ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) АКСІОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ ЯК МОВНО-ЕСТЕТИЧНА І ЕТНОКОГНІТИВНА НОРМА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
// Наука. Релігія. Суспільство. – 2018. - № 1. – С. 99 - 106.
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).

Постановка проблеми. Людиноцентричність спрямувань сучасних досліджень, пошук спільного і відмінного під час концептуалізації дійсності певною етнічною спільнотою – це проблематика, яка і досі залишається пріоритетною у філософії мови (когнітивній лінгвістиці) ХХІ століття. Нині межі дослідження мови розширено і її розглядають у тісних взаємозв’язках із мисленням, свідомістю мовця, а також пізнанням, культурою і світоглядом певної лінгвоспільноти. У науковий обіг увійшли такі поняття, як: «концепт», «концептосфера», «картина світу», «мовна особистість», «лінгвоперсоналогія». Специфіка національного способу мислення постає крізь призму споконвічних українських понять («душа», «сумління», «віра», «воля», «правда», «пам’ять», «мрія», «доля» тощо). Кожна з цих категорій має систему первинних і вторинних значень, характеризується ши¬рокими асоціативними зв’язками, здатністю виконувати когнітивні функції метафоризації, символізації, персоналізації, посиленими можливостями вклю¬чатися в різноманітні контексти, утворювати стійкі звороти.
Аналіз наукових праць. Когнітивна лінгвістика має чимало напрацювань з окресленої проблеми. На теренах філософської науки з’явилася низка праць, в яких їх автори: 1) тлумачать концепт як лінгвально-ментальний феномен, що виявляє особливості мовомислення, поведінкових стереотипів людини - представника певного етносу (А. Вежбицька, І. Голубовська, Т. Радзієвська та ін.); 2) аналізують концептуальні конгломерати - концептосфери (Д. Лихачов, Ю. Степанов, О. Селіванова); 3) викладають наслідки системного дослідження картини світу, передусім її етнокультурної площини, що акумулює багатовіковий людський досвід і є потужним засобом впливу на індивідуума та соціум (Ю. Караулов, Ж. Соколовська, О. Кубрякова, В. Жайворонок, Н. Слухай).
Проте відсутні розвідки, в яких було б досліджено аксіологічний концепт як мовно-естетичну і етнокультурну норму національної культури на прикладі української поезії 90-х років ХХ століття.
Мета статті - зʾясувати асоціативні моделі аксіологічних концептів в українській поезії 90-х років ХХ століття, індекс їхньої частотності та когнітивне моделювання концептосфери мовно-літературного покоління «девʾяностівців».
Джерельною базою розвідки слугують метафоричні вислови (понад 3 000), ключовим словом яких постають аксіологічні слова-концепти.
Методи дослідження. Для студіювання нами було обрано метод семантико-аксіологічного поля, що безпосередньо спрямований на моделювання структури концепту, тобто на виокремлення в ній ядра (базової когнітивної структури) і периферії, а також на відповідну систематизацію всієї сукупності лексичних репрезентацій досліджуваних концептів, етимологічної реконструкції його внутрішньої форми, а також статистичний метод, який дозволив визначити індекс частотності аналізованих слів-концептів у поетичному мовленні досліджуваного періоду.
Виклад основного матеріалу. Поняття «концепт» розуміємо за Юрієм Степановим як «фрагмент культури в свідомості мовця; те, у вигляді чого культура потрапляє у ментальний світ людини» [10]. Іншими словами, це дискретна одиниця колективної свідомості лінгвоспільноти, яка зберігається в національній пам’яті мовців у вербально позначеному вигляді. Концепт в етнічній картині світу виконує роль стрижневого елемента. Когнітивне осмислення дійсності відбувається через дію та емоцію. Людська свідомість оцінює об’єкти, явища, процеси в різних аспектах і за різними параметрами - прагматичними, естетичними, моральними і релігійними. Стратегії оцінювання навколишнього світу є надзвичайно різноманітними. Особливістю поетично-образної (метафоричної) репрезентації світу є те, що одиниці цього рівня здатні утілювати діяльнісний образ світу в знаках-символах, покликаючи до національних сцен та сценаріїв, до культурної діяльності етносу як сукупності дій чи процедур, створюючи світ про¬тотипних (стереотипних) ситуацій (про це детальніше йшлося у наших попередніх розвідках [6], [7]).
Авторські метафори 90-х років ХХ століття є не тільки генераторами нових семантичних конотацій, образно-поетичних смислів, змінюючи цим повсякденну мову і способи нашого сприймання/пізнання світу, а функціонують як механізми передання і перетворення знань; існують як посередники між розумом конкретного індивіда і культурою, розвиток і внутрішні зміни якої можна дослідити за допомогою лексико-семантичної репрезентації слів-концептів. Останні постають конденсаторами мовно-культурної памʾяті і фіксуються концептосферою національної мови. Вони становлять когнітивно-семантичний континуум, цілісний мовно-образний націєпростір, що утілює неповторність світобачення, аксіологічні норми світосприймання, своєрідність концептуальної організації світу, спосіб життя українців, власне їх філософію, етнокультурний колорит, традиції та специфіку здобуття гносеологічного досвіду. Адже кожна культура володіє іманентними і ціннісними їй вимірами. Соціально значущі характеристики української культури відбивають її національно-індивідуальні початки і репрезентують аксіологічні (духовні, моральні, економічні, прагматичні і под.) орієнтації, певні еталони, когнітивні стереотипи, цінності. Цінність є власне антропоморфною категорією, своєрідною культурологічною призмою, що відображує норми сприймання носіями мови 90-х років ХХ ст. екстра-/інтросвіту. Аксіологічні спрямування метафори аналізованої доби є ціннісними нормами, що знаходять своє втілення і бачення у фактах мови. Адже «через мову людина опановує культуру, утверджує її чи перетворює. І як кожна мова, так і кожна культура використовує специфічний апарат символів, завдяки якому упізнається суспільство» [2, С. 31 - 32]. Австралійська дослідниця Анна Вежбицька веде мову про те, що «лексика є чутливим показником культури народу і саме культурні концепти («добро», «істина», «доля» і под.) або слова-ключі закріплюють у мові базові поняття духовного життя суспільства» [3, С. 263]. Слушно підкреслює О. Г. Лисицин: «ключові слова - це водночас і елементи культури, і ключі до її розуміння. Вони допомагають пізнати культури зсередини, оскільки пізнаючи механізми витворення нових значень вказаних слів, ми пізнаємо механізми самої культури; описуючи наше сприймання домінувальних одиниць, ми описуємо цим самим і стан культури» [9, С. 13]. Таємниця «колективного позасвідомого» (К.-Г. Юнг) міститься у глибинах мітопоетичного мовлення народу, на рівні генокоду, національної психології і поширюється на біопсиходуховні конструкції усіх носіїв мови. «Погляд на світ (тобто спосіб концептуалізації), - констатує Ю. Д. Апресян, - почасти універсальний, почасти національно специфічний» [1, С. 39]. Етнопсихологічні концепти репрезентують культурну семантику, яка ґрунтується на асоціативних звʾязках, характерних для української мовно-національного менталітету. Саме образно-метафоричне мислення утворює аксіологічні цінності, через які лінгвоетнічна спільнота ідентифікує свою національну самосвідомість, здійснює культурно-мовне засвоєння світу. Вузлові слова культури побудовані не за законами «раціо», а за принципами інтуїтивно-емоційного пізнання. Це абстрактні слова-концепти, які не мають денотативної релятивності і за якими постають не предмети і явища довкілля, а ідеальна, трансцедентна сфера духовного світу людини, що позбавлена референтного виміру. Мовна семантика аксіологічних одиниць розкриває ті знання, уявлення мовців, які з часом склалися про концепти. Семантичне значення ідіоетнічних лексем визначається закономірностями не мовної системи, а тезаурусним рівнем носіїв мови. Поетично-художні еталони, когнітивно-асоціативні стереотипи і міфолоґеми народного світорозуміння транслюються у міжпоколінному відтворенні через метафору, унаслідок чого вона постає експонентом названих культурних знаків.
Текстоцентричний аналіз слів-концептів у метафорично-образній іпостасі художнього мовлення поетів 90-х років ХХ ст. показав, що компонентами більшості метафоричних контекстів поезії досліджуваного періоду постають ключові слова української культури. Це пояснюється тим, що вибір і комбінування лексичних елементів в ідіостилі мовної особистості подекуди зумовлений етнічною моделлю світу. У контексті висловленого доречним буде звернутися до міркувань Бенджамена Л. Уорфа про залежність мислення, світобачення, поведінки, розумової діяльності мовної особистості від природи мови, її характеру і под. Згідно з гіпотезою вченого ми сприймаємо світ з позицій мови, якою говоримо; саме прийняті мовні норми визначають заздалегідь таку, а не іншу форму пізнання довкілля мовцями. А звідси, як наслідок, називання предметів, явищ та реалій позамовної дійсності має чітко виражений культурний характер [2, С. 58]. Спостереження Л. Уорфа беремо за основу подальшого викладу матеріалів дослідження, втім, вважаємо за доцільне дещо уточнити і поглибити їх: кожне покоління, одержавши у спадок сукупність традицій, асоціативно-когнітивних норм і под. не просто асимілює їх з мовою, а здійснює їх вибір та інтерпретацію, своєрідно пристосовує етногносеологічні канони до призми власного світобачення, розглядає культурно-мовне надбання у контексті своєї епохи, існуючої часової площини. Внаслідок чого створений адресантами комунікації ідіолект наочніше за все виявляє творчу сутність мовленнєвої діяльності, яка містить спіралеподібний процес розвитку художньо-образних смислів. Обертони останніх нагадують семантичні накручування на центральні (архетипні) структури, що містять ретро-рефлексію вже актуалізованих чи-то потенційних реалізацій образу і які постійно відроджуються і трансформуються у новітніх контекстах. Уявлення мовців про аксіологічні (центральні) структури віддзеркалюють досвід смислової інтроспекції метафори десятками поколінь упродовж багатьох тисячоліть. Архетипи здатні викликати інтуїтивно відчутні, сугестивні рефлексії лінгвоісторичної памʾяті усієї мовної спільноти, закладаючи основи чуттєво-настроєвих комплексів словесних образів на новому просторі культури 90-х років ХХ ст. «Усе, що набуває художньо-естетичної вартості в індивідуальному стилі стає надбанням колективної памʾяті» [5, С. 13]. Адже мовна картина світу - витвір інтелектуально-емоційного світорозуміння мовного колективу загалом. Поет стає співтворцем ментального континууму народу, по-своєму моделюючи діалектичну єдність світу, встановлюючи сублогічні звʾязки його побудови. Останнє виявляє авторський світ у мові (тобто його ідіостиль), вияв особливостей мовомислення, втілення у метафорі аксіологічних нормативів особливої етнічної культури. Так, скажімо, репрезентація культурологічного концепта печаль через метафоричний образ чорної птахи показує, що свідомість поетів-«девʾяностівців» має архетипну природу, оскільки у національній міфопоетиці закріпилося уявлення про чорний колір як знак негативних сил, нещастя та утілення горя, сумних подій. Останнє тяжіє до концептуально-символістичних узагальнень, до вічних тем в житті і поезії. Пор.: «Чорна птаха - // Чиясь крилата печаль» (П. Михайлюк, с.52). Сема «крилатості» лексеми печаль виявляє свою конструктивну роль у цілісно-художньому образі, де «чорна» і «крилата» функціонують як антонімічні вектори смислової координати-концепта печаль. Отже, «усталені елементи мови фольклору можуть стати органічною частиною нового художнього цілого і, таким чином, розширювати свої виразові можливості за нових історичних умов, передаючи думки і почуття людини сьогодення» (за: 4, С. 288).
Напрям варіювання концептів у поезії девʾяностих років минулого століття, в основі яких лежать ідіоетнічні цінності, охоплює такі аксіологічні категорії, як: Душа (індекс частотності - 172 – метафоричні контексти, 5,6%), Доля (137 метафор, 4,4%), Памʾять (51 метафоричний контекст, 1,7%), Любов (кохання) (29 метафоричних контекстів, 0,9%), Думка (22 метафори, 0,7%), Надія (індекс частотності - 21 метафора, 0,7%), Щастя (20 метафор, 0,7%), Мрія (17 метафор, 0,6%), Печаль, Сум (смуток) (індекс частотності - по 15 метафор, 0,5%), Самотність (індекс частотності - 13 метафор, 0,4%), Ніжність (8 метафор, 0,3%), Чекання, Жаль (індекс частотності – по 7 метафор, 0,2%), Бажання, Почуття (індекс частотності - по 5 метафор, 0,2%), Страх (4 метафори, 0,1%), Спокій, Жалоба, Совість, Свобода (воля) (індекс частотності - по 3 метафоричні контексти, 0,09%), Сором, Журба, Свідомість, Радість, Розум, Віра, Сумління, Зло (індекс частотності - по 2 метафоричні переосмислення, 0,06%). Сингулярну метафоричну репрезентацію мають аксіологічні слова-концепти Ностальгія, Тривога, Настрій, Натхнення, Перемога, Оптимізм, Заздрість, Байдужість, Зневіра, Брехня, Омана, Вина, Нудьга, Співчуття, Одкровення, Туга. Видається доцільним констатувати: детальний перелік аксіологічних слів-концептів у поезії 1990-х років надає уявлень про механізми розгортання лінгвокультурного поля, де вузлові слова Душа, Доля, Памʾять, Любов (кохання), Думки, Надія, Щастя, Мрії, Печаль, Сум (смуток), Самотність - його ядро (індекс частотності - більше 10 метафор), а решта лексем утворюють периферію концептосфери досліджуваного часового зрізу лінгвокультури - 90-і роки ХХ ст.
Як ключові, домінувальні одиниці, вказані слова одночасно функціонують у двох площинах - на рівні лексикона окремої мовної особистості, репрезентуючи її ідіостиль, і на рівні слів-фаворитів, в основі яких лежать образи національної історії, що конденсують і систематизують факти культури, власне український спосіб образного мовомислення, культурно-мовний потенціал нації. Це, в свою чергу, закріплюється в ідіоетнічній моделі світу. У звʾязку з цим, у колі нашої уваги мовно-художня рефлексія поетів минулого століття щодо аксіологічних концептів, система їх поглядів, різнорідні семантичні звʾязки, уявлення про артефакт, який асоціюється з абстрактним імʾям. Тому вкрай значущою є структура смислів, знань, власне метафорична вертикаль концептів культури, увесь резервуар їх смислів, процес перетворення авторських оказіональних слів в універсальні морально-історичні моделі буття. Іншими словами, як функціонують вузлові слова культури у різних індивідуально-образних контекстах, як впливають носії мови 1990-х років на зміну семантики і прагматики слова, як корелює ідіостиль поетів «девʾяностівців» з ідіоетнічною картиною світу, якими новими векторами смислу доповнюють носії мови кінця ХХ ст. ключові слова культури і тим самим збагачують концептосферу української мови. Адже поет своєю мовленнєвою творчістю вносить себе, свою рефлексію, власні критерії оцінювання довкілля і под.
Так, скажімо, досліджуючи ментальну структуру аксіологічного концепту «доля», який постає як джерело інформації і є своєрідною філософією людини, програмою, яку упродовж життя маємо відгадати, прочитати, пізнати (пор.: кому як на роду написано (нар. творч.)), аналізована лексема-концепт у поезії кінця ХХ ст. проектується на текст (книгу), але виражається не прямо, а через метафоризовані слова ієрогліфи, письмена: «Чудні ієрогліфи долі, / гляньте на діток привітно! / Мовчать золоті сторінки спокоєм Абсолюту» (С. Процюк, С. 92); «Рука говорить письменами долі» (С. Когут, С. 18). Різний індивідуальний досвід комунікантів кінця ХХ століття демонструє пластичність і поліваріантність концепту «доля» в авторській інтерпретації традиційного вислову знак долі як попередження про щось. Культурно-мовне засвоєння вказаного художньо-образного нормативу авторами віддзеркалює шляхи і засоби пізнання багатошаровості, глибини, поліфонічності вислову, що пройшов через віки, увібравши у себе увесь досвід української лінгвоспілноти. Водночас, він постає утілювачем особливостей світосприймання носіїв мови 90-х років минулого століття через ключове слово культури «доля». Адже мова - не тільки засіб пізнання, вона передає ще й ціннісну інформацію про довкілля: «На вчинок накладається знак Долі» (І. Ципердюк, С. 42); «Так різно нам велось обом / І йдеться далі. / І що ж було - любов, чи знаки долі?» (П. Вольвач, С. 87). Творча сутність мовно-поетичної діяльності митців слова кінця ХХ ст. наочніше за все виявляється у тлумаченні актуалізованих універбів національної свідомості, трансформуючи їх у модерні контексти віршованої мови.
Висновки. Узагальнюючи сказане, підкреслимо: аксіологічні концепти постають етнокогнітивними й мовно-естетичними нормами національної культури. Ядро концептосфери української віршованої мови 90-х років ХХ століття складають слова-концепти: Душа, Доля, Памʾять, Любов (кохання), Думки, Надія, Щастя, Мрії, Печаль, Сум (смуток), Самотність, які, набуваючи метафоричних переосмислень, сповнюються новим лінгвістичним досвідом, доповнюючи власне «мовні занння». Адже вислови, як-от: щастя приходить, совість заїдає, душа ридає і под. будують-ся не на раціональному/логічному рівні пізнання, а на позараціональному / сублогічному і віддзеркалюють увесь загал позамовних уявлень носіїв української культури про дійсність.

Література
1. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания [Текст] / Ю. Д. Апресян // Вопросы языкознания. - 1995. - № 1. - С. 37 – 68.
2. Бенвенист Э. Общая лингвистика [Текст] / Э. Бенвенист. - М.: Прогресс, 1974. – 448 с.
3. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков (раздел «Понимание культур через посредство ключевых слов») [Текст] / А. Вежбицкая А. - М.: Языки русской культуры, 1999. – 780 с.
4. Данилюк Н. Українська народна пісня і сучасна поезія [Текст] / Н. Данилюк // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: збірник наук. праць.- Тернопіль: Збруч, 1999. - С. 285 – 289.
5. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) [Текст] / С. Єрмоленко. - К.: Довіра, 1999. - 431 с.
6. Єщенко Т. А. Концепт «душа» та асоціативно-смислова звʼязність поетичного тексту [Текст] // Антропний принцип в контексті актуальних проблем філософії науки : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 15-річчя кафедри філософії та економіки. – Львів: ЛНМУ імені Данила Галицького, 2016. – С. 90 – 94.
7. Єщенко Т. А. Концепт «сумління / совість» в етнокогнітивному та біблійному аспектах [Текст] / Т. Єщенко // Наука. Релігія. Суспільство. – 2011. - № 2. – С. 156 – 162.
8. Жайворонок В. Знаки української етнокультури [Текст] : словник-довідник / В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
9. Лисицын А. Г. Анализ концепта «свобода-воля-вольность» в русском языке [Текст] / А. Г. Лисицын : дис... канд. фил. наук. - спец.10.02.01. - русский язык. - М., 1995. – 23 с.
10. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры [Текст] / Ю. С. Степанов. - М.: Языки русской культуры, 1997. – 344 с.
11. Уорф Л. Бенджамен Отношение норм поведения и мышления к языку [Текст] / Бенджамен Л. Уорф // Зарубежная лингвистика. - вып. І. - М.: Прогресс, 1999. - С. 58 - 92.

Список художніх джерел
1. Вольвач П. Крута земля димів і збочень [Текст] : вірші / П. Вольвач // Дзвін. - 1999. - № 5 - 6. - С. 86 – 89.
2. Когут С. Вірші [Текст] / С. Когут // Дзвін. - 1991. - № 8. - С. 18 – 19.
3. Михайлюк П. Щось сталося [Текст] : збірка віршів. - К.: Смолоскип, 1995. - 125 с.
4. Процюк С. Поезії [Текст] / С. Процюк // Іменник. Антологія девʾяностих. - К.: Смолоскип, 1997. - С. 85 – 97.
5. Ципердюк І. Переселення квітня [Текст] : медитації / І. Ципердюк. - К.: Смолоскип, 1996. - 72 с.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)