ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Тетяна Єщенко (Україна) КОНЦЕПТУАЛЬНА МЕТАФОРА ЯК СКЛАДНИК ЦІЛІСНОСТІ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКОГО ТЕКСТУ (на прикладі автобіографічного твору Святого Августина «Сповідь»)

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 23 июля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: Єщенко Тетяна
АвторРУБРИКА:




Опубліковано:
Єщенко Т. А. Текстово-антропоцентричний вимір метафори українських поетів 1990-х років: монографія / Т. А. Єщенко. - К.: Академвидав , 2018. - 352 с. (серія "Монограф).
// Реформація і трансформація суспільства: досвід минулого і виклики сучасності: матеріали міжнародної науково-практичної конференції 8 – 9 грудня 2017 року. – Львів: ЛНМУ імені Данила Галицького. – С. 82 - 86)

Постановка проблеми. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій когнітивній лінгвістиці (філософії мови) загалом і в україністиці зокрема зʾявилася численна кількість наукових студій, які демонструють своєрідну експансію, тотальний інтерес щодо метафоричного феномену, оскільки дослідники розглядають генезис метафори, комунікативно-функціональну роль метафори у мовленнєвих процесах, її місце у створенні мовної картини світу, звʾязок метафори із загальним модусом картини світу та ін. Вербальне існування метафори і часткове структурування тематичної сфери через метафору є витворами, що лежать в основі саме когнітивної метафори. Через вказані одиниці інформація більш знайомої сфери може бути використаною для заповнення порожнин під час тлумачення та розуміння іншої сфери. Концептуальна метафора - «когнітивний процес, що виражає і формує нові поняття і без нього неможливо отримати нові знання» 1, 55. Подібні метафори визначають спосіб мислення про різні концептуальні сфери і функціонують для вербалізації понять, позначаючи те, що не мало до них словесних висловів. Усе трансцедентне, ідеальне, те, що не співвідноситься із денотативною сферою, мовець прагне втілити у метафорі. Навіть у спробах теоретично осмислити саме поняття «метафора» мовці вдаються знову-ж-таки до таких метафор, як: стрета, мертва, згасла: фільтр, екран, лінза, оболонка тощо. Традиційне протиставлення пряме/переносне значення стосовно метафор, на наш погляд, постає не зовсім коректним, оскільки витворення значень йде шляхом не від прямого значення до переносного, а від базисної когнітивної структури до лексичного значення. Базисно-когнітивна метафора є одиницею свідомості мовця, що надає спосіб (шлях) концептуального освоєння світу і почасти зумовлює існування мовних метафор. Зʾявляючись на рівні пізнання, така метафора полягає у частковому структуруванні одних концептуальних сфер через інші. Метафора ніби вплітається у певні концептуальні системи (схеми), бо ж мова існує не у вакуумі, а є невідʾємною часткою тріади МИСЛЕННЯ-МОВА-ПІЗНАННЯ. Наразі концептуальна метафора постає наскрізною інваріантною структурою, що увібрала віковий досвід освоєння людиною світу. Базисні структури позначуються сучасними термінами (пор: «сцени» (Бартлетт, У. Чейф), «сценарії» (Абельсон, Шенк), «глобальні моделі» (де Богпанд та Дресслер), «псевдотексти» (Уілкс), «фрейми» (М. Мінський)). Вказана вище гіпотеза вперше була висловили Дж. Лакофф і М. Джонсон у розвідці «Метафори, якими ми живемо» [2] і мала значний вплив на розвиток сучасних лінгвістичних теорій метафори, і на сьогодні можна вести мову про те, що вона є основою багатьох напрямів досліджень у західноєвропейській, американській і українській лінгвістиці.
Мета розвідки – описати типологічні вияви концептуальної метафори як складника цілісності тексту в автобіографічному філософському творі Святого Августина «Сповідь».
«Для того, щоб передати все багатство почуттів, драматизм психологічних реалій і душевного стану, - слушно зауважує С. Здіорук, - Августин використовує особливі метафори, образи, певну гру смислів понять у контексті» [3, 289]. У ході наукових спостережень дійшли висновку: у творі фундатора християнської філософії виокремлюються три типи концептуальних метафор: онтологічні, персоніфіковані, просторові [пор. класифікацію базисних метафор Дж. Лакоффа та М. Джонсона [2, 387 - 415].
ОНТОЛОГІЧНІ метафори – це когнітивні структури, які відображають фундаментальні принципи буття, тобто моделі, що утворені вихідними онтологічними доменами, функцію яких виконують концепти, в яких міститься інформація про сутності, явища, емоції, які відображають обʾєктивний світ і існують поза та незалежно від свідомості людини. Яскравими прикладами концептуальних метафор вказаної групи у творі «Сповідь» є метафори з когнітивною моделлю «КОНЦЕПТ→СВІТЛО». У ролі останніх постають вербальні одиниці, які позбавлені референції (чеснота, краса, милосердя, правда, Бог, мудрість): «Світло чесноти і краси» [3, 103], «Нехай зблисне для мене світло милосердя Твого» [3, 141], «Ти [Бог] – моє світло, моя радість, моя любов, моя туга» [3, 170], «Погідний блиск Твоєї правди» [3, 26], «Світло серця мого» [3, 14], «Ти створив небо й землю. Тут ідеться про ту мудрість, що була створена, про ту розумну природу, що через споглядання Твого світла сама є світлом, бо ж усяке створіння, що тільки існує, зветься також мудрістю» [3, 246], «Світло Твоєї Правди» [3, 255], «Ми тільки у вірі є світлом, а не в баченні» [3, 272], «Солодке Світло очей моєї душі» [3, 226], «Ти, Світло, Правдо, висвітлиш мені це [що я бачу]» [3, 272], «Мудрість приходить освітити мене» [0, 219]. До цієї групи належить когнітивна модель «КОНЦЕПТ→ВОГОНЬ». Через вказану стихію Святий Августин своєму творі вербалізує поняття, що позбавлені денотата (думка, любов, пристрасть, мотивація, благодать і под.): «Вогонь думок» [3, 94], «Палати любовʾю до Мудрості» [3, 97], «З вогнем у серці забажає безсмертної премудрості» [3, 35], «Твій Дар запалює нас і підносить нас угору – ми палаємо й ідемо» [3, 269], «Любове, що завжди гориш, а ніколи не гаснеш; Любов, Боже мій, запали лише вогнем» » [3, 194]. Нечисленною групою є концептуальні метафори моделі «КОНЦЕПТ→ВОДА»: «Бурхлива течія чоловічої зрілості» [3, 22], «Бурхливі хвилі моєї молодості» [3, 22], «На морях моїх думок» [3, 84], «Рясні дощі сліз» [3, 145], «Час вливає спогади» [3, 54], «Джерело приязні» [3, 32], «Води над небосхилом – ангели» [3, 274], «Джерело життя» [3, 283], «Згодом, щоб напоїти Своєю вірою невірні народи, Ти зачерпнув із тілесної матерії тайни, видимі дива, сповістливі голоси, згідно з Небосхилом Твоїх Книг – джерелом благословення Твоїх вірних» [3, 295].
Різновидом онтологічних метафор є ПЕРСОНІФІКАЦІЯ – когнітивна структура, що будується оживленими вихідними доменами, в яких міститься інформація про деякі живі істоти, джерела активності, пізнавальні здібності яких мають біологічну, фізіологічну, соціальну та психологічну природу. Іншими словами, матеріальні об’єкти інтерпретується як людина. За допомогою таких метафор відбувається осмис¬лення нашого досвіду взаємодії з неживими сутностями в поняттях людської мотивації, характеристики та діяльно¬сті. Персоніфікація становить загальну категорію, що охо¬плює широкий спектр метафор, кожна з яких ґрунтується на специфічній властивості людини чи на способі сприй¬няття нею світу. Тому ці метафори розширюють онтологіч¬ні метафори і дають змогу осмислити те, що відбувається, наділяючи певні події конкретними рисами, в поняттях, які ми розуміємо, виходячи з власних мотивацій, цілей, дій та якостей. Наприклад: «Вдень і вночі зітхає моя душа» » [3, 269], «Існує образ радості, за яким безперестанку ганяється його воля» » [3, 190], «Душа доручила памʾяті, або ж памʾять закарбувала їх [образи] сама по собі» » [3, 183], «Час прямує в небуття» » [3, 222], «Байки, що лоскотали мої вуха» » [3, 12], «Бог є в людині, людина – в Бозі» » [3 , 4], «І ось давно вмерло моє дитинство» » [3 , 7], «померла пора мого життя» » [3, 8], «Творець – Керманич Неба і Зір» » [3, 48], «Відганяю рукою душі від обличчя моїх спогадів» » [3, 177]. Персоніфіковані образи у філософському творі Святого Августина містять у своєму складі частотні слова (очі, вуха), пор.: «Очі мого розуму» [3, 104], «Очі моєї душі» [3, 145], «Бачити очима тіла» [3, 104], «Очі духа мого» [3, 89], «Я з провалля намагався підняти догори очі моєї душі» [3, 107], «Ось вуха серця мого перед Тобою, Господи. Відчини їх» [3, 6], «Вухо духа твого» [3, 57], «Моє внутрішнє вухо» [3, 246].
Отже, онтологічні метафори стосуються виділення автоном¬них сутностей, звернення до яких дає змогу посилатися на них, визначати їх характеристики та окремі аспекти, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та діяти з їх ура¬хуванням. Онтологічні метафори необхідні для спроб раці¬онального осмислення нашого досвіду.
ПРОСТОРОВІ (орієнтаційні) когнітивні структури – концептуалізація предметів або явищ в категоріях простору (верх-низ, зсередині-ззовні, центральний-периферійний і под.). Дж. Лакофф та М. Джонсон ведуть мову про те, що БАЗИСНА метафора ВЕРХ-ДОБРЕ надає орієнтацію ВЕРХ для загального стану добробуту і ця орієнтація узгоджена із ієрархічно нижчими випадками типу ЩАСТЯ→ВЕРХ, ЗДОРОВЯ→ВЕРХ тощо 2, 387-415. У філософському творі Святого Августина спостерігаємо концептуальну метафору БОГ→ВЕРХ, ДУША→ВЕРХ: «Ось я, спираючись на мою душу, підходжу аж до Тебе, що живеш у висоті наді мною, я переступаю навіть ту могутність свою, що зветься памʾяттю, у своєму гарячому бажанні досягнути Тебе…» [3, 185], «Піднімаємося східцями нашої душі і співаємо Пісню сходинок» » [3, 269]. Концептуальні метафори-ВМІСТИЛИЩА ґрунтуються на уявленні, що люди (точніше – людське тіло) є «вмістилищем», яке від¬городжене від зовнішнього світу поверхнею тіла: «брама нашого тіла» » [3, 183]. Із цього випливає орієнтація «всередині – ззовні». Тому ми проекту¬ємо власну орієнтацію «всередині – ззовні» на інші фізичні предмети, обмежені поверхнями: «Я їх [розуміння про речі] щільно замикаю у своїй памʾяті, щоб згодом пригадати собі те, що я їх розумів» » [3, 182]. «Таким чином, – пишуть Дж. Лакофф та М. Джонсон, – ми також уявляємо їх собі як «вмістилище» з внутрішньою частиною та зовнішньою по¬верхнею» [2, 387]. Дослідники зауважують, що ми перено¬симо цю орієнтацію і на природне середовище. Навіть у тих випад¬ках, коли немає видимої фізичної межі, яку можна було б розглядати як межу «вмістилища», ми накладаємо кордони за допомогою уявної лінії чи площини. Ця здатність вкорінена в нашому мисленні і пов’язана з відчуттям простору. Обмеження певної території – це акт кількісної оцінки. Надзвичайно цікавою є думка про кон¬цептуалізацію нашого поля зору як «вмістилища»: те, що ми бачимо, те й уміщується в ньому. Ця природна метафора мотивована властивістю поля зору людини визначати межі того, що вона бачить. Крім того, дослідники показують, що різні види діяльності розглядаються нами як «вмістилища» для дій та занять, які в них передбачаються. Через когнітивну модель «КОНЦЕПТ→ВМІСТИЛИЩЕ» автор репрезентує концепти: Дух, памʾять, Бог, серце (у значенні «душа»), час. Наприклад: «Але де Ти, Господи, перебуваєш у моїй памʾяті? Яку оселю Ти побудував там собі? Який храм Ти збудував собі?» [3, 192], «оселя духу» [3, 192], «Наше серце дає притулок усіляким речам: воно містить у собі багато дурниць» » [3, 203], «Теперішній час виходить із якоїсь, невідомо якої, потайної криївки, коли з майбутнього стає теперішнім, і що минулий ховається у якийсь так само потайний закуток, коли з теперішнього стає минулим» » [3, 225], «глибина серця» » [3, 262], «найпотаємніший закуток моєї душі» » [3, 248], «Затісне мешкання моєї душі» » [3, 6], «Усе це відбувається всередині мене самого, у просторому теремі моєї памʾяті» [там само, 178], «Бог увійшов у наше серце» [3, 6], «Просторі тереми моєї памʾяті, де містяться скарби образів» [3, 177].
Висновки. Для сучасної теорії метафори, що формується в контексті когнітивної лінгвістики (філософії мови), особливу актуальність отримують положення про те, що метафора в мові дає ключ до пізнання людського мислення; вивчення концептуальної метафори сприяє засвоєнню сутності таких понятійних процесів (когнітивних функцій), як аналогія, тотожність, подібність, схожість, проблемність; метафора, як засіб (інструмент) пізнання, характеризується великою евристичною силою і може застосовуватися до об’єктів складної природи, що підлягають моделюванню. У філософському творі Святого Августина «Сповідь» найпродуктивнішими є онтологічні та просторові концептуальні метафори, які відіграють важливу роль у побудові цілісного тексту.
Література
1. Лузина Л. Г. Когнитивная метафора [Текст] / Л. Г. Лузина // Краткий словарь когнитивных терминов / Сост. Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина и др.- М.: Изд-во МГУ, 1996. - С. 55 – 56.
2. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем [Текст] / Дж. Лакофф, М. Джонсон // Теория метафоры : Сб. науч. статей / Пер. с англ., нем., фран. и др. - М.: Прогресс, 1990. - С. 387 – 415.
3. Августин Святий Сповідь [Текст] / Пер. з латини Ю. Мушака; післямова С. Здіорука / Святий Августин. – К.: Основи, 1996. – 319 с.
4. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту : [навч. пос.] / Т. А. Єщенко. – К.: Академвидав, 2009. – 297 с.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)