ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОНСОЛІДОВАНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У ЦІЛЬОВИХ ГРУПАХ

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 20 ноября 2014
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Svetlana Ivanchenko
АвторРУБРИКА: Социальная психология




Постановка проблеми. Проблема формування громадської думки розглядається дослідниками здебільшого у контексті характеру впливу на свідомість громадян – маніпулятивного чи неманіпулятивного. Проте існує ще один важливий аспект: це питання носіїв або суб’єктів громадської думки. Вважається, що громадська думка – це думка суспільства загалом, де суб’єктом є народ або великі соціальні групи. Проте коли мова заходить про вимірювання громадської думки, то зазвичай опитують окремих індивідів, а замість узагальнення відбувається механічний підрахунок – відсоток «за», відсоток «проти». При цьому не враховується, що у реальному житті індивіди виступають як представники певних груп та спільнот, які впливають на формування колективної думки своїх членів. П.Д. Фролов (2014) вважає, що громадська думка існує на двох рівнях: індивідуальному та надіндивідуальному, а також у двох формах – об'єктивній та суб'єктивній. З точки зору соціальної психології, громадська думка це надіндивідуальне утворення, яке перевершує просту суму індивідуальних думок [10]. Коли мова йде про консолідовану громадську думку, то вважається очевидним, що її суб’єктом виступає певна цілісність, а не просто механічна сукупність індивідів. Поняття консолідації також вимагає окремого розгляду, але ми обмежимося тим, що вважатимемо громадську думку консолідованою за наявності у суспільстві консенсусу (згоди більшості зацікавлених сторін щодо спірних питань).
У літературі використовують різні поняття, які описують сукупність людей як колективний суб’єкт, або спільноту чи групу як ціле. Ми будемо говорити про цільові групи, під якими розуміємо будь-які об’єднання громадян, що мають спільний інтерес або на які спрямована дія тих чи інших соціальних перетворень. Наприклад, якщо говорити про реформу вітчизняної освіти, цільовими групами тут виступають ті, хто надає освітні послуги (вчителі, педагоги), ті, хто їх отримує (учні, студенти), а також посередники (менеджмент освіти) та деякі інші групи (наприклад, батьки учнів).
Мета статті – проаналізувати категорії, за допомогою яких вирізняються суб’єкти громадської думки з метою визначення шляхів формування консолідованої громадської думки серед цільових груп, зокрема, освітян.
Аналіз основних досліджень. Найбільш загальним є поняття «група», під яке підпадають будь-які реальні та умовні, великі та малі групи, колективи, об’єднання, угруповання тощо. У соціології найчастіше такими виступають демографічні групи – за статтю, віком, освітою тощо.
У російській (радянській) психології широко використовується категорія «колективний суб’єкт» як характеристика колективу, опосередкована спільною діяльністю [1]. На думку А.Л.Журавльова (2000), колективний суб’єкт має наступні ознаки: взаємозв’язок та взаємозалежність; здатність групи до різних форм активності; здатність групи до саморефлексії – утворення образу «ми», а отже – ми-ідентичності. Форми існування колективного суб’єкта за формальними ознаками це діада, мала група, група середніх розмірів (підприємство, цех, вузи, збори та мітинги); великі соціальні групи, суспільство як організована сукупність індивідів, малих, середніх та великих груп [5].
Ще одна категорія, яка використовується для визначення суб’єкта громадської думки – спільнота. В. Васютинський (2010) аналізує спільноту як соціально-психологічну категорію: це відносно велика номінально-реальна соціальна група, що вирізняється за наявності суб’єктивно-значущої спільної ознаки [2]. Спільнотою у соціально-психологічному розумінні виявляються будь-які соціальні сукупності, до яких індивід належить реально чи потенційно. У психологічному розумінні стосунки індивіда та спільноти вибудовуються на підставі спільних інтересів, квазі-спільних інтересів (наприклад, при зовнішній загрозі) та колективної ідентичності.
Російський дослідник Н. Мансуров (1996) вважає, що суб’єктом громадської думки не може бути народ, тому що вона охоплює різні класи, верстви населення [8]. Натомість суб’єктом громадської думки можуть бути спільноти - стійкі структурні елементи суспільства. До них Н. Мансуров зараховує громадянську спільноту (державно оформлене об’єднання людей), а всередині – національно-етнічні, територіальні спільноти, професійні та родинно-побутові спільноти. Разом він налічує п’ять форм спільнот, які перекриваються громадськими організаціями як вторинним суб’єктом громадської думки.
У працях вітчизняних дослідників мала група розглядається як реальна група (колектив), зокрема у освітньому середовищі [3]. До таких груп автори включають дитячі колективи, групи педагогів різного рівня; окрему групу складають менеджери освіти. Своєрідною групою освітнього середовища виступають батьки – найменш інтегрована група, де існують дуже слабкі процеси взаємодії. Автори також виокремлюють інші види груп: тимчасові, неформальні (наприклад, тренінгові, творчі групи дітей з батьками тощо).
Наступна праця цього колективу присвячена особливостям становлення групової ідентичності у малих групах освітнього середовища [9]. Визначено поняття «освітнє середовище», його структура та соціально-психологічні характеристики. П.П. Горностай висловив думку, що ідентичність групи «це такий рівень розвитку групової ідентичності, коли група здобуває характеристики групового суб’єкта в різноманітних ситуаціях міжгрупової та внутрішньогрупової взаємодії» (Горностай, 2013; 10). Особливістю групової ідентичності у малих групах (на відміну від середніх та великих груп) є те, що вона пов’язана з процесами групової динаміки.
Отже, незалежно від того, яку категорію використовують дослідники – група, спільнота чи колективний суб’єкт, скрізь ми бачимо, що найважливішим критерієм спільного (на противагу індивідуальному) творення громадської думки є наявність ми-ідентичності.
Поняття ми-ідентичності пов’язане з поняттям соціальної ідентичності, яке розроблялося у теорії Г. Теджфела та Дж. Тернера [15]. Згідно теорії соціальної категоризації Г. Теджфела, соціальна ідентичність складається з таких образів «Я», які пов’язані зі сприйняттям себе як члена певних соціальних груп. Для нас важливий висновок Г. Теджфела про те, що соціальна та особистісна ідентичність є протилежними полюсами одного континууму в структурі Я-концепції [16]. Але, оскільки в теорії Г. Теджфела груповий суб’єкт не розглядався, наслідків цієї поляризації не було виявлено. Наступним кроком у вирішенні цього питання стала концепція самокатегоризації Дж. Тернера, яка бере до уваги саме груповий суб’єкт [14].
Дж. Тернер (1999) вважає, що ступінь внутрішньо-групової ідентифікації не можна вимірювати з позицій концепції індивідуальних відмінностей, яка ґрунтується на усталеній структурі Я. Дж. Тернер, розвиваючи погляди Г. Теджфела, робить наголос на ситуативному характері соціальної ідентичності. Він вважає, що люди діють або як індивіди, або як члени групи. У Я-концепції присутні одночасно особистісна та соціальна ідентичність, які співіснують. Особистість у процесі взаємодії з іншими постійно змінює своє положення і відповідно грає різні ролі. Саме тому автори включають у концепцію ситуативну детермінанту прояву ідентичності. Це означає, що індивіди можуть висловлювати або свою особисту думку (з позиції Я-ідентичності), або думку групи, з якою себе ідентифікують (з позиції Ми-ідентичності).
У західній літературі представлені й інші варіанти виокремлення суб’єктів громадської думки. У. Липман першим запропонував поділ на еліту, поінформованих громадян та мало-інформованих громадян [7]. Подібний поділ за рівнем поінформованості знаходимо у праці А. Шютца, датованої 1946 роком [13]. Він виокремив три ідеальних типа громадян: «експерт», «пересічний громадянин» та «добре поінформований громадянин». Його конструкція побудована на уявленнях про соціальний розподіл знання та соціально схвалене знання як джерело престижу та авторитету. Подібну класифікацію знаходимо у Дж. Цаллера (2004): еліта створює інформацію, поінформовані громадяни відстежують її через ЗМІ, а мало-інформовані громадяни пасивно споживають інформацію, замість того щоб активно оперувати нею [11].
П. Штомпка (1996) у своїй концепції соціальних змін також розглядає різні типи індивідуальних суб’єктів [12]. Перший – це «звичайні люди», які живуть своїм життям. Другий – це «надзвичайні люди», що мають особливі якості (талант, знання, харизму) і діють в інтересах інших людей або маніпулюють ними. Це пророки, ідеологи, диктатори, державні діячі тощо. До третього типу П. Штомпка включає тих, хто має позиції, які надають привілеї і вимагають від них дій, що визначають долю інших (законодавці, адміністратори, держвиконавці).
Раніше була висунута та набула популярності ідея, що саме дискурс еліт, а не міжособистісне спілкування формують громадську думку [11]. Час показав, що суспільний дискурс формує не стільки дискурс еліт, скільки дискурси груп інтересів чи груп впливу. У попередній роботі нами було зроблено висновок про необхідність діалогу усіх зацікавлених сторін, який залучає до формування суспільного дискурсу широкі кола громадськості [6]. Зараз ми наголошуємо на тому, що консолідація громадської думки відбувається саме на рівні колективних суб’єктів (зацікавлених груп), які у різний спосіб доносять свою думку до широкого загалу.
Висновки і перспективи подальших досліджень. Аналіз досліджень формування громадської думки дозволив виокремити різні варіанти визначення її суб’єкта. Якщо йти від окремого індивіда, без урахування його соціальних зв’язків та статусу, то поділ на групи може бути або за демографічними показниками (вік, стать, освіта), або за критерієм поінформованості (експерт, добре- чи мало-поінформований громадянин).
Якщо до уваги береться колективний суб’єкт, то існують різні варіанти поділу на зацікавлені (цільові) групи: від реальних малих груп (навчальні та трудові колективи) до реальних та віртуальних спільнот, соціальних мереж. Серед освітян як цільової групи у нашому дослідженні пропонується виокремлювати групи по відношенню до освітніх послуг: учні/студенти, викладачі, батьки, адміністратори освіти.
Залежно від того, за яким критерієм визначається суб’єкт - індивідуальний чи колективний, - використовуються різні способи формування громадської думки. Якщо суб’єктом є окремий індивід, то формування громадської думки спрямовано на підвищення поінформованості індивідів. Цим шляхом пішли дослідники, які розробили метод збагачення громадської думки, завдання якого полягає у тому, щоб зробити думку «пересічного громадянина» думкою «поінформованого громадянина» [4].
У другому випадку, якщо суб’єктом виступає група/спільнота, формування громадської думки йде шляхом вироблення колективної думки, яке опосередковане груповими феноменами (лідерство, груповий тиск, групова ідентифікація). Нарешті, на рівні суспільства в цілому формування громадської думки йде шляхом створення суспільного дискурсу через суспільний діалог за посередництвом ЗМІ.

Література
1. Булах И.П. Коллективный субъект: сущность подходов к определению // Духовність особистості: методологія, теорія, практика. – 2010. – №3. – С. 29-35.
2. Васютинський В. Психологічні виміри спільноти: монографія / Вадим Васютинський. – К.: Золоті ворота. 2010. – 120 с.
3. Динамічні процеси в малій групі: соціально-психологічний вимір освітнього середовища: монографія / За наук. ред. П.П.Горностая. Кіровоград: Імекс-ЛТД. 2013. – 190 с.
4. Докторов Б. Методология и практика опросов «обогащенного общественного мнения» // Социальная реальность. – 2007. – №10. – С. 81-94.
5. Журавлев А.Л. Психологические особенности коллективного субъекта // Проблемы субъекта в психологической науке. – М.: Акад. Проект, 2000. – С. 133-151.
6. Іванченко С.М. Суспільний дискурс як спосіб організації інформаційного простору та формування громадської думки // Наукові студії з соціальної та політичної психології: Зб. статей / НАПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. – К.: Міленіум, 2013. – 32 (35) – С. 236-244.
7. Липпман У. Общественное мнение. – М.: Изд-во Фонда «Общественное мнение». 2004. – 384 с.
8. Мансуров Н. Плюрализм в исследовании общественного мнения // Э. Ноэль-Нойман. Общественное мнение: открытие спирали молчания. – М.: Прогресс, 1996. – С. 10-37.
9. Процеси ідентифікації особистості в малій групі: досвід теоретичного та емпіричного дослідження. Практ. посібник / За наук. ред. П.П. Горностая. – Кіровоград: Імекс-ЛТД. 2013. – 106 с.
10. Фролов П.Д. Громадська думка у соціологічному та соціально-психологічному вимірах [електронний ресурс] / Режим доступу: http://sptechnology.ucoz.ua/publ/
11. Цаллер Дж. Происхождение и природа общественного мнения. Пер с англ. – М.: Институт Фонда “Общественное мнение”. – 2004. – 560 с.
12. Штомпка П. Социология социальных изменений. Пер. с англ. – М. 1996. – 416 с.
13. Шютц А. Хорошо информированный гражданин. Очерк о социальном распределении знания // Шютц А. Смысловая структура повседневного мира: очерки по феноменологической социологии / Сост. А.Я.Алхасов. Пер с англ. – М.: Ин-т Фонда «Общественное мнение». 2003. – С. 222-237.
14. Turner J. Some current issues in research on social identity and self-categorization theories // Social identity: Context, commitment, content / N.Ellemers, R.Spears, B.Doojse (Eds.). Oxford: Blackwell. 1999. P. 6-34.
15. Tajfel H., Turner J.C. An integrative theory of intergroup conflict // W.G. Austin, S. Worchel (eds.). The social psychology of intergroup relations. Monterrey, Calif., 1979.
16. Tajfel H. Social identity & intergroup relations. Cambridge, Paris. 1982.

Reference
1. Bulakh I.P. (2010) Kollektivnіy subject: suschnost podhodov k opredeleniyu [Collective Subject: an essence of approaches to definition] Dukhovnist osobystosti: metodologia, teoria, practica [Supersubstantiality of Personality: methodology, theory, practice] 3, 29-35 (Rus)
2. Vasiutynskyі V.O. Psychologichni vymiry spilnoty: mografia [Psychological dimensions of community] Kyiv: Zoloti vorota, 2010, 120 p. (Ukr)
3. Dynamichni procesy v maliy hrupi: socialno-psykhologichny vymir osvitniogo seredovyshcha: monografia [Dynamic processes in a small group: social psychological dimension of education environment] P.P. Hornostay (Ed.) Kirovograd: Imex-LTD, 2013, 190 p. (Ukr)
4. Doctorov B. (2007) Metodologia i praktika oprosov obogashchennogo obshchestvennogo mnenia [Methodology and practice of deliberated public opinion] Socialnaya realnost [Social Reality], 10, 81-94 (Ukr)
5. Zhuravlev A.L. (2000) Psichologicheskie osobennosti kollektivnogo subjekta [Psychological specifics of a Complex Subject] In: Problemy subjekta v psikhologicheskoy nauke [Subject issues in psychological science] М.: Acad. Project, 133-151 (Rus)
6. Ivanchenko S.M. (2013) Suspilny diskurs yak sposib organizatsii informatsiynogo prostory ta formuvannya hromadskoyi dumky [Public discourse as a way of information environment organization and public opinion formation] Naukovi studyii z socialnoyi ta politychnoyi psykhologii, Kyiv: Millenium, 32 (35), 236-244 (Ukr)
7. Lippmann W. Obshcestvennoe mnenie [Public Opinion], Moscow: “Obshcestvennoe mnenie” Publ., 2004, 384 p. (Rus)
8. Mansurov N. Pluralizm v issledovanii obshchestvennogo mnenia [Pluralism in Public Opinion studies] In: Noelle-Neumann E. Obshchestvvennoe mnenie: otkrytie spirali molchania [The spiral of silence: a theory of public opinion] М.: Progress, 1996, 10-37 (Rus)
9. Procesy identificacii osobystosli v maliy grupi: dosvid teoretychnogo ta empirychnogo doslidzhennya [Personality identification processes in a small group: theoretical and empirical experience. P.P. Hornostay (Ed.) Kirovograd: Imex-LTD, 2013, 106 p (Ukr)
10. Frolov P.D. (2013) Hromadska dumka u sociologichnomu ta socialno-psikhologichnomu vymirah [Public opinion in Sociological and Social Psychological dimensions] http://sptechnology.ucoz.ua/publ/ [downloaded 25 May] (Ukr)
11. Zaller J.R. Proiskhozhdenie i priroda obshchestvennogo mnenia [The nature and origins of mass opinion] Moscow: “Obshcestvennoe mnenie” Publ., 2004, 560 p. (Rus)
12. Sztompka P. Sociologia socialnykh izmeneniy [The Sociology of Social Change] М.: Aspect-Press, 1996, 416 p. (Rus)
13. Schutz A. (2003) Khorosho informirovanny grazhdanin [The Well-Informed Citizen: An Essay on the Social Distribution of Knowledge] In: Schutz A. Smyslovaya structura povsednevnogo mira: ocherki po fenomenologicheskoy sociologii [Conceptual structure of everyday world: Phenomenological Sociology Sketches] M.: “Obshcestvennoe mnenie” Publ., 222-237 (Rus)
14. Turner J. (1999) Some current issues in research on social identity and self-categorization theories In: N.Ellemers, R.Spears, B.Doojse (Eds.) Social identity: Context, commitment, content. Oxford: Blackwell, 6-34.
15. Tajfel H., Turner J.C. (1979) An integrative theory of intergroup conflict. In: W.G. Austin, S. Worchel (eds.) The social psychology of intergroup relations. Monterrey, Calif.
16. Tajfel H. Social identity & intergroup relations. Cambridge, Paris, 1982.


С.Н.Иванченко
ПУТИ ФОРМИРОВАНИЯ КОНСОЛИДИРОВАННОГО ОБЩЕСТВЕННОГО МНЕНИЯ В ЦЕЛЕВЫХ ГРУППАХ
Проблема формирования общественного мнения рассматривается в контексте вопроса ее носителей и субъектов. В статье описаны разные подходы к понятиям, с помощью которых выделяются субьекты общественного мнения. В качестве такого субъекта выделяются целевые группы, которые представляют интересы той или иной социально-демографической или профессиональной группы, например, педагогическое сообщество. Установлено, что способы формирования общественного мнения зависят от того, на индивидуальный или коллективный субъект оно направлено. При ориентации на индивидуальный субъект используются технологии повышения информированности граждан (техника «обогащения» общественного мнения), а на коллективный – техники, использующие групповые феномены (лидерство, групповое давление, идентификация). Групповая идентичность рассматривается как ключевой фактор консолидации общественного мнения, а формирование мы-идентичности – как условие процесса консолидации.
Ключевые слова: общественное мнение, коллективный субъект, общность, групповая идентичность, консолидация

S.M. Ivanchenko
CONSOLIDATED PUBLIC OPINION FORMATION IN THE TARGET GROUPS
Public Opinion formation is discussed in terms of it Subjects. The categories for defining Public Opinion Subjects are analyzed. Target groups representing political interests of any social demographic or professional group, e.g., educators are considered Public Opinion subjects. It is suggested that the way of Public Opinion formation depends on Individual or Complex Subject of it. If it is focused on an individual the knowledge techniques are involved (such as Deliberated Public Opinion). In case of Complex Subject, the group phenomena (Leadership, Group Pressure, Group Identification) are involved. Group Identity is considered to be a key factor of Public Opinion consolidation, and a key element of consolidation process.
Key words: Public Opinion, Complex Subject, Community, Group Identity, Consolidation

стаття надрукована: Проблеми політичної психології: зб. наук. праць / Асоціація політичних психологів України. –К.: Міленіум, 2014. – Вип. 1. (15) С.267-273






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2019. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)