ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) СТРУКТУРНО-ГРАМАТИЧНІ МОДЕЛІ І ТИПОЛОГІЧНІ ВИЯВИ ПРОСТИХ МЕТАФОР (на матеріалі української поезії 90-х років ХХ століття)

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).
// Лінгвістичні студії: Збірн. наук. праць. Вип.16. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – С. 260 – 269.

Вступ. Вираження художнього образу здійснюється у певній граматичній формі, у конкретно-чуттєвій реалізації метафоричного змісту, його зовнішньому образі, своєрідній моделі, яка підлягає аналітичному осмисленню. Аналіз наукової літератури з проблеми надав підстав констатувати: структура метафори може розглядатися у структурно-семантичному (див.: Андрієнко 2000; Варич 1998; Тищенко 1997; Чембай 1979) і структурно-граматичному (див.: Алёшина 1991; Ахмадеева 1999; Варламов 1995; Гасанова 1988; Кадомцева 1979; Норина 1990; Шашкевич 1976; Левин 1998; Миргородская 1984; Панкевич 1996; ) аспектах. Низка розвідок містить аналіз структурно-граматичних різновидів метафор у поетичному мовленні окремого майстра слова Ильина 1996; Кравець 1997; Прудникова 1975; Спасова 1980). Натомість в україністиці відсутні мовознавчі студії, в яких були б висвітлені зрушення у структурно-граматичних моделях простих метафор літературно-мовного покоління 90-х років ХХ століття.
М е т о ю пропонованої розвідки є з’ясування специфіки структурно-граматичних моделей і типологічних виявів простих метафор української поезії 90-х років минулого століття. Розглядаємо структуру метафори як спосіб зовнішнього оформлення і розгортання метафоричного вислову на різних синтаґматичних відрізках. Прості метафори («мономанітні» за термінологією П.Д.Похилевич 1991: 117), на відміну від складних, «будуються на актуалізації однієї чи кількох ознак, які є спільними для метафоризувального та метафоризованого компонентів Стилистика 1991, с.168». За особливостями морфологічного вираження уподібнювального компонента з-поміж простих метафор поезії кінця ХХ століття виокремлюємо: 1) іменникові, 2) прикметникові, 3) дієслівні.
1. Іменникові метафори.
В основі структури вказаних образів є іменник, який охоплює комплекс номінативних ознак, створюючи цілісний образ. З-поміж мінімальних контекстів, що складаються із двох компонентів і структурно репрезентують прості метафоричні конструкції, можна вести мову про те, що показовим для авторів поезії 90-х років ХХ століття є виклад своїх думок за допомогою субстантивних форм, виражених родовим відмінком (біля 1180 метафор). Дослідники Ю.В.Герасимова, М.В.Кноріна, В.П.Ковальов, Л.В.Кравець, О.В.Кузнєцова, О.Некрасова, В.О.Сиротіна, О.М.Тищенко, Ю.С.Язикова ведуть мову про подібні субстантивні словосполучення як про такі, що утворюють генітивну метафору, яка має модель N1 + N2 . У названих конструкціях головний компонент структури (тобто іменник у наз. відм.) метафорично переосмислюється і вимагає від залежного компонента безприйменникової форми род. відм. (обєкта, субєкта, пояснення, позначення тощо), де іменник род. відм. є ключовим. Їх наявність свідчить про досконалу конденсовану форму вислову з відчутною інтелектуальною домінантою: «Стиль осені прокинеться в тобі. //Стиль дозрівання, обм’якання груші. //Стиль опадання, плакання дощу. //Стиль порятунку від вологи й суші. //» (М.Кривенко), «Відірви мої очі від горизонталі життя, // Отче» (О.Яковина); «тролейбуси змінили маршрути // везуть на цвинтар мрій // на надгробках // жодного напису крім блискавок» (Д.Кубай). Український мовознавець І.Качуровський 1994: 170 називає подібні вислови «семіметафорами» (тобто напівметафорами), вказуючи на їх іманентну спорідненість із порівнянням: «спочатку - порівняння: «поля мов зелені хвилі», далі - семіметафора: «зелені хвилі полів»» О.М.Мороховський Стилистика 1991, с.271, В.П.Григорєв (за: Гончаренко 1988, с. 45) аналогічно наголошують на генетичному звязку між власне метафорою і порівнянням, визначаючи утворену периферійну структуру типу «туман уяв» як метафору-порівняння.
У загальному корпусі досліджуваного матеріалу встановлено, що в межах генітивної моделі можуть бути репрезентовані не тільки метафори-порівняння («родзинка місяця» (В.Виноградов), «малахіт неба» (О.Соловей), «пляшки облич» (Н.Неждана)), а й інші її семантичні різновиди: метафора-загадка («монетки осик» листя (П.Михайлюк), «долоня лотосів» пелюстка (Г.Гармаш), «краплина калини» ягода (В.Виноградов), «мундир землі» трава (Н.Федорак)) (на позначення цього різновиду метафори С.Ахмадеєва 1999: 34 вживає термін «аплікативна метафора»); метафори-приписування властивостей («оплески сонця» (В.Виноградов), «діафрагма міста» (І.Ципердюк), «ноги листя» (С.Мудрик), «копита хмар» (О.Смерек), «щоки вікон» (Р.Скиба). Модель N1 + N2 у поетичному мовленні кінця ХХ століття є граматичним оформленням метафори-відкриття: «В тумані сивім засвітились вікна - // Жовті очі розмарених троянд» (Н.Неждана); «Розплющую очі - // за вікном надламані лінії долі» (Л.Недін). Такі метафори утворилися внаслідок згортання предикативної метафоричної конструкції і демонструють неадекватність граматичної та смислової структур у метафоричних побудовах. Різниця між метафоричними висловами і конвенційними сполуками полягає у персоніфікації учасника ситуації (тобто актанта). Генітивна метафора 90-х років ХХ століття містить у собі ознаку дії предиката: «Людина шматує своє серце до моря крові, // Шмагає душу до океану сліз // за те, що ненароком // Дияволу оклонилась» (М.Столярова).
Переконуємося, що метафори у формі генітивних конструкцій є стилетворчою ознакою мовного стилю поетів-девяностівців. Найчастіше оформлюють метафоричне значення у такий граматичний спосіб А.Бондар, В.Виноградов, О.Горкуша, А.Дністровий, С.Жадан, Д.Кубай, В.Махно, П.Михайлюк, Н.Неждана, І.Павлюк, Н.Федорак, І.Ципердюк (див. Таблицю 1).

Таблиця 1
Частотний покажчик структурно-граматичних типів простих метафор
в українській поезії 90-х років ХХ століття

Кіль- Кількість простих метафор
№ Автор кість
/п метафор Іменникові Дієслівні Прикметникові

1 Виноградов Віктор 180 62 74 44
2 Мельник Ліда 132 27 59 46
3 Скиба Роман 130 13 64 53
4 Павлюк Ігор 120 31 58 31
5 Неждана Неда 110 58 39 13
6 Федорак Назар 109 45 38 26
7 Дністровий Анатолій 107 49 37 21
8 Бондар-Терещенко Ігор 98 12 39 47
9 Михайлюк Поліна 88 44 25 19
10 Дичка Надія 83 20 42 21
11 Бондар Андрій 82 31 18 33
12 Жадан Сергій 79 45 17 17
13 Ципердюк Іван 73 47 15 11
14 Сливинський Остап 72 19 33 20
15 Вольвач Павло 68 17 28 23
16 Горкуша Оксана 68 40 15 13
17 Балдинюк Віра 67 18 24 25
18 Мельників Ростислав 60 23 16 21
19 Галета Олена 59 26 18 15
20 Розумний Максим 56 20 26 10
21 Чекмишев Олександр 49 10 18 21
22 Соловей Олег 47 8 14 25
23 Гармаш Галина 45 22 16 7
24 Петров Сергій 45 10 13 22
25 Андрусяк Іван 44 22 13 9
26 Савка Мар’яна 39 11 15 13
27 Махно Василь 31 14 12 5
28 Бедрик Юрій 27 15 6 6
29 Дзюба Сергій 21 8 9 4
30 Процюк Степан 16 6 3 7
Усього 2208 773 804 631

У контексті викладеного можна вести мову про генітивну метафору як одну із властивостей індивідуального стилю вказаних поетів кінця ХХ ст. Водночас іменникові метафори не є характерними для поетичного ідіолекту І.Бондаря-Терещенка, С.Дзюби, О.Коржа, М.Савки, О.Чекмишева, О.Яковини (див. Таблицю 1).
Окрім генітива, сучасні поети граматично оформлюють свої думки за допомогою іменникових апелятивів метафоричного походження, які спеціалізуються на формальному вираженні персоніфікованих понять та антропоморфних категорій. Як окремий різновид іменникових метафор апелятиви розглядають українські дослідники Л.Андрієнко, І.Нестернко, А.Тищенко. Апелятив прихованого плану відрізняється від «розкритої» структури N7 є N7, тобто експліцитного апелятива, одночленністю структури та вербальною невираженістю денотата: «Мені смердить твоя ганчірка, Доле!» (В.Балдинюк). Фактичний матеріал засвідчує: метафоричний іменник у кличному відмінку синкретично поєднує у собі номінативну та предикативну функції. Подібні метафори не є ознакою ідіостилю поетів 90-х років ХХ століття.
2. Прикметникові метафори.
У поезії досліджуваного періоду прості прикметникові метафори виконують не тільки супровідну функцію метафоричного значення, адєктивно підсилюючи його, а здебільшого мають пріоритетне місце у мовно-образній системі поетичного мовлення 90-х років ХХ ст., постають своєрідним епіцентром метафоричної структури. У цьому разі доречно вести мову про такі прикметники як про метафоричні епітети, іманентною функцією яких є експресивно-образне означення денотата, оригінальна репрезентація його атрибутивних характеристик. Підтримуємо міркування дослідників В.І.Єрьоміної, А.М.Мороховського, В.П.Сасіної, які розрізняють метафоричні, компаративні та метонімічні епітети. Специфіка останніх - емоційно-оцінне означування денотатів. Тоді як архітектура метафоричного епітета репрезентована субстантивно-адєктивним словосполученням Adj1 + N1, що містить у своїй структурі метафоризований прикметник, або ж утворює конструкцію з метафоризованими і стрижневим іменником та залежним прикметником: «А пяний сніг. Цей дикий сніг. // Без мір. Без дна. Безперестанку» (Р.Скиба); «Спивати зоряне вино // я буду з вечора до рання. // Чомусь поетам не дано // Уміти жити без страждання» (О.Горкуша). Метафоричні епітети є ознакою ідіолекту поетів минулого століття і слугують вираженню опредмеченої чи якісної ознаки денотатів, передають найтонші відтінки світовідчуття та світосприймання молодих авторів. Структурно-граматичне оформлення прикметникової метафори в українській поезії досліджуваного періоду включає різні моделі, основою яких є субстантивно-адєктивна конструкція, а саме модель Adj1 + N1. Для її побудови дев’яностівці активно залучають як я к і с н і прикметники: «волога память» (Р.Скиба), «крива нація» (П.Вольвач), «сиве молоко» (О.Чекмишев), «лагідне місто» (І.Бондар-Терещенко), «густі мрії» (П.Вольвач), «глухий годинник» (Р.Скиба) і под., так і в і д н о с н і прикметники: «щасливий автобус» (Р.Скиба); «скляний біль» (С.Мудрик), «сонні двері» (Р.Скиба), «джинсова мрія» (В.Балдинюк).
Спостерігаємо структурно-граматичне оформлення прикметникової метафори (модель Adj1 + N1), що обєднує слова, обидва вжиті у переносному значенні. У цьому разі адєктивно-субстантивне словосполучення функціонує як перифраз денотата і означає одне поняття: «палимо карі свічки очі і гарячий віск по щоці стікає» (І.Андрусяк); «стою з червоним оком серцем між грудей» (Н.Федорак); «я ж не можу випустити на волю червоного птаха серце // що бється об ребра» (Т.Яков’юк). Структурно-граматичне оформлення стилістичного значення у такий спосіб репрезентує семантичний тип метафори - загадку. У цьому разі відгадування денотата можливе тільки за контекстних умов, оскільки маркерами сегментного розгортання метафоричного значення є не окремі слова, а ієрархічно вищі синтаксичні одиниці (речення, текст). Висвітлена структурно-граматична форма метафоричного значення є однією з визначальних прикмет індивідуально-авторського стилю авторів української поезії кінця ХХ століття і відбиває герметичність та віртуальну заглибленість семантичної архітектури віршованого тексту дев’яностівців.
Своєрідність мовно-художнього стилю досліджуваного періоду виявляється в активному використанні оновлених індивідуальним уявленням поетів метафоричних конструкцій, що утворилися внаслідок повного / часткового злиття двох (і більше) прикметників або прислівника і прикметника і виражають найтонші відтінки авторського світовідчуття: «надточив чирву черв краплених оргій //зрадливий свідок плутаних інтриг // тепер у власній величі застиг // щоб в пам’яті своїй слиняво-довгій // перетравити в’янучі серця // їм в червні черви навіть до лиця // бо хто б по них ще так довірчо човгав» (Л.Мельник), «Днем каламутила засмучена весна // Плескалась тонучи в долонях // Зростала й танула веселкою писань // Як відгомін забутої ікони // І проростала в міста храмових свічах Широкоштанних збуджених каштанів // Гула у дзвонах ранкочолих свят // щоб час //дзеркалити стуманеним кришталем» (Р.Мельників). Поезія 90-х років ХХ ст. рясніє віддієслівними формами утворення метафоричних епітетів, атрибутивна ознака яких може підсилюватися прислівниками: «Не дивися на мене крізь гладко прасований ранок, // Не дивися крізь темну, розхлюпану совами ніч, // Ти мене не знайдеш серед гурту своїх полонянок, // Я твій погляд на землю безжалісно скинула з пліч» (О.Галета).
Отже, прості прикметникові метафори складають вагому частину художньо-зображувальних засобів в українській поезії 90-х років ХХ століття. Огляд персональних контекстів поетів-дев’яностівців надає підстав констатувати: метафоричні епітети є ознакою ідіолекту А.Бондаря І.Бондаря-Терещенка, І.Павлюка, Р.Скиби. Авторами однаковою мірою залучаються як відносні, так і якісні прикметники.
3. Дієслівні метафори.
Основу простої дієслівної метафори становить один образ, граматично виражений дієсловом (модель N1 + Vf). На відміну від ідентифікувальної лексики, що репрезентує повноцінний тріадний знак (денотат + сигніфікат + звукове втілення), предикатна лексика не має денотата, вона закріплена за однією / кількома сукупно уявними реаліями. У конвенційних умовах дієслова є носіями динамічної ознаки і завжди реалізують категоріальну сему «дія» та субкатегоріальну сему «живе». Метафоричні ж дієслова можуть реалізовувати три категоріальні семи - «дія», «процес», «стан». Гра сем у метафоричних дієсловах відбувається у межах однієї категоріальної площини. Семантика дієслова абстрактніша за семантику іменника. Якщо метонімія здебільшого тяжіє до субєкта і реалізується у групі підмета, метафора функціонально зорієнтована на образно-експресивну характеризацію субєкта і формально репрезентована групою присудка (простим дієслівним, складеним іменним, складеним дієслівним): «Аплодують ворони долонями чорними - // Кращий номер на «біс»! // А актора - нема» (О.Волкова). Дієслівна метафора у поезії 90-х років ХХ ст. максимально збуджує творчу уяву реципієнта-читача, активізує думку, надаючи їй дійової форми, допомагає по-новому осмислити субєкт дії. У межах такої метафори можуть встановлюватися ґетерогенні семантико-синтаксичні відношення: 1) с у б є к т и в н і: «Учора повісивсь місяць» (Р.Мельників); 2) і н с т р у м е н т а л ь н і: « - Знаєте, нині вітряно. // Вкрийтесь моїм плащем. // Ясен не вдарить вітами, // Небо не вбє дощем» (Р.Скиба); 3) о б є к т и в н і: «Дощ зашторює вікна, триває волога навала...» (І.Старовойт); 4) л о к а т и в н і: «Ніч спускається в тіло по сходам...» (Н.Неждана); 5) а т р и б у т и в н і: «жовтою була слабкість» (Н.Неждана).
Огляд простих дієслівних метафор у поезії досліджуваного періоду надав підстав виокремити такі основні їх типи:
3.1. Метафоричні дієслова дії, які становлять найбільшу за обсягом кількість вказаних метафор у ідіолекті носіїв мови 90-х років ХХ століття. і визначають динамічність висловлювання як основну ознаку їх мовного стилю. У метафоричній моделі N1 + Vf позицію субєкта дії займають назви неживих предметів. Зокрема, метафоричні предикати із значенням дії охоплюють такі лексичні групи: а) дієслова із значенням певного виду діяльності, створення чогось: «дощ вчив абетку Морзе» (О.Печерська); «сонце одягає маску» (Н.Неждана); б) дієслова, що вказують на дію, спрямовану на обєкт; такі метафори, в силу своєї перехідності, вимагають логічної завершеності структури обовязковим валентним її заповненням обєктною синтаксемою: «осіння північ //кроки // дощ // стихія // вона простить // нелічене вкотре // застиг туман // в сузір’ї Водолія // і змерзлий світ //глевкі долоні тре» (Л.Мельник), «ворони небо закутують в тугу» (О.Сливинський), «Глек подорожньо ніч восени переверне // Порожньо – пусткою небо сірих дахів // Дивиться як одчиняє віконниці вересень» (Р.Мельників); в) дієслова із значенням переміщення у просторі, які потенційно можуть мати метафоричний контекст, репрезентований пятьома, шістьма іменниками, набуваючи ознак складної метафор. Метафоричної актуалізації можуть зазнавати окремі, або ж усі позиції актантного оточення дієслова: «приніс сіяти всесвіт сонце» (В.Виноградов). У наведеному прикладі метафорично переосмислюється не тільки субєкт дії, що виражає персоніфіковане поняття, а й обєкт - «сонце»; дієслова із значенням руху: «і хто там знає // що воно таке //і де з-під маски // виповзає крик // пап’є-маше // спотворений макет // чужа печаль // тісна мов черевик» (Л.Мельник), «Я є ніхто. І в поміжзір’ї // Бутафоричних ліхтарів // Крокують звуки дико-дивні // Відлунням неприсутніх слів» (О.Горкуша). У межах метафоричних предикатів дії утворюється найпоширеніший тип метафори поетичного світостворення кінця ХХ ст. - оживлення неживого світу.
3.2. Метафоричні дієслова процесу, яким властива ознака динамічності / нестатичності. Семантично такі дієслова вимагають лише лівобічного заповнення структури валентно зумовленим компонентом (субєктом процесу) і належать виключно до простих метафоричних словосполучень, контекст яких є потенційно одноактантним: «Не для всіх, // а певно ж – не для всіх - // квітує усміх, // опадає сміх» (Р.Розумний), «осипалось сонце пусткою днів» (О.Яковина). Наведені приклади віддзеркалюють граматичне вираження поширеного семантичного різновиду метафор у поезії 90-х років - семантичної кореляції «неживого з неживим», що має модель N1 + Vf. Тоді як метафоричні дієслова процесу, які повязані з якісними / кількісними психофізіологічними змінами людини і стосуються субєкта - неживої істоти, постають виразниками персоніфікованих понять: «На прузі запахів народжується вітер, жовтіє квітка і метелик прокинувся» (І.Ципердюк), «німіли дзвони» (О.Яковина), «ридає осінь кривавими сльозами» (Л.Кудрик).
3.3. Метафоричні дієслова стану, які зорієнтовані на «пасивний» субєкт і можуть онтологічно існувати незалежно від нього. Така специфіка у семантиці рудиментів моделі N1 + Vf зумовлює вільну (продуктивну) сполучуваність метафоричних дієслів з суб’єктом процесу і репрезентує просту метафоричну структуру: «дерева думають» (Н.Неждана), «вірить ніч» (Н.Неждана), «вони квіти не люблять аспірин» (С.Дзюба), «вітер скаржився» (Е.Свенцицька). Метафори стану у поезії кінця ХХ ст. стосуються назв неістот і набувають цілісного семантико-граматичного вираження у складеному дієслівному присудкові: «вечір мене не хоче відпускати» (М.Розумний). Завдяки дієсловам стану, що функціонують у переносному значенні, створюється основна домінанта поетичного тексту 90-х років - статика художньо-образного висловлення. Поезія поетів-девяностівців є не стільки поезією дії, динаміки, скільки мовомисленням, яке виражає неактивність, пасивність семантичного наповнення тексту. Здебільшого автори створюють поетичну картину світу за допомогою дієслів, які окреслюють пасивні стани і не означають рухомої дії.
З-поміж метафоричних предикатів стану спостерігаємо унікальні випадки функціонального переорієнтування та оригінальних позиційних зміщень предикатів стану у предикати процесу і дії: «Немає кінця облітанню. Лети мене ще» (М.Кіяновська); «Він умирав її. А я тебе чекаю. // Це тяжче, аніж смерть, бо смерть – то тільки сон» (М.Кіяновська).
У ролі дієслівних метафор можуть поставати не тільки лексеми, а й фразеологічні одиниці («простір гострить кігті» (М.Савка)  прагне заволодіти чим-небудь; «заходяться трави плачем» (Л.Мельник)  плачуть; «життя копилить губи» (І.Павлюк)  ображається, сердиться і под.). У такий спосіб створюється подвійне кодування смислу та стереоскопічне його сприймання.
Отже, прості дієслівні метафори складають вагому частину художньо-зображувальних засобів в українській поезії 90-х років ХХ століття. Огляд персональних контекстів поетів-дев’яностівців надає підстав констатувати: метафоричні дієслова є ознакою ідіостилю І.Бондаря-Терещенка, В.Виноградова, С.Дзюби, Н.Дички, В.Махна, Л.Мельник, І.Павлюка, М.Савки, Р.Скиби, О.Сливинського.

Висновки.
1. Стилетворче навантаження у віршованій мові сучасників сконцентроване на простих метафорах. З-поміж них у поетичному мовленні 90-х років ХХ ст. виявлено функціонування трьох продуктивних типів метафор: 1) іменникові, 2) прикметникові, 3) дієслівні, репрезентованих моделями: а) N1 + N2; б) N1 + Vf ; в) Adj1 + N1.
2. Більшу стилеформувальну силу у віршованій мові досліджуваного періоду мають метафоричні дієслова, оскільки семантична тканина поетичного дискурсу кінця ХХ століття - це не світ статики, медитативний, безпристрасний тон висловлювання, який оформлюється субстантивом, а, переважно, динамічний художньо-мовний простір дій / процесів / станів. За статистичними спостереженнями встановлено, що поети кінця ХХ століття І.Бондар-Терещенко, В.Виноградов, С.Дзюба, Н.Дичка, В.Махно, Л.Мельник, І.Павлюк, М.Савка, Р.Скиба, О.Сливинський створюють поетичну модель світу переважно за допомогою дієслівних метафор. Найпродуктивнішою в українській поезії 90-х років ХХ століття є структурно-граматична модель N1 + Vf . Останнє пояснюємо активними та динамічними подіями у соціокультурному житті суспільства упродовж 90-х років минулого століття. Дев’яностівці найчастіше використовують метафори, семантичне ядро яких становить динамічна, а не процесуальна чи онтологічна ознаки. З-поміж метафоричних дієслів стану спостерігаємо унікальні випадки функціонального переорієнтування та оригінальних позиційних зміщень предикатів стану у предикати процесу і дії (пор.: лети мене, умирай її), унаслідок чого постають неповторні метафорично-інноваційні образи.
3. Поети І.Андрусяк, Ю.Бедрик, А.Бондар, О.Галета, О.Горкуша, А.Дністровий, С.Жадан, П.Михайлюк, Н.Неждана, І.Ципердюк здебільшого використовують для побудови мовно-поетичної картини світу ефект мовної статики, організувавши виклад своїх думок через іменникові і прикметникові типи метафор і віддавши перевагу структурно-граматичним моделям N1 + N2; Adj1 + N1.
4. Поезія 90-х років ХХ століття позначена прагненням авторів до ускладнених метафор, які потребують адекватних структурно-граматичних форм. У такий граматичний спосіб утворюються основні семантичні типи простих метафор кінця ХХ ст.: метафора-загадка, метафора-відкриття, метафора-порівняння, метафора-приписування властивостей, метафора-оречевлення, антропометафора.
5. Виокремлення простих іменникових, прикметникових та дієслівних метафор у поезії досліджуваного періоду є умовним, оскільки ці елементарні конструкції без супроводу інших образних засобів - вкрай нечасте явище. Переважний загал простих метафоричних структур в українській поезії 90-х років ХХ століття постає компонентами розгорнутих чи, навіть, дискурсивних метафор і виконує допоміжну функцію образного світостворення, підпорядковуючись вираженню певних сентенцій автора, його філософії та власного світогляду.


Література
Ахмадеева 1999: Ахмадеева С.А. Аппликативная метафора: структурные, морфолого-семантические и коммуникативно-прагматические особенности функционирования в языковом и речевом аспектах: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01. / Кубан. гос. ун-т.- Краснодар, 1999.- 21 с.
Ахманова 1969: Ахманова О.С. Метафора // Словарь лингвистических терминов.- М.: Сов. энциклоп., 1969.- С.231-232
Варич 1998: Варич Н.І. Структура метафори в поезії Б.-І. Антонича: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. пед. ун-т.- Х., 1998.- 17 с.
Варламов 1995: Варламов М.В. Типологические особенности адъективной метафоры в сопоставлении с глагольной и субстантивной метафорами: Дис... канд.филол.наук: 10.02.01.- С.-Пб, 1995.- 208 с.
Гончаренко 1988: Гончаренко С.Ф. Стилистичний анализ испанского стихотворного текста.- М.: Высшая школа, 1988.- 238 с.
Кнорина 1990: Кнорина Л.В. Нарушения сочетаемости и разновидности тропов в генитивной конструкции // Логический анализ языка. Противоречивость и аномальность текста: Сб. статей.- М.: Наука, 1990.- С.115-138.
Качуровський 1994: Качуровський І. Основи аналізи мовних форм (стилістика): Фігури і тропи.- Мюнхен-Ніжин, 1994.- 133 с.
Кравець 1997: Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Київ. нац. пед. ун-т.- К., 1997.- 18 с.
Панкевич 1996: Панкевич О.Й. Граматичні особливості дієслівної метафори в німецькій мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. держ. лінг. ун-т, 1996.- 24 с.
Стилистика 1991: Стилистика английского языка / А.Н.Мороховский, О.П.Воробьева, Н.И.Лихомерст и др.: Учебник.- К.: Высшая школа, 1991.- 271 с.
Тищенко 1997: Тищенко О.М. Метафора у поезіях Євгена Маланюка (семантико-функціональний аспект): Автореф. дис... канд філол. наук: 10.02.01. /Київ. нац. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова.- К., 1997.- 16 с.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)