якійсь ідеальній нормі, а на власному розумінні норми» [16, с.34]. Митець слова, відчуваючи витворену ним мовну систему як цілісну структуру, може її нормативно поширювати, виробляти мовно-естетичний канон літературної мови. Створювач авторських метафор поетичною практикою так чи інакше з¢ясовує свої пріоритетно-мовні зацікавлення, визначає яким він бачить розвиток кодифікованого узусу. У результаті кореляції зі світом митець не стільки відображує (за дзеркальним принципом) реальність у метафорі, скільки створює картину (власну інтерпретацію), своєрідну словесно-знакову та когнітивну макромодель дійсності, пропонує замість колективного досвіду пізнання довкілля свій власний досвід. Поетична метафора пов¢язана не тільки із мовним втіленням бачення світу автором, а служить орієнтиром у цьому світі, віддзеркалює мовні норми своєї епохи, відбиває аксіологічні, соціо-культурні канони певного етносу. Слово стає засобом у процесі створення картини поетичного бачення світу, зазнаючи творчої обробки й трансформації в плані форми/змісту.
Останнє традиційно ототожнюють із поняттям «ідіостиль». Саме індивідуальний стиль постає своєрідною маніфестацією авторської моделі світу. Стиль «не тільки спосіб індивідуально-художнього світостворення, - веде мову І.Подгаєцька, - а й спосіб передання цього світу читачам» [15, с.42]. Вчені-лінгвісти вважають, що поняття «стиль» охоплює винятково мовний шар художнього твору, тобто його зовнішню форму, і є «індивідуальним використанням мови» (К.Фосслер), «сумою усіх рис індивідуальної мовленнєвої системи» (К.Гертнер) і под. При цьому акцентується увага на експресивному характері стилю (М.Ріффатер, Б.Томашевський, І.Фонадь та ін.), який досягається трансформацією автором загальновживаних мовних елементів, а саме їх свідомою диференціацією, комбінуванням, з метою витворення авторського імагенативного світообразу (В.Виноградов, П.Гіро, В.Гурний, Ж.Марузо та ін.). Ця ідея знайшла своє втілення та подальше опрацювання у наукових розвідках багатьох теоретиків ХХ ст. Окрім цього, стиль пов¢язують з індивідуальною структурою сил, що формують поетичний світ автора (В.Кайзер), з біологічними потребами людини (Л.Шпітцер), з індивідуальною та колективною психікою (Ю.Кляйнер), з таємною міфологією письменника (Р.Барт).
Здебільшого «ідіостиль» розуміють як «сукупність усіх мовно-зображувальних засобів автора, що реалізують його ідіолект - динамічне мисленнєве утворення, яке відбиває авторське бачення світу, структурні зв¢язки цього мисленнєвого утворення» [4, с.171]. Констатують, що індивідуальний стиль (ідіолект) - це сукупність «мовно-виразових засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших... Ідіолект - це також своєрідна мова окремого індивіда» [3, с.304]. Поняття «індивідуальний стиль» насамперед застосовують щодо стилю майстра слова, письменника. І.Франко писав: «... кожний письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова» (за: [3, с.304]). Мовна особистість майстрів слова, їх ідіостиль охоплюється: 1) мовою їх творів; 2) ставленням до мови як до суспільного історико-культурного явища; 3) використанням мовних різновидів у комунікативних ситуаціях. При цьому важливо враховувати загальні процеси поетичної мови, їх зв¢язок із мовою століття. «Стиль не можна розглядати як статичне явище. Декодуючи авторський текст, треба враховувати не лише динамічну природу його творення, а й комплекс оцінок та інтонацій мовця, його комунікативних настанов, зумовлених зміною суспільно-соціального контексту, в якому розглядаються стилістика автора і стилістика адресата, загалом, дискурс (різні типи мовного вживання, прагматична інтерпретація, занурення у життя) авторського твору» [3, с.266], оскільки покоління нової доби формує новий лексико-асоціативний комплекс значень, нові асоціації, що пов¢язані з уявленнями, почуттями, емоціями носіїв мови. Дослідження ідіолекту поета-мовця може здійснюватися не тільки з позицій внеску митця слова в літературну мову, і бути об¢єктом історії української літетературної мови, а й з позицій декодування художнього тексту, інтерпретації естетичної функції мови. Останнє є сферою зацікавлень лінгвістичних досліджень мови художньої літератури. Г.В.Маклакова доречно зауважує, що «вивчення ідіолекту письменника завжди передбачає виявлення провідних змістовних і конструктивних - з позицій семантики - констант, які оформлюють його структуру, де на першому плані вертикальні (парадигматичні) звязки, тобто певні співвідношення між елементами мови, об¢єднаними у свідомості автора або читача деякими асоціаціями» [11, с.110-114]. У світлі сказаного постає власне лінгвістичний аспект своєрідності світобачення у мовних образах (метафорах) цілісної словесно-образної системи творів. Останнє дослідники пропонують описувати через образні парадигми (Л.І. Єфімов, Н.О. Луценко, Н.В. Павлович, І.І. Степанченко). Під «парадигмою образів розуміємо стійкий семантичний інваріант, що реалізується на поверхневомовному рівні у ряді вихідних образів» [13, с.105]. І.І.Степанченко визначає парадигми як «додаткові ряди ... «предметних» образів, що беруть участь у процесі формування наскрізних образно-поняттєвих одиниць позамовного рівня - антиномій» [17, с.42-43].
Тому логічним є розуміння образної парадигми як своєрідної векторної величини, як напряму варіювання авторизованих концептів в образній іпостасі художнього мовлення письменника (за: [11, с.110-114]). Парадигми можуть виникати як на підґрунті національно-когнітивної бази, репрезентуючи специфічно-національні, аксіологічно-культурні структури, так і витворювати суто авторські варіації. За виявленими парадигмами словесно-художньої творчості (особливості авторського слововживання, ключові/домінувальні поняття мовотворчості письменника, образні парадигми тощо) простежуються характерні риси образного світобачення, своєрідність індивідуально-мовної картини митця. До складу художньо-образних парадигм входять ключові слова, які ми розуміємо як асоціативно-смислові, емотивно-експресивні, композиційні, центри та репрезентанти ідейно-художньої концепції поетичного твору. Навколо ключових слів створюється, так би мовити, конотативне поле - особливий мікросвіт (душа, доля, пам’ять, любов і под.). В авторських метафорах усталюються асоціативні зв¢язки слів, характерні для мовно-індивідуальної свідомості митця, власне авторська інтерпретація синтагматики/парадигматики цілих розрядів лексем. Своєрідна, неповторна гра стилетворчих засобів поета, естетичне забарвлення письма, відцентрова сила органічного художнього стилевідчуття, репрезентація у поетичних творах улюблених метафор надає підстави вести мову про індивідуально-творчий вияв та самобутність автора.
Висновки. Авторська метафора має статус поліфункціональної категорії, оскільки вона є моделлю уявного світу, закріпленого в мові через призму творчого мислення поета. Інноваційна метафора сфокусована на інтерпретації інтра-/екстрасвіту митця, онтологічно стверджуючи його мовну особистість. Вона є способом створення індивідуально-образного світу письменника, одним із найважливіших жанро-, тексто-, стилетворчих засобів майстрів слова. Мовленнєві метафороутворення постають потужним гносеологічним механізмом, емоційно-оцінним, нормативним її джерелом, мовно-естетичним та етичним ресурсом. В оказіональних метафорах потенційні смисли стають актуальними. Процес авторського метафороутворення перетворюється в акт утвердження індивідуального світорозуміння і постає виразником ідіостилю поета, репрезентує його самобутність, специфіку пріоритетно-мовних зацікавлень в лексиконі та граматиконі, виражає властиву йому світоглядну концепцію світу.

Література
1. Астафєв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем.- К.: Смолоскип, 1998.- 313 с.
2. Винокур Г.Й. Избранные работы по русскому языку.- М.: Учпедгиз, 1959.- 456 с.
3. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови).- К.: Довіра, 1999.- 431 с.
4. Идиостиль // Большой энциклопедический словарь. Языкознание. - М., 1998. - С.171
5. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови: Навч. посібник.- К.: Вища школа, 1987.- 348 с.
6. Кочерган М.П. Слово і контекст. Лексична сполучуваність і значення слова.- Львів: Вища школа, 1980.- 183 с.
7. Кузнецова Е.Б. Семантические процессы в языке совр. поэзии (метафора и метонимия в текстах метафористов): Дис... канд. филол. наук: 10.02.01.- С.-Пб, 1996.- 221 с.
8. Лазебник Ю.С. Поет у мові та мова в поеті // Мовознавство.- 1992.- № 1.- С.63-69
9. Лещак О. Языковая деятельность: Основы функцион. методологии лингвистики.- Тернополь: Підручники/посібники, 1996.- 445 с.
10. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии.- С.-Пб: Языки рус. культуры, 1996.- 847 с.
11. Маклакова Г.В. Українська лінгвістична думка про образні парадигми в ідіолекті письменника (на матер-лі романів І.Багряного, О.Солженіцина) // Постаті та ідеї: Зб. наук. праць.- К.: Наук. думка, 1995.- С.110-114.
12. Мукаржевський Я. Мова літературна і мова поетична // Слово. знак. Дискурс. Антологія світ. літ.-крит. думки ХХ ст.- Львів: Літопис, 1996.- С.324-343
13. Павлович Н.В. Парадигмы образов в рус. поэтич. языке // Вопросы языкознания.- № 3.- 1991.- С.104-117
14. Панченко І.В. Прагматичний аспект стилістичного засобу індивідуально-авторської метафори в оригіналі та перекладі (на матер-лі Б.Віана «Піна днів»): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.19 / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова.- Одеса, 1993.- 16 с.
15. Подгаецкая Н.Ю. Границы индивидуального стиля // Теория литер. стилей: Совр. аспекты изучения.- М.: Наука, 1982.- С.42
16. Риффатер М. Критерии стилистического анализа // Новое в заруб. лингв-ке.- Вып.ІХ.- Лингвостилистика.- М.: Прогресс, 1980.- С.5-34
17. Степанченко І.І. Принципи функціонально-типологічного дослідження ідіостилю (на матер-лі лірики С.Єсеніна) // Мовознавство.- № 6.- 1991.- С.42-43
18. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів укр. мови.- Запоріжжя: Вид-во ЗДУ, 1993.- 215 с.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)