ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) КОНЦЕПТ «ДУША» ТА АСОЦІАТИВНО-СМИСЛОВА ЗВʼЯЗНІСТЬ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).
// Антропний принцип в контексті актуальних проблем філософії науки : Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 15-річчя кафедри філософії та економіки. – Львів: ЛНМУ імені Данила Галицького, 2016. – С. 90 - 94)

Постановка проблеми. Однією з найважливіших категорій тексту є зв’язність, яка зумовлює розвиток теми та забезпечує цілісність, інтегрування словесного цілого. Розглядувана категорія виявляється у процесі структурування найбільшої синтаксичної одиниці, поєднання її складників у художньо-поетичний континуум. У мовознавчій науці цю категорію називають по-різному: лексична солідарність (Е. Косеріу), ізотопія (А. Греймас), змістова зв’язність, або когерентність (Р. Богранде), рекурентність (В. Скалічка), зовнішня злитість (В. Кожевникова), інтегративність (I. Гальперін). Залежно від параметру класифікації (за структурою, спрямованістю, глибиною) у лінгвістиці тексту розрізняють зв’язність: граматичну, семантичну, ономасіологічну, смислову, асоціативну, структурну, композиційну, референційну, прагматичну, образну тощо. На асоціативну смислову зв’язність тексту вказують домінувальні теми, концепти, ключові слова. Адже на підставі сенсорних механізмів свідомості мовця здійснюється метафоричне асоціювання чи образне конструювання всього словесного цілого. Про це детальніше йшлося у наших попередніх розвідках [Єщенко Т.А. Лінгвістичний аналіз тексту : [навч. пос. для студентів ВНЗ] / Т.А. Єщенко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 264 с.].
Мета розвідки – описати домінувальне слово-концепт «душа» як одиницю вираження текстової категорії зв’язності (асоціативно-смисловий різновид) на прикладі української поезії 90-х років ХХ століття.
Тезовий виклад основного матеріалу. Аксіологічне спрямування метафори відбиває орієнтацію духовних цінностей поетів, які знаходять своє втілення і бачення у фактах мови. Лексико-семантичним епіцентром метафоричних контекстів цього плану постає ключове слово-концепт з культурологічною семантикою душа. Така аксіологічно значуща одиниця становить пріоритетно-концептуальне ядро світобачення мовців досліджуваного часового зрізу - 90-і роки ХХ ст. - і набуває оригінальної інтерпретації та новітнього метафоричного моделювання через авторські образно-художні парадигми. Адже душа, як і серце, є «корінь», «центр», «основа», «суть», «істина життя», «вся повнота людини, справжній обитель вогню та любові, сила, поза якою ми мертва тінь» (за П. Юркевичем). Вона є однією з головних категорій духовності народу, божественно-антропологічною та біологічно-психологічною субстанцією української людини кордоцентричного типу свідомості.
І. Концепт «душа» - людина. Репрезентація абстрактної лексеми душа у художньому мовленні кінця ХХ ст. містить асоціації антропологічного характеру через контекстуальні семи, що виражають психофізіологічні вияви людської особистості, а саме - ридає, тче, згадує, сміється, сивіє, мовчить, голосить, ковтає, дихає, зітхає: «Коли душа ридає і розривається / На шматочки болю, / Смійся йому в душу, / Смійся йому прямісінько в його / життя» (Оляна Рута); «Тче різнобарвний килимок / Моя душа - свята і грішна, / Вплітає думку і рядок / В слова зів’ялі, ще торішні» (Галина Лучків); «Душа вбирає всі недуги світу / і тихо просить в осені тепла. / Достиглі яблука. Початок пізньоцвіту. / Як добре! Ти ще не перецвіла» (Надія Дичка); «А душа промовчить і не скаже ні слова, / Затамований біль птахом вилетить в світ» (Лілія Демидюк); «Моя душа згадала і зітхнула, / Зорю згубивши в пазухах беріз» (Ігор Павлюк); «Мій портрет – верлібровий анфас / У цьому ракурсі душа ще не посивіла» (Ліда Мельник); «Моя душа Великоднем голосить...» (Олеся Федунь); «Хай душа за мною не волочиться. / Мила зрадить, але це мине» (Ігор Павлюк); «Блукає буднями безодня / І тоне у чиїхось очах, / Ковта її душа голодна, / Та доїда лякливий страх» (Галина Лучків); «Душа ножиць / роз’єднує полотнища чорними мечами своїх снів» (Злата Угрин); «О Боже, / на яких висотах / Твій дощ зійде на спраглі душі, / пошерхлі від земної суші, незнаючі Твої щедроти?» (Віктор Виноградов); «У «школі життя» ми заходили в класи, / і менторів літ, як в офірні / прикраси, / в кирзу одягав наші душі-рекрути» (Віктор Виноградов).
Оказіонально-смислове становлення поетичної антропології девʼяностих років минулого століття здійснюється через функціонально-образну позначеність лексем душа, однак такі одиниці постають у ролі обʼєкта впливу і маніпуляцій, демонструючи слабкий ступінь метафоризації: «Хтось узяв і зарізав душу... / Плаче янгол дурний в саду...» (Олександр Чекмишев); «Я вимуштрую власну душу так, щоб вона / стала моєю» (Валентин Бердута). Інваріант «душа болить», який з часом закріпився асоціативною нормою концептосфери української мови, може залучатися майстрами слова кінця ХХ ст. як висхідний вектор для смислового розгортання і збагачення парадигматичної структури художнього образу душа в інших конотативних планах: «Натомість що? ... Синці? / Синці в душі, на тілі» (Марія Безкровна). Прецендентний вислів душа болить у поетичному континуумі девʼяностівців оказіонально інтерпретується авторами і демонструє перехрестя колективного й індивідуального фонду знань мовців. Адже наше бачення світу, а також сприймання і поділ довкілля обумовлює національну специфіку стереотипів (як поведінкових загалом, так і комунікативних зокрема). Бачимо, що епіцентром антропометафоричних контекстів у мовно-художньому світі поетів 90-х років ХХ століття є етноміфологема душа, у парадигматичну модель якої входять уявлення українців про актуалізований концепт як утілювача психічного світу людини, її духовної свідомості. Останнє визначає життя, здібності й існує дуалістично з тілесними аспектами людського буття.
ІІ. Концепт «душа» - тварина, птах. Апробованими образами національної міфопоетики, які увійшли до активного тезаурусу носіїв української мови і засвоїлися поетичним поколінням 90-х років минулого століття, є зоометафори, що обумовлюють існування в українській поезії художньо-образної парадигми «душа-птах», виявляючи специфіку мовно-культурного середовища кінця ХХ століття. За зорово-пластичним, зображувальним принципом метафоризації через зоосемантичне ототожнення душа-птах реалізуються приховані семи «гніздитися», «літати», «згортати крила» абстрактного слова-концепта «душа». Вказані метафороутворення належать до образів, що повторюються у національній поезії і відтворюють культурно-мовну традицію картини світу українців: «Запекло, занило, заболіло / Коло серця, де душа гніздиться» (Поліна Михайлюк); «Незалежна від себе. Від доріг і хрестів. / Незалежна від спеки і холоду. Знову десь літає душа в неземній висоті, / Де лиш небо і безмір любові» (Надія Дичка); «Душа її пухнаста / І тепла, мов тримаєш голубʼя» (Павло Вольвач); «Моя душа маленьким горобчиком / Пригрілась у твоїх долонях» (Катерина Борович); «Є в цьому світі дивні речі. / Настільки дивні, що схолоне / Душа жива, як доторкнеться / І безпорадно згорне крила» (Поліна Михайлюк).
Ментально-вербальне буття художнього концепту «душа» в ідіостилі дев’яностих років минулого століття локалізує у собі різні асоціативні комплекси, погляди, знання авторів про артефакт, що співвідноситься з вказаною лексемою, способи його сприймання і фіксування у зоометафорі, пор.: «Зловлять і загонять [руки] у глухий кут / Душу, / Розбещену безкінечністю» (Поліна Михайлюк).
ІІІ. Концепт «душа» - рослина: «на вістрі слова визріла душа...» (Олександр Чекмишев); «Вітри нестиглу душу оббирають» (Марія Матіос). «Яке безпечне, невагоме небо / розкинулось на крони наших душ!» (І. Вовк).
ІV. Концепт «душа» - предмет, явище, стихія. Уподібнення людських якостей, абстрактних категорій, мисленнєвих і психічних процесів до явищ предметного, речового світу, а також до матеріальних результатів діяльності людини (артефактів) є зворотним вектором розгортання асоціативних планів у сучасній поезії щодо семантико-стилістичного процесу «оживлення» (або одуховнення). Опредмечування ознак полягає у тому, що семема слів-каталізаторів передає сему чи зчеплення сем в семему номінації опредмечуваного поняття, унаслідок чого на поетичній палітрі утворюється нова смислова інновація. «Сипле твоя душа / Чорним брудом й фальшивістю / Й наділяє мене / Сильним болем й вразливістю» (Андрій Гервазюк); «бо душа – то мряка, / І вихор листя й музики» (Мар’яна Кіяновська); «обклеєні шпалерами наші душі» (Сергій Жадан); «І що не вулиця – то ринок: / на продаж душі і пісні. / Німі тіла – немов на ринку: / хто переможе, а хто ні» (Надія Дичка); «Наші душі і досі засніжені» (Максим Розумний); «Що вдієш, час і відстань – / То найбільша згуба / Для душ непевних, / Для неповних душ. / Твоя душа така. / І соромно кричати / В порожній всесвіт / Про кохання» (Поліна Михайлюк); «Вервечкою у небо голубою / Стече душа, згоріла на стерню» (Назар Федорак); «Уквітчана душа моя і зимна. / То - паморозь гаптує візерунки» (Оляна Рута); «На асфальтах доріг / До основ прикипіла душа. / І глибока, і вітряна доля - / Як Чорне море» (Ігор Павлюк); «Душа - як скрипка: / Пилом припада. / І враз страждає / На високих нотах» (Сергій Дзюба); «Душу - наче монету зичим» (Юрій Бедрик); «Що-що? Душа? Зробилася землею? / І в ній перевертаються мерці? Чудний! Такого не буває душам...» (Юрій Бедрик).
Смислова реалізація аксіоконцепту душа через реалії неживого світу в українській поезії 90-х років ХХ ст. будується на синтезі індивідуально-поетичного мислення сучасників із стереотипами народнопісенного плану, на міграції символів класичної міфопоетики у модерні контексти художньо-віршованого дискурсу. Образно-метафоричний вислів «їсти душу», що означає емоційні переживання людини негативного плану (розпач, страждання, мука і под.) і репрезентує художню парадигму душа-страва, вдало використовують носії мови 90-х років в індивідуально-авторській інтерпретації: «Не їжте душу з кінчика ножа! - / вульгарна дещо вулична забава» (Н. Марʼянчук). Такий стилістичний хід дає змогу мовцю адаптувати традиційно-узуальні поетизми до контексту сьогодення, створити перегук з культурною памʼяттю українців.
В ідіолекті поетів-девʼяностівців виокремлюємо специфічну групу опредмечувань, ключові слова яких містять сему «частина від цілого». У складі асоціативних парадигм вони здебільшого корелюють з семемами, що сигніфікують явища природи, астральні поняття, хронологічні категорії, назви психічних процесів/станів людини тощо. Валентність словодомінант шматок, уламок, кусень, доза потенційно предбачає сполучуваність з лексемою, що має предметну семантику. Образні контексти кінця ХХ ст. демонструють і нові смислові реїфікації, що утворилися унаслідок відхилення від узуально-закріплених семантичних ролей аналізованих лексем: «обривки наших душ» (Олекса Яровий).
Висновки. Психосемантичний зв’язок у свідомості поетів досліджуваного періоду аксіологічного концепту, за яким стоять не емпірично пізнавані предмети і явища об’єктивної дійсності, а явища духовного світу людини, її внутрішнього життя, майже недоступні зовнішнім спостереженням, зі світом людей, тварин і рослин, предметів та явищ ґрунтується на сублогічній, індивідуально-авторській рефлексії поетів-дев’яностівців, їх особистісному тезаурусі і виражаються у наведених вище образно-художніх парадигмах. Це вказує на асоціативну смислову зв’язність поетичних текстів 90-х років ХХ століття, вербалізацію культурного концепту «душа» через слова, що характеризують людську індивідуальність, психічний модус, а також лексичне виявлення базового поняття культури української мовноспільноти, її духовного життя через антропо-, зоо-, ботаноморфну метафорику. Останнє дозволяє мовцям відобразити гуманістичне ставлення до природи в аксіологічних художньо-образних номінаціях, розширює і збагачує семантичний зміст вказаного слова, вказує на пантеїстичне сприймання поетами-дев’яностівцями світу і Всесвіту. Переконуємося: на підставі сенсорних механізмів свідомості мовця здійснюється однакове метафоричне асоціювання: душа – світ живого (істота (людина, тварина), рослина); душа – світ неживого (предмет, явище, артефакт, стихія тощо), а також образне конструювання всього словесного цілого.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)