ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) КОНЦЕПТ «СУМЛІННЯ/СОВІСТЬ» В ЕТНОКОГНІТИВНОМУ ТА БІБЛІЙНОМУ АСПЕКТАХ

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
// Наука. Релігія. Суспільство. – 2011. - № 2. – С. 156 – 162

Постановка проблеми. У когнітивній лінгвістиці (філософії мови) ХХІ століття пріоритетною є проблематика, пов’язана з антропоцентричністю досліджень, пошуком спільного і відмінного при концептуалізації дійсності певною етнічною спільнотою. Такі категорії, як: «концепт», «концептосфера», «картина світу», «мовна особистість» розширюють межі дослідження мови, яка розглядається не лише у тісних взаємозв’язках із мисленням, свідомістю, пізнанням, але й культурою і світоглядом. Наразі специфіка національного способу мислення постає крізь призму споконвічних українських понять («сумління», «віра», «воля», «пам’ять», «правда», «доля» тощо). Кожна з цих категорій має систему первинних і вторинних значень, характеризується ши¬рокими асоціативними зв’язками, здатністю виконувати когнітивні функції метафоризації, символізації, персоналізації, посиленими можливостями вклю¬чатися в різноманітні контексти, утворювати стійкі звороти.
Аналіз наукових праць. Ретельне вивчення наукових джерел з з окресленої проблеми засвідчило: на теренах вітчизняної науки з’явилася низка праць, в яких їх автори: 1) викладають наслідки системного дослідження картини світу, передусім її етнокультурної площини, що акумулює багатовіковий людський досвід і є потужним засобом впливу на індивідуума та соціум (Ю. Караулов, В. Постовалова, Ж. Соколовська, О. Кубрякова, В. Жайворонок, Н. Слухай, В. Манакін); 2) тлумачать концепт як лінгвально-ментальний феномен, що виявляє особливості мовомислення, поведінкових стереотипів людини – представника певного етносу (Ю. Степанов, А. Вежбицька, Т. Радзієвська, В. Кононенко, О. Шмельов, В. Карасик, Г. Слишкін, Й. Стернін, Р. Фрумкіна, І. Голубовська); 3) аналізують концептуальні конгломерати – концептосфери (Д. Лихачов, Ю. Степанов, З. Попова, О. Селіванова, С. Воркачов).
Проте відсутні розвідки, в яких було б досліджено асоціативну структуру аксіологічного концепту «совість» в біблійній та етнічній площинах.
Мета статті - побудова асоціативної моделі аксіологічного концепту «сумління» в українському культурно-лінгвальному дискурсі, враховуючи як когнітивне моделювання, так і семантичне профілювання, виокремлюючи бінарні та семантичні опозиції зазначеного концепту, з’ясовуючи його архетипні, міфологічні та біблійні вияви.
Джерельною базою розвідки слугують фразеологічні вислови (понад 3 000), ключовим словом яких постає слово-концепт «сумління», фольклорно-етнографічні джерела, текст Біблії.
Методи дослідження. Для студіювання нами було обрано метод семантико-аксіологічного поля, що безпосередньо спрямований на моделювання структури концепту, тобто на виокремлення в ній ядра (базової когнітивної структури) і периферії, а також на відповідну систематизацію всієї сукупності лексичних репрезентацій досліджуваного концепту, етимологічної реконструкції його внутрішньої форми.
Поняття «концепт» розуміємо за Юрієм Степановим як «фрагмент культури в свідомості мовця; те, у вигляді чого культура потрапляє у ментальний світ людини» [7]. Іншими словами, це дискретна одиниця колективної свідомості лінгвоспільноти, яка зберігається в національній пам’яті мовців у вербально позначеному вигляді. Отже, концепт в етнічній картині світу виконує роль стрижневого елемента.
Когнітивне осмислення дійсності відбувається через дію та емоцію. Людська свідомість оцінює об’єкти, явища, процеси в різних аспектах і за різними параметрами – прагматичними, естетичними, моральними і релігійними. Стратегії оцінювання навколишнього світу є надзвичайно різноманітними.
Особливістю фразеологічної репрезентації світу є те, що одиниці цього рівня здатні утілювати діяльнісний образ світу в знаках-символах, покликаючи до національних сцен та сценаріїв, до культурної діяльності етносу як сукупності дій чи процедур, створюючи світ про¬тотипних (стереотипних) ситуацій.
Концепт «сумління» є одним із найдавніших складників концептосфери української культури, центральним чинником моральної самосвідомості особистості. Вказаний феномен тісно пов’язаний з особливостями буттєвого становища людини у світі. Чим складнішим є внутрішній світ індивіда, чим різноманітніші відносини людини з довкіллям, тим вищий рівень моральної самосвідомості, тим розвиненішими є почуття морального обов’язку, самоконтролю, оцінки своїх вчинків. Висловимо припущення, що сумління – це ідеал, до якого тяжіє людина, щоразу роблячи свій вибір. У певному розумінні вся духовно-моральна проблематика людського існування загалом починається з того, що розвиток культури ставить людину перед вибором, смислові засади якого закладені в універсумі духовності. Реалізуючи свою свободу вибору, кожен з нас обирає життєвий шлях, а також ту або іншу систему ціннісних орієнтацій. «Сумління охоплює всі шари людської психіки від найнижчих до найвищих. Воно пронизує людське «я», котре формує індивідуальну, незамінну і неповторну особисту властивість людини. В ньому народжуються думки, почуття, прагнення, а також найголовніші життєві рішення. Отже, сумління – це фундаментальна здатність визначати моральну дію» [6, с. 37].
Як слушно зауважує Михайло Тофтул, «наявність сумління свідчить про укорінення моралі в духовно-емоційному світі особистості» [8, с. 59]. Водночас ця вкоріненість полягає, перш за все, у внутрішній свободі людини.
Загальновідомо, що Переклади Біблії і грецьких текстів відіграли величезну роль у формуванні значень концепту «сумління». Доречним, на наш погляд, звернутися до етимологічного аналізу слова-концепту «сумління/совість» в різних мовах. Грецьке слово «syneidos» означає «спільна думка, спільне знання». В церковнослов’янській мові сумління розуміється так само, пор.: со+вёд++ть, вёдити – ««знати», вёди - «я знаю». Українське слово «со+вість», російське «со+весть» свідчать про дотичність смислу до космічного значення Розуму. Польське слово «sumienie» пов’язане зі спільним «мнением» (пор. укр: «сумління»), а чеське «svedomi» корелює зі спільними відомостями, усвідомленням вибору людини, свідомістю загалом. Як бачимо, концепт-слово «сумління» – це не тільки критичне судження, застереження або вирок, а й згідно з етимологією - певне звіщення, яке постає як основа відповідних суджень, вироків, пересторог людини. Вість, що її подає нам наш внутрішній голос, торкається питань добра і зла, обов'язку, відповідальності. Наразі сумління постає як посередник між людиною і Богом. «Контакт з Богом через посередництво «совість» - це найбільш внутрішнє покликання людського духу. Совість стає активнішою і сприяє розвиткові тоді, коли вона постає в ролі партнера, коли перетворюється на місце діалогу між Богом і людиною. Через неї людина «чує» заклик Бога і водночас відповідає на цей заклик негативно або позитивно. Заклик – це завжди запрошення до цілковитої спільноти з Богом, це зустріч із Творцем, який кохає і закликає до любові в дії» [6, с. 38].
Отже, совість постає як певне тяжіння до загальнолюдського, універсального і означає: 1) спільне знання, угода; 2) свідомість, досконале знання, переконання; 3) сумнів при усвідомленні вибору людини. Ядро ментально-аксіологічного поля концепту «сумління» в українському культурно-лінгвальному дискурсі складають асоціації: «СУМЛІННЯ - Бог, - закон, - чистота, - доброта». Периферію – «СУМЛІННЯ - звір, правда, - душа, - серце, довіра, - спокій, - невинність, - лукавість, недужість» (схема 1).
СУМЛІННЯ – БОГ. В українській свідомості совість свіввідноситься з християнською вірою. Всі ми створені за подобою Божою і в кожному міститься частка нескінченного буття. Сумлінна людина шукає гармонії з Богом і власною душею – «Добре сумління – то око Боже» [3, с. 559], «Дивитися зі спокійною совісті в очі» [9, с. 841]. Ймовірно, що маються на увазі саме Божі очі. У народному вислові «Йому стало совісно» [9, с. 841] утілюється внутрішній стан людини в процесі морального вибору, який йде від самого Бога. Наразі маємо ірраціональне управління діями і вчинками не людиною, а Богом: «За велінням совісті» [9, с. 841].
Стверджуємо: сумління – одне із найважливіших виявів нашої душі. Совість, мораль і виховання тісно пов’язані між собою. В моральному уявленні українців Бог шляхом сумління здійснює оцінку нашим вчинкам. У такий спосіб Господь прагне наблизити всіх до Себе, привести нас через самопізнання до Богопізнання, до покаяння, до духовного відродження і оновлення, і, врешті, до Богоуподібнення. В совісті людини міститься надприродна сила, яка стоїть вище людини і має надлюдську сутність. Сумління завжди керує душею, спрямовуючи її до абсолютного блага, свого джерела і Творця.
Як відомо, мовлення українського народу – це дарунок Божий, откровення. Це золоті зерна мудрості етнонаціональної словесної традиції. Українці помічають: якщо в людини развинене почуття справжньої, непідкупної совісті, ніхто інший не спроможний викликати її на суд, бо совість – це і є сам Бог (пор.: «Те, що можна приховати від інших, від сумління не сховаєш» [3, с. 559]. Частина українських приказок і прислів’їв про сумління є прямими сентенціями, моральними побажаннями, порадами: «Як не мудри, а совість не перемудриш» [3, с. 559], «Без совісті віку не проживеш» [5, с. 329]. Доречно, на наш погляд, підкреслити, що кожна людина постає перд судом саме власного сумління. Так, вказуючи, що не варто вживати ідольських жертв через сумління, Святий апостол Павло додає: «Говорю ж не про власне сумління, але про іншого, чого б моя воля судилась сумлінням чужим? [1Кор. 10:29]. Якщо ж людина, яка прожила своє життя неморально, не викликала себе жодного разу на суд власної совісті, вона беззахисна перед Богом: «З його совістю жити добре, та помирати погано» [3, с. 559].
Водночас в уяві українського народу постає образ совісті, на яку можна лягти, підкласти під себе і тим самим затамувати в собі вість Божу (пор.: «Лягти на сумління» [9, с. 841]). Віщуючи про «вічне», Святий апостол Павло наголошує, що не зважаючи на те, що служимо Богові, «але ми не відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з’явленням правди доручаємо себе кожному сумлінню людському перед Богом» [2Кор. 4:2]. Совість, сором, провина, гідність у своїй сукупності визначають сценарій поведінки індивіда: «В кому сором, в тому й совість» [3, с. 559]. Адже за розвинутого почуття совісті в серці людини народ простежує присутність Божественного. Совість існує у тісному зв’язку зі страхом, довірою, каяттям, соромом, провиною: «Очі – міра, душа – віра, а совість - довіра» [5, с. 329].
Окрім цього, в етичній свідомості українців сумління є голосом Бога, котрий проголошує себе водночас і законотворцем, і суддею. Підтвердженням цього є українська приказка: «Добре сумління – це голос Божий» [3, с. 559]. Катехизис так само визначає сумління як внутрішній Закон Божий. Сумління наразі постає у ролі категорії сприйняття релігійного одкровення, правди, доброти, істини. Ми маємо справу з чимось невід’ємним від внутрішнього єства людського «Я», адже сумління лунає в серці людини, змушуючи виконувати його основні вимоги: «Жити по совісті» [9, с. 841], «Працювати по совісті» [9, с. 841], «Судити по совісті» [9, с. 841], «Залишатися на совісті» [9, с. 841], «Зробити щось на совість» [9, с. 842].
Дотримання цих законів робить людину сильною, енергійною і безстрашною. Совісне мислення особистості передбачає щирість, шляхетність, прагнення до істини, хай навіть трагічної й гіркої, не спокушаючися заспокійливими напівправдами. Загальновідомим є те, що хто чинить проти власної совісті, той грішить. Невипадково сумління може підказувати, вказувати, свідчити [пор. в Біблії: Рим. 2:5; Рим. 9:1; 2Кор. 1:12]. Зокрема про Закон і його виконання Святий апостол Павло звертається до римлян: «що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправляють одна одну» [Рим. 2:5]. У привітанні до коринтян зазначено: «Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й в чистоті Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас» [2Кор. 1:12]; «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого» [Рим. 9:1]. З біблійними висловами корелюють фразеологізми української мови: «Заговорило сумління» [9, с. 842], «Заговорила совість» [9, с. 842]. Сумління почасти постає як усвідомлення людиною своєї корінної буттєвої визначеності, як звернений до неї поклик самого Буття. Наразі сумління є голосом цього поклику, яке тісно пов’язане з вибором як реалізацією людської свободи, й тими відносинами, в які особа завдяки цій своїй свободі вступає. Можемо сказати, що сумління - це система відношень в сфері Абсолюту і Духу, своєрідний дороговказ, що освітлює життєвий шлях людини.
СУМЛІННЯ – ЧИСТОТА. В українській моральній уяві існує думка про цілющу роль здорової і чистої совісті. В народі кажуть: «Чисте сумління» [9, с. 842], «Бути з чистим сумлінням» [9, с. 842], «Хто чисте сумління має, той спокійно спать лягає» [3, с. 559], «По чистому сумлінні» [9, с. 841]. Окреслюючи, якими мають бути священнослужителі, Святий апостол Павло говорить: «такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні» [1Тим. 3:9]. В Другому посланні - «Дякую Богові, Якому служу від предків чистим сумлінням, що тебе пам’ятаю я завжди в молитвах своїх день і ніч» [2Тим. 1:3]. Звертаючись до Тита, Святий Павло наголошує: «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління» [Тит. 1:15]. Совість – поняття духовне, абсолютно незалежне від соціального статусу людини, її матеріальних можливостей. Так, людина може бути жебраком, проте совісливою та морльною особистістю: «Сорочка чорна, а совість біла» [3, с. 559]. У цьому разі «біла совість» постає як синонімічний образ до «чистої совісті». У значенні чистого, безгрішного сумління сприймаємо вислів «невинне сумління» в Біблії. Під час суду у намісника Фелікса, Павло відповідає на звинувачення юдеїв: «І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне щодо Бога й людей» [Дії. 24:16].
У разі нечистого сумління людина прагне його «очистити», «заспокоїти»: «Для очищення сумління» [9, с. 841], «Нечиста совість» [9, с. 842], «Нечистий на сумління» [9, с. с. 842], «Чорна совість» [3, с. 559]. Приказка «Чорній совісті і кочерга висницею вижається» [5, с. 329] позначена іронічним змістом і відбиває гумор як специфіку українського менталітету. Посиленню сприйняття фраземи сприяє гіпербола, унаслідок чого виникає неймовірна картина: кочерга постає в образі висниці. Водночас «чорна совість» є совістю злодія, який пішов на змовини з власною душею, вчинив проти совісті, у зв’язку з цим почуття страху постійно супроводжує його. Але «…треба коритися не тільки заради страху кари, але й заради сумління» [Рим. 13:5]. В народі існує мудрість: «Не за страх, а за сумління» [9, с. 842]. Чим рішучіше здійснюється процес внутрішнього, духовного очищення людини, тим совість стає чутливішою.
СУМЛІННЯ – ДОБРОТА. Добре сумління – невід’ємна риса людської душі. Невипадково на сторінках Святого Письма так часто читаємо про «добре сумління» [1Петр. 3:16; Дії. 23:1; Євр. 13:18; 1Тим. 1:5; 1Тим. 1:19]. Зокрема у Першому Соборному посланні Святий апостол Павло говорить: «Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немовби злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі» [1Петр. 3:16]. Перед юдейським синедріоном апостол промовив: «Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням» [Дії. 23:1]. Вищенаведені біблійні вислови корелюють з усталеними народними висловами: «Добра совість не боїться людських наговорів» [5, с. 329], «Добре сумління – то око Боже» [ 3, с. 559]. У Першому посланні Святого апостола Павла до Тимофія йдеться про таке: «Мета ж наказу – любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри» [1Тим. 1:5]. Українці вважають: «Де сумління, там і любов» [3, с. 559]. Як бачимо, любов і совість – найважливіші способи духовних відносин між людьми в сфері Абсолюту і Духу.
СУМЛІННЯ – ДУША, СЕРЦЕ. Осердям сумління, своєрідною оселею буття для людської совісті є душа і серце. Закликаючи коринтян примиритися з Богом, Святий апостол Павло проголошує: «Отже, віддаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні» [2Кор. 5:11]. Українська етнічна свідомість глибоко засвоїла, що совість – найголовніше в людській душі («Сумлінна душа» [9, с. 841]). Оскільки серце у дюдини повинне бути прадивим, народна мудрість говорить: «Хто совісті не має, той правди не знає» [3, с. 559].
СУМЛІННЯ – ЛУКАВІСТЬ, ЗЛО. Вказана асоціація доповнює бінарну позицію «сумління – доброта». В Посланні до євреїв йдеться: «то приступімо зі щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!» [Євр. 10:22]. Лукаве сумління потребує очищення, своєрідного катарсису. Народний вислів «Душа християнська, а совість циганська» [3, с. 559] будується на протиставленні, антитезі і має форму повчального наочного протиставлення християнської душі і циганської совісті. Визначення «циганська совість», імовірно, має пряме відношення не скільки до способу життя, культури, історії цієї давньої етнічної групи, скільки до національного характеру, в якому брехливість, омана посідають пріоритетне місце. Скарбниця української народної фразеології містить вислови: «Зла совість» [9, с. 842], «Не мати совісті» [9, с. 842], «Діяти проти власної совісті» [9, с. 841], «У їх драгунська совість» [3, с. 559]. Окреслюючи обов’язки служителя Божого, Святий апостол Павло вказує, що від віри відступляється той, «хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє» [1Тим. 4:2].
СУМЛІННЯ – НЕДУЖІСТЬ, СЛАБКІСТЬ. Почуття сумління людині потрібно в собі розвивати, оскільки недужа, квола совість може легко «споганитися» [1Кор. 8:7]. «Грішачи так проти братів та вражаючи їх слабе сумління, ви проти Христа грішете» [1Кор. 8:7]. Тож про людину зі слабким сумлінням або ж зовсім відсутнім український народ говорить: «Борідка Миняна, а совість глиняна» [5, с. 329], «У нього совісті ні на копійку» [9, с. 842], «У нього совісті ані на грам» [9, с. 842], «Немає совісті – немає людини» [5, с. 329].
СУМЛІННЯ - ЗВІР. Сумління постає в народній уяві українців в образі звіра, який гризе, мучить, зжирає людське серце: «Совість гризе» [10, с. 76], «Совість спати не дає» [9, с. 841], «Совість мучить» [9, с. 841], «Совість без зубів, а гризе» [10, с. 76]. З вказаною асоціацією концепт «сумління» в Біблії вживається нечасто.
СУМЛІННЯ – ДОКІР. Про «сумлінням докорених» йдеться в Святому Письмі [Іван. 8:9], пам’ятаємо, що Каїна та Юду непокоїла совість. Глибинна народна мудрість українського народу й колективний досвід об’єдналися у висловах: «Без докори совісті» [9, с. 841], «Докір сумління» [9, с. 842], «Прокинулася совість» [9, с. 842].
Висновки. Досліджуючи ментальну структуру аксіологічного концепту «сумління» в кореляції з етнічною та біблійною площинами, нами було виокремлено домінувальні смислові уявлення на вказану вище категорію на рівні колективного свідомого українців. Отож, сумління – це: 1) внутрішня оцінка, моральний самоконтроль, внутрішнє усвідомлення моральності своїх вчинків, почуття відповідальності за свою поведінку перед людською спільнотою; 2) внутрішнє переконання в тому, що є добром, а що є злом; 3) усвідомлення ціннісної правоти свої поведінки; 4) здатність особистоті самостійно формулювати для себе етичні обов’язки; 5) істина життя, найвищий моральний закон; 6) норма життя. Поле аналізованого концепту охоплюється категоріми: «оцінка», «моральність», «переконання», «свідомість», «обов’язок», «каяття», «вчинок». За нашими спостереженнями, всього в Біблії слово «сумління» вказується 32 рази, до того ж у «Новому заповіті» - 28. Цікаво, що вказана категорія подана бінарно у площинах добра і зла («добре сумління», «лукаве сумління», «чисте сумління», «ганебне сумління», «недуже сумління»). Ключовими у тексті Святого Письма постають вислови: «добре сумління» і «чисте сумління». Вони є домінувальними і в українському фольклорі. З текстом Біблії корелюють такі фразеологічні одиниці української мови, як «для очищення сумління», «зі спокійним сумлінням», «добе сумління».

Література
1. Арутюнова Н.Д. О стыде и совести / Н.Д. Арутюнова // Логический анализ языка: Языки этики. – М.: Языки русской культуры, 2000. – С. 54 – 78.
2. Біблія – Донецьк: Вид-во Благодійного фонду «Лібре», 2007. – 1359 с.
3. Жайворонок В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – С. 587. – ISBN 966-507-195-5.
4. Милтс А.А. Совесть. Мыслители разных эпох о совести / А.А. Милтс // Этическая мысль. Научно-публицистические чтения. - М.: Прогресс, 1990. - С. 274 - 293. - ISBN 334-217-681-1.
5. Номис М. Українські приказки, прислів'я і таке інше / М. Номис. – Київ: Либідь, 1993. – 768 с. (Серія: «Пам'ятки України»).
6. Принципи морального життя / Перекл. з полськ. А. Шкраб’юка. – Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу; видавничий відділ «Свічадо», 1996. – 133 с.
7. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры / Ю.С. Степанов. – М.: Языки русской культуры, 1997. – 344 с.
8. Тофтул М.Г. Етика : навчальний посібник / М.Г. Тофтул. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 416 с. – ISBN 966-580-220-8.
9. Фразеологічний словник української мови. – Книга 2. - / Уклад. В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк та ін. – К.: Наукова думка, 1993. – 980 с. - ISBN 5 – 12 – 000635 - 3.
10. Яніцька К.Л. Знайшов – не скач, згубив – не плач : українські прислів’я, приказки, усталені вислови / К.Л. Яніцька. – К.: Довіра, 2002. – 200 с. - ISBN 966-507-137-8.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)