ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) АНТРОПОМЕТАФОРА ЯК СТИЛЬОВА ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
// Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Том V. Вип. 5. Серія: Філологія. Журналістика. – 2009. – С. 41 – 50.
Опубліковано:
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).

Постановка проблеми. Оживлення природи було історично первинним («наївним») ступенем розвитку метафоричного мислення. За міркуваннями Л.О.Чернейко, оживлення є «способом мислити невідоме гіпотезою, що згорнута у поетичну форму» 9, с. 43. Статус семантико-мисленнєвої категорії «оживлення» в мовно-стилістичній системі по різному визначається лінгвістами (прозопопея, метафора, персоніфікація, уособлення, втілення). «Іноді персоніфікацію розглядають як різновид уособлення, або ж уособлення визначають «вужчим» від персоніфікації, хоч етимологічно це - прямі відповідники: персона = особа. Крім того, про персоніфікацію (уособлення) йдеться і в тих випадках, коли говорять про втілення в одній особі (персонажі) певних збірних чи типових рис, абстрактних категорій тощо, - і в таких випадках маємо справу вже не з метафорою як тропом, а з принципом образотворення в широкому розумінні» 7, с. 251 - 252. Окремі лінгвісти вважають персоніфікацію не різновидом метафори, а самостійним тропом (пор. 4, с. 34 - 45). Більшість мовознавців (Б. Болквадзе, Ю. Герасимова, Н. Лобур, О. Тихомирова, А. Ткаченко, О. Шинкаренко та ін.) схиляється до думки, що персоніфікація є різновидом семантичного процесу метафоризації. Перелік поглядів доповнюють міркування В.П.Ковальова 3, с. 45, який розуміє персоніфікацію як надання неживим предметам властивостей живих істот і виокремлює її два різновиди: «оживлення» предметів неживої природи та їх «олюднення». Ми розглядаємо в межах метафори-«оживлення» антропо-, химеро-, зоо-, ботанометафори. Антропометафоризація - спосіб концептуалізації та семантико-стилістичної індивідуалізації світу в поетичному мовленні, який полягає в процесі «оживлення» абстрактно-філософських категорій, явищ та предметів, семема яких збагачується семою 'тотожний людині'.
Метою статті є з’ясування своєрідності ідіостилю літературно-мовного покоління 90-х років ХХ століття крізь призму одного з різновидів метафори-«оживлення» – антропоморфізацію.
Джерельною базою розвідки слугують поетичні тексти 90-х років ХХ століття (понад 1 900 метафоричних контекстів). Ідіолект літературно-мовного покоління дев’яностівців подано 34 найяскравішими авторами щодо вживання ними в художньому мовленні оказіональних метафор (див. Таблицю 1).
Таблиця 1
Порівняльно-статистичні показники вживання антропометафор
в українській поезії 90-років ХХ століття


№/п
Автор Метафори-«оживлення»

Антропо
метафори

Зоо
метафори
Ботано
метафори
Химеро
метафори Кількість метафор-«оживлень»
1 Виноградов
Віктор 87
6,5%
12 15 3 117

2 Скиба
Роман 84 23 15 4 126
6,7%

3 Павлюк Ігор 77 5 8 1 91
4 Мельник Ліда 58 8 5 1 72
5 Кіяновська
Мар’яна 54 24
8,6%
15 1 94
6 Неждана Неда 48 17 11 1 77
7 Дністровий Анатолій 49 11 9 1 70
8 Балдинюк
Віра 55 9 5 5
12,5%
74
9 Жадан Сергій 29 23 10 3 65
10 Галета Олена 59 11 7 2 79
11 Махно
Василь 34 7 21
8%
3 65
12 Кубай Данило 55 6 11 - 72
13 Дичка Надія 49 10 4 - 63
14 Яковина Оксана 51 14 8 1 74
15 Федорак Назар 52 12 4 1 69
16 Михайлюк Поліна 39 9 7 - 55
17 Вольвач Павло 33 2 15 - 50
18 Бондар Андрій 35 10 5 1 51
19 Бондар-Терещенко Ігор 34 16 6 - 56
20 Сливинський Остап 31 6 7 3 47
21 Мельників Ростислав 30 3 9 2 44
22 Степаненко Олена 25 7 13 4 49
23 Розумний Максим 24 5 10 - 39
24 Ципердюк Іван 33 2 6 - 11
25 Горкуша Оксана 25 1 2 1 29
26 Чекмишев Олександр 29 3 7 - 39
27 Корж Олександр 35 2 3 - 40
28 Гармаш Галина 21 4 8 - 33
29 Крук Галина 17 4 6 - 27
30 Андрусяк Іван 12 4 6 1 23
31 Савка Мар’яна 20 3 2 - 25
32 Дзюба Сергій 22 1 1 - 24
33 Процюк Степан 16 1 - - 17
34 Бедрик Юрій 6 4 - 1 11

Усього 1328
70,7%
279
14,9% 261
13,9% 40
2,1%
1878

Статистично-порівняльний аналіз метафоричної системи 90-х років ХХ ст. показав, що специфічною особливістю семантичного структурування української поезії вказаного періоду є «оживлення» світу, функціонально-стилістичний діапазон останнього в поетичному мовленні девяностівців набуває неоднорідної актуалізації. Контексти показують, що антропометафора (фіксуємо 1 328 метафоричних контекстів, що складає 70,7% від загальної кількості метафор-«оживлень») є образно-смисловою домінантою, основою влаштування смислової тканини української поезії 90-х років минулого століття. Опис авторських антропометафор поетичних текстів вказаного періоду здійснено шляхом класифікації ключових слів за тематичними групами на підставі їх частотності (Таблиця 2).
Таблиця 2
Частотність ключових слів антропометафор
в українській поезії 90-х років ХХ століття

Ключове слово Кількість
Назви дій, що характерні людині
сміятися 12
ходити 11
дихати 10
стояти 9
блудити, боліти, вмирати, дивитися, гойдати, грати, спати 8
сидіти, чекати 7
бігти, розкривати, шукати 6
брести, тікати, ткати 5
вірити, рвати, реготати, ридати, сивіти, тягти, ховати, хреститися, цілувати, шепотіти 4
благати, випивати, втомлюватися, входити, говорити, голосити, готувати, сконати, скреготіти, спочивати, терпнути, убивати 3
батожити, бачити, брати, висивіти, витанцьовувати, віддати, вкладатися, ворожити, в(у)сміхатися, вчити, гортати, гратися, давати, думати, душитти, різати, розкладати, розстрілювати, сідлати, страждати, стугоніти, співати, схилятися, тремтіти, фарбувати, ховати, хотіти, човгати 2
Слова-конкретизатори індивідуальних властивостей людини
сивий 27
сонний 12
пяний 11
сумний 10
босий, оголений, старий 6
кволий 5
вагітна, виплаканий, застуджений, нечесаний, хворий 4
блідий, вродливий, втомлений, живий, закоханий, самотній, щасливий 3
байдужий, беззахисний, білолиций, божевільний, вбогий, впертий, голодний, зацілований, зрадливий, лукавий, непритомний, померлий, розіпятий, розпатланий, ситий, скалічений, спраглий 2
Назви хвороб і ушкоджень людського тіла
зморшка 8
рана 4
епілепсія, пігментація, шрам 3
кашель 2
Назви масок-типажів
Бог (Господь, Ісус) 26
ніхто 20
бомж 16
янгол 9
панна 3
бешкетник, Брюс Лі, Будда, герой, дитина, козак, листоноша, мавка, магістр, мати, паж, параноїк, хахол, художник, черниця 2
Соматизми
око 28
серце 19
долоня 17
рука 14
губа, палець, плече 12
тіло 8
нога 7
вухо, нерв, обличчя 6
коса 5
голова, кістка, мізинець, чуб, щока, 3
борода, брови, вени, вії, вус, груди, діафрагма, жили, запястя, ключиця, коліно, кулак, легені, лікоть, мозок, ніздря, ніс, рот, суглоб, судина, фаланга, цитоплазма, шия, шкіра 2
Усього 1528

1. Антропометафори, до складу яких входять слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини. Ключовими словами з-поміж вказаної групи є назви активних дій людського індивіда (бреде, блудить, біжить, тікає, ходить, грає та ін.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани особистості (сивіє, болить, дивиться, дихає, дрімає, вірить, вмирає тощо) і семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів: «Самотність човгала старими шкарбанами, // Брела алеями, забутими людьми. // І все чекала. Боже мій! Чекала, // Що їй прийдуть від когось там листи» (Мельник // Початки. - с.112); «Хрестяться до зір безрукі квіти // І печаль не вірить у слова» (Павлюк // Дзвін. – 1998. - №3. - с. 82). Епіцентром антропометафоричних контекстів у мовно-художньому світі 1990 років є етноміфологема «душа», в парадигматичну модель якої входять уявлення українців про актуалізований концепт як утілювача психічного світу людини, її духовної свідомості, що визначає життя, здібності й існує дуалістично з тілесними аспектами буття. Особливої вартості вказана лексема набула у мовно-поетичній творчості І. Павлюка (фіксуємо 18 антропометафор), В. Виноградова, О. Чекмишева (12 метафор-антрпоморфізмів). Як наскрізний образ «душа» функціонує у поезії С. Дзюби, Н. Дички, П. Михайлюк, М. Розумного, Р. Скиби. Наприклад: «Коли душа ридає і розривається // На шматочки болю, // Смійся йому в душу, // Смійся йому прямісінько в його // життя» (Рута // Київ. – 1995. - №7-8. - с. 51); «Блукає буднями безодня // І тоне у чиїхось очах, // Ковта її душа голодна, // Та доїда лякливий страх» (Лучків // Дзвін. – 1998. - №11-12. - с. 101). Вагому частину ідіостилю творчої молоді кінця ХХ ст. становить наскрізний образ «доля»: «І блудить лісом моя дорога // Й регоче доля: «Собі не вір»» (Дичка, с. 9). Вказаний концепт є ключовим для мовно-образної манери письма І. Павлюка (19 антропометафор), П. Вольвача (6 метафор-антропоморфізмів). Словом «доля» людина омовила ідею своєї реальної залежності від зовнішніх обставин і надала цій ідеї надприродної сили: «... шанс один дає нам доля чула...» (Павлюк // Дзвін. – 1991. - №3. – с. 11); «А чи доля дає щось нам двічі, // Чи схиляє фортуну до ніг?» (Весела // ПЖ-98. – с. 35). У наведених прикладах яскраво постає багатоманітність трактувань поетами-девяностівцями художньо-образної парадигми «доля-жива істота», що «дає» («дарує»), тобто є вищою силою. Останнє віддзеркалює особливість світосприймання носіїв української мови кінця ХХ ст., створення ними емоційно-конотативної «аури» ключового слова національної лінгвосвідомості. Між концептом Бог і Доля існує тісний зв’язок, оскільки «Доля - це псевдонім Бога», за яким «не Бог приховується від людини, а людина ховає свою віру в Бога від себе» (за Б. В. Раушенбахом).
Наскрізна художньо-образна парадигма «час-людська істота» у поезії дев’яностівців реалізується через приховані семи, що диференціюють архісему «людина»: «Зриває час люстерком вроду...» (Іщенко // Боян-96. - с. 198). Оказіональною семантикою у художньо-образному мовленні 90-х років ХХ ст. сповнюються слова, що називають частини доби (ранок, день, вечір, ніч). Лексема «ніч» має найбільший індекс частотності вживання її у антропометафоричних контекстах кінця ХХ ст. (понад 15 авторських метафор): «А ніч свою шарманку // закрутить тихо...» (Галета // Початки. - с.11); «На сумне веретено калини // Чорну пряжу намотує ніч...» (Весела // ПЖ-98. - с.35). Меншою частотністю (спостерігаємо близько 7 контекстів) позначені лексеми «день», «ранок», «світанок»: «... день // в сумочці вечора носить ніч...» (Угрин // Дзвін. - 1997. - №9. - с. 91); Ранок заспаний // Босоніж по росі чалапає, // Тримає на руках // Усміхнене сонце» (Шершень // Дзвін. – 1999. - №5-6. - с.93). Поети добирають семи, що мають стилістичну маркованість розмовності («чалапає»). Це у свою чергу створює відповідний темперамент і характер персоніфікованого образу.
Часову системно-парадигматичну організацію антропоморфних висловів доповнюють метафоричні переосмислення назв пір року, що постають у складі наскрізних художньо-образних парадигм, художньо-світоглядним центром з-поміж яких постає ідіоконцепт «осінь» (фіксуємо понад 9 антропометафор). Останній супроводжується сукупним виявом меланхолійних експресем - сум, плач, розпач, безпорадність і под.: «Осінь хлипає у рукав листопада» (Дзюба // Світовид. - №1. - с. 94); «На порозі сконала заплакана осінь...» (Чепурко // Боян-96. - с. 32). Весна - улюблена пора року П. Вольвача, Г. Гармаш, О. Галети, Р. Мельниківа, М. Савки. Ключові слова «весна», «літо» виявляють здатність поетично-настроєвого, чуттєво-зорового зображення: «Весна втекла на сонячних колесах // І бистроноге літо навздогін» (Галета // Початки. - с.12). Зазначимо, що лексема «зима» є малопродуктивною одиницею антропометафор віршованої мови кінця ХХ століття: «Зима мені прислала снігом лист» (Сироїд // Дзвін. – 1994. - №№4. - с.14).
Спостереження над функціонуванням лексем-назв місяців (березень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень) в антропометафоричних контекстах української поезії 90-х років засвідчують стилістичну індивідуальність авторів та унікальність їх мовного самовираження через потенційні семи 'залатає', 'цілує', 'корчиться', 'сердиться', 'пхає', 'змилосердиться': Жовтень сердився. // Змилосердився. // Впав дощем» (Кудрик // Дзін. – 1994. - №10. - с.11); «... небо сірих дахів // Дивиться як одчиняє віконниці вересень» (Мельників, с.51). Ознакою ідіостилю Л. Мельник є персоніфікація назв місяців (фіксуємо 8 метафор): «човгав проспектом худими ногами // серпень у жовтім плащі кришнаїта» (Мельник, с.80); «накриває листопад широким рясним парасолем / сонцеликий ліхтар» (Мельник, с.72). Створені образи розширюють гносеологічні межі поетичного сприймання світу, розкривають віртуальні глибини мовно-естетичної природи мови загалом, актуалізують її потенційні семи.
Систему наскрізних образів мовотворчості сучасників доповнює антропоморфна метафорика лексем «сонце», «зорі», «місяць», «небо», що належить до тематичної групи «Космічний простір», становить ідейно-естетичне ядро ідіостилю І. Андрусяка, В. Балдинюк, О. Галети, М.-М. Ізбенко, Р. Мельниківа, Б. Микити і входить до художньо-образної парадигми «місяць, небо, зірка  людина»: «... сонце одягає маску місяця щоб зігріти ніч...» (240, с.105): «Намалювало сонце писанку // І нарекло її: «Земля»» (Федорак // Дзвін. – 1993. - №2-3. - с.18); «Місяць повільно // о край неба врізався // долоню бинтує хмаринами» (Андруск // Кальміус. – 1999. – 1(5). - с. 17); «Беззубі зорі плачуть і сміються...» (Павлюк // Київ. – 1995. - №4-5. - с.88); «Чому це небо просльозилося? // Журавлик в око залетів?» (Федорак // Дзвін. – 1993. - №2-3. - с.18). Девяностівці створюють персоніфікований малюнок тексту з використанням висловів, що віддзеркалюють реалії радянського життя, власне ідеологізованої соціалістичної картини світу: «А збуджене небо // на скрипці грає // вальси пробуджених мас» (Соловей // Кальміус. – 1999. – 1(5). - с. 24).
З-поміж ключових слів, що репрезентують тематичну групу «Явища природи», в українській поезії досліджуваного періоду семантико-смислової модифікації набувають лексеми, що входять да складу художньо-образних парадигм «дощ-, сніг-, вітер-, хмара-, туман-, роса-, віхола-, грім-, блискавиця  людина»: «А дощ лютує. Дощ весну батожить. // І світові наказує: пливи!» (Антонишин // Сучасність. – 1996. - №1. - с.7); «сніг кричить дахами й шибами, // затуливши вітром рот...» (Федорак, с. 39). Специфічною властивістю поетичного мовлення 1990-х є деконструктивна гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання автоматизму, тиражованості сприймання читачами поетичного висловлювання. Найчастіше до вказаного стилістичного прийому вдаються Н. Неждана, М. Павленко, Р. Скиба: «Так довго падав сніг... // Нарешті впав... Убився!» (Неждана, с. 55); «І дощ іде. Один. Без парасолі. // Іде тобі назустріч, ніби я...» (Скиба, с. 107); «Дощ упав лицем на ясени...» (Скиба, с. 15). Поновлення внутрішньої форми мовних метафор «падає сніг», «іде дощ», «падає дощ» призводить до утворення поетами-дев’яностівцями виразно-неповторного стилістичного почерку, незвичної манери письма. Автори створюють персоніфікований образ вітру через національно-тотожні елементи поведінки українців - крутити вуса, палити люльку, унаслідок чого образ вітру набуває етнічні риси та звички: «Вітер миється волоссям, // Палить люльку, // Крутить вус» (Павлюк // Київ. – 1995. - №4-5. - с.91).
Антропоморфізація рослинного світу через диференційні семи, що відбивають динамічну сферу життєдіяльності людини, є однією з пріоритетних у поезії дев’яностівців. Автори перебувають в полоні «мовно-естетичних знаків народної культури». Емоційна пам’ять народнорозмовного слова накладається на пам’ять літературно-писемної традиції дев’яностівців, яка теж зазнає змін під впливом національно-мовної картини світу (за: 2, с. 201, 215). Традиційно-художні парадигми «калина-, тополя-, барвінок-, верба-, смерека, береза  людина» творчо адаптуються авторами кінця ХХ століття до умов нової лінгвоестетичної епохи, збагачуючись додатковими смислами: «Барвінок подвір’ям плете собі сни кучеряві...» (Дичка, с. 40); «Опадають - моляться тополі» (Павлюк // Дзвін. – 1998. - №3. - с.84). Зрідка автори вказаного періоду здійснюють семантичне наближення у напрямку «живе  живе», наділяючи тваринний світ людськими характеристиками. Вказана ознака притаманна ідіолекту О. Волкової, О. Сливинського, Н. Федорака: «Аплодують ворони долонями чорними - // Кращий номер на «біс»! // А актора - нема» (Вольвач // Боян-97. – с .47).
Спостереження над функціонуванням лексем в індивідуально-авторських метафоричних контекстах засвідчує частотність вживання в антропоморфному плані словодомінанти кінця ХХ ст. «місто». Сучасний поетичний дискурс є урбаністично-орієнтованим, оскільки вказана лексема посідає одне з найважливіших місць в ієрархії образної системи 90-х. Автори літературного покоління «постепохи» модифікують досліджувану лексему в семантико-стилістичному ракурсі «оживлення»: «Місто ходить, бігає, їздить, // а десь в підвалі під’їзду // обхопила тиша коліна...» (Зеленчук // Дзвін. – 1994. - №7. - с.15). Органічним складником урбаністичного пейзажу 90-х є мовно-естетичний образ трамваю. Сучасники «оживлюють» вказане поняття через невластиві для його денотативного означення семи 'плаче', 'кричить', 'бачить сни', 'тамує сміх': «... Трамваї кричать // Кричать про розлуку» (Гніденко // Боян-97. - с. 235).
Тематичну групу «Неживі предмети» в авторській антропосистемі 90-х років минулого століття репрезентують лексеми «свічка», «годинник», «телефон», «панчоха», «стіна», «вікно», які постають стрижневими компонентами авторських метафор: «Дихає в потилицю стіна. // Дивиться на світ вимикачами» (Балдинюк, с.42). Несподіваним та новаторським роблять власний слововжиток дев’яностівці, поетизуючи реалію буденного світу «панчоха» через уособлення її живою істотою: «Чорна панчоха стражда одинокістю, // Зирка сполохано з-попід дивану» (Балдинюк, с. 51). Автори 90-х інтерпретують художньо-образну парадигму «свічка-людина», що плаче (помирає), у сучасному мовленні, відтворюючи усталені традиції української поетики: «А поряд гине - плаче свічка // Як серце скрапує дотла!» (Тимощук // Дніпро. – 1995. - №5-6. - с.127); «Блискавка світ розкреше. // Трохи принишкне час. // Свічка помре, і вперше // Я не впізнаю вас» (Скиба, с.61).
Традиційний мотив вікон, що символізують відкритість або закритість внутрішнього світу людини, оновлюють у молодіжній поезії представники традиційної течії О. Жук, П. Михайлюк, Р. Скиба: «Моє вікно тепер не світиться журбою, // Покірно засинає в пізній час» (Михайлюк, с. 61); «Лише горить у темряві моє вікно. // Воно не спить. Воно тебе чекає» (Жук // Дзвін. – 1996. - №2. - с.91).
2. Антропометафори, що утворилися за допомогою слів-конкретизаторів індивідуальних властивостей людської особистості (сивий, сонний, пяний, сумний, оголений, старий, босий, кволий, виплаканий, нечесаний, хворий, вагітний, застуджений тощо), які стосуються предметів, явищ природи, абстрактних категорій.
Великою частотністю у молодіжному субмовленні поетів-дев’яностівців позначені авторські антропометафори, в яких репрезентовані традиційно-потенційні семи слова «доля» - 'щаслива', 'сумна', 'квола', 'пропаща'. Митці 90-х по-новітньому інтерпретують вказану норму української словесності: «Іде доля по встеленій зерном // Ріллі, де соляним стовпом мене залишила стоять. // Щаслива чи лиха? - Моя» (Тучинська // Початки. - с.292).
Ознакою ідіостилю вказаного періоду вважаємо антропометафори, які містять сему 'сивий' (всього фіксуємо близько 26 метафор). Переважно автори кінця ХХ ст. образно означують за допомогою вище згаданої стилеми реалії «неживого світу», які постають у художніх парадигмах «вітер-, море-, даль-, дощ-, світло-, молоко-, зоря-, вікно-, осінь-, ніч  людська особистість»: «сиве молоко» (Чекмишев, с.10); «сивий вітер» (Кудрик // Дзвін. – 1994. - №10. - с.11); «сиві зорі» (Бондар, с. 23); «сивий дощ» (Дичка, с.32). Імпліцитною ознакою семантичних змін у наведених прикладах є наближення та інтерференція сем за колористичною ознакою. У значенні «давнє» або ж того, «що щезає, закінчується», функціонує лексема «сивий» в ідіолектах А. Дністрового, І. Павлюка, Р. Скиби: «набрякають очі сивим лихом і довголіттям» (Дністровий, с. 53). Вказані міфологеми народного світорозуміння транслюються у міжпоколінному відтворенні через метафору, внаслідок чого вона постає експонентом національнототожних знаків, художньо-образного відтворення світу.
Автори 90-х років минулого століття вдаються до нормативно-образного означення серця за допомогою потенційно-диференційних сем 'сите', 'голодне', 'розіп’яте', 'сумне', 'нещасне', 'бідове', 'беззахисне': «серденько нещасне і бідове...» (Бондар, с.51); «Беззахисне серце. Без - все, що живе...» (Михайлюк, с. 78); «Вчора було серце сите // сьогодні голодне» (Коробчук // Дзвін. – 1997. – 2. - с. 89). Очевидним є те, що народнопісенний і фольклорний компоненти орґанічно входять до семантичної структури авторських метафор поетів 90-х років минулого століття, ще раз стверджуючи думку про те, що національно-образні стереотипи подекуди зумовлюють мовленнєво-творчу діяльність молоді.
Поети-дев’яностівці створюють інноваційно-образні художні парадигми «похід-, дощ-, небокрай-, вічність-, вірш-, троянда-, відданість-, епіцентр-, проміння  людина» через потенційно-віртуальні семи 'знекровлений', 'хворий', 'прохворілий', 'застуджений', 'анемічний', 'зомлілий', 'в рубцях', 'в зморшках': «На імплікатор соснового лісу // сонце кинуло застуджене проміння...» (Дзюба // Київ. – 1996. - №5-6. - с.32); «Долання хворих епіцентрів, // І споглядання мовчазне // Отруєних райцентрів» (326, с.22); «В ніч забинтуєш знекровлений вірш» (Олейко // Дзвін. – 1993. - №2-3. - с.2).
3. Антропометафори, ключовими словами яких є маски-типажі, що образно характеризують людей, тварин, рослинний світ, явища природи і под. На означення вказаного різновиду метафори в науковій літературі набуває поширення лінгвостилістичний термін – «антономазія» (пор. 6, с. 173 - 176; 8, с. 197 - 233). Антропоморфна репрезентація етичних та мовно-естетичних понять в ідіолекті кінця ХХ ст. здійснюється шляхом актуалізації «художньо-інтелектуального потенціалу імен-знаків світової культури» 5, с. 231. Як особливі лексеми поетичного мовлення, вони свідчать про широке коло духовно-інтелектуальних орієнтирів сучасників, а також слугують засобом когнітивної стимуляції читача. Л. Петрова підкреслює, що «будучи носіями інтелектуальної інформації, імена-знаки світової культури в поетичному тексті реалізують також свій художній потенціал: постають матеріалом для метафоричних та метонімічних перенесень, за рахунок морфологічних і фонетичних засобів, актуалізують художньо-стилістичні можливості своєї внутрішньої форми, отже, є знаками, що мають виразний художньо-інтелектуальний потенціал» 5, с. 232.
В художньо-образній системі дев’яностівців з-поміж імен світової, національної історії та культури, типологізованих істот у поетичному дискурсі виокремлюємо такі групи:
3.1. метафоризація релігійних істот: «ходив Бог по горі // сіяв мак у дворі // Божа мати маки жала...» (Степаненко, с. 25);
3.2. метафоризація імен-«вічних образів» світової культури, героїв фольклорно-національного характеру, казкових персонажів: «Скажи, які у світі Дон Жуани // Моїх тендітних рук не цілували?» (Башкирова // МВ. - с.11); «Гайдамаки-вітри калинові зашиють рани, // Та одна з них ніколи не заживе» (Павлюк, с.18); «Три Баби-Яги й Кощій без ноги // Живуть в моєму селі» (Павлюк, с.36);
3.3. метафоричні контексти, ключовими словами яких є імена відомих письменників та поетів: «Шевченковою тополею стоїш ти посеред зливи» (Павлюк, с. 57); «Там котляревщини іржа // Шашкевича конфуціанство // Нам котляревщина чужа, // вельмималорозбірне панство! // Нечує-мирнівські гріхи, буболіки, недогероїв!» (Процюк // Березіль. – 1998. - №1-2. - с. 6);
3.4. метафоричне переосмислення імен історичних постатей (правителів, філософів, науковців тощо): «…ти - Жанна д’Арк, я - мудрий Лао-Цзи» (Бондар, с.31);
3.5. метафоризація антропонімів, що відбивають професійну зайнятість людини: «Напишу тобі краплями дощу // Ніжного листа, // Листоноші Осені довірю» (Плаксій // ПЖ-98, с.94); «Сльозу останню теплий серпень втер, // у вирій відлетіли сподівання, // бо, як торік, виходить на планер // художниця руденька - осінь рання» (Башкирова // МВ. - с. 14); «А кутюр’є Зима // Диктує моду // Знов на білий колір» (Плаксій // ПЖ-98. - с. 92);
3.6. метафоризація слів, що функціонують як конкретизатори соціального статусу людини: «Я тавро // Я стилo // Я бог знає яке потерча, // бомж небесних вокзалів, // кав’ярень брунатий янгол» (Мельник, с. 7);
3.7. антропометафоричні контексти, ключовими словами яких є слова, характеризуючі вікові, статеві та родинні ознаки людини: «Місяць-немовля, що гойдається в колисці...» (Лучків // Дзвін. – 1998.- №11-12. - с. 101); «Сміється вишня заколисана - // Рожевощоке немовля...» (Федорак // Дзвін. – 1993. - №2-3. - с.18);
3.8. метафоризація слів-назв людей за їх психічними або фізичними властивостями: «Вітер качається по бруківці - розчавлений шизофреник, // Жене сміття, обіймає хтиво нічних почвар...» (Поваляєва // МВ. - с.47); «Спокій - цей німий параноїк - сміється до спин, що зникають у темряві...» (Дністровий, с. 40);
3.9. метафоризація слів, що характеризують людину за етнічною належністю: «... Душ рибальських руйнуючи шлюзи, // Наповнюючи собою нічну акустику, // Русинки-русалки співають блюзи...» (Жадан, с. 42).
4. Антропометафори, які у своєму складі містять слова-соматизми (назви частин тіла, внутрішніх органів людини). Частовживаними словами актуалізованої групи української поезії 90-х років ХХ ст. є очі, серце, долоня, кров, рука, губи, плечі, пальці, тіло, нога, волосся, нерви, вухо, обличчя, коса, щока, мізинець, чуб, голова: «Життя // це перстень на мізинці Долі» (Яросевич // Дзвін. – 1998. - №5-6. - с. 87); «Чуби розпатланого сонця // заплутались у гребнях гіллі» (Єрченко // Дзвін. – 1998. - №10. - с. 91); «Крізь бороду часу - гіркий і глибокий сміх» (Павлюк // Березіль. – 1996. - №5-6. - с. 7).
5. Антропометафори, які у своєму складі містять ключові слова – назви людських хвороб та ушкоджень тіла (рана, шрам, кашель, божевілля, інфекція, короста, епілепсія, шок, простуда, синець і под.): «Небезпечні інфекції щастя такі обіцяють розмови» (Процюк // Сучасність. – 1995. - №5. - с. 14); «Земне життя - лише хвороба, // Чи сон, чи витіснення мрій...» (Горкуша, с.16).
6. Антропометафори, які у своєму складі містять ключові усталені вислови, що ґрунтуються на власне людському самоозначенні, наближенні одних явищ, процесів, рис духовного і фізичного життя індивіда й соціуму з іншими (мертвий номер, мудрий зуб, спочатку було слово, хороший, якщо спить зубами до стіни, ятріти з сорому, копилити губи, віддавати честь, стояти навшпиньки, стояти на голові, копилити губи, сміятися на кутні тощо), які зазнають власне авторського тлумачення й індивідуально-мовного використання поетами 90-х років минулого століття. Специфікою вказаних антропометафор є те, що вони стосуються не предметів і явищ довкілля, а здебільшого психологічних, біологічних, соціальних та індивідуальних аспектів людської особистості: «За любов нас життя полюбить, // Сиво-жовто сміється із нас воно // І зелено копилить губи» (Павлюк // Дзвін. – 1994. - №1. - с. 7); «Вітер став навшпиньки // Вищає дзеркальна тиша, // Вслухаючись у дзвони серця...» (Столярова // Київ. – 1995. - №9-10. - с. 27); «Я дивлюсь, як ятріє з сорому // Мокре сонце в вікні моїм» (Скиба, с. 206). Вдале перехрестя традиційних фразеологізмів й авторських смислових інтерпретацій надає можливість дев’яностівцям віднайти нові нюанси в семантиці поетичного мовлення кінця ХХ ст. Метафори цього плану демонструють існуючу тенденцію в українській поезії 90-х років минулого століття до ускладненого (подвійного) образотворення. Останнє формує неповторно-індивідуальний художній почерк поетів-сучасників, призводить до неабиякого мистецького ефекту.
У межах виокремлених підсистем прослідковуються два типи індивідуально-авторських антропометафор: а) авторські антропометафоричні контексти, що утворилися шляхом переосмислення (доповнення, оновлення, заперечення і под.) традиційно-узуальних поетичних образів; б) власне авторські антропоморфізми, які характеризуються неповторністю, оригінальністю добору денотатів і відбивають оказіональну семантику.
Висновки. У ході наукових спостережень дійшли висновку: художньо-образне світобачення сучасників має переважно антропоцентричний характер, оскільки саме людина зі своїми психофізіологічними особливостями постає онтологічною основою для концептуалізації та семантико-стилістичної індивідуалізації світу у молодіжному поетичному мовленні досліджуваного періоду. Антропометафорична система української поезії 90-х років за своїм складом та характером є ґетероґенною, оскільки погляд на світ авторів кінця ХХ ст. та спосіб його індивідуалізації почасти оказіональний, почасти національно специфічний. Індивідуально-авторська антропометафорика 90-х є не тільки генератором нових семантичних смислів, змінюючи цим повсякденну мову і способи сприймання, пізнання світу, а функціонує як механізм передання і перетворення колективних знань, як посередник між життєвим досвідом конкретного індивіда і національно-мовними канонами образного відтворення світу.
Антропометафорична система в українській поезії 90-х років ХХ ст. вміщує найбільшу кількість смислових інновацій (всього фіксуємо близько 871 контекстів), в яких неживі предмети, аксіоконцепти, явища природи збагачуються семою 'діє як людська істота', ключовими словами яких є лексеми «сміятися», «ходити», «дихати», «стояти», «дивитися», «грати», «рвати», «шукати», «гойдати», «спати», «сидіти», «чекати», «бігти», «ткати». З-поміж лексем-конкретизаторів індивідуальних властивостей людини (всього спостерігаємо близько 354 антропометафори) ключовими словами ідіостилю поетів-дев’яностівців є лексеми «сивий», «сонний», «пяний», «сумний», «оголений», «старий», «босий», «кволий», «нечесаний», «вагітний», «застуджений», «хворий», «самотній», «щасливий», «блідий», «закоханий», «вродливий» та ін. Ключовими одиницями з-поміж слів-соматизмів (всього фіксуємо понад 325 контекстів) є лексеми «очі», «серце», «долоня», «рука», «палець», «плече», «нога», «тіло», «волосся», «нерв», «вухо» і под. Показником мовного стилю поетів кінця ХХ ст. є маски-типажі (нараховуємо понад 248 антропометафор). Образна актуалізація художньо-інтелектуального потенціалу імен-знаків світової культури свідчить про широке коло духовно-розумових орієнтірів сучасників, ключовими словами з-поміж яких є «Бог», «ніхто», «бомб», «панна», «дитина», «бешкетник», «параноїк», «магістр», «Будда», «Морозенко», «Гонта», «Баба-Яга», «чорниця», «козак», «художник», «листоноша» та ін. Меншою частотністю характеризуються лексеми на позначення хвороб та ушкоджень людського тіла, словодомінантними з-поміж них є «рана», «шрам», «зморшка», «кашель», «рубець», «епілепсія», «божевілля», «інфекція», «шок», «простуда», «синець», «короста» і под. Прикметою віршованої мови досліджуваного періоду є залучення поетами-дев’яностівцями до новітніх антропометафоричних контекстів висловів, що спеціалізуються на власне людському означенні. Це призводить до незвичної манери метафороутворень, винаходу авторами кінця ХХ ст. оригінальних форм і зображувально-виражальних засобів. Порівняльний аналіз статистичних показників вживання антропометафор у персональних стилях авторів (див. Таблицю 1) показав: найбільшу кількість антропометафор містять віршовані тексти В. Виноградова (фіксуємо 87 метафоричних контекстів), Р. Скиби (84 метафори), І. Павлюка (77 метафор), В. Балдинюк, О. Галети, М. Кіяновської, Д. Кубая, Л. Мельник, Н. Федорака, О. Яковини (понад 55 метафор). Тоді як антропометафора не є показником ідіостилю І. Андрусяка (12 метафор), Ю. Бедрика (6 метафор).

ЛІТЕРАТУРА
1. Болквадзе Б. И. Олицетворение как феномен речевого художественного мышления (на матер-ле рус. и груз. лирики ХІХ в.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : специальность 10.02.19 «Общее языкознание» / Болквадзе Б.И. ; Воронеж. гос. ун-т. - Воронеж, 1995. - 26 с.
2. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) [Текст] : навч. посіб. / С. Я. Єрмоленко. - К.: Довіра, 1999. - 431 с. – ISBN 966-507-077-0.
3. Ковалёв В. П. Выразительные средства худож. речи [Текст] : уч-метод. пособие / В. П. Ковалёв. - К.: Радянська школа, 1985. - С. 41 – 50.
4. Некрасова Е. Олицетворение как элемент худож. стиля [Текст] / Е. Некрасова // Стилистика худож. литер-ры: Сб. науч. работ. - М.: Наука, 1982. - С. 34 – 45.
5. Петрова Л. Художньо-інтелектуальний потенціал імен-знаків світової культури (на матер-лі поезій Ліни Костенко) [Текст] / Л. Петрова // Молода нація : наук. альманах / гол. редактор О. Проценко. - Вип. 13. - К.: Смолоскип, 1999. - С. 231 – 243. – ISBN 966-7332-13-6.
6. Стилистика английского языка [Текст] / сост. А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н. И. Лихомерст и др. : учебник. - К.: Высшая школа, 1991 - 271 с.
7. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) [Текст] : підручник для гуманітаріїв / А. Ткаченко. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - 448 с. – ISBN 966-95249-0-3.
8. Хазагеров Т.Г., Ширина Л.С. Общая риторика [Текст] : курс лекций для студентов вузов / Т. Г. Хазагеров, Л. С. Ширина. - Р.наД.: Феникс, 1999. - 320 с.
9. Чернейко Л.О. «Языковое знание» и концептуальный анализ слова [Текст] / Л. О. Чернейко // Научные доклады филол. факультета МГУ. - Вып. 2. - М.: Филол. фак-т МГУ, 1998. - С. 19 – 51. – ISBN 5-7918-0014-2.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Балдинюк В. Крамничка вживаних речей [Текст]: вірші / В. Балдинюк. - К.: Смолоскип, 1999. – 68 с. – ISBN 966-7332-14-4.
2. Бондар А. Весіння єресь [Текст] : поезії / А. Боднар. – К.: Смолоскип, 1998. - 64 с. – ISBN 966-7332-04-02.
3. Боян. Поезія 95-96 [Текст] : антологія поезії / упоряд. В. Коломієць. – К.: Укр. письменник, 1996. – 286 с. - ISBN 0130-8483. – скор. [Боян-96].
4. Боян. Поезія 97 [Текст] : антологія поезії / упоряд. В. Коломієць. – К.: Укр. письменник, 1997. – 271 с. - ISBN 0130-8483. – скор. [Боян-97].
5. Горкуша О. Коло вікна [Текст]: вірші / О. Горкуша. - К.: Смолоскип, 1995. – 101 с. – ISBN 0-914834-99-1.
6. Дичка Н. Дорога [Текст] : поезії / Н. Дичка. – К.: Смолоскип, 1996. - 94 с. – ISBN 1-889240-00-1.
7. Дністровий А. На смерть Кліо [Текст] : збірка віршів / А. Дністровий. - К.: Смолоскип, 1999. - 116 с. – ISBN 966-7332-16-0.
8. Жадан С. Цитатник [Текст] : поезії / С. Жадан. – К.: Смолоскип, 1995. - 62 с. – ISBN 0-914834-98-3.
9. Мельник Л. Еґо і центр [Текст] : поезії / Л. Мельник. - К.: Смолоскип, 1998. - 88 с. – ISBN 966-7332-02-0.
10. Мельників Р. Полювання на оленя [Текст] : поезії / Р. Мельників. – К.: Смолоскип, 1996. - 66 с. - ІSBN 0-914834-94-0.
11. Михайлюк П. Щось сталося [Текст] : поезії / П. Михайлюк. – К.: Смолоскип, 1995 – 125 с. – ISBN 0-914834-02-9.
12. Молоде вино [Текст] : антологія поезії / упоряд. Р. Семков. – К.: ТА 500, 2000. – 68 с. - ISBN 966-7332-41-1. – скор. [МВ].
13. Неждана Н. Котивишня [Текст] : поезії / Н. Неждана. – К.: Смолоскип, 1996 – 108 с. – ISBN 0-914834-96-7.
14. Павлюк І. Нетутешній вітер [Текст] : поезії / І. Павлюк. – Львів: Каменяр, 1993. - 110 с. – ISBN 5-7745-0546-4.
15. Початки [Текст] : антологія молодої поезії / упоряд. А. Бондар, Л. Коломієць, Н. Медведовська, Р. Харчук. – К.: Смолоскип, 1998. – 328 с. – ISBN 1-889240-28-1. – скор. [Початки].
16. Привітання життя-94 [Текст] : антологія поезії / упоряд. М. М. Ільницький. – Львів: Каменяр, 1995. – 111 с. – ISBN 5-7745-0657-6. – скор. [ПЖ-94].
17. Привітання життя-98 [Текст] : антологія поезії / упоряд. М. М. Ільницький. – Львів: Каменяр, 1998. – 111 с. – ISBN 5-7745-0657-6. – скор. [ПЖ-98].
18. Скиба Р. Хвороба росту [Текст] : поезії / Р. Скиба. - К.: Смолоскип, 1998. - 240 с.
19. Сливинський О. Жертвоприношення великої риби [Текст] : поезії / О. Сливинський. - Львів: Каменяр, 1998. - 51 с. - ISBN 966-7255-54-9.
20. Степаненко О. Передчуття Авалону: Пісеньки для Михася [Текст] : / О. Степаненко. - К.: Смолоскип, 2000. – 76 с. – ISBN 966-7332-34-9.
21. Федорак Н. Брудершафт із собою [Текст] : збірка віршів / Н. Федорак. - К.: Смолоскип, 1997. - 94 с. – ISBN 1-889240-30-3.
22. Чекмишев О. На порозі хрещатого неба: [Текст] : збірка віршів / О. Чекмишев. - К.: Смолоскип, 1996. - 80 с. – ISBN 1-889240-23-1.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)