ЦИФРОВАЯ БИБЛИОТЕКА УКРАИНЫ | ELIB.ORG.UA


(мы переехали!) Ukrainian flag (little) ELIBRARY.COM.UA - Украинская библиотека №1

Боротьба з порнографією: криміналістичні та оперативно-розшукові аспекти

АвторДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 06 февраля 2020
АвторОПУБЛИКОВАЛ: С. О. Сафронов
АвторРУБРИКА: - УГОЛОВНОЕ




Шендрик В.В.
Сафронов С.О.
Крєпаков І.О.
Жилін Є.В.









БОРОТЬБА З ПОРНОГРАФІЄЮ





















Харків - 2010
ББК 67.9(4 УКР)623
УДК 343.977



Рецензенти:
Погорецький М.А. – д.ю.н., заслужений діяч науки та техніки України, професор кафедри оперативно-службової підготовки Київського національ-ного університету внутрішніх справ;
Сапальов В.П. – к.ю.н., доцент спеціальної кафедри № 1 Інституту під-готовки юридичних кадрів для СБУ України при Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого.




Шендрик В.В., Сафронов С.О., Крєпаков І.О., Жилін Є.В.
Боротьба з порнографією: криміналістичні та оперативно-розшукові аспекти. Науково-практичний посібник. – Харків, 2010. – 216 с.

ISBN 978-966-8689-21-5


Науково-практичний посібник присвячено комплексові теоретичних розробок і практичних рекомендацій щодо особливостей боротьби з порног-рафією підрозділами ОВС України. В роботі розглянуті специфічні та про-блематичні питання, які виникають при розкритті та розслідуванні злочину, передбаченого статтею 301 Кримінального кодексу України, запропоновані відповідні рекомендації, які будуть сприяти більш ефективному проведенню оперативно-розшукової діяльності та провадженню кримінального судочинс-тва на стадії досудового слідства.
Робота заснована на особистих теоретико-аналітичних та емпіричних дослідженнях авторів, використовувався досвід практичної роботи, зокрема у посібнику містяться узагальнені результати наукових праць фахівців у галузі юриспруденції, соціології, психології, медицини та педагогіки.
Для студентів юридичних вузів, аспірантів, викладачів, практичних працівників правоохоронних органів України.


© Харківський національний університет
внутрішніх справ МВС України – 2010 р.
© Шендрик В.В., Сафронов С.О.,
Крєпаков І.О., Жилін Є.В, 2010 р.
© ООО «Оберіг», 2010 р.

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Комплексна юридична характеристика злочину, передбаченого
статтею 301 Кримінального кодексу України……..........................6

1.1. Кримінально-правова характеристика........................................................6
1.2. Криміналістична та оперативно-розшукова характеристика..................25
1.3. Кримінологічна характеристика................................................................58

РОЗДІЛ 2. Організаційно-тактичні засади розкриття та розслідування зло-
чинного обігу порнографічної продукції….....................................79

2.1. Ініціація та організація проведення оперативно-розшукової діяльності..79
2.2. Організація провадження дослідчої перевірки у порядку КПК
України............................................................................................................95
2.3. Використання деяких можливостей операторів телекомунікаційних
послуг у ході розкриття та розслідування злочинів……………………..103
2.4. Загальна тактика організації та планування розслідування…………....132

РОЗДІЛ 3. Особливості тактики проведення деяких слідчих та процесуальних
дій…………………………………………………...........................149

3.1. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій............................149
3.1.1. Особливості тактики проведення обшуку……………………………...149
3.1.2. Особливості тактики огляду комп’ютерної техніки…………………. 153
3.1.3. Особливості слідчої тактики щодо користувачів мобільних
телефонів...……………………………………………………………….157
3.1.4. Особливості огляду та фіксації предметів порнографічного
характеру…………………………………………………………………161
3.1.5. Особливості тактики допиту……………………………………………171
3.2. Особливості використання спеціальних знань…......................................197

Список використаних джерел............................................................................212










ВСТУП

Механізм забезпечення правоохоронної діяльності держави та бороть-би зі злочинами у сфері моральних стосунків передбачає різноманітні форми його здійснення: соціальні, культурні, виховні, економічні, кримінально-правові, зокрема і кримінологічні, криміналістичні та оперативно-розшукові.
Сучасні європейські інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, визначають необхідність орієнтації всіх сфер нашого життя на досягнення рі-вня світових стандартів. Це питання стосується і правоохоронної функції держави, і громадської свідомості, і менталітету кожної особистості.
Наприкінці ХХ сторіччя в Україні відбулися кардинальні зміни, викли-кані політичними реформами, але вони вплинули майже на всі сфери суспі-льного життя, створивши проблеми, які залишаються актуальними й досі. Бе-зумовно, це стосується і моральних, і культурних, і духовних аспектів життє-діяльності суспільства. Одним із факторів, який негативно впливає на фор-мування загальнолюдських цінностей, насамперед у молодого покоління, є порнографія, яка зайняла не останнє місце серед здобутків тіньової економі-ки та отримання злочинного капіталу.
Суспільна небезпечність злочинів проти вікових моральних догм поля-гає в тому, що ці злочинні дії посягають на основні принципи духовного життя: сексуальну стриманість, християнську мораль у сфері статевих стосу-нків, подружню вірність. Порнографія призводить до деформації моральних уявлень і створює викривлене враження про сексуальні стосунки між людь-ми; порнографія тягне за собою появу статевих злочинців, хворобливого ста-ну психіки, особливо у неповнолітніх. Крім того, ці злочини пробуджують низькі інстинкти і нахили, паплюжать моральні устої, що тягне за собою зни-ження загального рівня культури і звичайно призводить до скоєння більш тяжких злочинів. Ворожі структури, які ведуть диверсійно-підривну діяль-ність проти народу України, використовують порнографію як деморалізуючу зброю масового ураження, як міну сповільненої дії. Розтління населення, а особливо молоді, має прямий причинно-наслідковий зв’язок з показниками здоров’я нації, бо розбещеність статевих стосунків рано чи пізно призводить до різних захворювань як психічного, так і соматичного характеру. Відповід-но це відіб’ється на наступному поколінні, але вже в прогресуючих пропор-ціях.
Слід зазначити, що предмети порнографічного характеру можуть сут-тєво зашкодити процесу нормального психічного та фізіологічного ровику дитини. Ранні сексуальні стосунки негативно впливають на моральний, фізи-чний та психічний розвиток неповнолітніх. Хоча б один факт розбещення не-повнолітніх призводить до вкрай негативних наслідків. У дітей на підсвідо-мому рівні зароджується приклад поведінки, який може супроводжувати їх усе життя, а в дорослому віці може проявитися у формі аналогів та рецидивів антисоціальних дій.
Розуміючи негативний вплив порнографії, світова спільнота у 1923 ро-ці прийняла Женевську Міжнародну конвенцію «Про боротьбу з обігом по-рнографічних видань і торгівлею ними». Згідно з цією Конвенцією до загаль-но визнаних світовим співтовариством негативних явищ, які зазіхають на ос-нови громадської моралі, відноситься й обіг продукції порнографічного хара-ктеру. У відповідність до цього міжнародного акту приведене і національне законодавство України. У Кримінальному кодексі України існує стаття, яка передбачає відповідальність за такі дії. Але, що може закон, коли існує влада грошей? Ділки порнобізнесу отримують величезні прибутки, частину з яких отримують і корумповані правоохоронці. А через це діяльність, направлена на боротьбу з порнографією, інколи перетворюється у театралізовану виста-ву…
Якщо люди втратили сором, їх не врятує ніякий закон! Боротьба з по-рнографією повинна ґрунтуватися на всенародній підтримці. Побороти її можливо у дуже простий спосіб – самодисципліною. Якщо люди почнуть стримуватися від гріхів, від хіті та неробства, дотримуватися моральних ос-нов, дисциплінувати свої помисли, тоді й порнографія перестане носити та-кий загрозливий характер. Відвернися від неї кожний, і вона зникне сама!
РОЗДІЛ 1
КОМПЛЕКСНА ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ З01 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

1.1. Кримінально-правова характеристика

Найголовнішим завданням кримінального законодавства є забезпечен-ня охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського по-рядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення безпеки людей, а також запобігання зло-чинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визна-чає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосову-ються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК України). Охоронна функція щодо мо-ральних цінностей суспільства передбачена нормами, затвердженими у роз-ділі дванадцятому Особливої частини КК України, зокрема це і стаття 301 КК України (ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів). Ось як вона наведена у Кримінальному кодексі України.
Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних
предметів
1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного харак-теру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також приму-шування до участі в їх створенні, –
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і роз-повсюдження.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порногра-фічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зо-бражень або інших предметів порнографічного характеру, –
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготов-лення і демонстрування.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені по-вторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням пра-ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування.
Наука кримінального права виділяє чотири загальноправові ознаки злочину: суспільна небезпечність, винність, протиправність і караність.
Суспільна небезпечність – це об’єктивна властивість злочину, вона є основним критерієм визнання діяння злочином для його криміналізації. По-казник суспільної небезпечності розкриває його антисоціальну сутність, а та-кож визначає межу між злочином та правопорушенням і дозволяє надати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості, через встановлення характеру та змісту санкції статті КК України. Суспільна небезпечність – це не фактич-на ознака злочину, а співвідношення діяння та цінностей суспільства на пев-ний історичний час. Зміст суспільної небезпечності розкривається за допомо-гою якісної і кількісної характеристики. Кількісна характеристика показує ступінь суспільної небезпеки, а якісна вказує на характер суспільної небезпе-чності. Одним із основних показників, який визначає суспільну небезпеч-ність, є шкода, яка завдається злочином або може бути завдана.
Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 301 КК України, полягає у тому, що:
по-перше, порнографічні вироби зазіхають на моральні устої сучасного суспільства, на теологічні догми статевих стосунків, на певну сферу принци-пів сексуальної культури людства;
по-друге, цей злочин негативно впливає на нормальний фізичний та моральний розвиток особистості, в першу чергу неповнолітніх осіб, дефор-мує нормальні уявлення про міжстатеві сексуальні та інтимні стосунки;
по-третє, порнографія породжує появу статевих збочень у психологіч-но схильних до цього осіб, провокуючи їх до девіантної поведінки;
по-четверте, зображення порнографічного характеру закладають у пам’ять людини імовірну матрицю поведінки, яка у майбутньому може бути затребувана психологічними чинниками особи і проявитися зовні у вигляді негативної поведінки, а можливо і злочинної;
по-п’яте, продукція порнографічного характеру призводить до знижен-ня загального рівня культури населення, пробуджує низькі інстинкти і нахи-ли;
по-шосте, скоєння злочину, передбаченого ст. 301 КК України, посягає на честь і гідність особи;
по-сьоме, злочинні діяння з порнографічними предметами кореляційно пов’язані із вчиненням інших, більш небезпечних та тяжких злочинів. На-приклад, розбещення неповнолітніх, втягнення неповнолітніх у злочинну ді-яльність, утримання місць розпусти, контрабанда, легалізація грошей, отри-маних злочинним шляхом тощо.
Під винністю особи розуміється певне психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків. Винність можлива лише при наявності тих форм вини, які зазначені у законі: умисел – ст. 24 КК України або необереж-ність – ст. 25 КК України. Злочин, передбачений ст. 301 КК України, коїться лише з умислом.
Протиправність діяння означає їх неприпустимість з юридичної точ-ки зору, наявність заборони на вчинення певних дій або, навпаки, заборони на бездіяльність. Тобто злочином буде така поведінка особи, яка спеціально передбачена у диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодек-су. Протиправність діяння – це табу з ознаками юридичної формальності. У даному випадку про протиправність свідчить зміст статті 301 КК України.
Ознаку караності суспільно небезпечного діяння слід розуміти так: кожний факт злочину супроводжується кримінальним переслідуванням і за-грозою покарання. Караність є складовою частиною кримінальної протипра-вності і визначається наявністю санкції в кримінальному законі. Без каранос-ті немає сенсу визнавати діяння протиправним.
Крім того, сам склад злочину слід розглядати через призму певних елементів: об’єкт і суб’єкт злочину, об’єктивна та суб’єктивна сторона зло-чину.
Об’єкт злочину, передбачений ст. 301 КК України, неможливо розгля-дати як єдине визначене поняття. Об’єктом злочину виступають суспільні відносини. Але в теорії кримінального права найпоширенішою є триступене-ва класифікація об’єктів злочину: загальний, родовий і безпосередній об’єкт злочину.
Загальним об’єктом злочину, тобто об’єктом кримінально-правової охорони, є мораль. Мораль – це форма суспільної свідомості та вид суспіль-них відносин, спрямованих на ствердження самоцінності особистості, рівно-сті всіх людей в їх прагненні до гідного життя, що виявляють ідеал людянос-ті, уявлення про гуманну та толерантну поведінку. Мораль є одним із різно-видів соціальних норм. Суспільна мораль – система етичних норм, правил поведінки, які склалися в суспільстві на основі традиційних культурних і ду-ховних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість . За допомогою моралі погоджується поведінка осо-бистості з інтересами суспільства, усуваються протиріччя між ними, регу-люються міжособистісні стосунки.
Родовим об’єктом злочину є особистість та її гармонійне існування в суспільстві, моральність людини, яка повинна співпадати з загальним уяв-ленням про громадський порядок та громадські цінності сучасного суспільс-тва. До речі, КК України визначено, що оборот порнографічних предметів за-зіхає саме на моральність. (Див. назву розділу ХІІ Особливої частини КК України – «Злочини проти громадського порядку та моральності»). Мораль-ність – філософська категорія, яка більшою мірою характеризує етичні сто-рони стосунків особистостей, які засновані на почутті любові, принципах ду-ховної самодисципліни; це висока чесність, порядність, сумлінність – усві-домлювана мораль.
Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченим ст. 301 КК України, є встановлений у суспільстві порядок відносин у сфері розповсюдження інфо-рмації про статеве життя людей. Безумовно, що встановлений правом поря-док розповсюдження такої інформації базується на суспільній моралі, яка домінує в сучасному епохальному часі, на загальнолюдських уявленнях про межі припустимого змісту оприлюднення сексуально-інтимних відомостей.
Предметом злочину, передбаченого ст. 301 КК України, є твори, зо-браження або інші предмети порнографічного характеру. Порнографічні предмети – це речі матеріального світу, які є носіями інформації порнографі-чного характеру, зокрема це кінофільми, аудіо- та відеозаписи, комп’ютерні програми, Інтернет-сторінки та сайти, дискети, малюнки, фотографії, ембле-ми та інші зображення, скульптурні зображення, твори, листівки, інші друко-вані видання, а також інші предмети, які можуть бути матеріальними носіями порнографічної інформації.
Кримінальним кодексом України не визначено ані поняття порнографії, ані поняття предметів порнографічного характеру. Для інтерпретації цих по-нять та з’ясування їхньої змістовної сутності слід звертатися до іншого нор-мативно-правового акту, а саме до Закону України «Про захист суспільної моралі».
Законом України «Про захист суспільної моралі» (абз. 7 ч. 1 ст. 1) ви-значено зміст терміну продукція порнографічного характеру – це будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому чи-слі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформа-ції, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зобра-ження анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру.
Відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» (абз. 5 ч. 1 ст. 1): порнографія – це вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, анти-етичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спо-нукаючи негідні інстинкти.
Слід зазначити, що поняття порнографії тісно переплітається з понят-тям еротики. Не завжди так легко вдається відразу вловити ту грань, яка роз-діляє ці понятійні категорії. На жаль, у вищезгаданому Законі України не по-дається інтерпретація терміну еротика. Але існує нормативне визначення по-няття продукції еротичного характеру. Так, у абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону «Про за-хист суспільної моралі» надається наступне визначення цього терміну: «про-дукція еротичного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів ма-сової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збу-джує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою».
Як бачите, в поняття інформації як порнографічного, так і еротичного характеру вкладається велике коло ознак. Саме тому є сенс розібратися в пи-танні, що слід розуміти під еротикою. З’ясування цього поняття дозволить чітко відрізняти еротику від порнографії.
Еротика (від грець. eros – любов, пристрасть) – складний та непевний стан особи, який базується на емоціях, пристрастях, фантазіях, уяві, сексуа-льності, де в одному химерному вузлі переплітається природне і награне. Ще у найдавніші етапи розвитку людства життя було пронизане еротикою, про що свідчать численні наскальні зображення та археологічні знахідки. Релі-гійні культи багатьох народів – Єгипту, Вавилону, Фінікії, Індії, Греції, Риму – мали характер еротичних містерій, а боги і богині родючості переважно бу-ли божествами любові, які змальовувалися без одягу. Еротика існувала і в повсякденному житті людей: прагнення привернути до себе увагу сексуаль-ного партнера вже в давнину породило цілу науку зваблювання, в яку входи-ли мистецтво спілкування, правила етикету, певні ритуали сексуальної пове-дінки, а також уміння прикрасити себе.
Природа еротики ґрунтується на привабливості і чарівності таємниці, яку містить в собі представник іншої статі. Тому з давнини одне із завдань скульпторів, художників і поетів полягало в тому, щоб підкреслити або вигі-дно відтінити ті частини людського тіла, які представляють еротичну цін-ність в очах представників даної культури, щоб викликати сексуальну заціка-вленість оточуючих або конкретної особи.
Еротичне мистецтво, змальовуючи людину у всьому багатстві її пере-живань, містить емоційно забарвлену інформацію такого характеру, яка до-зволяє направити думку, відчуття і уяву людини в сферу сексуальних стосун-ків. У культурі кожного народу існували твори, які стимулювали, розпалюва-ли і підтримували сексуальну чутливість. Але особливості еротичного мис-тецтва будь-якої епохи залежать від сексуальної, релігійної, філософської і художньої культури суспільства. Еротичне мистецтво має дві основні теми. Перша – людина як об’єкт еротичних відчуттів, його краса, чарівність, сексу-альна привабливість. Друга – сексуальні стосунки людей, які можуть бути втілені в романтичному, комедійному, натуралістичному й інших аспектах. Характер зображення залежить від майстерності художника, рівня його куль-тури, а також від норм пристойності, що існують у даному суспільстві, вклю-чаючи правила повсякденного життя і норми ритуальної поведінки, правила зображення тіла і сексуальних стосунків, і, безумовно, юридичні правила. Знамениті статуї Давньої Греції – різні варіації зображення Афродіти, Апол-лона, атлетів – нерідко втілювали не лише загальногрецький ідеал «калокага-тії» (поєднання фізичної краси і духовної досконалості), але й еротичну чарі-вність образу. Еротичні стосунки людей часто змальовувалися в античному прикладному мистецтві (вазопис, світильники та ін.) і в настінних розписах (Помпеї і Геркуланум). Сюжети таких розписів – гульбища з гетерами, ігри сатирів і німф – утілювали традиційний характер побуту та особистих взає-мин. В епоху Відродження еротична привабливість голої натури знов стає популярною темою в мистецтві, так само, як і еротичні стосунки людей (див. Леонардо да Вінчі, Рафаель, А. Карраччі). Еротикою пронизано багато творів видатних художників і скульпторів наступних епох (Рубенс, Рембрандт, Бу-ше, Фрагонар та ін.). Більше 4 тис. років існує еротична література, любовна поезія Давнього Єгипту і античності, твори минулого століття – Д. Боккаччо, Ф. Рабле, Г. Гейне, А. Франс, О. Пушкін, О. Толстой, А. Ахматова та ін.
Наприкінці ХХ ст. еротика проникла у всі сфери життя і діяльності лю-дей. Цьому сприяло істотне звуження сфери заборон і табу, що стосуються сексуальних взаємин. Проте перед суспільством постало завдання встановити рамки дозволеності. Можливо, це також сприяло формуванню плюралістич-них учень про еротику в різних сферах суспільної діяльності.
У сучасних філософських концепціях ерос розглядається як результат тілесного і душевного синтезу відчуттів людини, направлених на викликання сексуальних відчуттів і творче натхнення в широкому сенсі слова .
Дещо інакше розуміють термін еротики в сексології. Наприклад, О.В. Люлько запропонував таке трактування: «Еротика – 1. Внутрішнє пережи-вання, пов’язане з сексуальністю. 2. Нашарування сексуальної потреби на су-спільні стосунки, які сприяють сексуальним контактам і надають їм відпові-дного змісту і напряму» . Польський фахівець в області судової сексології Збігнев Старовіч під словом еротика розуміє «сексуальні відчуття, фантазії і переживання, а також усе, що їх стимулює» .
У психології під еротикою розуміється «сукупність еротичних відчуттів, пов’язаних із подразненням протокоподібного органу, що включає в себе се-човий і статевий апарат, – за психоаналізом – однієї з ерогенних зон» . У З. Фрейда під еросом розуміється сексуальний потяг, певний конгломерат ін-стинкту сексуального та інстинкту життя8.
У словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона під еротикою розуміється «вчення про любов» .
У мистецтві еротика тлумачиться як втілення натхненності сексуальних стосунків людей; закладений у людині природою інстинкт продовження ро-ду, але ушляхетнений і опоетизований як прагнення душі.
З наведених вище визначень можна зробити висновок про багатозміс-товність поняття еротики. Саме цей чинник на практиці породжує всілякі не-порозуміння, що призводять до «судових баталій», опротестування судових рішень, незгоди з висновками експертів. Справа в тому, що виробники сексу-альної продукції трактують порнографію зі своєї точки зору, інколи суто професійної, яка сильно відрізняється від юридичного трактування. Можли-во, що різні трактовки і розуміння еротики не були б такими важливими, як-би це не мало юридичного значення. Питання полягає у встановленні суб’єктивної сторони злочину. Якщо людина не знала, що оперує саме пред-метом порнографічного характеру, думаючи, що це еротика, тоді це казус, що має своїм наслідком звільнення від кримінальної відповідальності. Це одна з проблем, з якою доводиться стикатися на практиці.
У сучасній юридичній літературі називають переважно наступні озна-ки, які відмежовують еротику від порнографії:
• фізіологічність мети, під якою пропонується розуміти акценту-вання уваги тільки на фізіологічних процесах, без урахування психоемоційного стану персонажів;
• акцентуація уваги на геніталіях з їх відкритою демонстрацією або описанням;
• відсутність художнього сюжету через те, що немає зв’язку між окремими сценами й епізодами, або цей зв’язок носить умовний характер;
• однозначність психологічної інтерпретації зображуваних сцен, тобто відсутність у них якого-небудь іншого змісту, крім безпо-середньо сексуально-натуралістичного;
• переважає використання широкого плану і спрямованого висвіт-лення прямих ракурсів знімання при показі статевих органів і сцен статевого акту або сцен задоволення статевих потреб не-природним шляхом.
Ознаки розмежування продукції порнографічного характеру від проду-кції еротичного характеру з урахуванням термінів, зазначених у ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі», полягають у наступному:
• порнографічна продукція містить детальне зображення анатоміч-них частин геніталій людини, а продукція еротичного характеру їх не демонструє;
• у порнографічній продукції зображені фізіологічні деталі сексуа-льних дій (антиетичні сцени статевого акту, сцени сексуальних збочень, зокрема зображення ерекції, демонстрація еякуляції), у той час як продукція еротичного характеру їх не зображує;
• сцени задоволення статевої пристрасті неприродним способом, шляхом використання ненормальних форм статевого задоволен-ня (мастурбація, пікацизм, орально-генітальні контакти, екстра-вагінальні статеві акти, інші форми статевої перверсії) є змістом порнографічної продукції, а не продукції еротичного характеру;
• продукція еротичного характеру має за мету досягнення естетич-ного ефекту, не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образ-ливою. Продукція ж порнографічного характеру не відповідає моральним критеріям, ображає честь і гідність людини, викликає негідні інстинкти.
Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі були розроблені критерії, які дозволяють відокремити порнографію від інших видів продукції , а також критерії для визначення ознак продукції еротичного характеру . Зазначені критерії наведені у таблиці № 1.1.
Таблиця № 1.1.
Продукція порнографічного характеру Продукція еротичного характеру
1. Натуралістична, самоцільна демонстрація статевих органів, природного та протипри-родного статевого акту. 1. Зображення (демонстрація) напівоголе-них та/або оголених людей з демонстрацією лонної ділянки, сідниць, грудних залоз.
2. Демонстрація деталізації та смакування акту статевого насильства, в яких присутня візуальна взаємодія геніталій, демонстрація статевих органів, глумління над статевими органами. 2. Зображення (демонстрація) людей у сек-суально-відвертій білизні, що має естетичне спрямування та відповідає фотохудожньому образу.
3. Зображення (демонстрація) сексуальних девіацій.
(Девіація – відхилення від загальноприйня-тних форм статевої поведінки у рамках су-часної і домінуючої етнічної культури.) 3. Візуальне зображення сексуального акту та/або його імітації (за винятком криміна-льно-караних дій) в далекому ракурсі без візуалізації взаємодії геніталій, якщо сексу-альні сцени є частиною цілісного худож-нього образу і композиції твору, що має ху-дожню цінність, та/або переслідує наукову, та/або навчальну мету.
4. Зображення, демонстрація, або опис про-цесу розбещення дітей. 4. Текстовий (мовний та/або письмовий) опис сексуального акту без його деталізації, якщо сексуальні сцени є частиною цілісно-го художнього образу і композиції твору, що має художню цінність, та/або пере слі-дує наукову, та/або навчальну мету.
5. Створення порнографії за участю дітей (дитячої порнографії – особи до 18 років):
- використання дітей, або образу дітей у створенні будь-якої продукції сексуального або еротичного характеру;
- зображення (демонстрація) напівоголених, оголених дітей (або таких осіб, що типізо-вані як діти) в еротичному контексті;
- самоцільна демонстрація (або часткова демонстрація) статевих органів дітьми (або такими особами, що типізовані як діти);
- зображення (демонстрація) будь-яких сек-суальних дій з дітьми (або з такими особа-ми, що типізовані як діти) або імітації таких дій;
- зображення (демонстрація) будь-яких сек-суальних дій за участю дітей (або таких осіб, що типізовані як діти) або імітації та-ких дій;
- зображення (демонстрація) будь-яких сек-суальних дій дітей з продукцією сексуаль-ного характеру та іншими предметами, які використовуються з метою сексуального збудження або для сексуального задоволен-ня;
5. Наявність основної сюжетної лінії твору, що показує всю складність і глибину люд-ських переживань, де показ сцен сексуаль-них дій є продовженням, підтвердженням глибини емоційних переживань героїв.
6. Персонажі діють як знеособлені предста-вники статі, не мають характеру й особис-тих рис, які замінені статевим темперамен-том, зведені до зовнішності та/або грубо типізовані.
7. Відсутність художньої цінності та/або наукової, та/або навчальної мети у створен-ні матеріалів.

Під продукцією сексуального характеру розуміються будь-які матері-альні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі рек-лама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, еле-ктронних засобів масової інформації, призначені для задоволення сексуаль-них потреб людини (абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі»).
Підсумовуючи наведене вище, ми приходимо до висновку, що в еротиці показуються елементи кохання з осяянням сексуальних емоцій та емпатій, демонструється душевна спорідненість і бажання бути разом незалежно від статевих потреб. Еротика пропагує культ краси тіла, красу статевих стосун-ків, зображує сексуальність людини.
Порнографія показує сексуальне збудження, статевий акт у деталях гені-тально-коїтусного контакту, демонструє геніталії з їх чіткою візуалізацією, тобто можливістю зорового спостереження або пробудження відповідного образного уявлення – якщо інформація міститься у тексті чи на звуковому носії. Порнографія зображує (демонструє) будь-які сексуальні дії за участю дітей або таких осіб, що типізовані як діти.
Слід зазначити, що злочинні маніпуляції з предметами порнографічно-го характеру, які містяться у кіно-, відеопродукції або комп’ютерній програ-мі, є окремими кваліфікуючими ознаками – ч. 2 ст. 301 КК України, тому їх слід вважати спеціальними предметами злочину, які мають кваліфікуюче значення.
Об’єктивна сторона злочину характеризується такими ознаками: сус-пільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність); суспільно небезпечні нас-лідки; причинний зв’язок між дією чи бездіяльністю та злочинними наслід-ками; спосіб, місце, час, засоби та обстановка вчинення злочину. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 301 КК України, є формально-альтернативною, тобто для наявності закінченого злочину достатньо вчинити хоча б одну з перелічених у диспозиції статті дій, а саме вчинити ввезення з метою збуту або розповсюдження, виготовлення, зберігання, перевезення або інше переміщення, збут або розповсюдження порнографічних творів, зобра-жень та інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні.
Ввезення в Україну порнографічних предметів полягає в їх фактичному переміщенні через митний кордон України, оскільки митний кордон співпа-дає з державним кордоном за винятком спеціальних митних зон. Під перемі-щенням предметів через митний кордон України розуміється їх ввезення на митну територію України або транзит через територію України у будь-який спосіб. Таким чином, ввезення в Україну вважається закінченим злочином з моменту фактично-фізичного переміщення порнографічних предметів через митний кордон України.
Під переміщенням порнографічних предметів можна розуміти досить широке коло дій, які логічно охоплюються цим терміном. Це може бути пе-ревезення, перенесення, пересилання, передача тощо. Тобто усі випадки, ко-ли матеріальні носії порнографії переміщуються у просторі, зокрема й внут-рішнє переміщення без подолання митного або державного кордону.
Під виготовленням порнографічних предметів розуміють різного роду дії, внаслідок яких ці предмети виникають або розмножуються їх копії. Вза-галі, виготовленням є не сам технологічний процес, а його кінцевий резуль-тат, тобто створення або отримання порнографічних предметів, які мають ознаки порнографії. Під виготовленням розуміється як їх створення (авторст-во), так і технічне відтворення (друкування, запис на плівку, монтаж, тощо). Таким чином, виготовлення може відбуватися в інтелектуальній і в фізичній формі. Інтелектуальне виготовлення включає в себе:
- створення нового порнографічного твору, зокрема і в літературній обробці класики, переклад з іноземної мови;
- переробка еротичного твору в порнографічний.
Під фізичним виготовленням слід розуміти:
- технічне відтворення будь-якого порнографічного твору чи зобра-ження, його фіксація на певний носій інформації (друк, запис на стрічку або цифровий носій інформації, монтаж та інше);
- розмноження (тиражування) вже існуючих порнографічних предме-тів, тобто створення копій.
Всі інші дії, такі як позування при виготовленні порнографічного тво-ру, виконання ролей, їх озвучування за умови усвідомлювання фактичного змісту твору, що виготовляється з метою наступного збуту чи розповсю-дження утворюють співучасть у злочині.
Зберіганням вважається діяння (дія або бездіяльність) які дозволяють предмету порнографічного характеру знаходитися у певному місці з обмеже-ним доступом для сторонніх осіб, або з обмеженням можливості їх візуаль-ного спостереження сторонніми особами. Предмет перебуває у володінні пе-вної особи і немає значення, а ні термін зберігання, а ні спосіб (відкрито або у тайнику), ані місце у якому предмет безпосередньо перебуває.
Під збутом порнографічної продукції розуміється будь-яка форма від-чуження, зокрема продаж, обмін і т.д., як самим виробником так і іншими особами.
Розповсюдження порнографічних предметів передбачає їх опубліку-вання, дарування, показ, демонстрацію та інші дії, внаслідок яких предмет переходить до інших осіб або сприймається останніми в об’єктивній формі. Розповсюдження вважається закінченим злочином з моменту ознайомлення з порнографічним предметом хоча б однієї особи.
Зберігання порнографічного предмету може кваліфікуватися в якості готування до злочину у відповідності з тією метою, задля яких зберігання вчинялося. Якщо ж порнографічний предмет зберігався особою для подаль-шого власного користування (наприклад з медичних порад сексопатолога, як засіб збудження лібідо, подолання фригідності тощо), то така діяльність не є злочином.
Суб’єктивна сторона злочину визначається внутрішніми процесами, які відбуваються в психіці та свідомості злочинця. Суб’єктивна сторона зло-чину, передбаченого ст. 301 КК України характеризується прямим умислом, який проявляється в усвідомленні особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння. Особа також повинна усвідомлювати і порнографічний харак-тер предметів (творів, зображень, комп’ютерних програм, кіно- та відеопро-дукції тощо). Крім того, особа повинна усвідомлювати, що вона вчиняє зло-чин повторно або за попередньою змовою групою осіб, або що вона приму-шує саме неповнолітню особу до створення порнографічних предметів (ч. 3 ст. 301 КК України); усвідомлювати, що збут або розповсюдження порног-рафічних предметів здійснюється стосовно неповнолітніх осіб (ч. 2 ст. 301 КК України).
Суттєве значення має мета злочину. Так, відповідно до гіпотези ч. 1 статті 301 КК України ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення, а та-кож переміщення порнографічних предметів повинно відбуватися лише з ме-тою збуту чи розповсюдження.
Мотив, яким керується особа при вчиненні збуту або розповсюдженні порнографії, а також діяння спрямовані на примушування до участі в ство-ренні предметів порнографічного характеру на кваліфікацію злочину не впливає, але може бути визнано судом, як обставина яка пом’якшує або об-тяжує відповідальність при призначенні покарання.
Суб’єктом злочину є особа, яка володіє ознаками загального суб’єкту злочину (див. ст. 18 КК України) і якій на момент вчинення злочину випов-нилося 16 років. Суб’єктом дій з порнографічними предметами, вчинених по відношенню до неповнолітнього або з примушуванням неповнолітнього до створення порнографічних предметів може бути особа, якій на момент вчи-нення злочину виповнилося вісімнадцять років.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 301 КК Укра-їни, є вчинення дій, які зазначені в ч. 1 ст. 301 КК України, але за наявності додаткових умов:
• щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порногра-фічного характеру (ч. 2 ст. 301 КК України );
• збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зобра-жень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 2 ст. 301 КК України).
Особливо кваліфікуючими ознаками даної норми є скоєння дій, перед-бачених частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені:
• повторно (ч. 3 ст. 301 КК України);
• за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 301 КК України);
• шляхом примушування неповнолітніх до участі у створенні тво-рів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних про-грам порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301 КК України).
Повторність у кваліфікації дій за ч. 3 ст. 301 КК України має місце тоді, коли особою раніше було скоєно злочин, передбачений відповідно ч. 1 або 2 ст. 301 КК України.
Готування до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК Украї-ни, згідно з ч. 2 ст. 14 КК України, не тягне за собою кримінальної відповіда-льності, отже не буде утворювати повторність. Повторність повинна визнава-тися в діях особи, яка вчинила замах на злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 301 КК України, незалежно від того, чи була вона засуджена за ці дії, і за умовою, якщо судимість за попередній злочин не була погашена або знята та не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підстава-ми, встановленими законом.
Під вчиненням дій передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 301 КК України за по-передньою змовою групою осіб, розуміють дії по ввезенню, виготовленню, зберіганню, перевезенню, переміщенню, збуту та розповсюдженню порног-рафічних предметів, у вчиненні яких брали участь дві або більше особи, за умовою їх попередньої домовленості про його вчинення. Попередня змова повинна відбутися до початку хоча б однієї дії, передбаченої ч. 1 або ч. 2 ст. 301 КК України. Співучасть при вчиненні цього злочину може бути двох ви-дів, перший – співвиконавство, другий – співучасть з розподілом ролей (див. ч. 3 – 5 ст. 27 КК України).
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готу-ванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ст. 28 КК України).
Під примушуванням неповнолітніх до участі у створенні продукції по-рнографічного характеру слід розуміти як примушування до безпосередньої участі у створенні, тобто позування, вчинення певних дій порнографічного характеру, які фіксуються технічними засобами, так і примушування до вчи-нення дій по створенню порнографічної продукції, тобто безпосередньо створити твір, зображення, тощо. Способи примушування можуть бути різ-номанітні. Так, примушування може відбуватися шляхом психологічного впливу на неповнолітню особу (шантажування, залякування, обіцянки), або фізичного впливу (побиття, катування, позбавлення волі або їжі, тощо). В останні роки злочинцями обираються економічні форми примусу (фінансова залежність перед кредитором, матеріальні потреби неповнолітньої особи або її сім’ї).
Слід зазначити, що злочин по збуту партії відеопродукції порнографіч-ного характеру стає закінченим після збуту хоча б якої-небудь її частини. Виявлення відразу після збуту залишків такої відеопродукції не може бути кваліфіковане як підготовка до її збуту, тобто як окремий злочин, передбаче-ний ст. 14, ч. 2 ст. 301 КК України .

Складнощі, які виникають в слідчий практиці при
кваліфікації діянь, передбачених ст. 301 КК України

Складність вирішення питань, що виникають в слідчий, а також у су-довій практиці, переважно викликана проблемами відмежування цього зло-чину (тобто ст. 301 КК України) від інших злочинів та правопорушень.
Так, певні труднощі та спірні питання виникають при відмежуванні на-ступних складів злочинів КК України:
 розповсюдження порнографічних предметів від хуліганства. Спі-льність ознак родових об’єктів – громадський порядок та мора-льність, іноді обумовлює помилки у кваліфікації цих злочинів. Відмінність цих складів злочинів існує у предметі. Тобто пови-нна бути наявність саме порнографічних предметів для кваліфі-кації діяння за ст. 301 КК України. Відмінною ознакою для від-межування цих злочинів є також і суб’єктивна сторона, і зокрема мотив злочину. При хуліганстві (ст. 296 КК України) мотивом є явна неповага до суспільства, а для злочину, передбаченого ст. 301 КК України, мотив є факультативною ознакою злочину і на кваліфікацію не впливає;
 ввезення порнографічних предметів від контрабанди (ст. 201 КК України). Кваліфікувати діяння за ст. 201 КК України слід у тих випадках, коли винна особа ввозить на територію України порно-графічні предмети без мети їх подальшого збуту;
 розповсюдження порнографічних предметів від розбещення не-повнолітніх, тобто злочин, передбачений ст. 156 КК України. Кваліфікувати дії особи у випадках так званого «інтелектуально-го розбещення» неповнолітніх (тобто за ст. 156 КК України) мо-жливо лише тоді, коли не було встановлено факту передачі по-рнографічного предмету (касети, малюнка, фотографії) неповно-літній особі, тобто неповнолітньому лише переказувався зміст порнографічного твору, або демонструвалися порнографічні предмети без їх передачі. У разі ж передачі порнографічних предметів дії слід кваліфікувати за ст. 301 КК України, оскільки диспозиція статті передбачає розповсюдження саме порнографі-чних предметів, творів, а не інформації. При наявності ознак обох складів злочину дії винної особи слід кваліфікувати по пра-вилам сукупності злочинів;
 ст. 301 КК України від злочину, що передбачений ст. 300 КК України (тобто ввезення, виготовлення, або розповсюдження предметів, що пропагують культ насильства і жорстокості). Від-межування цих злочинів здійснюється за ознаками предмету зло-чину. Предметом злочину, передбаченого ст. 300 КК України є будь-які твори, що пропагують культ жорстокості і насильства із зображенням застосування грубої фізичної сили, виправдовують безсердечність, безжалісність, тощо.
Слід зазначити, що згідно з законодавством України порнографічні фі-льми не включені до реєстру тих фільмів на демонстрацію яких видається прокатне посвідчення. У зв’язку з цим, вчинення злочину, передбаченого ч. 2 та 3 ст. 301 КК України, тобто коли предметом злочину була кіно-відеопродукція порнографічного характеру, необхідно відмежовувати від ад-міністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 1646 (публічні показ без прокатного посвідчення кіно- і відеофільмів), 1647 (порушення умов публіч-ного демонстрування кіно- і відеофільмів), 1648 (тиражування кіно- і відеофі-льмів без прокатного посвідчення) Кодексу України про адміністративні пра-вопорушення. Дії слід кваліфікувати за Кримінальним кодексом України.
Стосовно кваліфікації дій акторів-натурників, операторів, звукоопера-торів, та інших осіб, які приймають участь у створенні предмету порнографі-чного характеру слід зазначити, що притягнення їх до кримінальної відпові-дальності за ст. 301 КК України можливо лише за умовою, якщо під час ви-готовлення порнографічного твору вони усвідомлювали, що здійснюється створення предмету порнографічного характеру з метою збуту чи розповсю-дження.
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягає суспільна небезпечність предметів порнографічного хара-ктеру?
2. Що є об’єктом та предметом злочину, передбаченого ст. 301 КК України?
3. За якими ознаками відрізняється порнографія від еротики?
4. У чому полягає об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 301 КК України?
5. Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 301 КК Украї-ни?

1.2. Криміналістична та оперативно-розшукова характеристика

На сучасному етапі розвитку науки криміналістична і оперативно-розшукова характеристика злочинів залишається предметом наукових диску-сій і досліджень. Дотепер немає наукового консенсусу у визначенні поняття та структурних елементів цих характеристик. Є розходження й у загальному розумінні їх змісту.
Вчені, звичайно, включають у зміст оперативно-розшукової та криміна-лістичної характеристики загальний або відносно деталізований перелік еле-ментів злочинів. В основному, до нього входять дані про спосіб вчинення злочину і приховування його; дані про сліди злочину і місце їх знаходження; про особливості обстановки (умови), у якій відбувався злочин; про особу правопорушника; про особу жертви злочину; про безпосередній об’єкт зло-чинного посягання.
Деякі автори відносять до елементів криміналістичної характеристики злочинів дані: про слідчі ситуації; відомості про причини й умови, що спри-яють вчиненню злочину; про умови охорони від злочинного посягання без-посереднього предмету злочину; про мотиви та мету злочину; про поведінку злочинця до та після скоєння злочину; про застосовані злочинцем засоби злочину й джерела їх одержання, злочинні навички та зв’язки; про пошире-ність злочинів даного виду; про основні напрямки розслідування, класифіка-ції злочинів даного виду тощо.
Проте, як було відзначено Г. А. Матусовським, криміналістична харак-теристика складається саме в сфері такого об’єкта дослідження як злочин, а не розслідування злочину . Тому було б правильно не включати в криміналі-стичну характеристику в якості елементів дані, що безпосередньо стосуються самої діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину. Така позиція чітко визначає обсяг, межу поняття криміналістичної характеристики злочинів.
Зміст криміналістичної характеристики злочинів повинен містити в собі лише істотні, криміналістично значимі, типові, взаємозалежні ознаки злочи-ну, що обумовлюються практичною необхідністю.
Логічною підставою розподілу ряду елементів, з яких складається кри-міналістична характеристика, є склад злочину . Як було відзначено В. М. Кудрявцевим, поняття злочину може мати різні ступені абстракції . Склад злочину як абстракція більш високого ступеня дає уявлення про вимоги за-кону, про властивості скоєного діяння, визначає суспільну небезпеку та предмет доказування. Криміналістична характеристика, як інформаційна мо-дель, відбиває узагальнені ознаки елементів злочинів, їх закономірні зв’язки, які можуть міститися у конкретному злочині, маючи пізнавальну і методоло-гічну функцію.
Будь-який злочин характеризується низкою ознак, зв’язків та опосеред-кувань. Ця множина властивостей індивідуалізує його як одиничне явище. Водночас, у силу дії різноманітних закономірностей, у кожному злочинному діянні є й загальні з іншими злочинами риси . Безперечно, конкретний зло-чин потребує індивідуального підходу при його розслідуванні. Проте, прак-тика і результати наукових досліджень криміналістичної суті злочинів дово-дять, що масив видових (групових) злочинів має загальні, властиві усьому виду ознаки злочину. Отже, узагальнені істотні ознаки, виявлені у визначено-го масиву злочинів, можливо розглядати як ознаки кожного злочину. Наяв-ність загальних ознак визначається складом злочину, законом діалектики, повторюваністю предметів, взаємозв’язком речей і явищ.
Виходячи з цього, можливо казати, що структура криміналістичної ха-рактеристики злочинів складна, не повною мірою однакова для окремих ви-дів і груп злочинів. З погляду криміналістичної необхідності, інтерес станов-лять виділення і вивчення таких видів зв’язків елементів криміналістичної характеристики, що мають характер закономірностей, спираються на дані узагальнення практики. Значення цих зв’язків пояснюється тим, що елемен-там криміналістичної характеристики, відомим на початку розслідування, будуть відповідати інші, ще невідомі на даний момент розслідування елемен-ти. Це буде сприяти процесу розслідування. Водночас, у залежності від виду злочину, форми вини, з якою він вчиняється, об’єкта посягання й окремих його особливостей, такі самі структурні елементи в характеристиках різних злочинів можуть бути різними за значенням. Так, наприклад, при розсліду-ванні крадіжок особистого майна характеристика жертви злочину має менше криміналістичне значення, ніж при розслідуванні злочинів проти життя чи здоров’я.
Отже, криміналістичну характеристику можливо розглядати як науково-інтегровану, узагальнену інформаційну модель типових та сталих, взаємоза-лежних, криміналістично значимих відомостей про певні злочини.
Слід зазначити, що деякі вчені-криміналісти стверджують, що операти-вно-розшукова характеристика майже ідентична криміналістичній характе-ристиці. Вони пропонують розглядати оперативно-розшукову характеристи-ку якомога ближче до оперативно-розшукової діяльності, приділяючи увагу: типовим діям злочинців, щодо готування до злочину, типовим злочинним зв’язкам, характерним прийомам протидії процесу розкриття злочинів, та здійсненню кримінального судочинства . Вважаємо, що у таких стверджен-нях є певний сенс, оскільки оперативно-розшукова діяльність має свій відо-кремлений від криміналістики предмет. Зміст оперативно-розшукової харак-теристики слід конструювати виходячи з предмету науки ОРД, виходячи із завдань, які стоять перед оперативно-розшуковою діяльністю, враховуючи компетенцію оперативних підрозділів. Але, усвідомлюючи, що термін «боро-тьба», а саме так називається даний посібник, є всезагальним, таким, який припускає використання знань всіх наук, ми вважаємо за можливе не розді-ляти криміналістичну і оперативно-розшукову характеристики, оскільки ці науки мають один генезис і гносеологічну основу. Думаємо, що поєднання цих характеристик буде прийнятним в даному випадку. Хоча, безумовно, оперативно-розшукова характеристика потребує відособлення і розмежуван-ня від криміналістичної характеристики.
Одним із елементів криміналістичної та оперативно-розшукової харак-теристик злочинів є час і місце, обстановка їх вчинення. Як показали ре-зультати досліджень, 38% протиправних дій з предметами порнографічного характеру відбуваються влітку, 28% – навесні, 23 % – зимою і 11% – восени. Щодо астрономічного часу вчинення злочину, передбаченого ст. 301 КК України, було встановлено, що 48% злочинів відбувається увечері (з 18 до 22 годин), 26% – вночі (з 22 до 6 годин), 24% – вдень (з 10 до 18 годин), і 2% – зранку (з 6 до 10 годин).
У більшості випадків злочини вчиняються шляхом збуту та розповсю-дження предметів порнографічного характеру – 37%. Значно рідше зустріча-ються випадки виготовлення порнографії – 26%; випадки зберігання, переве-зення або переміщення продукції порнографічного характеру – 23%. Ще рі-дше мають місце випадки примусу яких-небудь осіб до участі в створенні порнографічної продукції – 12% і, ввезення на територію України порногра-фічних предметів – 2%. Слід зазначити, що у часи Радянського Союзу показ-ник щодо ввезення порнографічних предметів був значно вище – 25 % . З цього можливо зробити висновок, що сучасна Україна вже не «імпортує» по-рнографічну продукцію.
Відносно предметів порнографічної продукції, яка пускається в неза-конний обіг слід відзначити, що переважно порнографія міститься на цифро-вих носіях інформації, тобто на CD-дисках, дискетах, флеш-дисках. На цих носіях розміщують відео-зображення, анімації, фотозображення, текст або аудіо-розповіді. Рідше порнографію розмішують в журналах, на фотографіях і відеокасетах. Ще рідше зустрічаються випадки виготовлення порнографіч-них предметів у вигляді аудіозаписів на магнітно-плівкових касетах. Не мож-ливо не сказати і про розповсюджений спосіб збуту порнографії розміщеної на гральних картах, хоча цей спосіб вже йде в минуле. Практиці відомі і по-одинокі випадки виготовлення порнографії у вигляді, ну скажімо так, екс-клюзивної продукції художнього промислу. Мається на увазі виготовлення картин, написаних художниками, статуеток, скульптурних композицій і так далі. Бували випадки, коли порнографія друкувалася брайлівським текстом , з метою її збуту та розповсюдження серед сліпих людей. До речі, іноземні порноділки вже використовують спеціальні принтері, які друкують рельєф-но-крапковий текст, а також пропонують читаючи пристрої (наприклад, Intel Reader), які перетворюють текст у мовне висловлювання.
Характеризуючи зміст порнографічних предметів необхідно констатува-ти певну тенденцію щодо зростання порнографічної продукції у якій зобра-жуються ненормальні форми статевого задоволення. На сьогоднішній день злочинний ринок порноіндустрії містить продукцію, яка переважно демон-струє статеве збочення, задоволення статевої пристрасті неприродним шля-хом у аномальних формах. Все менш і менш стає порнографічної продукції у якій зображується лише генітальний контакт осіб протилежної статі. Прибли-зно у 73% відеопродукції порнографічного характеру демонструються сцени перверсії та клінічних форм статевих збочень, сцени позавагінальних сексуа-льних контактів.
Аналіз певного масиву кримінальних та оперативно-розшукових справ дозволив виявити найбільш типові місця збуту, розповсюдження та виготов-лення предметів порнографічного характеру. Так, найпоширенішим спосо-бом розповсюдження порнографії є її розміщення в мережі Інтернету. За нашими дослідженнями 95% порнографічної продукції рекламується, пропо-нується для збуту та розповсюджується саме через Інтернет. При цьому зло-чинці використовують сучасні технології для забезпечення особистої конспі-рації, спілкування з споживачами та отримання грошей, про що мова піде нижче.
Типовими місцями збуту предметів порнографічного характеру є база-ри, спеціалізовані ринки, місця для проведення видовищних заходів сексуа-льного характеру, місця розпусти та звідництва, нарко-притони, клуби з об-меженим колом відвідувачів, мережа Інтернету тощо.
Типовими місцями виготовлення порнографічних предметів є приватні квартири, будинки, приміщення офісів, майстерні, плаваючи засоби (катера, яхти), віддалені природні ландшафти лісових дільниць та гірських місцевос-тей, безлюдні пляжі.
Взагалі, усі протиправні діяння, які передбачені гіпотезою та диспозиці-єю ст. 301 КК України, кояться в умовах неочевидності. Як правило спожи-вачі порнографічної продукції проявляють деяку солідарність з особами, які надали їм порнографію, неохоче дають правдиві свідчення, не бажають з’являтися до суду. Як правило немає свідків-очевидців. Злочинці завжди вживають заходи особистої безпеки та конспірації.
У оперативно-розшукових та криміналістичних характеристиках зло-чинів особливий інтерес становлять відомості про осіб, які вчиняють зло-чини. Більшість злочинів, передбачених ст. 301 КК України, вчинялося осо-бами у віці від 23 до 45 років – 37%. У виці від 16 до 23 років – 26%; від 45 до 55 років – 22%; понад 55 років – 9%; від 14 до 16 років – 5%; від 11 до 14 років – 1%.
При цьому 83% злочинів скоюють особи чоловічої статі, і лише 17% –злочинів скоюють жінки.
96% злочинного виготовлення порнографічних предметів вчинялось у співучасті. Збут, розповсюдження, зберіганні та переміщення у 78% злочинів вчиняється однією особою.
72% засуджених коїли злочин вперше. З числа осіб, які вже мали суди-мість, 60% були засуджені один раз; 40% два і більш разів. До речі, спеціаль-ний рецидив (тобто засудження за статтею 301 КК України) склав лише 3 %.
Характеризуючи особистість злочинців можливо відмітити наступне:
1) 65% осіб, які скоїли злочин, передбачений ст. 301 КК України, мали повну загальну середню освіту;
2) 15% склали особи, які мають базову вищу освіту, або незакінчену вищу освіту;
3) 20% були особи з повною вищою освітою;
4) 47% осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, були без визначеного роду діяльності, безробітні;
5) 46% злочинців були неодруженими (незаміжніми) або офіційно роз-лученими.
Респонденти з числа працівників ОВС України, характеризуючи особи-стість обвинувачених, в основному вказували на те, що елементарним збутом порнографії (тобто з рук в руки) переважно займаються особи з малозабезпе-чених прошарків населення, які мають невисокий інтелектуальний рівень та середню освіту. Для них було характерним наявність фізичних або психічних недоліків, наявність на утриманні малолітнього або хворого члена сім’ї. Зо-всім по іншому характеризувалися особи, які займалися виготовленням предметів порнографічної продукції або ті, хто її збував шляхом використан-ня Інтернету. Співробітники ОВС відмічали, що таким обвинуваченим були притаманні: достатній матеріальній рівень благоустрою, високий рівень інте-лектуального розвитку, виразний егоцентризм, підвищена самооцінка, схиль-ність до асоціальних форм поведінки, виразно-агресивне відношення до пра-воохоронних органів. Ці особи майже ніколи не визнавали себе винними, не погоджувались з тим, що їх дії мають суспільно небезпечні наслідки, чинили різноманітні протидії слідчим, оперуповноваженим та суддям.
Будь який злочин за своїм складом має двоїстий характер – об’єктивний та суб’єктивний. При розслідуванні злочину пізнавальна діяль-ність спрямовується на пізнання обставин матеріальної природи (об’єктивної сторони) та пізнання обставин нематеріальної природи (суб’єктивної сторо-ни) злочину. Тому, характеризувати особу, яка вчинила злочин, без висвіт-лення її психічних та психологічних особливостей було б неправильно.
При ознайомленні з висновками психіатричних і психологічних експе-ртиз, які проводилися при розслідуванні кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 301 КК України, були виявлені найбільш часто повторювані ві-домості, що характеризують особистість злочинця:
1) егоцентризм;
2) підвищена самооцінка;
3) схильність до асоціальних форм поведінки;
4) аномальні особисті якості;
5) психопатичні риси характеру;
6) наявність сексуальних розладів (статевий невроз);
7) наявність сексуальних відхилень: аутоеротизм, оралізм, аналізм, го-мосексуалізм;
8) порушення статевої аутоідентифікації: транссексуалізм, полідевіан-тізм (синдром нерозпізнання сексуального об’єкта);
9) наявність сексуальних девіантних тенденцій;
10) наявність сексуальних девіацій: фетишизм, пігмаліонізм, педофі-лія, зоофілія, садизм, мазохізм, статевий плюралізм, вуайєризм то-що;
11) зниження інтелекту.
Найбільше значення в структурі злочину в психологічному плані ма-ють мотив та мета вчинення злочину. До речі, мета злочину має суттєве ква-ліфікаційне значення, оскільки вона передбачена в гіпотезі ст. 301 КК Украї-ни – «… з метою збуту чи розповсюдження…». За даними проведених нами досліджень (виходячи з аналізу матеріалів кримінальних справ) типовими мотивами скоєння злочину, передбаченого ст. 301 КК України були:
1) у випадках ввозу порнографічної продукції на територію України: а) задоволення особистих статевих потреб; б) виконання прохання знайомих, які просили привести дану продукцію; в) здійснення сек-суальної стимуляції дружини (чоловіка) або статевого партнера;
2) у випадках виготовлення порнографічної продукції: а) задоволення особистих статевих потреб; б) виконання прохання статевого парт-нера або когось з акторів-натурників;
3) у випадках зберігання, перевезення або переміщення: а) виконання угод щодо надання приміщення або автотранспорту в оренду; б) ви-конання договорів про надання різноманітних послуг наприклад, послуг щодо перевезення, транспортного експедирування, зберіган-ня майна;
4) у випадках збуту та розповсюдження порнографічних предметів: а) виконання доручень щодо передачі майна; б) повернення особі речі, яку раніше брав у неї для особистих потреб; в) повернення застави боржнику, у зв’язку з поверненням суми боргу; г) прагнення надати допомогу сексуально закріпаченим, та соромливим людям; д) ба-жання надати урок необізнаній у сексуальному житті людині; е) на-дання допомоги хворим, тобто особам з низькою потенцією, фригі-дним; є) користь;
5) у випадках примушування до участі у створенні порнографічної продукції: а) задоволення особистих статевих потреб; б) заміна бор-гових зобов’язань наданням послуг щодо створення порнографічної продукції для задоволення особистих сексуальних потреб.
Слід зазначити, що у вивчених матеріалах кримінальних справ на мо-тиви злочину вказували безпосередньо самі обвинувачені, з чого можливо припустити їхню нещирість, у зв’язку з бажанням уникнути кримінальної відповідальності, пом’якшити свою вину. Нажаль, слідчі не приділяли нале-жної уваги питанням встановлення дійсних мотивів злочину, оскільки склад злочину, передбаченого ст. 301 КК України, не розглядає мотив, як кваліфі-куючу ознаку делікту. Формально відносилися до встановлення істинного мотиву злочину і судді. Тому, приведені вище показники слід сприймати скептично. Доречи, у деяких випадках, зазначені у кримінальних справах мо-тиви злочину наводилися помилково, через неправильне розуміння мотиву та мети людської діяльності, через нівелювання їхньої розбіжності.
Набагато більше уваги приділялося слідчими та суддями питанням, спрямованим на встановлення мети таких діянь як: ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення та переміщення предметів порнографічного характе-ру, оскільки у цих діях мета є кваліфікуючо-обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину. На наш погляд, ігнорування питань, які роз-кривають та вказують мотив злочину є неприпустимою помилкою правоохо-ронців. По-перше, встановлення мотиву злочину вимагається ст. 64 КПК України, яка визначила мотив злочину у якості обставини, яка підлягає дока-зуванню. По-друге, мотив є невід’ємним елементом нормальної психічної ді-яльності людини. Якщо мета направляє енергію індивідуума на виконання прийнятого рішення, то мотив визначає потреби суб’єкта злочину, його пси-хічні спонукання. Безмотиваційна діяльність не властива для психічно здоро-вої людини. Ось чому мотив слід завжди з’ясовувати докладно, обґрунтовано підходити до оцінки доказів, які його підтверджують.
Стосовно питання, щодо типової мети злочину слід констатувати той факт, що та мета злочину, яку вказував слідчий або суд у 38% кримінальних справ не відповідала меті, яку вказував безпосередньо сам обвинувачений або підсудний. До речі, призначення відповідної експертизи для з’ясування мети злочину та усунення існуючих прогалин стосовно доказів щодо мети злочину проводилося вкрай рідко. І слідчі, і судді оперували наявністю суто матеріальних доказів (наприклад, існування численної кількості ідентичних примірників порнографічного характеру, наявність злочинного рецидиву, по-вторність скоєння певного діяння за короткий проміжок часу тощо). Але, ме-та злочину є суто розумовим процесом і, безумовно, що одне й те ж діяння можливо вчиняти з різною метою. Ані слідчими, ані суддями не враховува-лося двояке розуміння мети – мети, як кінцевого результату прагнення люди-ни (кінцева мета) і мети, як проміжного результату (проміжна мета).
Типовою метою злочинів, передбачених ст. 301 КК України, які нази-вали самі обвинувачені були: задоволення особистих сексуальних потреб, збудження статевого партнера, фіксація сексуальних дій на пам’ять про мо-лодість, вивчення фізіології статевого акту, отримання особисто для себе на-очного посібника з сексуальних відносин та позицій партнерів при статевих актах тощо. Значно рідше злочинці казали, що їх метою було збути порног-рафічну продукцію, переважно ствердження стосувались розповсюдження. Наприклад, творці та реалізатори порнографії найчастіше стверджують, що чинили заборонені дії лише з метою ознайомлення інших осіб з усіма сторо-нами статевого життя, а ні як не визнаючи помислу на відплатне передавання порнографічних виробів.
Злочинність – складне соціальне явище. Відношення, що склалося в рамках сучасної науки, до вивчення корпоративних об’єднань людей, приро-ди і місця корпорації в соціальному організмі різних суспільно-економічних формацій та з’ясування інших загальних питань навряд чи можна визнати до-статнім. Нині дослідники групового антисоціального феномену в рамках пра-вових, і інших наук, при аналізі окремих проблем групи, обумовлених пред-метом конкретних наукових дисциплін, не можуть спиратися на загальноме-тодологічні розробки, оскільки вони відсутні. Так, для кримінального права питання корпорації обмежені рамками спільної злочинної діяльності. Опера-тивно-розшукову діяльність, зокрема і криміналістику, більшою мірою ціка-влять питання які не потребують правового регулювання і праворозуміння злочинної групи, оскільки це предмет кримінального права. ОРД, як прикла-дна наука, звертає увагу не стільки на факт скоєння злочину групою осіб, скільки на дозлочинний, злочинний і постзлочинний стан групи в усіх про-явах її діяльності. Це обумовлено специфічними функціями і завданнями ОРД, якими є рання профілактика, попередження злочинів, виявлення латен-тних злочинів, забезпечення інтересів кримінального судочинства. Скоєння злочину організованою групою представляє набагато більшу соціальну не-безпеку ніж вчинення його групою осіб або однією особою. Це пояснюється тим, що організовані злочинні групи соціально адаптуються в суспільно-економічній формації. Організована злочинна група до такого ступеня ада-птується в суспільстві, що починає виражати себе з негативного боку тільки в одному аспекті, коли її учасники вступають в конфлікт з кримінальним зако-ном через вчинення певно-індивідуальних злочинів. Небезпека організованих злочинних груп полягає в тому, що через суспільну недалекоглядність відбу-вається соціалізація злочинної групи в конкретно-історичній системі суспі-льних відносин. Злочинні групи стають елементами, які виконують певні со-ціальні функції, перебуваючи в кореляційному зв’язку з єдиним суспільним організмом. Інколи організована злочинна група є представником іншої анта-гоністичної суспільно-економічної формації і, в цьому випадку, вона виконує підступну роль провідника чужої ідеології але, про це мова піде нижче. На жаль, наші дослідження підтверджують, що діяльність організованих зло-чинних груп у сфері сексуальних відносин має дуже великий показник соціа-льної адаптації. Ми вважаємо, що це пов’язано не лише з безпечністю держа-вного апарату, але і з тим, що організовані злочинні групи якоюсь мірою ві-дображають деякі інтереси суспільства або його малих груп. Вони викорис-товують механізми взаємокорисних зв’язків, приваблюючи до себе право-слухняних громадян, знаходячи у них підтримку і виправдання. Без такого зв’язку злочинні групи існувати не можуть.
З причини важливості цих питань, ми визнали за доцільне окремо роз-глянути в характеристиці злочинів деякі аспекти, які відносяться до організо-ваних злочинних груп.
Сучасному стану криміногенної обстановки стосовно злочину, перед-баченого ст. 301 КК України, який вчиняється організованими злочинними групами (далі ОЗГ), притаманні певні особливості.
Першою відмінною рисою є те, що злочинці зорганізуються у стійке об’єднання переважно з метою виготовлення та збуту порнографічних пред-метів, прагнучі до отримання прибутку майнового характеру. Як правило усі члени ОЗГ об’єднані єдиним планом і їх функції чітко розподілені. Як у вся-кого соціального об’єднання в ОЗГ є лідер, який одночасно стає організато-ром в злочинній співучасті.
Характеризуючи особистість організатора злочинної групи, яка вчиняє злочин, передбачений ст. 301 КК України, слід відзначити його відносно ви-сокий рівень освіти та загально-інтелектуального розвитку. У більшості ви-падків організатори мають вищу освіту, обіймають або раніше обіймали кері-вні посади, матеріально самодостатні і мають певний авторитет у своєму колі соціального спілкування. В останній час, організатори обирають тактику «ті-ньового керування», при якому вони спілкуються лише з деякими довірени-ми особами, залишаючись невідомими для більшості членів ОЗГ. Частіше почали зустрічатися випадки, коли організатори створюють собі прикриття шляхом ілюзорної підміни керівника, тобто у оточуючих, зокрема і у довіре-них осіб, складається враження, що групою керує інша особа. При такому способі керування організатори, як правило, беруть на себе обмежені функ-ції, але вони є пріоритетними та ключовими в існуванні злочинної групи. Не приділяючи великої уваги саме предмету злочину, організатори зосереджу-ють свої дії в наступних напрямках: 1) отримання фінансового прибутку та його розподіл; 2) налагодження ринку збуту, утримання на ньому та розши-рення кола споживачів; 3) легалізація грошей здобутих злочинним шляхом; 4) налагодження корупційних зв’язків з представниками правоохоронних ор-ганів; 5) підтримання зв’язків з кримінальними авторитетами; 6) «дистанцій-не» забезпечення контрольованого порядку в злочинному угрупуванні. Та-ким чином, слід відзначити, що переважно, за кожною створеною ОЗГ, яка вчиняє злочин, передбачений ст. 301 КК України стає особа, яка має соціаль-но-суспільну вагу, має у розпорядженні великі матеріальні цінності та гроші і, вона не приймає безпосередньої участі у вчиненні дій, які формально забо-ронені диспозитивною частиною статей Кримінального кодексу України.
Взагалі дії ОЗГ переважно направлені на виготовлення і збут порног-рафічної продукції. Але діяльність не обмежується лише цим злочином. Як правило за діяльністю ОЗГ (або за деякими членами такої групи), яка вчиняє злочин, передбачений ст. 301 КК України, тягнеться ланцюжок «супровід-них» злочинів. Це є другою відмінною рисою злочинів, що вчиняються ОЗГ. Такими переважно є: створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК); примушування та втягнення у заняття проституцією, сутенерст-во (ч. 2, 3 ст. 303 КК України); втягнення неповнолітніх у злочинну діяль-ність (ст. 304 КК); незаконне введення в організм наркотичних засобів, пси-хотропних речовин або їх аналогів (ст. 314 КК); схилення до вживання нар-котичних засобів (ст. 315 КК); незаконне публічне вживання наркотичних за-собів (ст. 316 КК); утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів (ст. 317 КК); організація або утримання місць для вживання одурма-нюючих засобів (ст. 322 КК); схиляння неповнолітніх до вживання одурма-нюючих засобів (ст. 324 КК); злочини проти статевої свободи та статевої не-доторканості особи (ст. ст. 152 – 156 КК); незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК); викрадання людини та позбавлення волі (ст. 146 КК); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК); незаконне відкриття або використан-ня за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК); легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК); опір представникові правоохоронного органу, втручання в його діяльність, погро-за або насильство щодо нього, посягання на його життя (ст. ст. 342, 343, 345, 348 КК); погроза або насильство щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350 КК); підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 2355 КК); давання хабара (ст. 369 КК); втручання в дія-льність судді, погроза щодо судді (ст. ст. 376, 377 КК); примушування свідка до давання завідомо неправдивих показань та примушування експерта до да-вання неправдивого висновку, зокрема шляхом підкупу (ст. 386 КК); прихо-вування майна, що підлягає конфіскації (ст. 388 КК); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК) або від покарання у виді об-меження волі (ст. 390 КК).
Третьою відмінною рисою є те, що організатор ОЗГ намагається зорга-нізувати діяльність групи за принципом максимальної інформаційної обме-женості щодо кожного члена ОЗГ. Цей принцип спрямований на неусвідом-леність кожного про дії інших членів групи, він заснован на незнанні члена-ми групи один одного. Кожний член групи виконує певні дії і переважно не спілкується з іншими членами групи (котрі виконують інше функціональне призначення), навіть не знає їх прізвищ, місця мешкання, обличчя. Напри-клад, особа, яка виготовляє порнографію може взагалі не знати особу, яка буде її збувати. Цей спосіб організації злочинної діяльності дозволяє реалізу-вати «завуальоване» керування групою осіб, метою якого є ускладнення або унеможливлення підрахування членами ОЗГ справжніх доходів від збуту по-рнографії, не дозволяє встановити весь ланцюжок механізму злочинної дія-льності, обмежується поінформованість членів групи про осіб, причетних до злочинної діяльності, у більшій ступені забезпечується конспіративність, утворюється психологічне відчуття вагомої залежності від координатора дій, більш ефективніше діє принцип «розділяй та володарюй».
Внутрішня структура ОЗГ, яка займається незаконним обігом порно-графічної продукції, переважно будується наступним чином:
 Справжній організатор ОЗГ;
 Лжеорганізатор ОЗГ – довірена особа першого;
 Особи, які забезпечують охорону майна, забезпечують безпеку чле-нів групи та виконують окремі доручення різного характеру, зокре-ма злочинні розпорядження організатора;
 Група осіб, яка займається виготовленням предметів порнографіч-ного характеру (автори текстів, художніх творів, фігурних витворів, режисери, оператори, актори, монтажники відеозапису тощо);
 Особи, які збувають та розповсюджують порнографічну продукцію, займаються вивченням ринку споживання порнографічної продук-ції, приймають замовлення, контактують із споживачами;
 Особа, яка є фахівцем у галузі комп’ютерного програмування та те-лекомунікаційних технологій – для створення певних програм, ви-користання комп’ютерів та мережі Інтернету з метою розповсю-дження та збуту порнографії, підтримання комерційних стосунків з користувачами Інтернету, проведення операцій з електронними гро-шима;
 Особа у якій зберігається порнографія або речі, котрі заборонені або обмежені у цивільному обігу, зокрема і техніка для створення по-рнографічних предметів;
 Особа у якій зберігається певна частина матеріальних цінностей, так званий «общак».
ОЗГ підтримує злочинні зв’язки:
• з працівниками правоохоронних органів – для налагодження коруп-ційних стосунків з метою уникнення кримінальної відповідальності;
• з провайдерами Інтернету – для уникнення перешкод стосовно розпо-всюдження та збуту порнографічної продукції, для листування з споживачами такої продукції, розміщення реклами та здійснення фінансових операцій з електронними грошима;
• з операторами мобільного зв’язку – для надіслання споживачам кодів доступу до сторінок Інтернет-сайтів або для скачування файлів, а також для отримання грошових переказів на певний рахунок за до-помогою послуг електронних банкінгів;
• з службовцями банків – для легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом та здійснення операцій з електронними грошима; отриман-ня кредитів; відкриття банківських рахунків, зокрема валютних, на ім’я іншої особи, можливо неіснуючої або померлої;
• з лікарями – для конфіденційного отримання лікарських послуг з ме-дичних оглядів та проведення лабораторних обстежень акторів-натурників, для проведення незаконного аборту, отримання допуску до наркотичних або одурманюючих засобів, а іноді і для посередни-цтва щодо збуту порнографії як медико-сексологічної продукції;
• з суб’єктами підприємницької діяльності – для провадження операцій з фінансовими ресурсами з метою легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом. Як правило таки суб’єкти підприємницької дія-льності не усвідомлюють про конкретний вид злочинної діяльності своїх фінансових компаньйонів;
• з власниками (або виконавчими директорами, менеджерами-адміністраторами) легальних закладів, наприклад: закритих приват-них клубів, закладів інтимно-еротичного масажу, нічних клубів, ди-скотек, гральних закладів, кінотеатрів, готелів, саун та інших видо-вищних закладів сексуального характеру – для налагоджування рин-ку збуту, пошуку споживачів порнографічної продукції;
• з утримувачами місць розпусти і звідництва, місць вжиття наркотич-них та одурманюючих речовин – з метою налагодження ринку збу-ту, пошуку споживачів та акторів-натурників.
Типовими способами готування до злочину, передбаченого ст. 301 КК України є наступні дії.
1. Підшукування співучасників. Підшукуючи співучасників організатор намагається отримати компрометуючий матеріал проти особи, для чого зби-рає стосовно неї інформацію, створює відповідні життєві ситуації, при яких особа скомпрометує себе або попаде у матеріальну залежність. У подальшо-му організатор продовжує збирати на накопичувати компрометуючий матері-ал з метою забезпечення власного верховенства у стосунках. Співучасники підшукуються в залежності від ролі, яка буде йому відведена у злочинній ді-яльності організованої групи.
2. Придбання відповідної техніки та матеріалів для створення продукції порнографічного характеру. Переважно це цифрова техніка (фотоапарати, відеокамери), засоби для штучного освітлення приміщень (ліхтарі, прожек-тори, лампи денного освітлення), комп’ютери, копіювальна та множильна техніка (сканери, ксерокси), друкуюча техніка (принтери), пишучі прилади CD-ROM, DVD, витратні матеріали (папір, картриджі, чорнила, тюнери то-що), цифрові носії інформації (диски, флеш-карти, флеш-диски) тощо.
3. Придбання техніки для скритого візуального спостереження, а також датчиків сприйняття рухів та сигналізації. Вони придбаються для спостере-ження за місцевістю, яка оточує будинок, квартиру або інше приміщення де відбуваються незаконні дії з предметами порнографічної продукції.
4. Підготування місць для зберігання продукції порнографічного хара-ктеру, а також грошей та матеріальних цінностей ОЗГ та її членів.
5. Створення сховищ у транспортних засобах, які планується викорис-товувати при перевезенні та переміщенні порнографії.
6. Відкриття банківських рахунків на ім’я підставних осіб; відкриття закордонних рахунків оформлених на ім’я довірених осіб, або осіб з числа родичів.
7. Створення якої-небудь фірми або отримання ліцензії на заняття пев-ним видом підприємницької діяльності де засновником (суб’єктом підприєм-ницької діяльності) є підставна особа, яка імовірніше за все не розуміє спра-вжньої мети використання її цивільної правосуб’єктності (правоздатності та дієздатності). Цей вид підготування до злочину здійснюється з метою легалі-зації злочинних доходів, а також утаювання їх від правоохоронних органів з метою не допустити можливої конфіскації грошей. Створення юридичної особи також необхідно для «прикриття» непрацевлаштованих, тобто ство-рення ілюзії чесної праці членів ОЗГ у легальному підприємстві.
8. Переоформлення існуючих у приватній власності об’єктів нерухомо-сті, цінних паперів, дорогих автомобілів на членів своєї родини або на ім’я родичів – з метою запобігання можливої конфіскації майна. Застосовується також фіктивне розлучення, або навпаки сумісне життя без офіційного офор-млення шлюбу.
9. Створення умов, які сприятимуть учиненню злочину. Наприклад, оренда будинків, офісів, квартир де буде виготовлятися порнографія, пере-важно у малолюдних місцях. Для композиційних сюжетів орендують певні ландшафтні земельні ділянки, яхти, залізничні вагони і т.д.
10. Очікування умов, які сприяли б вчиненню злочину. Злочинці вичі-кують зручного випадку, без втручання в хід подій, заздалегідь знаючи, або очікуючи настання якоїсь обставини, життєвої ситуації. Прикладами цього способу можуть бути:
• очікування коли принциповий службовець митної служби піде у відпустку – застосовується при ввезенні (вивозі) в Україну пред-метів порнографічного характеру;
• очікування наявності у потенційного споживача стану алкоголь-ного сп’яніння чи сексуального збудження, або очікування обез-люднення приміщення, – застосовується при намірі збути порно-графію;
• очікування настання темряви для розміщення порнографічних предметів у таємному місці зберігання тощо.
11) Інтелектуально-інформаційна підготовка може також бути способом го-тування до злочину. Наприклад, вивчення юридичної літератури, зокрема криміналістичної, експертної, судової практики; отримання консультацій та порад від обізнаних осіб: юристів, інженерів мереж Інтернету, культурологів, сексопатологів тощо. До сучасних способів інтелектуальної підготовки також входить цілеспрямоване отримання консультацій з певних, суто професійно-юридичних питань, знання яких доступні лише вузькому колу фахівців. По-частішали випадки, коли особи, що збувають порнографічну продукцію, а та-кож актори-натурники, оператори і інші співучасники не дивлячись на те, що знаходяться у різних територіальних округах України говорять один і той же текст виправдувального характеру, висувають ідентичні алібі і версії невин-ності. Звідки така теоретична підготовка? На жаль, були випадки, коли такі консультації надавалися і «перевертнями в погонах», і професійними адвока-тами, і навіть працівниками суду. Можливо, що саме ці консультації, дані та-кими особами, приводять до сміливих і напористих дій ділків порнобізнесу, дають передумови для уникнення кримінальної відповідальності злочинцям.
Способи вчинення злочину, передбаченого ст. 301 КК України, мож-ливо поділити на дві групи:
1) кримінально-правові способи вчинення злочину, тобто вони зазна-чені у диспозиції ст. 301 КК України (ввіз, збут, зберігання, виготовлення, перевезення, переміщення, розповсюдження, примушування до участі у створенні предметів порнографічного характеру);
2) безпосередній спосіб діяння, який вчиняють члени ОЗГ для вико-нання задуманого: ввезти, збути, зберегти, виготовити, перевезти або перемі-стити, розповсюдити порнографію або примусити особу до участі у її ство-ренні.
Як правило ОЗГ не займаються діяльністю щодо ввезення на територію України предметів порнографічного характеру. У більшості їх цікавить мож-ливість вивезення за територію України порнографії з метою її збуту закор-доном.
Типовими способами дій, які стосуються збуту порнографії є наступні:
1) «бартерні угоди» - збут цілої партії виготовлених предметів порног-рафічного характеру, який переважно відбувається у якості обміну на інші порнографічні предмети з метою створення різноманіття продукції порног-рафічного характеру для споживчого ринку. Як правило такі форми збуту здійснюються між ОЗГ, які належать кримінальним угрупуванням з різних територій, зокрема і з інших держав;
2) продаж порнографічних предметів виготовлених на замовлення за-кордонних споживачів;
3) продаж «ексклюзивної» порнографічної продукції конкретному за-мовнику, який як правило діє через посередників і залишається невідомим;
4) продаж порнографічних предметів через довірених реалізаторів у мі-сцях розпусти і звідництва, у місцях розваг з еротичними виставами, у готе-лях, дискотеках, ресторанах та барах, закладах по наданню послуг сексуаль-но-еротичного характеру, інтернет-клубах, у гральних закладах, у магазинах продукції сексуального або еротичного характеру, тощо;
5) збут шляхом дистанційного продажу, тобто через мережу Інтернету або шляхом надіслання продукції порнографічного характеру на певну адре-су споживача. У останній час ОЗГ використовують переважно такий спосіб збуту, оскільки він передбачає досягнення конспірації та анонімності більшо-го рівня, а також досягається більший рівень масовості та розповсюдженості порнографічної продукції, її рекламність.
Продаж за допомогою мережі Інтернету відбувається шляхом викорис-тання фізичної можливості скачування файлу лише після отримання спеціа-льного коду доступу. Код доступу можливо отримати лише після переводу певної суми грошей на вказаний рахунок. До речи, використовують як гроші віртуального простору (електронні кошти, які мають свій еквівалент до пев-ної валюти) так і звичайні гроші у національній або іноземній валюті. У останні роки злочинці використовують мобільний зв’язок для отримання ко-штів та надання споживачу коду для доступу на сторінку сайту або до файлу, для його скачування чи відкриття.
Надсилаючи порнографічну продукцію поштою злочинці використо-вують способи певної конспірації стосовно тексту замовлення (зокрема вико-ристовується і Інтернет) та стосовно адреси відправника та особи яка наді-слала порнографічні предмети. Для цього вживають кодифікацію кожного виду порнографічної продукції (використовують як правило цифрові коди, хоча іноді застосовують і умовну назву товару), вказують невірний зворотній адрес, навіть неіснуючого дому або квартири. Для отримання грошових по-штових переказів використовують підставних осіб, як правило інвалідів, ста-риків, психічно хворих недієздатних осіб, або з обмеженою дієздатністю, хворих на невиліковні хвороби, осіб без певного місця проживання. Цю ж соціальну категорію осіб обирають злочинці для оформлення на їх ім’я бан-ківських пластикових платіжних карток. Накопивши на таких рахунках певну суму злочинці отримують кошти у банкоматах.
Практиці відомі випадки, коли для досягнення злочинних намірів щодо продажу порнографічних виробів використовували навіть сліпих. Таке цині-чне використання фізичних недоліків інваліда дозволяло злочинцям забезпе-чити реалізацію відразу декількох цілей. По-перше, гарантувалася неможли-вість проведення такої слідчої дії, як впізнання контактора-постачальника. По-друге, у незрячої людини завжди був ваговитий виправдувальний аргу-мент відносно того, що він не знав і не бачив, що саме продає. Сліпих також використовували і для упаковки предметів порнографічного характеру.
Типовими способами, які обираються злочинцями для виготовлення продукції порнографічного характеру на сучасному стані є: цифрова відео- та фотозйомка, поліграфічний друк журналів, поліграфічний друк гральних карт, друк фотографій, друк текстових видань (книг, брошур), звукозапис те-ксту порнографічного твору на магнітному або на цифровому носії. Слід за-значити, що ОЗГ охоче приймають замовлення на виготовлення «ексклюзив-ної» продукції за певною тематикою та для певної категорії споживачів («Ха-рдкор», «Груповий секс», «Він+Вона», «Лесбі», «Гомо», «Бі», «Секс-триада», «Мілітарі», «Інцест», «Свінгери», «Зоо», «Ролеві ігри», «Малолітки» тощо). Виконуються замовлення на виготовлення порнографічних предметів у ви-гляді скульптур, статуеток, дорогоцінних виробів, прикрас інтер’єру. Як пра-вило таки замовники вимагають нерозповсюдження замовленої ними проду-кції і платять за неї великі кошти. За такими ж умовами ОЗГ виконують за-мовлення приватних осіб щодо виготовлення порнографічної продукції зі сценами задоволення сексуальної пристрасті у спотвореній формі, неприрод-ним шляхом, з епізодами садизму, мазохізму, насильством та жорстокістю. Таки замовники-споживачі завжди бажають залишитися невідомими, тому обирають конспіративний спосіб спілкування та розрахунку з продавцем, що ускладнює процес фіксації протиправних дій. Великі кошти сплачують замо-вники відеопродукції порнографічного характеру за зйомку своїх порно-кумирів, або окремих індивідуумів, зокрема відомих стриптизерів, акторів, моделей моди.
Типовими способами, які обирають ОЗГ, для перевезення та перемі-щення предметів порнографічного характеру є:
1) перевезення предметів порнографічного характеру на транспортних засобах юридичних осіб разом з іншою легальною продукцією;
2) перевезення у транспортних засобах обладнаних тайниками;
3) перевезення порнографічної продукції з розміщенням її у середині побутовій техніки;
4) перевезення замаскованої порнографічної продукції, що здійснюєть-ся шляхом розміщення порнографічних предметів або цифрових ін-формаційних носіїв порнографії у харчових або лікарських упаков-ках тощо.
Перевезення «ексклюзивної» продукції здійснюється переважно наро-чним з охороною. Іноді з метою конспірації використовують спеціальні транспортні засоби наприклад, машину швидкої допомоги, комунікаційних служб газу або водопостачання, тощо.
Типові способи розповсюдження порнографії:
1) мережа Інтернету;
2) за допомогою реалізаторів, які розповсюджують переважно друко-вані твори, фотографії, CD-диски, флеш-диски, журнали, аудіокасети;
3) демонстрація порнографії у притонах, місцях розпутства, у vip-номерах готелів, ресторанів, нічних клубів, на корпоративних вечорах, в іг-рових залах, клубах з обмеженим доступом тощо.
ОЗГ широко розповсюджують порнографію з метою її популяризації, для розширення кола споживачів, реклами нових творів та предметів порног-рафічного характеру. Суто розповсюдження не приносить великого доходу, але саме воно зустрічається найчастіше у кваліфікації злочину, оскільки пра-воохоронці не можуть доказати факт збуту предметів порнографічного хара-ктеру. Слід зазначити, що ознакою збуту є оплатна передача предмету і предмет передається у володіння іншої особи, а розповсюдження не передба-чає якоїсь компенсації і предмет може не передаватися.
Підрозділам по боротьбі зі злочинами у сфері суспільної моралі (Депа-ртамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми) слід вра-ховувати високотехнологічні складові, які притаманні сучасній порноіндуст-рії в інформаційному полі Інтернету. Типовими способами збуту і розповсю-дження продукції порнографічного характеру електронно-цифрового техно-логічного походження є наступні:
1) пірингові мережі – наприклад, Kazza, Gnutella, Overnet, Shareaza, принцип роботи яких передбачає встановлення програм по файлообміну, які знаходяться у вільному розповсюдженні в мережі Інтернету і дозволяють ро-бити обмін файлами виключно в піринговій мережі. Файл скачується з комп’ютерів користувачів і, якогось окремого серверу немає;
2) групи інтересів – організація роботи яких полягає у тому, що корис-тувачі об’єднуються у певні групи за інтересом і розповсюджують між собою певну інформацію. Створені групи можуть бути відкритого і закритого типу (коло осіб обмежується модераторами). У такому випадку інформація деякий час зберігається на серверах. Таким чином, порнографія збувається або роз-повсюджується лише у певній категорії осіб, осіб, які перевірені часом спіл-кування або за рекомендаціями знайомих поручителів;
3) електронна пошта – використовується переважно для розповсю-дження каталогів продуктів порнографічного характеру, ознайомлення з умовами оплати, надсилання ключів для розшифровки інформації, а також для отримання текстів порнографічного змісту;
4) сервіси миттєвих текстів та передачі голосу і відеозображень – пе-редбачають встановлення на комп’ютері спеціальних програм: Google Talk, Skype, ICQ, Messenger. Такі програми дозволяють користувачам передавати текст, аудіо-, відеозображення у форматі реального часу. Маючі допуск до безпровідного Інтернету і обладнавши комп’ютер вебкамерою злочинці пе-редають аудіо- та відеозображення споживачам порнографічної продукції безпосередньо з місця натуралістичної демонстрації, яку вчиняють натурщи-ки-актори у реальному часі, тобто у «прямому ефірі». За лічені секунди вони переривають трансляцію, видаляють з жорсткого диску програму, ламають вебкамеру. Актори-натурщики оперативно одягаються, змінюють місце свого находження. Навіть комп’ютер (особливо ноутбук та нетбук) може бути знищений за деякі хвилини;
5) спеціальні веб-сайти, які є суто комерційними проектами. Доступ до змісту сайту здійснюється за допомогою кредитних карток, SMS-повідомлень, перерахування коштів з інтернет-гаманців різних електронно-платіжних систем.
Типові способи, які використовують злочинці порнобізнесу, з метою примушування до участі в створенні порнографії:
1) штучне створення або використання умов, за яких необхідна для групи особа попаде у економічну залежність, або у складне матеріа-льне становище. Користуючись таким станом їй пропонують гроші, в обмін на послуги щодо створення продукції порнографічного ха-рактеру;
2) шантажування особи шляхом погрози щодо розповсюдження відо-мостей, які скомпрометують особу, підриваючи її авторитет, профе-сійну репутацію, подружню довіру, тощо;
3) залякування особи кримінальною відповідальністю за злочин, який вона скоїла раніше;
4) ненадання наркотичних або психотропних речовин – використову-ється стосовно осіб, які мають психофізіологічну залежність від цих засобів;
5) застосування фізичної сили, позбавлення свободи, ненадання їжі – переважно застосовується по відношенню до проституток та дітей, які залишилися без батьківської опіки;
6) обіцянка посприяти кар’єрному зростанню, влаштуванню на пре-стижну посаду;
7) спонсування легальної художньо-творчої, режисерської або актор-ської діяльності, якою професійно займається особа, але за умовою створення продукції порнографічного характеру – застосовується щодо художників, скульпторів, режисерів, акторів, письменників, поетів;
8) обіцянка посприяти вступу до ВНЗ, а також сплата за навчання за контрактом – переважно цей спосіб примушування застосовується до неповнолітніх осіб, щодо студентів з бідних сімей.
Слідова картина злочину носить матеріальний та нематеріальний ха-рактер.
До матеріальних слідів злочину, передбаченого ст. 301 КК України від-носяться наступні предмети, відбитки та явища.
1. Предмети порнографічного характеру: кіно-, відео-, аудіозаписи, друковані прозаїчні та поетичні твори, художні або комп’ютерні анімації, комп’ютерні програми, фотографічні або художні зображення, статуетки, скульптурні композиції тощо.
2. Електронні носії інформації (дискети, диски, флеш-диски, картки пам’яті) на яких міститься продукція порнографічного характеру.
3. Засоби для виготовлення продукції порнографічного характеру: ци-фрова техніка (фотоапарати, відеокамери, веб-камери), комп’ютери (зокрема спеціальні програми за допомогою яких здійснюється фото- або відеомонтаж, накладання музикального супроводження, тексту перекладу), засоби для освітлення приміщень, де відбувається зйомка, копіювальна та множильна техніка (сканери, ксерокси), друкуюча техніка (принтери), пишучі прилади (CD-ROM, DVD, аудіо-, відеомагнітофони), витратні матеріали (папір, карт-риджі, чорнила, тюнери, речовини для проявлення плівок та виготовлення фотографій), художні краски, пензлики, гіпс, графічні та формові матриці тощо.
4. Сліди людини на предметах порнографічного характеру, на засобах, які використовують для їх виготовлення, розповсюдження, перевозки або пе-реміщення, на грошових купюрах або інших предметах, які надаються взамін продукції, на тайниках у місцях зберігання. Такими є сліди рук, потожирові виділення, сліди запаху, волосся, відбитки взуття, тощо.
5. Облікові записи та нотатки у блокнотах, зошитах; супровідні надпи-си на предметах порнографічного характеру (спец. позначки наприклад, «ХХХ», або надписи з зазначенням назви твору, «авторські знаки» та познач-ки виробників); зашифровані коди продукції; шифри допуску до сторінок сайту або до певного файлу, цінники тощо.
6. Електронні протоколи передач файлів, які містяться на серверах.
7. Проксісервер, якій використовується як проміжний накопичувач для сторінок Інтернету.
8. Мобільні телефони, які можливо використати у якості доказів певних фактів злочину або окремих елементів події злочину, або епізодів, які приче-тні до злочинної діяльності і мають з нею кореляційній зв’язок.
9. Сліди примушування до участі в створенні предметів порнографіч-ного характеру: сліди тілесних ушкоджень, сліди крови та інші сліди біологі-чних виділень людини, записки з погрозами, електронні повідомлення, зок-рема і SMS-повідомлення; сліди виснаження людини, зокрема і психічного (схуднення, нервові струси або тики, фобії, тощо); наявність хвороби або ін-фекцій одного виду, які передаються статевим шляхом і т.д.
10. Техніка для відтворення порнографічних творів (відеопроектори, магнітофони, голографічні пристрої), а також комп’ютерні програми, які створені для перетворення текстового змісту у речові вимови (наприклад, програма «ICE Book Reader Professional»). Такі програми автоматично збері-гають у внутрішніх файлах текст, який завантажувався для звукового відтво-рення. Безумовно, що користувач може їх удалити з програмної пам’яті, але для цього потрібен певний час, ну хоча б щоб ввімкнути комп’ютер, загрузи-ти програму.
11. Супровідно-допоміжні матеріали, до яких відносяться: парфумерні вироби для гриму, перуки, костюми, декорації сексуально-інтимної обстано-вки, пристрої для садомазохістских втіх, презервативи, любриканти (гелі, креми), мастила для збудження, препарати для посилення потенції, антибак-теріальні та анестезійні лікарські засоби, очищувальні клізми тощо.
12. Сліди коїтусу та імісії: біологічні виділення людини (кров, сперма, слиз), шкірні подразнення вуздечки статевого члена або її пошкодження, по-рушення шару епідермісу, наявність на голівці статевого члена вагінального епітелію і вагінальної мікрофлори (підтверджується лабораторними дослі-дженнями), порушення епідермісу на статевих губах, дефлорація, розриви входу в піхву тощо.
Нематеріальними слідами є сліди пам’яті людини (свідків, самих зло-чинців, споживачів порнографічної продукції).
Злочинні хитрощі та типові способи щодо приховування злочину:
1) утаювання інформації про місця виготовлення та зберігання предме-тів порнографічного характеру. Для цього штучно обмежують коло осіб, які обізнані про їх місцезнаходження. Розподіляючи функціо-нальні обов’язки серед членів групи організатори злочину викорис-товують прийом «обмеженого знайомства» та «малої обізнаності». Виробники не зустрічаються з продавцями та розповсюджувачами. Перевізники не мають уяви про те, що вони перевозять, оскільки порнографічну продукцію пакують у фальш-упаковку. Місце збері-гання продукції змінюється декілька разів;
2) зміна зовнішності акторів-натурщиків та озвучування ролей іншими особами з метою неможливості впізнання акторів правоохоронцями та здійснення ідентифікації особи експертними шляхами;
3) ховання засобів, за допомогою яких виготовлялася порнографічна продукція. Переважно цей спосіб приховування злочину використо-вується стосовно принтерів, ксероксів, записуючих приладів та за-собів поліграфічного друку, а також стосовно матричних форм;
4) знищення слідів або засобів злочину;
5) зміна інтер’єру приміщення у якому відбувалася відеозйомка з ме-тою неможливості ідентифікувати його по зображенням на порног-рафічних предметах;
6) використання несправжніх імен, псевдонімів при спілкуванні та безпосередньо у порнографічних творах;
7) обмеження часової межи стосовно демонстрації порнографічної продукції на одному й тому ж сайті;
8) використання чужих електронних скриньок для розіслання спамів рекламного характеру порнографічної продукції або інтернет-адрес порно-сайтів;
9) демонстрація порнографічних зйомок у форматі реального часу за допомогою безпровідного використання мережі Інтернету. Цей спо-сіб використовується з метою не залишення слідів злочину (оскіль-ки інформація не зберігається на жорсткому диску) і існує можли-вість швидкої зміни місця знаходження запеленгованого комп’ютера;
10) використання пластикових платіжних карток та банківських раху-нків підставних осіб з метою конспіративного отримання коштів за продані порнографічні вироби та утаювання грошей, отриманих злочинним шляхом;
11) використання систем безготівкових електронних платежів, а також електронних коштів у мережі Інтернету з метою, зазначеною у п. 10;
12) використання паролів та криптографічних шифрів для отримання можливості увійти на порно-сайт або скачати файл. Даний спосіб використовується і для більш безпечного отримання грошей і для перешкоджання з’ясуванню сторонніми особами змісту сайту (файлу);
13) зміна ознак зовнішності при збуті, розповсюдженні, перевезенні та переміщенні порнографічних предметів шляхом використання окулярів, париків, зміни зачіски, відрощуванням або голінням ву-сів або бороди, застосування змиваючих татуїровок, накладних шрамів, імітація хромати тощо.
Типові способи протидії розкриттю і розслідуванню злочинів:
1) відмова підозрюваних, обвинувачених давати показання;
2) приховування або знищення слідів, засобів злочину і предметів по-рнографічного характеру, які залишились невиявленими;
3) зміна підозрюваними місця звичайного перебування, що супрово-джується ухиленням від явки в правоохоронні органи;
4) висловлювання різноманітних погроз на адресу жертви злочину, тобто особи, яку примушували до участі в створенні предметів по-рнографічного характеру, або її підкуп з метою схилити її до дачі неправдивих свідчень;
5) висловлювання погроз на адресу свідків, зокрема споживачів порно-графічної продукції, їхній підкуп з метою примусити їх до дачі не-правдивих показань на користь злочинців;
6) перешкоджання проходженню в приміщення для проведення слідчої дії;
7) дезорганізація проведення слідчої дії;
8) симуляція або агравація обвинуваченим хвороби, з метою затягнути слідство, змінити процесуальні запобіжні заходи;
9) взяття вини певною особою тільки на себе, вигороджуючи інших членів ОЗГ. Як правило така домовленість або настанова організа-тора здійснюється заздалегідь до процесу слідства. Мета такої так-тики полягає у тому, щоб уникнути обтяжуючої кваліфікації діяння (тобто вчинення злочину групою осіб) і не допустити засудження всіх злочинців. Особі, яка взяла на себе вину, гарантують всіляку матеріальну та юридичну допомогу, обіцяють утримувати його сім’ю, виплатити грошову винагороду після відбуття покарання;
10) підкуп експерта, погроза в його адрес або адрес членів його сім’ї з метою примусити його надати неправдивий висновок або висновок не у категоричній, а у припустимій формі;
11) втручання в діяльність працівника правоохоронного органу шля-хом спроби підкупу, обіцянки просування по службі, шантажуван-ня, висловлювання різноманітних погроз;
12) підкуп судді;
13) злочинні домовленості з особою, яка підтримує державне звинува-чення у суді;
14) висування виправдувальних версій та аргументів невинності. Так, продавці порнографічних предметів часто заявляють що вони не усвідомлювали факту збуту порнографії, гадаючи, що то є ероти-кою. Особи які перевозили або переміщали порнографічні предме-ти стверджують, що нібито не знали що саме везли та переносили. Стосовно особистості неповнолітніх, яким збули або розповсюди-ли порнографію, злочинці стверджують, що їм не було відомо вік споживачів. Навіть завжди злочинці спростовують факт примушу-вання до участі у створенні предметів порнографічного характеру будь-якої особи, стверджуючи, що нібито вона сама побажала ви-готовити порнографію. Стосовно продемонстрованих оперативних записів злочинці стверджують, що на відеозображені не їх персо-на, а на фонограмі не їх голос. Особи з числа натурщиків ствер-джують, що вони нібито не знали того, що їх знімають на відео оскільки камери були приховані і у кімнаті були лише сексуальні партнери.
На завершення цього підрозділу хотілося б сказати декілька слів в за-хист криміналістичної та оперативно-розшукової характеристик. У останнє десятиліття в науковій літературі часто зустрічаються критичні зауваження відносно криміналістичної та оперативно-розшукової характеристик. Деякі вчені ставлять під сумнів наукову доцільність щодо розробки цих характери-стик, указуючи на їхню даремність. Думається, що такі ствердження дуже ка-тегоричні, носять екстремістський характер, оскільки їх автори не бажають бачити позитивних сторін цих характеристик. На наш погляд, характеристи-ки злочинів грають велике значення у сфері освіти, практичної і наукової ді-яльності. По-перше, криміналістична і оперативно-розшукова характеристи-ки виконують евристичну роль в процесі навчання студентів та осіб, що про-ходять підвищення кваліфікації. Саме ці характеристики дають загальне уяв-лення про ту специфіку, яка властива описаному в характеристиці делікту. Характеристика розкриває багато сторін злочину, причому не лише в юриди-чному аспекті, а і з боку багатьох положень банального єства природних і соціальних явищ. Характеристики дають узагальнений масив знань початку-ючим співробітникам правоохоронних органів, озброюють їх досвідом. По-друге, своє практичне значення характеристики знаходять в умовах інформа-ційної недостатності про подію злочину. Характеристики, надаючи узагаль-нені відомості про імовірних злочинців, про способи їхніх дій і протидій, про ті хитрощі, які можуть бути ними застосовані для уникнення відповідальнос-ті, закладають смислові предикати для ефективного планування діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів. По-третє, і оперативно-розшукові, і криміналістичні характеристики є початковим базисом для розробки інших інституційних положень ОРД і криміналістики – як наук. Адже, виходячи з раніше сформульованої характеристики злочинів розробляються подальші етапи діяльності правоохоронців: питання по виробленню стратегії і тактики, питання, що стосуються проведення оперативно-розшукових заходів і слід-чих дій, питання превенції протидії з боку злочинців або їх спільників тощо. Саме тому, інститути оперативно-розшукової і криміналістичної характерис-тик злочинів слід не забувати, а розвивати і підтримувати.
Питання для самоконтролю:
1. Що є типовим для обстановки, часу та місця скоєння злочинів, перед-бачених ст. 301 КК України?
2. Які типові способи виготовлення, розповсюдження та збуту предметів порнографічного характеру використовують злочинці?
3. Що є властивим для осіб, які скоюють злочини, передбачені ст. 301 КК України?
4. Що притаманно для ОЗГ, які вчиняють злочини, передбачені ст. 301 КК України?
5. Які існують типові способи готування до злочину, передбаченого ст. 301 КК України та типові способи вчинення цих злочинів?
6. Що є властивим для слідової картини злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
7. Які хитрощі та типові способи приховування злочину використовують-ся злочинцями для уникнення кримінальної відповідальності?
8. Які типові способи протидії процесу розкриття і розслідування злочи-нів застосовують злочинці?

1.3. Кримінологічна характеристика

Злочинність і соціальні відхилення – різновиди людської поведінки. Щоб їх вивчати, необхідно вторгатися в приватне і навіть інтимне життя лю-дей, яке перебуває під семи замками свідомості і підсвідомості, охороняється законом. Ні за якими злочинами не можна спостерігати безпосередньо з кабі-нету, оскільки злочинці роблять все, щоб треті особи не стали свідками скоє-ного ними. Злочинці прагнуть приховати свою субкультуру, свої закони свою мову. Ми намагалися максимально правдиво виявити реальності криміналь-ної і антигромадської поведінки щодо обороту порнографічної продукції. Проте, предмет нашого дослідження в даному випадку опинився вельми де-лікатним, оскільки торкався інтимних сторін життєдіяльності людини. У по-дібному випадку не можна забувати і про етичну, і емоційну сторону питан-ня. Інколи, згадка самого слова порнографія викликало табу з відповідними обмеженнями і заборонами на ті або інші вчинки, думки, вислови. Але! Нау-ка і табу повністю суперечать один одному. Якщо наука опиниться під впли-вом табу вона не матиме ніякого сенсу, ніякої цінності. Ми розуміємо, що опис злочинної поведінки вже само по собі породжує небезпечні думки і ідеї. З іншого боку, життя висуває свої аргументи, кажучи про те, що встановлен-ня табу є також небезпечним через те, що небезпечна ідея вказується в само-му табу. Пам’ятаєте до чого призвело табу в Едемському саду? Думається, що небезпеку яких-небудь ідей потрібно доводити вичерпною аргументаці-єю, а не констатацією заборони, бо придушення думок та ідей – і є небезпеч-ним.
Аналізуючи результати наших досліджень ми прийшли до надто не-втішних висновків. Перше, що дивує і викликає стурбованість, пов’язано з показниками зростання популяризації порнографічних предметів по від-ношенню до демографічних даних. Не дивлячись на те, що в Україні чисель-ність населення зменшується і «старіє» показники обороту продукції порног-рафічного характеру стрімко зростають. Причиною цього є зниження вікової планки інтересу до секс-продукції, комп’ютеризація і інтернетизація насе-лення України. Інформаційно-цифрові технології та Інтернет стали справж-німи осередками порнографії. За результатами проведеного нами опитування 71% користувачів Інтернету заявили про відвідування порно-сайтів щомісяч-но. З цього числа опитаних 67% осіб були у віці від 12 до 30 років. 20% рес-пондентів стверджували, що вони відвідують такі сайти частіше ніж раз на рік. І лише 9% осіб, що користуються мережею Інтернету, стверджували що раз на рік відвідували сайти в яких розміщувалася інформація порнографіч-ного характеру. Невтішними є показники опитувань серед осіб, які не мають доступу до світової інформаційної мережі. Так, 88% опитаних чоловіків за-явили, що вони неодноразово знайомилися з продукцією порнографічного характеру. Менший показник у жінок - 67%. На питання, відносно втрачено-го або невтраченого інтересу до порнографічної продукції 64 % чоловіків і 38% жінок стверджували, що повного інтересу до порнографії вони не втра-тили. Недивно, що при такій «народній підтримці» подолати порноіндустрію буде нелегко, а може й неможливо. Це і є одним із самих проблемних питань.
Що ж викликає такий інтерес населення до продукції порнографічного характеру? Розширити кругозір відносно даної проблематики допомогли ро-боти вчених у галузі психології та сексології, до аналізу яких нам довелося вдатися для з’ясування генезису злочину.
Виходячи з концептуальних основ фрейдизму, ядром психоаналізу є уявлення про одвічне протистояння між несвідомими психічними силами людини, головна з яких – лібідо, тобто сексуальний потяг і необхідність ви-жити у ворожому соціальному середовищі. З. Фрейд вважав, що енергетич-ним джерелом людини є сексуальний інстинкт – «Воно». «Воно» завжди пра-гне до негайного задоволення. Для пристосування до реальності служить «Я», яке сприймає інформацію про світ і стан організму, зберігає інформацію в пам’яті, формує у відповідь певні дії на користь самозбереження. «Понад Я» є несвідомими процесами психіки, яких людина набуває в ході виховання. «Понад Я» включає заборони, моральні стандарти, схвалення. Саме «Понад Я» виявляється як совість, викликає відчуття провини, страху. Всі ці три компоненти психіки людини «Воно», «Я» і «Понад Я» перебувають в постій-ній взаємодії. Але, оскільки вимоги «Я» по відношенню до інших первород-них джерел психіки, і по відношенню до зовнішньої реальності несумісні, людина неминуче перебуває у внутрішньому конфлікті і напрузі. Від цієї си-стематичної напруги і переживання людину рятують захисні механізми пси-хіки – раціоналізація, сублімація, регресія, витіснення з пам’яті і так далі. Як тільки захисний механізм слабшає у людини починається невроз. Якщо захи-сний механізм буде не спрацьовувати і далі, тоді це приведе до божевілля або до самоліквідації, тобто самогубства.
З. Фрейд і його прихильники відстоюють теорію пансексуалізма. Вихо-дячи з цієї теорії до сексуальної основи зводяться всі емоційні реакції і моти-ви поведінки. Окрім цього, фрейдисти вважають, що внутрішній світ людини і його поведінка підпорядковані асоціальним потягам. При цьому сам З. Фрейд у формуванні мотивації відводив важливу роль періоду дитинства. Він вважав, що саме дитинство визначає характер і установки дорослої особи.
Раніше вже згадувалося, що домінуючими мотивами і метою злочину, передбаченого ст. 301 КК України, є сексуальні спонуки. Хоча, безумовно, є сумніви відносно правдивості зроблених обвинуваченими заяв про мотиви і мету своїх злочинних діянь. Найімовірніше, що при здійсненні збуту продук-ції порнографічного характеру дійсним мотивом все-таки є користь. Але, для уникнення кримінальної відповідальності або для пом’якшення покарання злочинці дають неправдиві відомості про суб’єктивну сторону свого злочин-ного діяння. Цілком можливо допустити наявність саме сексуальних мотивів у осіб, які зберігають, розповсюджують, ввозять і виготовляють порнографі-чні твори, або примушують інших осіб до створення таких. Наявність явно сексуальних мотивів і мети є видимим і у споживачів порноіндустрії.
Мотив – це психологічний чинник, який спонукає людину до дії. При-рода формування мотиву досить складна, вона багатозначна і багаторівнева. У формуванні мотиву бере участь не лише свідомість, але і підсвідомість лю-дини. Не можливо умовчати і про те, що у переважній більшості криміналь-них справ, які нам довелося вивчати, мова йшла не про мотиви, а про моти-вування вчинених деліктів, тобто відбувалось підшукування певного мотиву і пояснення злочинної поведінки або самим обвинуваченим, або співробітни-ком правоохоронного органу, прокурором, суддею. У таких випадках вихо-дило штучне приписування якомусь діянню абсолютно помилкових мотивів, у тому числі і тих, які були вигідні для кваліфікації діяння, більш зрозуміли-ми для оточуючих та слушними для юридичної спільноти. На жаль, ця обста-вина стосується і випадків такої ж формальної вказівки на мету злочину, за-значену в процесуальних документах кримінальних справах.
На наш погляд, встановлення мети злочину, а вона має важливе квалі-фікуюче значення, необхідно здійснювати через пізнання мотиваційного процесу діяльності людини. «Мотивація – це процес визначення особою ха-рактеру і спрямованості поведінки, процес формування його мотиву. Мотив це результат цього процесу» . Мотивацію складають спонуки, що виклика-ють активність організму, визначають її спрямованість; це усвідомлювані і неусвідомлювані психічні чинники, які спонукають індивіда до здійснення певних дій і визначають їхню спрямованість і мету. Мотивацію слід розгля-дати як динамічний процес формування мотивів, які лежать в основі кожного вчинку. Саме мотивація пояснює причини і механізми цілеспрямованої пове-дінки людини, зокрема і тварин. Людина не може керуватися якимось одним мотивом, його діяльність мотивується цілою безліччю спонукаючих причин. Проте, поведінкою може керувати домінуючий мотив, але навіть в цьому ви-падку його завжди «підтримує» переважаюче число другорядних мотивів.
В основі мотивації лежать: потреби, установки, інтереси, потяги, ба-жання. Але, не можна не заперечувати і стосовно того, що виключно всі мо-тиви обумовлені індивідуальними потребами. Вплив оточуючого соціуму по-роджує багато мотивів, які природно не пов’язані з особистими потребами індивідуума. Різні дії, вислови, бажання, витікаючи від інших людей, викли-кають у відповідь мотиви і дії людини поза його актуальних потреб, а інколи навіть всупереч їм . Саме ця обставина пояснює соціальну обумовленість поведінки людини, вольової регуляції його необхідності або доцільності. Не проявляй суспільство такого інтересу до творів порнографічного характеру, не було б і мотивацій на її виготовлення, розповсюдження і збут.
Самим суттєвим детермінантом існування порноіндустрії є те, що злочинці задовольняють потреби населення у доступі до нелегальних товарів. Організована злочинність здійснює свою діяльність раціонально і планомір-но. Усі злочинні дії визначаються виходячи з міркувань малого ризику та крупної вигоди. Злочинці порноіндустрії переважно отримують засоби для існування саме завдяки скоєнню заборонених дій. Вектор діяльності сконце-нтровано на двох установках: збільшення прибутків та послаблення ризиків щодо їх втрати та імовірності юридичної відповідальності. Але не слід вва-жати, що управлінські прошарки порноіндустрії мають виключно корисливі мотиві. Будуючи свою «імперію» вони вростають в суспільну систему, ста-ють часткою соціального організму, продовженням організованого промис-лового виробництва та міжнародних економічних зв’язків. Їх не влаштову-ють ані економічні, ані соціальні кризи. Порнобізнес процвітає у період ма-теріального благополуччя населення, масова бідність їм не на користь. Саме з покрашенням життєвих умов населення збільшується споживання алкоголю, посилюється небажання працювати, підвищується рівень зарозумілості і егої-зму, зневага в стосунках людей один до одного. Замість матеріальних потреб, перше місце починають займати психологічні показники, зокрема: неробство, хіть, престиж, уїдливі бажання задовольнити свої пристрасті, витребеньки, акцентуація на душевні страждання. За таких умов продукція порнографічно-го характеру має набагато більший попит. Це цілком природно, оскільки до-статнє матеріальне забезпечення послаблює мотивацію, яка примушує люди-ну шукати вихід з економічних труднощів. Ці мотиви вже не грають первин-ного значення і замінюються іншими. Саме тому, у міру своїх можливостей, ділки сексуального бізнесу сприяють тому, щоб економіка розвивалася, щоб у населення не виникало відчуття бідності, щоб не було соціальних депресій. Думається, що наявність сексуальних потреб суспільства є основною причи-ною існування порнобізнесу.
Багато дослідників епідеміології сексуальних розладів указують на значну поширеність сексуальних відхилень. Так наприклад, в класифікації польського сексолога З. Старовіча вказується 80 видів сексуальних пору-шень. З інших джерел виходить, що 60% жінок і близько 40% чоловіків ма-ють які-небудь проблеми в статевому житті , а функціональні сексуальні розлади зустрічаються у 75% жінок і 59% чоловіків , причому сексуальні розлади, що мають функціональну основу, складають 60 – 80% від числа всіх виявлених розладів, а обумовлених органічним фоном близько 15 – 30% .
Слід зазначити, що причини цих розладів носять далеко не нозологіч-ний характер. Сексуальні розлади властиві 65% алкоголіків і 88% наркома-нів. Розлади виявлені у 32 – 49% пацієнтів із захворюваннями органів крово-обігу; приблизно у 67% осіб, страждаючих неврологічними захворюваннями; у 48% пацієнтів із захворюваннями органів сечової системи; у 54% хворих цукровим діабетом і у 80% хворих різними гормональними хворобами . Уявляється очевидним факт того, що соматична хвороба породжує певні змі-ни в психіці людини і, зрозуміло, в його психосексуальному потенціалі. Мо-жливо, що статева девіація є суто природним механізмом, який забезпечує самоусунення хворої особи від репродуктивних процесів з одночасним ген-ним захистом людської популяції. В підтвердження цьому ми наведемо при-клади досліджень натуралістів фауни. «У обстежуваних вибірках стадних тварин чітко відслідковувалися випадки зниження, а інколи повної відсутно-сті статевого потягу у тварин, які страждали на яке-небудь захворювання. Більш того, особини протилежної статі ігнорували, а інколи агресивно уни-кали статевих контактів з хворим членом їх тваринного співтовариства. Сам-ки багатьох видів тварин проявляли виняткову проникливість і напевно на інтуїтивному рівні відчували патологію самця, яка могла передатися потомс-тву. В даному випадку включався природний механізм як самозбереження, так і збереження популяції виду» .
Крім того, приблизно 3% людства є гомосексуальним, 1% - бісексуалі-сти, а ще близько 1% - особи, страждаючі сексуальними девіаціями . Пере-лік причин сексуальних розладів можливо доповнити побічними діями ліків, дією тимчасових захворювань, впливом фізичної перевтоми і психічних пе-ренапружень. З цієї причини можливо стверджувати, що кожна людина впродовж життя відчувала на собі які-небудь сексуальні проблеми.
Думається, що встановити дійсну поширеність сексуальних розладів нелегко. Причиною цьому є нечисленність обстежень по відношенню до бі-льшості (51%) людської популяції. Ні в одному дослідженні, з яким нам до-велося зустрітися, не вказується про процентне співвідношення обстежуваної кількості людей до кількості жителів тієї країни де проводилися дослідження. Цікаво, якою має бути кількісна вибірка для визнання даних репрезентатив-ними, за умовою, що на нашій планеті проживає більше шести мільярдів лю-дей? Занадто сміливо вчені аплікують свої дані на ту частку населення, яка залишилася поза полем їхніх наукових обстежень. Проте, повністю ігнорува-ти зроблені висновки не можливо, ми лише закликаємо до розумної частки наукового скептицизму.
Збільшення кількості сексуальної патології у певній мірі пояснюється розповсюдженням соматичних захворювань (хвороби серцево-судинної сис-теми, онкологічні захворювання, посттравматичні стани і так далі) з одноча-сним збільшенням тривалості життя тих людей, які ними страждають. Досяг-нення сучасної клінічної медицини дозволяють вижити людям з різними вро-дженими вадами розвитку, що в природних умовах повинно було б закінчи-тися летальним результатом. В результаті, в популяції людства є великий відсоток осіб, страждаючих органічною патологією, і, як наслідок – осіб, страждаючих сексуальними розладами. Вченими встановлені прями залеж-ності між соматичними захворюваннями та сексуально-психічними розлада-ми. Крім того, зростання вживання ліків, алкоголю, наркотиків, розповсю-дження куріння дає свій згубний вплив на сексуальне здоров’я людей. Вжи-вання спиртних напоїв призводить до розладу нервової системи, хворобли-вих змін печінці, авітамінозам, порушенням обміну мікроелементів. Сексуа-льні порушення у наркоманів пояснюються порушенням процесу вироблення в організмі ендоморфінов і тестостерону.
Негативний вплив біологічних чинників на сексуальну діяльність ве-льми різноманітній. До таких чинників відносяться:
• еколого-біологічне місце існування – шум, випромінювання, за-бруднення повітря і води;
• чинники внутрішньоутробного розвитку плоду – куріння, вжи-вання алкоголю і наркотиків батьками, прийом лікарських препа-ратів синтетичного походження і гормональної спрямованості;
• спосіб життя – стомлення, перенапруження, стреси, неправильне харчування, сидяча робота, яка згубно впливає на передміхурову залозу;
• перенесені захворювання, травми, хронічні і невиліковні хворо-би;
• нестійкість і розлад нервової системи, особливо вегетативно-судинної;
• хромосомні і генетичні порушення.
Зрозуміло, що сексуальні розлади викликаються не лише соматичними захворюваннями. У процес патогенезу включаються і психічні чинники. На-приклад, післяопераційні депресії, боязнь смерті, дискомфорт із-за зміни зов-нішності, відчуття ущемлення, психози, істерії, фобії, психомоторні збу-дження тощо.
Вченими також висловлюються думки про згубний вплив протизаплід-них засобів, які почали широко застосовуватися наприкінці ХХ століття. Чо-ловічий презерватив зменшує специфічні відчуття; внутрішньоматкові спіра-лі перешкоджають отриманню оргазмічних відчуттів; протизаплідні пігулки у одних жінок зменшують, а у інших, навпаки підсилюють сексуальну потре-бу. Операції штучного переривання вагітності викликають диспареунію, сек-суальну аверсію, фригідність. Все це також призводить до порушень сексуа-льно-психологічного характеру.
Існує певний кореляційний зв’язок між віком людини і видом сексуа-льних порушень. Із збільшенням віку насамперед розвиваються девіації, які обумовлені психопатологічними причинами. У чоловіків з віком знижується рівень тестостерону в організмі і, відповідно знижується лібідо, потенція, швидкість розвитку ерекції, сексуальний інтерес до звичної партнерки. Ста-ріючі чоловіки, в порівнянні із старіючими жінками, в міжособових стосун-ках стають емоційнішими. Жінки ж після 40 років стають енергійними і агре-сивнішими, в міжособових стосунках домінують оцінні позиції. Все це при-зводить до думки про пошук нових варіантів в задоволенні сексуальних по-треб.
У комплексі різноманітних психічних причин виникнення сексуальних розладів можливо виділити безліч психічних чинників:
1) порушення психосексуального виховання і розвитку: заборонно-репресивна сексуальна мораль в сім’ї; психічна травма сексуального харак-теру (зґвалтування, інцест); рання або така, що запізнилася сексуальна ініціа-ція; гомосексуальні тенденції; знехтування людини особами протилежної статі; примітивні сексуальні уявлення;
2) сексуальні фобії: боязнь дефлорації; боязнь вагітності; страх сексуа-льної невдачі з конкретним партнером;
3) шлюбно-сімейні чинники: відсутність належного статевого вихован-ня; втрата одного з батьків до моменту настання 5-літнього віку; авторита-ризм одного з батьків; браки, що розпалися; виховання дитини самотнім ба-тьком протилежної статі;
4) суб’єктивні чинники: низька самооцінка; психопатія і нервозність; закомплексованість; порушення сексуальної аутоідентифікації; релігійно-фанатичні спотворення статевих стосунків; психопатологія.
В основі міжпартнерських сексуальних розладів знаходяться таки чин-ники:
1) втрата сексуальної привабливості;
2) міжособові конфлікти;
3) позапартнерскі зв’язки;
4) повсякденність і одноманітність сумісного життя;
5) провокація негативного оточення;
6) неправильний вибір партнера;
7) ідеалізація образу статевого партнера і його порівняння з реальним;
8) невміння згладити конфлікт;
9) егоїзм, ревнощі, підозріння в подружній невірності.
Соціальні чинники також виступають детермінантами у розвитку сек-суальних розладів. Наприклад, ідеологія, що безкомпромісно панує в суспі-льстві, і мораль по відношенню до сексу може привести до зіткнення супере-чливих поглядів певних соціальних груп. Однодумці гуртуються, між ними складаються певні стосунки та субкультура. Почуваючи себе віддаленими від суспільства у таких осіб виникають відчуття помсти, бажання обернути у свою спільноту якомога більше людей, розвиваються комплекси величавості, вибраності, або навпаки неповноцінності. Так, філософ Х. Маркузе вважав, що революційна боротьба, це боротьба за розкріпачення інстинктів, у тому числі і збочених, це боротьба за звільнення своїх потягів, а основними рево-люційними силами є – спільнота знехтуваних людей . Негативні чинники соціально-публічного характеру виявляються і у формуванні стереотипів мужності та жіночності, сексуальності і краси, що підноситься продукцією рекламного характеру. Засоби масової інформації, кіноіндустрія і телебачен-ня рекламують різні типи сексуальної поведінки, що приводить до встанов-лення «моди» на ті або інші види статевих стосунків, підвищують вимогли-вість до сексуальних партнерів, поширюють помилкові погляди на сексуальні аспекти життя людини. У результаті, людина бажає бачити свого статевого партнера за образом рекламних «супер-гігантів» та «секс-бомб». Людина на несвідомому рівні починає порівнювати журнальну модель з реальною нату-рою, у тому числі і стосовно до себе, що породжує комплекс неповноціннос-ті. Згубні для психіки читача стереотипи сексуальної нормальності поширю-ють і так звані науково-популярні видання сексологічних знань. У них з по-вною серйозністю оповіщаються цифри нормальної (?) тривалості і регуляр-ності статевих актів. Таким чином у людини, яка не укладається в ці «норма-тиви», формується комплекс неповноцінності, бажання за будь-яку ціну по-ліпшити свої показники… Людина навіть не підозрює яким зловісним буде удар бумерангу на вжиття лікарських препаратів, що надають збуджуючу дію або «чоловічу силу», чим скінчаться результати хірургічних втручань з при-воду збільшення органів, зміни зовнішності або статі.
Тривалі перерви в статевому житті також є результатами сексуальних порушень. Особи, що відбувають кримінальне покарання в місцях позбав-лення волі стикаються з непримиренною боротьбою бажання єства і обумов-леністю середовища, здатного задовольнити тільки сексуальні девіації. За-стосування такого покарання як позбавлення волі, а особливо на тривалі тер-міни, призводить до розвитку у засуджених сексуальної фрустрації, яка ви-никає із-за неможливості природним чином відправляти свої сексуальні по-треби, як це мало місце до моменту засудження. Фрустрація стимулює уяву і сприяє включенню захисних механізмів за типом здійснення сексуальних де-віацій. Лише у деякої частки ув’язнених захисні механізми починають функ-ціонувати по шляху саморегуляції організму, у тому числі і у вигляді тимча-сового зниження рівня лібідо. Фрустраційні девіації у одних осіб є тимчасо-вими і обмежуються тільки періодом позбавлення волі, у інших же здійсню-ється психічне кодування на девіантні контакти і аномальні форми задово-лення статевої пристрасті. Слід також констатувати і той факт, що у деякої частки осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, відміча-ється зростання агресивного настрою по відношенню до своїх статевих об’єктів.
У осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, часто спо-стерігається гіперлібідомія, патологічні ревнощі, сексуальні ілюзії, синдром Кехрєра, комплекс сексуальної непристосованості, нетипове сексуальне від-хилення, негативне ставлення до шлюбно-сімейних відносин. Після відбуття покарання ці особи «експортують» різні форми сексуальних відхилень в світ-ське життя, породжують ненормальні форми статевого задоволення, знахо-дячи їх прихильників у нормальному соціальному середовищі. З соціальної точки зору це є вкрай небезпечним явищем, оскільки повертаючись на свобо-ду, колишні засуджені збільшують в суспільстві аномально-сексуальний прошарок. Суспільство отримує абсолютно зворотний ефект. Місця позбав-лення волі не виправляють людину, а навпаки, повертають суспільству не менш небезпечних суб’єктів, які «мститимуть» суспільству іншим способом, – зброєю збочень, зі всіма витікаючими з цього наслідками. З причини цього було б доцільним переглянути пенітенціарну політику держави, зокрема сто-совно організації роздільного утримання засуджених з урахуванням їхньої сексуальної орієнтації, віку, рівня лібідо, наявних психосексуальних відхи-лень. Доцільним було б створення окремого інституту знань зі спеціалізацією у галузі пенітенціарної медицини, зокрема у сфері сексопатології, про що вже багато років докладно та обґрунтовано ратує наш вітчизняний вчений В.П. Севастьянов .
Найбільш близькою до нашої тематики сексуальною девіацією є – візі-онизм, що має більш поширенішу назву, – вуайєризм. Під вуайєризмом (ві-зіонизмом) розуміється досягнення статевого збудження або оргазму шляхом споглядання чужих геніталій або спостереження за сексуальною активністю інших людей, у тому числі і тих, які відображаються у порнографічних зо-браженнях. Це прагнення отримати сексуальне задоволення від мріянь і емо-цій, що виникають під час таємного розгляду статевого акту інших. Вуайє-різм охоплює широкий спектр клінічних станів, одні з яких вважаються за нормальні, інші – патологічними. Згідно Фрейду, вуайєристська тенденція (скопофілія) похідна від скопофілічного парціального потягу; вона грає важ-ливу роль в розвитку нормальної сексуальності. Вуайєрізм також виникає в різних клінічних поєднаннях, що являє змішення нормальної і перверсной сексуальності.
З аналізу спеціальної літератури в області сексології і сексопатології ми прийшли до висновку, що у процесі розвитку вуайєризму найбільш суттє-вими є три чинника:
1) природжений, первинний, загальний гіперкатексіс (завантаженість лібідо) зоровою функцією. Такий гіперкатексіс часто можливо зустріти, на-приклад, у художників, творчих мислителів. Легкість виникнення ейдетич-них, аутосимволічних феноменів і схильність до візуального мислення при вуайєризмі вельми характерні;
2) постнатальні переживання, що надають істотний вплив на об’єктні стосунки і сексуальність. Ці переживання з’являються вже в дитинстві, коли дитя бачить обличчя і груди матери, і між дитям і матір’ю відбувається візу-альне спілкування. У число таких переживань включений і страх втратити об’єкт. Ранні сексуальні переживання, пов’язані з первинною сценою бачен-ня геніталій дорослих, також схиляють до вуайєризму;
3) вуайєристські перверсії які можуть бути обумовлені виключно силь-ною травмою раннього дитинства, пов’язаною з різким розривом стосунків дитини з матір’ю. Подібні травми призводять до проблем статевої ідентично-сті, труднощів сублімації, неадекватності захисних механізмів. Все це висту-пає чинниками вуайєризму як перверсії. Проста скопофілія припускає менш серйозні подальші травми, і їх психологічні наслідки є менш гострими.
Як стверджують фахівці в галузі сексології і психології, підглядати по-любляє більшість людей. Більшість вуайєристів є чоловіками, жінки ж менш схильні до вуайєризму. Вид голих жіночих статевих органів є для чоловіків одним з ключових подразників, що викликає статеве збудження на підставі генетично закладеної програми. З погляду природного відбору чоловіки, у яких статеве збудження легко виникало при одному виді статевого партнера, проявляли велику сексуальну активність і частіше давали потомство, ніж ті, у кого воно не виникало. Мабуть, тому у чоловіків, як правило, є виражена се-ксуальна реакція на вигляд голих жіночих статевих органів, а у жінок анало-гічна реакція часто відсутня. Ймовірно, тому ж і вуайєризм у жінок зустріча-ється набагато рідше, ніж у чоловіків.
Слід також відзначити, що прагнення споглядати статеві акти або голі статеві органи спостерігається у чверті дітей дошкільного віку, у віці 7 - 11 років такий потяг виявляється у кожного третього хлопчика і приблизно у 6% дівчаток . Закріпленню дитячого вуайєризму сприяють труднощі в спілку-ванні з однолітками, невміння встановлювати контакти з особами протилеж-ної статі, стійка фіксація в незрілій психіці дитини побаченої сцени інтимної близькості і тому подібне.
Для підлітків в пубертатному періоді вуайєризм явище нормальне. Са-ме у цьому віці вони радіють будь-якому випадку підглянути за однолітками, тим більше за старшими жінками, бравуючи один перед одним, хто більше пізнав. І психологи і сексопатологи одностайно визнають це цілком прийнят-ним епізодом в процесі психосексуального розвитку дітей.
У тих або інших дозах вуайєризм, а рівно і його протилежність – ексгі-біціонізм, властиві кожному з нас незалежно від статевої приналежності. Це і прагнення жінок надіти коротку спідницю, поглибити своє декольте і проде-монструвати сміливий виріз плаття, і екстаз, який інсценує на сцені артист, і захоплення від споглядання портретів напіводягнених моделей, і вічну спо-кусу підслухати і підглянути в замкову шпарину, в чуже вікно... і, проглядан-ня демонстрацій моди, стриптизних видовищ тощо. Все це абсолютно не страшно — головне, не переходити відомих меж, знати міру. У випадку, як-що вуайєризм викликається не цікавістю, не природним прагненням до нових вражень, а є нав’язливим станом, який витісняє інші форми статевого життя, він визнається захворюванням, що відноситься до категорії розладів сексуа-льної переваги.
Останнім часом на світовому рівні наголошується тенденція до таких сексуальних девіацій як педофілія, з проявами німфофілії і ефебофілії. Трак-тування причин педофілії достатньо різноманітне. Одні вчені стверджують, що в основі педофілії можуть лежати: сексуальна фрустрація, девіація або психопатологія. Інші вважають, що причини педофілії полягають в невроти-змі, сексуальних фобіях, відсутністю впевненості в собі, алкоголізмі. Є серед вчених і прихильники тієї теорії, яка пояснює педофілію як результат патоло-гічного розвитку особи, включаючи ненормальні сімейні стосунки батьків (сімейні скандали, сварки, виховання дитини одинокими матерями або сім’єю з домінуючою роллю матери), інцестні зв’язки, ранню сексуальну стимуляцію, гіперопіка з боку батьків або вихователів. Думається, що дійсна причина поширеності цього явища значно ширше. Розпусні дії з дітьми при-йняли характер справжньої епідемії. «Розповсюдження дитячої порнографії – проблема не тільки українська, а і світова. За відомостями організації National Children’s Homes, число злочинів, пов’язаних з дитячою порнографі-єю, зокрема і з сексуальним насильством над дітьми, з 1988 року у всьому світі збільшилося більш ніж в 15 разів.
У спеціальній доповіді UNICEF зазначено, що у 2008 році 80% дитячої порнографії розповсюджується через Інтернет. За даними Європейської комі-сії, з 1997-го по 2008-й рік кількість сайтів з порнографічними зображеннями дітей збільшилося в 25 разів. Збільшилась кількість випадків відкриття у вір-туальному просторі Інтернету педофілійних клубів, Інтернет-форумів.
Світовий фінансовий оборот ринку дитячої порнографічної продукції складає чотири мільярдів євро. За даними фонду Internet Watch Foundation (IWF), 62% інтернет-сайтів, які розповсюджують дитячу порнографію, зна-ходяться в США, 28 % - в Росії і 2% - в Україні (що є 7-м місцем у світі).
У 2008 році Європол провів 21 операцію щодо затримання злочинних груп, які займаються виготовленням та збутом дитячої порнографічної про-дукції. За результатами проведеної операції було затримано 121 людина, ви-явлено мільйони фотографій і відеофайлів. Також була виявлена злочинна організація, яка діяла у 75 країнах світу. Переважна частина відеозаписів бу-ла виготовлена у трьох державах – Україні, Бельгії і Голландії.
В 2008 році 80% дитячої порнографії було виготовлено в Росії, Білору-сії, Україні і Молдові. Зокрема, за відомостями зазначеного відомства, із 250 мільйонів зразків, конфіскованих з 1990 року дитячої порнографії, 12 міль-йонів виготовлено на Україні.
За оцінкою експертів українська порноіндустрія приносить злочинний прибуток приблизно в 100 мільйонів доларів США щороку. Кожний вкладе-ний долар дає вісім доларів прибутку. Веб-сайт порнографічного характеру приносить у середньому прибуток до 30 тисяч доларів США. Фахівці ствер-джують, що на постійній основі у процес виготовлення дитячої порнографії залучається від 12 до 15 тисяч українських дітей, переважно безпритульних та дітей з бідних сімей. За даними міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда – Україна», їх середній вік – від 4 до 10 років.
Щороку в Україні, приблизно, до суду надходить 7 – 14 кримінальних справ, які пов’язані з дитячою порнографією і 130 – 170 справ дорослої по-рнографії» .
Переважно результатом боротьби правоохоронних органів є затриман-ня продавців порнографічних виробів або припинення діяльності невеликих порностудій, розташованих у приватних квартирах або у будинках. Як свід-чать матеріали судово-слідчої практики, у кожному другому випадку порног-рафічні предмети виготовлялися не затриманими особами, а придбались ни-ми у незнайомих осіб, відомості про яких були відсутні у більшості криміна-льних справ.
Оцінюючи об’єктивні данні про злочинні прояви порноіндустрії і від-повідність їх динаміці реальному положенню справ слід відзначити великий рівень латентності деліктів, яки передбачають відповідальність за злочинні дії з порнографічними предметами та легалізацією отриманих від порногра-фії коштів. За результатами досліджень польських криміналістів показник рі-вня латентності злочинності складає 1:300 .
Причини, які перешкоджають виявленню, запобіганню, припинен-ню та розслідуванню злочину, передбаченого ст. 301 КК України, різні. По-перше, це обумовлено особливостями предмету злочину, який часто стає на межі з продукцією еротичного характеру, що відповідно потребує застосу-вання спеціальних пізнань, залучення фахівців та експертів. Водночас, захис-ники маніпулюють фактом призначення експертизи, кажучи, що якщо грамо-тний слідчий, з вищою освітою, призначав експертизу для того щоб з’ясувати чи є то порнографією чи ні, то їх малограмотний підзахисний навіть не усві-домлював порнографічного характеру предмету злочину, вважаючи їх ероти-чними. За таких обставин мова йде про відсутність складу злочину – суб’єктивної сторони. Аналіз матеріалів кримінальних справ показав, що 20% осіб, затриманих з порнографічними предметами, свідчили, що вони особисто не сприймали зображення або текстову інформацію як порнографі-чну .
По-друге, споживачі порнографічної продукції переважно не бажають оголошувати факт наявності у них порнографічних предметів через таємність інтимним епізодів їхнього приватного життя, через небажання отримати не-гативну оцінку з боку оточуючих їх осіб. Деякі споживачі навіть соромляться спілкуватися з продавцями порнографічних предметів при їх придбанні. Від-повідно, спілкуючись з представниками правоохоронних органів такі спожи-вачі приховують факт придбання порнографічної продукції, утаюють відомо-сті про місце придбання та про ознаки зовнішності продавця. В процесі слід-ства вони розповідають надумані легенди, якими пояснюють факт знахо-дження у них порнографії. Між споживачами та продавцями порнографії ви-никає психологічна співдружність, до речі, без будь-якої домовленості. Це обумовлено показником межі інтересів, які співпадають з кінцевою метою – остатися непоміченими, зберегти тайну використання порнографії. Спіль-ність інтересів та мети злочинця і споживача злочинної продукції без ознак співучасті (так звана «деліктна солідарність») є негативним чинником, який переважно обумовлює рівень латентності, і безумовно впливає на процес здобуття доказів по кримінальній справі.
По-третє, слід зазначити, що у суспільстві існує точка зору, яка випра-вдовує існування і навіть легалізацію порнографії. Її прихильники вважають що порнографія є корисною з суто сексологічної точки зору (пробуджує лібі-до, спонукає літніх людей до полового акту, формує гетеросексуальні стерео-типи поведінки у юнаків тощо). У суспільстві існує немала кількість осіб, які вважають за потрібне легалізувати вироби порнографічної продукції. Крім того, і свідомий інтерес і підсвідома зацікавленість сексуальним натураліз-мом у сукупності з природною потребою людини та психологічною схильно-сті до нових емоційних почуттів породжують у певної частини населення то-лерантне відношення до предметів порнографічного характеру. Іноді самі правоохоронці не сприймають порнографію, як суспільно небезпечне явище, незважаючи на те, що відповідальність передбачено Кримінальним кодексом. Необ’єктивними є ствердження, що нібито порнографічна продукція корис-тується побутом лише у осіб з кримінальним минулим, або у осіб з сексуаль-но-психологічними розладами. Споживачами порнографічної продукції пе-реважно є особи чоловічої статі, які є законослухняними громадянами, іноді це гідні представники суспільства, які користуються повагою у професійному та сімейному оточенні. Виходячи з цього слід зазначити, що у суспільстві (переважно у осіб чоловічої статі) існує споживча потреба в продукції порно-графічного характеру і відповідно, це є фактором, який спонукає кримінальні елементи на її виготовлення з метою отримання доходів.
Стосовно віку споживачів порнографічної продукції слід зазначити, що значну кількість складають неповнолітні особи – 40%, з яких до 10 років – 7%; 11-12 років – 10%; 13-15 років – 13%; 16-17 років – 10%. 71% споживачів порнографічної продукції сприймали її саме як предмети порнографічного характеру .
Значну увагу заслуговують показники щодо характеру та терміну за-йняття злочинною діяльністю. Так 80% деліктів, пов’язаних з порнографіч-ною продукцією, продовжувались до одного року; 15% - від року до трьох років; 5% - більш ніж три роки. При цьому в 27% випадків предмети порног-рафічного змісту розповсюджувалися та збувалися систематично, у 41% - епізодами, а в 32% - носили разовий характер.
Згідно з результатами наших досліджень оперування порнографічними предметами здійснювалося в 46% випадків з сексуальних мотивів; в 21% - з корисних мотивів, а у 33 % - з інших мотивів. В 18% злочинів щодо розпо-всюдження порно-відеопродукції винні особи цілеспрямовано залучали не-повнолітніх осіб.
Серед виробників та розповсюджувачів порнографічних предметів 7% засуджених мали психічні відхилення.
У останній час має місце тенденція щодо комерціалізації всій порног-рафічної індустрії з її повним контролем злочинними організаціями. Кримі-нальні елементи та їх злочинні угрупування розподіляють ринки збуту по-рнографічної продукції, наладжують зв’язки з фахівцями: літературно-художньої та художньої діяльності, з акторами, режисерами та операторами-монтажерами, з поліграфічними видавництвами та інженерами цифрової тех-ніки, програмістами. Вони роблять цілеспрямовані замовлення, вивчаючи споживчий ринок, розподіляють коло обов’язків та розпоряджаються фінан-сами. Безумовно, що організовані злочинні групи наладжують корумповані зв’язки з представниками правоохоронних органів, забезпечуючи безкарність злочинних діянь у галузі незаконного обороту порнографічної продукції, за-безпечують проникнення своїх представників в органи влади для лобіювання своїх інтересів. Скоєння злочину, передбаченого ст. 301 КК України органі-зованою групою або злочинною організацією робить його особливо небезпе-чним для суспільства. Дії таких груп спрямовані на довгострокову злочинну діяльність і, притягнення до кримінальної відповідальності деяких виконав-ців не зупиняє злочинну діяльність мафіозної групи, оскільки порнографія є їхнім злочинним промислом. У якості додаткового негативного чинника ви-ступають і ті протидії, які чинять організовані злочинні групи правоохорон-ним органам, що обумовило пріоритетність наших досліджень.
Викладене вище визначає та обґрунтовує соціальну необхідність невід-кладної розробки загальної програми щодо вжиття адекватних заходів боро-тьби з порнографією з боку держави, правоохоронних органів, всього суспі-льства. Така програма повинна мати комплексний характер, оскільки її голо-вним завданням повинно бути побудова антисистеми, яка буде протистояти вдало сконструйованій та налагодженій системі порноіндустрії.
Питання для самоконтролю:
1. У чому вбачаються причини популяризації предметів порнографічного характеру?
2. Що є детермінантом існування порноіндустрії?
3. Які фактори та чинники викликають у людини сексуальні розлади та від-хилення?
4. Що таке вуайєризм (візіонизм) і чи є він шкідливим?
5. Що перешкоджає виявленню, попередженню, розкриттю та розслідуван-ню злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
6. Які характеризуючи ознаки властиві для споживачів предметів порногра-фічного характеру?




















РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИННОГО ОБОРОТУ ПОРНОГРАФІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1. Ініціація та організація проведення оперативно-розшукової
діяльності

Ініціація проведення оперативно-розшукової діяльності є певною процесуальною формою взаємодії слідчого і оперативних підрозділів.
Проведення оперативно-розшукової діяльності можливо розглядати як один із напрямків дослідчої перевірки. Це обумовлено тим, що порушення кримінальної справи є початковою стадією кримінального процесу, хоча сама ця стадія вченими-процесуалістами розглядається більш широко, і її доціль-ніше називати дослідчим кримінальним процесом , який переважно склада-ється з дослідчої перевірки первинної інформації про злочин. Акт порушення кримінальної справи має, насамперед, значення юридичного факту, що для відповідних органів тягне за собою обов’язок старанно розслідувати злочин, викрити винних. Для того, щоб обґрунтовано прийняти рішення про початок провадження по кримінальній справі, необхідна наявність законного приводу та достатньої підстави. Але, очевидною є обставина відсутності на стадії по-рушення кримінальної справи достатніх даних, які вказують на всі ознаки конкретного злочину. Через це на практиці виникає типова ситуація - є при-води для порушення кримінальної справи, але немає достатніх даних, що вка-зують на наявність ознак злочину. А від так, формально відсутні і підстави для порушення кримінальної справи. Специфіка завдань по встановленню ознак злочину на стадії порушення кримінальної справи обумовлена відсут-ністю вичерпної інформації про всі елементи складу злочину, про його ква-ліфікуючи ознаки. Саме ця обставина визнає коло питань, які слід вирішити оперативним підрозділам.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль-ність» одним із завдань оперативних підрозділів є пошук і фіксація фактич-них даних про протиправні діяння з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства. Вдало реалізовані матеріали операти-вно-розшукової справи у подальшому стануть – підставою для порушення кримінальної справи, а також посприятимуть ефективному виконанню функ-цій кримінального судочинства.
Для проведення оперативно-розшукової діяльності (далі ОРД) слід за-водити оперативно-розшукову справу. Для її заведення також передбачається наявність певних підстав, які зазначені в ст. 6 Закону України «Про операти-вно-розшукову діяльність». Однією з умов щодо визнання певної інформації юридичною підставою для заведення оперативно-розшукової справи є по-треба у здійснені її перевірки за допомогою оперативно-розшукових за-ходів і засобів (п.1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову ді-яльність»). Тому, у випадках коли є приводи для порушення кримінальної справи але бракує підстав для її порушення (тобто не існує достатніх даних про ознаки злочину, передбаченого ст. 301 КК України) треба вирішувати питання про заведення оперативно-розшукової справи.
Імперативна диспозиція ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» суттєво різниться зі ст. 94 КПК України. Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» дозволяє завести оперативно-розшукову справу для здійснення перевірки інформації, в той час як КПК України до-зволяє порушити кримінальну справу після перевірки інформації яка міс-титься у певних джерелах і, за умовою наявності ознак злочину. Цю юридич-ну особливість завжди слід мати на увазі у ситуаціях здійснення перевірки первинної інформації про злочин, передбачений ст. 301 КК України.
Однією з підстав для проведення ОРД може бути письмове доручення і постанова слідчого (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оперативно розшукову ді-яльність») у яких повинна міститися інформація (тобто підстава – ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно розшукову діяльність») про злочин, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів. Положен-ня ч. 2 ст. 6 Закону «Про оперативно розшукову діяльність» слід враховувати слідчим при складанні відповідних процесуальних документів стосовно іні-ціації проведення ОРД відносно злочину, передбаченого ст. 301 КК України. З метою ініціації проведення перевірки первинної інформації про злочин, пе-редбачений ст. 301 КК, саме оперативно-розшуковими шляхами, слідчі пови-нні писати доручення і постанови таким чином, щоб у їх змісті відображали-ся наступні положення.
І. Певна інформація, а саме:
1) інформація про злочин, передбачений ст. 301 КК України, що готу-ється або вчинений, зокрема невстановленими особами;
2) або інформація про осіб, які готують чи вже вчинили злочин, перед-бачений ст. 301 КК України;
3) інформація про осіб, які переховуються від органів розслідування.
ІІ. Обґрунтування потреби здійснити перевірку вказаної вище інфор-мації з зазначенням:
1) ситуації, яка обумовлює потребу здійснення перевірки саме за до-помогою оперативно-розшукових заходів і засобів;
2) вказати якими заходами та засобами може бути проведено перевірка (права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність зазначені в ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяль-ність»);
3) зазначення неможливості проведення такої перевірки слідчим, орга-ном дізнання та іншими підрозділами ОВС через відсутність право-вої компетенції у зв’язку з забороною проводити ОРД (див. ч. 2 ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Безумовним є і той факт, що постанова слідчого про відмову у пору-шенні кримінальної справи через відсутність підстав для порушення кримі-нальної справи (ст. 99 КПК України) не перешкоджає, а навпаки сприяє за-веденню саме оперативно-розшукової справи, за умовою, якщо у такій по-станові містяться певні відомості (тобто підстави для проведення ОРД, за-значені у ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»), що по-требують перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів. Це обумовлено положенням ч. 2 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову ді-яльність» у якій зазначено, що підстави можуть міститися у постановах слід-чого, тобто у будь-яких постановах, зокрема і у постанові про відмову в по-рушенні кримінальної справи. Процесуальний документ у вигляді постанови про відмову у порушенні кримінальної справи не є фактом того, що злочину не було, або що він не готується. Ця постанова свідчить лише про те, що не було встановлено підстав для порушення кримінальної справи, тобто у мате-ріалах попередньої перевірки не існувало даних, які вказують на наявність певних ознак злочину. Очевидним є те, що такі дані можуть бути встановлені шляхом проведення ОРД, оскілки у оперативних підрозділів більш широкі можливості щодо проведення перевірки. Важливим є те, щоб у тексті поста-нові про відмову у порушенні кримінальної справи містилась інформація, яка може бути підставою для заведення оперативно-розшукової справи (див. ч. 1 ст. 6 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність») і фактично існувала потреба у перевірці такої інформації за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів. Ця обставина обумовлює більш ретельний підхід слідчого та осіб, які проводять дізнання у діяльності щодо складання тексту постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Текст установчої частини та-кої постанови слід складати таким чином щоб у ньому були підстави для проведення ОРД.
Додатковою правовою нормою, яка дозволяє зорганізувати проведення перевірки первинної інформації оперативним шляхом є ч. 5 ст. 97 КПК Укра-їни, у якій зазначено, що заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення
оперативно-розшукової діяльності. Тому слідчому доцільно оперувати і цим положенням закону. Подання на отримання дозволу суду для проведення окремих оперативно-розшукових заходів готує керівник оперативного під-розділу, у провадженні якого перебуває оперативно-розшукова справа у від-повідності з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України № 1169 від 26 вересня 2007 р. «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здій-снення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації».
За наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчине-ний злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо з метою запобігти злочину може бути застосовано арешт на кореспонденцію і зняття інформації з кана-лів зв’язку до порушення кримінальної справи (ч. 3 ст. 187 КПК України). Але у цій ситуації, подання буде готувати слідчий (ч. 4 ст. 187 КПК України).
Для ініціації проведення ОРД слідчому слід враховувати і інші поло-ження деяких правових норм КПК України, а саме:
 ч. 1 ст. 103 КПК України де зазначено, що на органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили;
 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» у якому на оперативні підрозділи покладається обов’язок викону-вати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів;
 ч. 3 ст. 104 КПК України де зазначено, що у разі, якщо у справі про тяжкий злочин (у даному випадку це ч. 3 ст. 301 КК Украї-ни), що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчи-нила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки;
 ч. 4 ст. 104 КПК України, у якій зазначено, що після вступу слід-чого у справу орган дізнання зобов’язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення розшукових дій;
 ч. 3 ст. 114 КПК України, у якій вказано, що слідчий по розсліду-ваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних дій. Такі доручення і вка-зівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими. Виходячи з цього положення КПК України слідчий може ініціювати прове-дення розшукних дій не лише шляхом складання постанови, а і через оформлення доручення або вказівки.
Процес організації проведення ОРД покладається на керівника опера-тивного підрозділу. За наявністю певних підстав для проведення ОРД слід заводити оперативно-розшукову справу у порядку визначеному ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Керівнику оперативного підрозділу буде доцільним мати на увазі ті помилки, які припускають слідчі і, безумовно, вживати заходи щодо їх попередження під час здійснення ОРД.
Аналіз судово-слідчої практики свідчить, що здійснюючи дослідчу пе-ревірку матеріалів по злочинам, передбаченим ст. 301 КК України, особи які проводять дізнання та слідчі чинять певні помилки, як суто тактичного так і юридичного характеру. Неможливо виключати і наявність корумпованого втручання в їхню діяльність, можливість шантажу, залякування або підкупу з боку ОЗГ. Основними недоліками у їхній роботі є:
1) недостатньо повний обсяг дій, за допомогою яких можливо виявити ознаки злочину та кваліфікуючи елементи злочину;
2) некваліфіковане проведення опитування у порядку ч. 4 ст. 97 КПК України. Під час опитування навіть не ставляться питання стосовно з’ясування справжньої мети злочину, важливих елементів суб’єктивної сторони злочину, питання стосовно ознак готування до злочину;
3) неякісне проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи, зокрема: неякісне описування у протоколі огляду предметів порнографічної продукції та способу їх упаковки; неякісне описання електронних носіїв, у яких міститься порнографія; неправильне опи-сування комп’ютерної техніки;
4) неврахування злочинних хитрощів та актів протидії, які вчиняються з боку злочинців.
Організацію проведення ОРД з метою перевірки інформації про зло-чин, передбачений ст. 301 КК України, доцільно проводити за чотирма пріо-ритетними напрямками:
1. Встановлення виконавця злочину та виявлення всіх співучасників злочину, зокрема організатора та пособників.
2. Пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння кожного члена ОЗГ, зокрема і злочинів, які передбачені іншими статями КК України.
3. Вжиття заходів щодо попередження та припинення злочинів, зокре-ма і тих, імовірність яких обумовлена розпочатим процесом кримі-нального судочинства.
4. Виконання дій в інтересах кримінального судочинства, зокрема що-до виявлення осіб, які сприятимуть злочинцям в ухиленні від кримі-нальної відповідальності та вжиття заходів щодо нейтралізації такої діяльності.
Пошук і фіксацію фактичних даних про злочини, які скоюють члени ОЗГ слід здійснювати не лише стосовно протиправних дій з порнографічни-ми предметами. Оперативним працівникам слід враховувати імовірність ско-єння ними інших злочинів, які як правило, є супутніми у злочинній діяльно-сті ОЗГ (див. стор. 38 даної роботи). Відповідно, буде доцільним спочатку організувати оперативну роботу щодо встановлення:
- співвиконавців особи, яка скоїла злочин, передбачений ст. 301 КК України;
- кількості осіб, які входять до членів ОЗГ, з встановленням їхніх ро-лей, встановлення їхнього місця мешкання, роботи, відпочинку, сі-мейного стану, наявності у власності об’єктів нерухомості, транспор-тних засобів та гаражів, банківських рахунків (зокрема за кордоном), контактних телефонів та електронних адресів, власних web-сайтів та сайтів, якими вони користуються;
- кола осіб, які спілкуються з членами ОЗГ. Увагу слід приділяти на-ступним особам:
• працівникам правоохоронних органів – з метою виявлення ко-рупційних стосунків, дворушництва;
• працівникам, які працюють у провайдерських компаніях Ін-тернету – для з’ясування питання про можливість їхньої при-четності щодо усунення перешкод стосовно певних видів дія-льності у мережі Інтернету, зокрема: розповсюдження та збуту порнографічної продукції, листування з споживачами, розмі-щення реклами та здійснення фінансових операцій з електро-нними грошима;
• працівникам, які працюють у операторів мобільного зв’язку – з метою відпрацювання версій щодо можливої змови стосовно способів, які використовують злочинці для надіслання спожи-вачам кодів доступу до сторінок порнографічних сайтів або для скачування файлів, а також для отримання грошових пе-реказів на певний рахунок за допомогою послуг електронних банкінгів;
• службовцям банків – для відпрацювання версій щодо можли-вої змови стосовно способів легалізації грошей, здобутих зло-чинним шляхом та здійснення операцій з електронними гро-шима; отримання кредитів; відкриття банківських рахунків, зокрема валютних, на ім’я іншої особи;
• лікарям – для відпрацювання версій щодо надання лікарських послуг з медичних оглядів на встановлення хвороб у акторів-натурщиків перед зйомкою порнографічних зображень, про-вадження незаконних абортів, лікування травм і хвороб, отри-маних у зв’язку з участю у виготовленні порнографії; сприян-ня членам ОЗГ в отриманні наркотичних або одурманюючих засобів; посередництво щодо збуту порнографії як медично-сексологічної продукції;
• суб’єктам підприємницької діяльності – для відпрацювання версій щодо незаконного провадження операцій з фінансови-ми ресурсами з метою легалізації грошей, отриманих злочин-ним шляхом;
• власникам (або адміністраторам) закритих клубів, закладів ін-тимно-еротичного масажу, нічних клубів, дискотек, гральних закладів, місць розпусти і звідництва, кінотеатрів, готелів, са-ун – з метою відпрацювання версій щодо їх причетності до злочинів, а особливо до збуту та розповсюдженню порногра-фічних виробів.
- справжнього організатора злочинної групи. Стосовно цієї особи слід з’ясовувати відомості, аналогічні до тих, які викладені вище відносно членів ОЗГ;
- місць виготовлення порнографічної продукції та засобів за допомо-гою яких вона виготовляється, а також виявлення місць зберігання порнографії, зокрема, саме місця їх знаходження у приміщеннях, встановлення тайників злочинців та шляхів доступу до предметів, які там зберігаються. Стосовно місця де виготовляється та зберігаються порнографічна продукція бажано зробити рекогносцировку для пла-нування проведення спецоперації;
- місць та способів збуту та розповсюдження предметів порнографіч-ного характеру;
- способів та засобів, які використовуються для перевезення та перемі-щення порнографічної продукції;
- місць упаковки партії предметів порнографічного характеру, засоби упаковки та осіб, які виконували роботу щодо упаковки предметів та її завантаження. У подальшому такі особи можуть бути свідками по кримінальній справі за умовою, що вони не є співучасниками.
Ретельно слід підходити до проведення оперативно-розшукових захо-дів щодо фіксації протиправних дій ОЗГ. Плануючи заходи фіксації слід вра-ховувати усі обставини, які підлягають встановленню та доказуванню. Об-ставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі зазначені у ст. 64 КПК України. Обставини, що підлягають встановленню обумовлюються елементами складу злочину і конкретною оперативною ситуацією та ситуаці-єю розслідування. Оперативним апаратам ОВС України слід враховувати злочинні хитрощі, які використовують окремі злочинці та члени ОЗГ з метою уникнення відповідальності або з метою вчинення протидії процесу розслі-дування. Найпоширеніші з них слід попереджати ще на етапі здійснення ОРД та на ранніх стадіях кримінального судочинства.
Нижче приводиться таблиця № 2.1. щодо типових злочинних хитрощів та можливих способів протидії процесу розкриття та розслідування злочину і, відповідно, перелік рекомендацій, які можуть бути застосовані оперативними підрозділами як превентивні заходи.
Таблиця № 2.1.
Типові злочинні хитрощі та типові спо-соби протидії розкриттю і розслідуванню злочину, передбаченого ст. 301 КК Укра-їни.
Рекомендації щодо застосування превен-тивних заходів та прийняття контрдій оперативними підрозділами ОВС Украї-ни.
І Злочинні хитрощі:
1. Утаювання інформації про місця вигото-влення та зберігання предметів порнографі-чного характеру. Для цього штучно обме-жують коло осіб, які обізнані про їх місце знаходження. Розподіляючи функціональні обов’язки серед членів групи організатори злочину використовують прийом «обмеже-ного знайомства» та «малої обізнаності». Виробники не зустрічаються з продавцями та розповсюджувачами. Перевізники не мають уяви про те, що вони перевозять, оскільки порнографічну продукцію пакують у фальш-упаковку. Місце зберігання проду-кції змінюється декілька разів. 1. Здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника з метою з’ясування інформації про місця виготов-лення та зберігання предметів порнографії. Негласно проникнути оперативному пра-цівнику у місце імовірного зберігання по-рнографії. Здійснювати візуальне спостере-ження (з застосуванням технічних засобів фіксації) за імовірними об’єктами у яких можуть виготовлятися, зберігатися або пе-ревозитися порнографія. Негласно фіксува-ти наявність предметів порнографії у кож-ному місці їх зберігання. Негласно фіксува-ти сліди виготовлення порнографії у певно-му місці. Застосовувати технічні засоби отримання інформації.
2. Зміна зовнішності акторів-натурщиків та озвучування ролей іншими особами з ме-тою неможливості впізнання акторів право-охоронцями та здійснення ідентифікації особи експертними шляхами. 2. Застосовувати технічні засоби отримання інформації з метою фіксації факту зміни зовнішнього виду акторів-натурщиків, а та-кож факту озвучування ролі голосовим ду-блером.
3. Ховання або знищення засобів, за допо-могою яких виготовлялася порнографічна продукція або знищення слідів злочину. 3. Застосування можливостей негласного працівника - з метою інформування про мі-сця ховання або знищення засобів злочину або слідів злочину. Здійснення візуального спостереження із застосуванням технічних засобів з метою фіксації факту ховання або знищення. Проводити негласну фіксацію засобів злочину у певному місці знахо-дження або слідів злочину, у тому числі шляхом проникнення в приміщення, транс-портний засіб, земельну ділянку. Провести операцію по захопленню злочинців під час ховання або знищення засобів злочину та слідів злочину.
4. Зміна інтер’єру приміщення у якому від-бувалася відеозйомка з метою неможливос-ті ідентифікувати його по зображенням на порнографічних предметах. 4. Відвідати приміщення за згодою її влас-ника і негласно зафіксувати предмети, що можуть бути доказами вчинення злочину у цьому місці. Встановлення осіб, які робили ремонт та змінювали інтер’єр приміщення, опитування цих осіб стосовно характеру внесених змін. У подальшому вони можуть бути свідками. Здійснення візуального спо-стереження за об’єктом із застосуванням технічних засобів фіксації.
5. Використання вигаданих імен, псевдоні-мів при спілкуванні та безпосередньо у по-рнографічних творах. 5. Застосування можливостей негласного працівника з метою з’ясування осіб, які причетні до злочину. Знімати інформацію з каналів зв’язку та контролювати шляхом відбору телеграфно-поштові відправлення. Скористатися застосуванням пошукових автоматизованих інформаційних систем з метою встановлення особистості злочинця.
6. Обмеження часу демонстрації порногра-фічної продукції на одному й тому ж сайті. 6. Взаємодія з провайдером Інтернету для виявлення фізичної адреси знаходження комп’ютера або сервера. Проведення опера-тивної закупівлі послуг, які надаються на сайті – якщо сайт платний. Опитування ко-ристувачів Інтернету у чатах, з подальшим з’ясуванням їхньої особистості та місця мешкання. Використовувати комп’ютерні системи відстеження для з’ясування шляхів, по яким у мережу надходить порнографія.
7. Використання чужих електронних скри-ньок для розіслання спамів рекламного ха-рактеру щодо порнографічної продукції. 7. Використовувати комп’ютерні системи відстеження - для з’ясування шляхів, по яким у мережу надходить порнографія. Здійснення контролю поштових відправ-лень. Запити провайдерам щодо можливості ознайомлення з електронними протоколами передач.
8. Демонстрація порнографічних зйомок у форматі реального часу за допомогою без-провідного використання мережі Інтернету. 8. Проведення моніторингу чатів. Зняття інформації з фіксацією змісту зображення на моніторі. Запити провайдерам щодо не-обхідності ознайомлення з електронними протоколами передач. Пеленг комп’ютера та виїзд на місце його імовірного знахо-дження з метою затримання злочинців. Вжиття заходів щодо встановлення особис-тості акторів-натурників.
9. Використання пластикових платіжних карток та банківських рахунків інших осіб з метою конспіративного отримання коштів за продані порнографічні вироби. 9. Вилучення пластикової картки або її бло-кування, накладання арешту на банківський рахунок.
10. Використання систем безготівкових електронних платежів, а також електронних коштів у мережі Інтернету. 10. Блокування електронних карток та ра-хунків.
11. Використання паролів та криптографіч-них шифрів для отримання можливості увійти на порно-сайт або скачати файл. Да-ний спосіб використовується і для більш безпечного отримання грошей і для пере-шкоджання з’ясуванню сторонніми особами змісту сайту (файлу). 11. Проведення моніторингу чатів. Зняття інформації з фіксацією змісту зображення на моніторі. Запити провайдерам щодо не-обхідності ознайомлення з електронними протоколами передач. Проведення операти-вної закупівлі порнографічної продукції для з’ясування фізичної адреси сервера.
12. Зміна ознак зовнішності при збуті, роз-повсюдженні, перевезенні та переміщенні порнографічних предметів шляхом викори-стання окулярів, париків, зміни зачіски, від-рощуванням або голінням вусів, застосу-вання змиваючих татуїровок, накладних шрамів, імітація хромати тощо. 12. Здійснення візуального спостереження з використанням технічних засобів фіксації, які за своїми технічними можливостями до-зволяють проводити фіксацію голосу, а та-кож фіксацію об’єкту крупним планом, з можливістю збільшення деталей зображен-ня. Провести операцію по захопленню зло-чинців під час вчинення протиправних дій.
ІІ. Способи протидії розкриттю
і розслідуванню злочину:
13. Приховування або знищення слідів, за-собів злочину і предметів порнографічного характеру, які залишились невиявленими. 13. Проведення візуального спостереження за членами ОЗГ, особами які з ними спілку-валися, з родичами та членами сім’ї – з ме-тою виявлення місць знаходження слідів і засобів злочину або порнографії, їх вилу-чення. З цією ж метою можливо проводити контроль телеграфно-поштових відправ-лень, знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отри-мання інформації. Скористатись можливос-тями агентурного методу.
14. Зміна підозрюваними місця звичайного перебування, що супроводжується ухилен-ням від явки в правоохоронні органи. 14. Застосування до підозрюваних запобіж-ного заходу у вигляді арешту, застави. Слід ініціювати заборону особі виїжджати за межі України (ст. 981 КПК). Рекомендуєть-ся робити фотографування і дактилоскопі-ювання підозрюваних, що буде сприяти їх розшуку у разі зникнення.
15. Висловлювання різноманітних погроз на адресу жертви злочину, тобто особи, яку примушували до участі в створенні предме-тів порнографічного характеру, а також ви-словлювання погроз на адресу свідків, їх підкуп з метою примусити їх до дачі непра-вдивих показань на користь злочинців. 15. Профілактично-роз’яснювальна бесіда із ознайомленням підозрюваної особи зі зміс-том ст. 386 КК України. Оперативне супро-водження кримінальної справи, з метою фі-ксації доказів зазначеного вище злочину. Застосування заходів безпеки у порядку КПК України та у порядку, передбаченому розділом 4-м Закону України «Про забезпе-чення безпеки осіб, які беруть участь у кри-мінальному судочинстві». Застосування процесуальних запобіжних заходів: затри-мання підозрюваного, взяття під варту. Ви-рішення питання про порушення криміна-льної справи за ознаками злочину, передба-ченого ст. 386 КК України.
16. Перешкоджання проходженню в примі-щення для проведення слідчої дії; дезорга-нізація проведення слідчої дії. 16. Застосування засобів фізичного впливу, спеціальних засобів на підставах і в поряд-ку, встановленому Законом України «Про міліцію».
17. Симуляція або агравація обвинуваченим хвороби. 17. Зробити запит у заклад здоров’я у якому обвинувачений перебуває на лікуванні з метою з’ясування стану його здоров’я і мо-жливості прийняти участь у слідчій або процесуальній дії. Слід поставити питання про констатацію діагнозу захворювання. Призначити проведення судово-медичної експертизи. На вирішення експерту можли-во поставити наступні запитання:
• Чи виявлене яке-небудь захворювання в обвинуваченого, і якщо це так, що це за захворювання, яка його причина?
• Чи не симулюється обстеженим захворю-вання?
• Чи не перебільшує хворий симптоми за-хворювання ( чи немає агравації хворо-би)?
• Чи відповідають дані про наявність пев-ного захворювання, які зазначені в меди-чних документах, тому захворюванню, яким особа дійсно страждає?
• Чи є захворювання тяжким, таким, що перешкоджає участі хворого в слідчих або інших процесуальних діях?
• Яка тривалість хвороби? Чи є вона тим-часовим або хронічним захворюванням?
18. Взяття вини певною особою тільки на себе, вигороджуючи інших членів ОЗГ. 18. Роз’яснювальна бесіда з особою з метою переконати його у наданні правдивої інфо-рмації, ознайомлення його зі змістом ст. ст. 66 та 69 КК України. Збір доказів щодо ско-єння злочину групою осіб та пред’явлення їх особі для переконання.
19. Підкуп експерта, погроза в його адрес або у адрес членів його сім’ї з метою при-мусити його надати неправдивий висновок, або висновок не у категоричній, а у припус-тимій формі;
втручання в діяльність працівника право-охоронного органу шляхом спроби підкупу, обіцянки просування по службі, шантажу-вання, висловлювання різноманітних по-гроз;
підкуп судді;
злочинні домовленості з особою, яка під-тримує державне звинувачення у суді. 19. Профілактично-роз’яснювальна бесіда із ознайомленням підозрюваної особи зі зміс-том ст. ст. 343, 345, 347, 369, 376, 377, 378, 379, 386 КК України. Оперативне супрово-дження кримінальної справи, з метою фік-сації доказів зазначених вище злочинів. За-стосування заходів безпеки у порядку, пе-редбаченому Законом України «Про забез-печення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» і «Про держа-вний захист працівників суду і правоохо-ронних органів». Застосування процесуаль-них запобіжних заходів: затримання підо-зрюваного, взяття під варту. Вирішення пи-тання про порушення кримінальної справи за ознаками злочинів, зазначених вище.
20. Продавці порнографічних предметів ча-сто заявляють, що вони не усвідомлювали факту збуту порнографії, гадаючи, що то є еротикою. 20. Фіксація фактів-доказів, які будуть спростовувати брехню. Наприклад, фіксація і доведення факту приховування особою порнографічних виробів; фіксація розмов, у яких особа висловлювалася про вироби са-ме як про порнографічні. Зокрема таки ви-словлювання можуть бути зафіксовані і при проведенні оперативної закупівлі.
21. Особи які перевозили або переміщали порнографічні предмети стверджують, що нібито вони не знали, що саме везли та пе-реносили. 21. Знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отри-мання інформації, контролювати телеграф-но-поштові відправлення – з метою фіксації розмов та відправлень, зміст яких буде сві-дчити про їхню обізнаність щодо предметів, які вони перевозили та переміщали.
22. Злочинці стверджують, що на оператив-ному відеозаписі знята не їх персона, а схо-жа людина. 22. Переконлива бесіда з демонстрацією відеозображення із застосуванням функції стоп-кадру. Фотографування особи з метою підготовки матеріалів для призначення від-повідної криміналістичної експертизи. Ви-користанням технічних засобів фіксації, які за своїми технічними можливостями дозво-ляють проводити фіксацію голосу, а також фіксацію об’єкту крупним планом, з мож-ливістю збільшення деталей зображення. За можливістю варто провести операцію по захопленню злочинців під час вчинення протиправних дій із застосуванням опера-тивної зйомки.
23. Особи з числа натурників стверджують, що вони нібито не знали того, що їх зніма-ють на відео, оскільки камери були прихо-вані, а у кімнаті були лише сексуальні парт-нери. Актори-нарурники спростовують факт отримання грошової винагороди за демонстрацію дій порнографічного харак-теру. 23. Застосовувати технічні засоби отриман-ня інформації з метою фіксації їх розмов з співучасниками, під час проведення відеоз-йомки дій порнографічного змісту, зокрема з оператором та режисером. Здійснювати візуальне спостереження із застосуванням відповідних технічних засобів з метою фік-сації попередніх домовленостей акторів-натурників з замовником, фіксація факту розрахунків за натурництво.

Керівнику оперативного підрозділу слід пам’ятати, про необхідність вжиття заходів щодо попередження та припинення злочинів. Для вдалої ро-боти у цьому напрямку важливим аспектом є виявлення осередків злочину. Оскільки ОЗГ переважно збувають та розповсюджують порнографію в мере-жі Інтернету, буде доцільнішим розглянути саме технологічні способи щодо попередження та припинення злочинного обороту порнографічних виробів у віртуальному просторі.
«Мешканців» віртуального простору Інтернет-мережі умовно можливо поділити на наступні категорії: 1) провайдери; 2) менеджери; 3) споживачі мережевих послуг. Усі ці суб’єкти представляють оперативний інтерес, оскі-льки кожен з них є або злочинцем або свідком.
Найчастіше використовуються мережеві сервіси WWW і E-mail. У останній час доступ до інтернет-сторінок або до окремих її частин може бути обмежений паролем. У випадках використання електронної пошти для над-силання рекламних повідомлень (спамів), злочинці часто застосовують чужі електронні скриньки, користуючись їх адресами. Це є тими реальними пере-шкодами, які не сприятимуть скорому виявленню злочинців. Але, правоохо-ронцям слід мати на увазі відомості про сучасні можливості виявлення осе-редків злочинного розповсюдження порнографії.
1. Спеціальна комп’ютерна програма «Child Exploitation Tracking System» яка є автоматизованою системою відстеження усіх шляхів, по яким у мережу надходить порнографія. Ця програма дозволяє виявити перше джере-ло, звідки почав розповсюджуватися файл з порнографією. За її допомогою можливо встановити комп’ютери, до яких ці файли надходили, та сервери, які зберігають ці файли. Недоліком є те, що програма не може назвати особу, яка надала команду щодо розповсюдження відповідного файлу.
2. Програми біометричного сканеру, за їх допомогою можливо в авто-матичному режимі ідентифікувати певні ознаки тіла людини (статеві органи), і відповідно блокувати подальше розповсюдження файлу у мережу Інтерне-ту. Біометричний сканер деякий час зберігає заблокований файл в архіві з за-значенням шляхів його надходження, а після ці файли знищуються, хоча їх можливо зберегти шляхом копіювання на електронні носії інформації або на жорсткий диск комп’ютера.
3. Програма «G-8», дозволяє створювати інформаційну базу файлів по-рівняльних зображень. Тобто програма автоматизовано обробляє файли з зо-браженнями порнографічного характеру і з певного масиву файлів відокрем-лює однакові (ідентичні) із зазначенням їх кількості та джерел надходження.
4. Програми щодо проведення моніторингу чатів дозволяють виявляти групи користувачів, які приймають участь в обороті порнографії.
Крім цього оперативні підрозділи можуть застосовувати наступні ме-тоди щодо виявлення осередків порнографії в Інтернеті: 1) легендована пере-писка з підозрілою особою; 2) зібрання зразків для порівняльно-аналітичного дослідження; 3) контролювати поштові відправлення певних осіб; 4) робити оперативні закупівлі тощо. З урахуванням оперативної ситуації, яка склалася на певний час та з урахуванням технічних можливостей оперативні підрозді-ли повинні вживати заходи щодо попередження та припинення злочину, які переважно містять відомості що є державною таємницею і тому не можуть розглядатися у цій роботі.
Наступним напрямком, щодо проведення ОРД стосовно злочину, пе-редбаченого ст. 301 КК України, який скоєно ОЗГ, є дії по виконанню інтере-сів кримінального судочинства. До таких дій належить виконання повнова-жень та обов’язків органу дізнання, а також обов’язків підрозділів, які здійс-нюють ОРД щодо:
• виявлення і розкриття злочинів;
• виявлення причин і умов, які сприятимуть вчиненню злочинів;
• виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора та ух-вал суду;
• виконання запитів міжнародних правоохоронних організацій;
• забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та учасників кримінального судочинства;
• розшуку осіб;
• здійснення взаємодії між собою та іншими правоохоронними орга-нами, в тому числі з органами іноземних держав;
• інформувати відповідні державні органи про порушення законодав-ства, пов’язані з службовою діяльністю посадових осіб.
Питання для самоконтролю:
1. Які існують правові підстави для ініціації слідчим проведення ОРД?
2. Які акти правозастосування може використати слідчий для ініціації ОРД під час розслідування злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
3. Які організаційно-тактичні напрямки ОРД будуть пріоритетними під час розкриття та розслідування злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
4. Які превентивні заходи та контрдії можливо застосовувати оперативним підрозділам для усунення злочинних хитрощів та актів протидії з боку злочинців?

2.2. Організація провадження дослідчої перевірки у порядку КПК
України

На етапі виявлення ознак злочину і вирішення питань щодо порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 301 КК України, можливо виділити такі дослідчі ситуації:
1. Існує достатньо інформації про наявність приводів і підстав для по-рушення кримінальної справи і немає необхідності проводити пере-вірку заяви або повідомлення про злочин до порушення криміналь-ної справи.
2. Є приводи до порушення кримінальної справи, але немає достатніх даних, що вказують на наявність ознак злочину.
3. Є необхідність прийняття заходів для запобігання або припинення злочину.
Якщо перша дослідча ситуація складності не викликає, то наступні ускладнюються рядом обставин, про що буде йтися розмова нижче.
Особливістю дослідчої ситуації № 2 є та обставина, що стадія пору-шення кримінальної справи обчислюється максимальним терміном – 13 днів. Саме у цей період слід провести усі перевірочні заходи і прийняти рішення про порушення кримінальної справи або про відмову у її порушенні. Частина 4 ст. 97 КПК дозволяє проводити перевірку заяви і повідомлення про злочин у термін не більше ніж 10 днів, шляхом відібрання пояснень від окремих гро-мадян, посадових осіб або, витребування необхідних документів. Порядок ві-дібрання пояснень і витребування необхідних документів законом не визна-чений. У цьому відношенні ч. 4 ст. 97 КПК є диспозитивною правовою нор-мою. Крім того, перевірка заяви про злочин може здійснюватись шляхом проведення огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК), а також шляхом проведен-ня оперативно-розшукової діяльності (ч. 5 ст. 97 КПК). Оскільки в дослідчій ситуації № 2 привід до порушення кримінальної справи є (це переважно заява або повідомлення про злочин – 87 %), то метою проведення перевірки є вста-новлення достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, або обставин, які виключають провадження по кримінальній справі (ст. 6 КПК).
На стадії порушення кримінальної справи, не обов’язково, щоб фактичні дані відображали діяння цілком і всебічно. Висновок про злочин, що мав мі-сце, носить, звичайно, припустимий характер, а кваліфікація злочину при по-рушенні кримінальної справи є попередньою й умовною. У зв’язку з цим, в першу чергу, підставою до порушення кримінальної справи про ввезення, ви-готовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів будуть дані, які свідчать про факт скоєння конкретних дій: ввезення, виготовлення, пере-везення, переміщення, збут, розповсюдження, примушування до участі у створенні предметів порнографічного характеру, а можливо і бездіяльності стосовно зберігання зазначених вище предметів. Наявність суспільно небез-печних наслідків не є обов’язковою ознакою, оскільки склад злочину є суто формальним, тобто достатньо лише вчинити діяння. Але, слід зазначити, що певні діяння повинні бути обумовлені конкретною метою – метою збути чи розповсюдити предмети порнографічного характеру. Такими діяннями є вве-зення, виготовлення, зберігання, перевезення чи переміщення. Необхідність встановлення мети збуту чи розповсюдження викликає суттєві труднощі, оскільки мета – є субстанцією нематеріальної природи.
Для встановлення мети злочину доцільно здійснювати цілий комплекс перевірочних дій. По-перше, відібрати пояснення, тобто опитати особу, вин-ність якої припускає слідчий або особа яка проводить дізнання. При опиту-ванні обов’язково слід ставити питання щодо мети злочину.
По-друге, оглянути місце події (злочину) і з’ясувати, чи є кореляційний зв’язок між місцем скоєння злочину та імовірною метою, і чи могла мета ре-алізуватися певним способом у певній обстановці злочину.
По-третє, слід оглянути порнографічні предмети, які вилучили під час затримання особи. Варто з’ясувати їх кількість та різноманітність. Так, якщо їх кількість достатньо велика, або у випадку коли порнографічні предмети є одним і тим же виробом у численній кількості копій (тобто зображення або текстова інформація одиничних предметів є тотожною) можливо зробити ви-сновок, що у суб’єкта була мета збути або розповсюдити порнографічні предмети, оскільки використовувати одною людиною один і той же виріб у його численній множині (твір, відеозапис, аудіо-твір, фотографічні зобра-ження) є алогічним.
По-четверте, опитати інших осіб, які можуть знати про мотив особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Такі особи можуть знати певні відомості, які обумовлюють версії слідчого про мотив діянь підозрюваного. Наприклад, вони можуть свідчити про те, що особа раніше пропонувала придбати порно-графічні вироби, або про те, що порнографічні вироби вони раніше придбали у підозрюваній особі.
По-п’яте, слід зробити запит щодо судимості особи, яка підозрюються у скоєнні злочину. Імовірно, що особа була раніше судима, не є виключенням і наявність судимості саме за «сексуальні» злочини, а можливо і за ст. 301 КК України.
На стадії порушення кримінальної справи про незаконні дії з порногра-фічними предметами, в ряді випадків, доцільно застосовувати метод експрес-оцінки щодо визнання предметів порнографічними. Метод експрес-оцінки дозволить слідчим оперативно зорієнтуватися стосовно наявності предмету злочину. Для проведення експрес-оцінки можливо скористуватися таблицею критеріїв оцінки продукції сексуального змісту , яка наведена нижче.

Таблиця № 2.2.
Категорії Критерії оцінки Задум та спрямо-ваність дій Вплив та сприйняття зображення
Характер
зображення
Еротика Зображення оголеної натури дорослих лю-дей і еротичних сто-сунків між ними, за умовою, що анатомо-фізіологічні подро-биці, зокрема поло-вих органів, виведені з поля зору. Пізнавальний, ви-ховальний, фор-мування естетич-ного зору на інти-мні стосунки, роз-важальний, під-вищення сексуа-льної культури для осіб, які старше 18 років. Естетичне, пізнавальне сприйняття, чут-ливість, імовірне статеве збудження. Не рекомендується особам до 18 років у зв’язку з психофізіологічною недостиг-лістю статевої функ¬ції.
Порно-графія Зображення статевих актів між дорослими особами з нарочитою демонстрацією ста-тевих органів, зокре-ма мастурбацій. На-туралістичне зобра-ження збочених форм сексуальних контактів з елемен-тами насилля, з тіла-ми померлих або з тваринами. Статеве збуджен-ня сексуальності. Пропаганда та пі-дохочення агресії, наси¬лля, збочених форм сексуальної активності, амора-льність. Чуттєве статеве збудження, яке може сприяти у неповнолітніх формуван¬ню неправильної уяви та вироблення нено-рмативного стереотипу про взаємовід-ношення між статями, роблячи основній акцент на їх сексуальних аспектах. Де-монстрація перебільшуваних фізіологіч-них проявів сексу¬альної активності і анатомічних параметрів статевих орга-нів, що є результатом монтажу і спеціа-льних прийомів, може сприяти форму-ванню комплексу неповноцінності. Про-будження сексуального відчуття, агре-сивних форм поведінки, закріплення пе-р¬верзних тенденцій.
Порно-графія дитяча Зображення будь-яких сексуальних дій з неповнолітніми та особами, які не дося-гли 14 років, зокрема демонстрація їх по-лових органів. Пропаганда та пі-дохочення педофі-льних форм сексу-альної активності. Пробудження, закріплення, стимуляція і реа¬лізація педофільних форм сексуаль-ної актив¬ності, розтлення неповнолітніх.

Для більш кваліфікованого визнання предметів порнографічними мож-ливо призначити проведення експертного дослідження.
Для отримання інших відомостей слід здійснити заходи, які будуть спрямовані на ініціацію проведення ОРД, про що було зазначено вище (див. стор. 77).
Дослідча ситуація № 2 може бути ускладнена відсутністю відомостей про справжнє усвідомлення підозрюваного про вік особи – повнолітня або неповнолітня? Це стосується кваліфікуючих ознак злочину, а саме ч. 2 та 3 ст. 301 КК України. Перевірити обізнаність злочинця у цьому випаду можли-во через з’ясування:
1) наявності ключових слів, які присвоюють файлу для знайдення його пошуковою системою Інтернету. Визначаючи ключовий текст зав-жди пишуть слово «дитяча», «маленька», «дочка», «шкільна», «не-досвідчена», «перша», «перший», «інцест», «в школе» тощо;
2) відповідної для дитячої порнографії назви порнографічного твору. Як правило назва несе у собі поняття сюжету та категорії порногра-фічної продукції;
3) ступеня знайомства з неповнолітньою особою та тривалість знайом-ства, зокрема і знайомство з її вчителями, батьками, родичами, зна-йомими та друзями. Як правило тривалість спілкування передбачає обізнаність про рік особи з якою спілкуєшся. Слід з’ясовувати пи-тання чи не був злочинець на Днях Народженнях, чи не вітав листа-ми або електронними повідомленнями, чи не дарував шкільну літе-ратуру, тощо;
4) зовнішнього обліку особи, аналізуючи: зріст (маленький або навпа-ки), очерти обличчя (дитячі або дорослі), наявність (відсутність) вторинних статевих ознак.
Оскільки сама методика розслідування злочинів передбачає, що кримі-нальна справа порушена, і здійснюється її розслідування, є сенс не розгляда-ти питання, які стосуються прийняття рішення щодо відмови у порушенні кримінальної справи. Але, слід зазначити, що неправомірна відмова в пору-шенні кримінальної справи, так само, як і припинення порушеної криміналь-ної справи є юридичною підставою на право відшкодування моральної шко-ди громадянину, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Дослідча ситуація № 3 пов’язана з необхідністю вживати заходи щодо запобігання або припинення злочину, і це обумовлюється як правило тим, що злочин скоєно ОЗГ. Практика боротьби зі злочинністю свідчить, що саме ОЗГ і злочинні організації обирають способи протидії, про які було зазначено вище. У слідчій практиці мають місце випадки, коли поряд із заявою або по-відомленням про злочин, або в результаті їх перевірки надходить інформація про погрозу вбивством по відношенню до жертви (на увазі маються особи, яких примушували до участі у створенні предметів порнографічного харак-теру), або якої-небудь іншої особи, або про погрозу ушкодження чи знищен-ня майна, обґрунтовано передбачається можливість небезпечної помсти від-носно до особи, яка скоїла злочин (переважно з боку батьків неповнолітніх жертв злочину). Маючи такі відомості слідчий, орган дізнання, відповідно до ч. 3 ст. 97 КПК, зобов’язані прийняти всі можливі заходи, щоб запобігти зло-чину або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров’ю заявника, а також членів його родини, слід вжити необхідні заходи безпеки. При виконанні зазначеної превенції, ОВС повинні здійснювати свою діяльність на підставі правових норм КПК, та базуючись на інших правових актах. Зокрема, на Законі України «Про за-безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», на Законі України «Про міліцію». Заходи запобігання або припинення злочину можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані з фактом порушення криміналь-ної справи. Так, п. 27 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію» зобов’язує кожного працівника міліції незалежно від посади, місцезнаходження і часу, у випадку звернення до нього громадян із заявою або повідомленням про події, які загрожують особистій чи суспільній безпеці, або у випадку безпосеред-нього виявлення їх, застосувати заходи для попередження та припинення правопорушень. У цьому випадку факт порушення кримінальної справи зна-чення не має. Виходячи зі змісту ст. 521 та ч. 3 ст. 97 КПК, до порушення кримінальної справи заходи безпеки можуть бути застосовані до особи (чле-нів її сім’ї та близьких родичів), яка заявила про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину або сприяла цьому. Застосування заходів безпеки до інших учасників криміна-льного судочинства можливо лише після порушення кримінальної справи та набуття ними процесуального статусу певного учасника процесу, тобто поте-рпілого, підозрюваного, свідка, захисника тощо.
Для взяття особи під захист необхідні певні умови, про які йдеться мова у ст. 521 КПК та у четвертому розділі Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
Слід враховувати, що приводи і підстави для вживання заходів безпеки можуть одночасно бути приводом і підставою до порушення кримінальної справи. Наприклад, діяння можуть бути готуванням або замахом на будь-який злочин (ст. ст. 14, 15 КК), погрозою учинити вбивство (ст. 129 КК), пе-решкоджанням явці потерпілого, свідка, спонукаючи їх до відмови від дачі показань, погрозою помсти за раніше дані показання (ст. 386 КК). По цих фа-ктах також необхідно приймати рішення про порушення (відмову) криміна-льної справи про що вказується в абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та ч. 5 ст. 521 КПК України.
На завершення, слід відзначити, диспозитивний характер ч. 3 ст. 97 КПК, яка дозволяє приймати всі можливі заходи, для запобігання злочину або припинення його і, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», яка надає право вжи-вати будь-які заходи безпеки, навіть не передбачені самим Законом. Слідчо-му слід мати на увазі, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кри-мінальному судочинстві, зокрема членів їх сім’ї та близьких родичів також є обов’язком підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (п. 6 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Тому, при наявності підстав для вжиття заходів безпеки до учасників кримінального су-дочинства варто якомога швидше готувати відповідні документи (заяви осіб, яким є загрози, постанови слідчого) і надсилати їх оперативним підрозділам для розгляду та виконання, а також самостійно вживати відповідні заходи безпеки, які охоплюються повноваженнями слідчого.
Питання для самоконтролю:
1. Які існують типові дослідчі ситуації на етапі виявлення ознак злочину і вирішення питання щодо порушення кримінальної справи за ознаками ст. 301 КК України?
2. Яким чином слід діяти у ситуації коли є приводи до порушення криміна-льної справи, але немає достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, передбаченого ст. 301 КК України?
3. Яким чином слід діяти у ситуації коли існує необхідність прийняття захо-дів щодо запобігання або припинення злочину?

2.3. Використання деяких можливостей операторів телекомунікаційних послуг у ході розкриття та розслідування злочинів

Під телекомунікацією слід розуміти електрозв’язок, тобто передавання, випромінювання та приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зобра-жень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, опти-чних або інших електромагнітних системах, зокрема безпроводового досту-пу. Операторами телекомунікацій слід вважати суб’єктів господарювання, які мають право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж. Крім операторів, телекомунікаційні послуги мають право надавати провай-дери, тобто суб’єкти господарювання, які мають право на здійснення діяль-ності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та екс-плуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів елек-трозв’язку. Телекомунікаційна мережа – це комплекс технічних засобів теле-комунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, переда-вання та приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах. Телекомунікаційна послуга це продукт діяльнос-ті оператора або провайдера телекомунікацій, спрямована на задоволення по-треб споживачів у сфері телекомунікацій, зокрема: фіксованого телефонного зв’язку (тобто проводового) та рухомого (тобто мобільного) телефонного зв’язку, доступу до мережі Інтернету.
«В умовах динамічного розвитку науково-технічного прогресу відбу-вається вдосконалення форм і методів злочинної діяльності, головними ри-сами якої є маскування протиправних дій, використання сучасних технічних засобів які полегшують процес скоєння злочинів та їх приховування. Ці чин-ники помітно ускладнюють виконання завдань слідчих та оперативних під-розділів щодо розкриття і розслідування злочинів, а також діяльність щодо нейтралізації злочинних угрупувань. Вказані обставини обґрунтовують і по-требують використання в слідчій та оперативно-розшуковій діяльності су-часних інноваційних технологій, застосування нових методів щодо розкриття та розслідування злочинів. Слід зазначити, що у співробітників оперативних підрозділів та слідчих ОВС України разом з технічним розвитком з’являються нові технічні можливості, які можуть посприяти розкриттю зло-чинів, встановленню місця знаходження осіб, які становлять оперативний ін-терес, з’ясування особистих зв’язків особи та документування її діяльності. Ці можливості пов’язані з мережею мобільного зв’язку України та мережею всесвітньої інформаційної системи загального доступу – Інтернет.
Структура правових відносин передбачає наявність у одного суб’єкта – права, а у іншого суб’єкта – зобов’язання. Правовідносини у яких не буде правоуповноваженої або правозобов’язаної особи є алогічними і можуть по-роджувати юридичні спори та фактичні протистояння. Безумовно, що право (законний інтерес) державного органу або посадової особи засновується на повноваженнях, передбачених правовими нормами, але і зобов’язання право-виконавців теж повинні бути визначені правом. Для конструктивних право-відносин завжди слід знаходити наявність правової норми щодо прав одного суб’єкта та відповідних їм обов’язків іншого суб’єкта. Це обумовлено поло-женнями ст. 19 Конституції України у якій зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути при-мушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані ді-яти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей нормативний припис носить імпе-ративний характер. Він зобов’язує кожну посадову особу органу державної влади, перед вчиненням будь-яких дій, з’ясовувати питання про передбаче-ність таких дій правовою нормою чинного законодавства; з’ясовувати під-стави та можливі способи дій у певній ситуації. Тобто, правом повинно бути передбачено та врегульовано питання щодо способів дій посадової особи державного органу. Більш того, посадові особи ОВС України зобов’язані дія-ти лише на підставі законів і у спосіб, що передбачений законом та в межах своїх повноважень. Правовим постулатом для посадових осіб державних ор-ганів є правило, за яким дозволено робити те, що дозволено. У той же час, для громадян діє інший принцип – дозволено все, що не заборонено.
Працівникам практичних підрозділів ОВС слід враховувати, що відпо-відно до ст. 68 Конституції України кожний, хто перебуває на території України, зобов’язаний неухильно додержуватися законів України. Ця кон-ституційна норма є основною та фундаментальною підставою для подальшо-го апелювання щодо правил побудови відносин між правоохоронними орга-нами України та іншими суб’єктами правових стосунків, зокрема і з операто-рами телекомунікаційних послуг.
Для правильної організації правових відносин з операторами телекому-нікаційних послуг, зазначену вище конституційну норму (тобто ст. 68 Кон-ституції України), слід застосовувати у сукупності з тими правовими норма-ми законів України, які носять загальний імперативний та зобов’язуючий ха-рактер. У таких нормах повинно бути зазначено про обов’язок щодо сприян-ня правоохоронним органам України у діяльності по боротьбі зі злочинністю та обов’язок щодо вчинення певних дій. Такими правовими нормами є:
1) стаття 6 Закону України «Про міліцію» у якій зазначено, що державні органи, громадські об’єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов’язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;
2) стаття 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у якій вказано, що органи державної влади, підприємства, установи, ор-ганізації незалежно від форми власності зобов’язані сприяти опера-тивним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяль-ності.
Таким чином, кожна особа зобов’язана сприяти міліції у діяльності по боротьбі із злочинністю та у вирішенні завдань оперативно-розшукової дія-льності, оскільки цей обов’язок передбачено Законами України, а як зазначе-но у ст. 68 Конституції України, кожний зобов’язаний неухильно додержува-тися законів України.
Стосовно операторів та провайдерів телекомунікацій існує спеціальна зобов’язуюча правова норма, якою передбачено, що оператори і провайдери телекомунікацій зобов’язані зберігати записи про надані телекомуніка-ційні послуги протягом строку позовної давності, визначеного законом, та надавати інформацію про надані телекомунікаційні послуги в порядку, встановленому законом (п. 7 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації».) Оператори телекомунікацій зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснен-ня уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів, і забезпе-чувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повно-важень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопу-щенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення (ч. 4 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації»).
Крім того, слід враховувати ті правові норми, які встановлюють компе-тенцію (права) правоохоронного органу (посадової особи) щодо збору певних відомостей. У цих правових нормах повинно відображатися право органу або певної посадової особи щодо витребування інформації та документів. Такими правовими нормами є:
1) п. 17 ст. 11 Закону України «Про міліцію» у якому зазначається, що підрозділи міліції мають право одержувати безперешкодно і безпла-тно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власно-сті та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у їх провадженні;
2) стаття 66 КПК України у якій зазначається, що особа, яка провадить ді-знання та слідчий в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і гро-мадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій;
3) ч. 4 ст. 97 КПК України у якій зазначається, що перевірка заяви або по-відомлення про злочин може здійснюватися шляхом витребування необхідних документів;
4) абз. «б» п. 2 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» у якому вказано, що на пись-мову вимогу керівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організо-ваною злочинністю відповідні спеціальні підрозділи ОВС мають пра-во одержувати від установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, внут-рішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб;
5) абз. «д» п. 2 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» у якому зазначено, що в разі одержання фактичних даних про організовану злочинну
діяльність для їх перевірки спеціальні підрозділи по боротьбі з органі-зованою злочинністю мають право витребувати та одержувати від державних органів, об’єднань громадян, підприємств, установ,
організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи.
З урахуванням вище зазначеного, можливо зробити висновок, що ОВС України на законних підставах мають право витребувати в компаній-операторів телекомунікаційних послуг певні відомості, які стосуються осіб, котрі підозрюються у вчиненні злочину, а також відомості, які необхідні для попередження, розкриття та розслідування злочину, встановлення істини у кримінальній справі.
При провадженні досудового слідства існує можливість щодо зняття інформації з каналів зв’язку за ініціативою слідчого – ст. 187 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативні підрозділи мають право здійснювати контроль за те-лефонними розмовами, що також може використовуватися слідчим за допо-могою оформлення відповідного доручення» .
Проведеним аналізом матеріалів оперативно-розшукових справ було встановлено, що на сучасному етапі злочинної діяльності, у разі, коли злочин коїться у співучасті, під час підготовки та вчинення злочину, та на етапі по-стзлочинної діяльності злочинці користуються послугами мобільного зв’язку - 87%.
Технічні можливості операторів мобільного зв’язку дозволяють вста-новити належність телефонних номерів, трафіків переговорів усіх абонентів, їх місцеперебування в реальному часі та під час вчинення злочину, пошук мобільного телефону, зміну номерів та інше. За допомогою технічних при-строїв можливо з’ясувати, чи мало місце з’єднання будь якого телефону з те-рміналом стільникового зв’язку. Можливо також встановлювати приблизне місцезнаходження абонентів і без телефонних з’єднань за умови, якщо теле-фон перебуває в режимі «очікування» і за умовою, що телефон перебуває у мережі обслуговування, тобто у «зоні досяжності» пристрою базової станції. Це обумовлено технічними властивостями мобільного зв’язку, за якими пері-одично та автоматично здійснюється перевірка наявності телефону в мережі.
Оператори мобільного зв’язку мають можливість надати наступні ві-домості:
1) відомості про осіб, які користуються послугами мобільного зв’язку на контрактних умовах (П.І.Б., адреса за місцем реєстрації мешкання, роз-рахункові рахунки, адреса доставки рахунків);
2) відомості про належність телефонного номеру до певного мобільного телефону;
3) відомості про трафіки усіх переговорів абонента – дата і час з’єднання, тривалість розмови, тип дзвінка (вхідний або вихідний дзвінок), абоне-нтський номер співрозмовника, IMEI мобільного телефону, номер ба-зової станції, через яку відбулося з’єднання;
4) відомості про міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання це – IMEI телефону (тобто унікальний серійний номер кожного мобільного телефону, який встановлюється на підприємстві-виробника для точної та повної ідентифікації телефону в мережі GSM);
5) відомості про орієнтовне місцезнаходження телефону абонента з орієн-тацією до найближчої базової станції, тобто до технічного пристрою, який забезпечує прийом–передачу сигналу від мобільного телефону та передачу його по мережі іншій базовій станції;
6) відомості про номер IMEI телефону за відомим номером абонента та номер SIM-карти абонента за відомим номером IMEI;
7) відомості про телефонні з’єднання за певний проміжок часу в зоні дії однієї чи декількох базових станцій;
8) відомості про серійний номер (ICC-код) SIM-карти, за яким можна встановити номер мобільного телефону, відповідного даній карті;
9) відомості про здійснення рахункових операцій, зокрема про здійснення електронних платежів та грошових переказів через мобільний телефон.
Обирання слідчим напрямку розслідування злочину багато у чому зале-жить від слідчої ситуації, оскільки вона визначає коло завдань та дій, які слід виконати. У зв’язку з цим, є сенс розглянути технічні можливості операторів мобільного зв’язку у залежності від ситуацій. Оскільки кожній кримінальній справі притаманні свої індивідуальні особливості, то відповідно, неможливо заздалегідь визначити ситуації, які мають бути в процесі досудового слідства. Ця обставина обґрунтовує доцільність розгляду саме типових ситуацій слідс-тва, які наведені нижче.
Типова ситуація № 1. Підозрюваний (або інша особа) заперечує факт своєї присутності на місці злочину. Відома особа перебуває у розшуку. Слід-чим висувається версія, що злочинець користувався мобільним телефоном незадовго до події злочину, в момент злочину або відразу після злочину.
Таки ситуації часто трапляються при збуті та розповсюдженні порног-рафічної продукції, при спільній участі у виготовленні порнографічних тво-рів групою осіб, а також у випадках примушування до участі в створенні творів, зображень або відеопродукції порнографічного характеру. Також си-туація має місце у разі, коли члени ОЗГ скриваються від органів дізнання та слідства.
У цій ситуації слід якомога швидше з’ясувати негласними шляхами номер мобільного телефону яким користується підозрювана особа, та якому операторові зв’язку належить цей номер. Потім буде доцільним здійснити перевірку перебування телефону у певній зоні базової станції оператора під час події злочину. Це можливо буде зробити за відомим номером абонента, який відкриє і номер IMEI телефону. Оператор мобільного зв’язку має відо-мості про орієнтовне місце знаходження телефону з орієнтацією до найближ-чої базової станції. Відповідно у нього ж є відомості про конкретне територі-альне місце знаходження пристрою базової станції та зони її роботи. Зазна-чені відомості можливо буде використовувати у якості аргументів стосовно того, що особа все ж таки перебувала у певному місці, насамперед у зоні ро-боти певного пристрою базової станції, а також аргументувати факт того, що одночасно з нею у цій же зоні знаходились і інші особи (або співучасники, або свідки, або споживачі порнографічної продукції або потерпіли). Можли-во, що у подальшому це викриє винного, спростує його неправдиве алібі. Але слідчому слід заздалегідь продумати способи фіксації фактів належності пев-ного телефону саме підозрюваній особі (або іншому фігуранту кримінальної справи: свідку, споживачу порнографічної продукції, потерпілому – далі фі-гуранти), і безумовно факт того, що у певний час (час події злочину) він зна-ходився саме у підозрюваного (фігуранта), а не у іншій особі. Для цього слід вдало використовувати тактичні прийоми допиту, планувати питання, які бу-дуть стосуватися з’ясування фактів: наявності мобільного телефону у підо-зрюваного (фігуранта), номеру його телефону, фактів фізичної наявності те-лефону у підозрюваного (фігуранта) у певній час, тобто у час події злочину або у час, якій інтересує слідчого. Слід враховувати, що оператори мобільно-го зв’язку фіксують номери вхідних дзвінків та вихідних дзвінків кожного телефону. Це дозволить з’ясувати коло осіб, які спілкуються з підозрюваною особою (фігурантом), і відповідно, вони можуть бути свідками, які підтвер-дять належність номеру телефону підозрюваній особі або певному фігуранту кримінальної справи. Тому, слідчий завжди повинен планувати допит осіб, які спілкувалися з підозрюваною особою або іншим фігурантом у телефон-ному режимі.
Інформацію про належність контактного номеру телефону підозрюва-ній особі або певному фігуранту кримінальної справи слідчий може з’ясувати у відділі кадрів (якщо особа працює), у місці його навчання, у членів його сім’ї. Зазвичай контактний номер телефону вказується у документах при оформленні банківських кредитів, при складанні угод страхування, при від-критті банківських рахунків, зокрема і при отриманні пластикових платіжних карток. Слідчому варто пам’ятати, що номер мобільного телефону може вла-сноручно писатися особою, якщо вона особисто заповнювала певні реквізити офіційних документів, зокрема анкетні данні щодо себе. Це обумовлює необ-хідність планування відповідних слідчих дій.
На основі аналізу прив’язки до місцевості ряду дзвінків одного абонен-та можливо отримати інформацію про маршрут його руху за певний період часу. Для наочності краще наносити азимут кожного дзвінка на карту місце-вості. У такий же спосіб необхідно перевіряти алібі відносно місцезнахо-дження особи на момент скоєння злочину.
Особливе значення має означена методика для встановлення місцезна-ходження розшукуваних злочинців. Маючи інформацію про номер мобільно-го телефону розшукуваного, не складно встановити його місцезнаходження за азимутом дзвінків.
Типова ситуація № 2. Невстановлена особа, яка скоїла злочин і відсут-ні версії про неї. Ситуація пошуку свідків-очевидців.
Така ситуація виникає в умовах неочевидності скоєння злочину. Пере-важно це стосується випадків розповсюдження порнографічної продукції не-відомими особами при специфічних обставинах. Наприклад, розповсюджен-ня порнографії у інтернет-клубах у зв’язку з тимчасовим доступом до орен-дованого комп’ютера, або у разі підкладання порнографічних предметів до легальних виробів, які реалізуються у магазині або пропонуються у прокаті. Названа ситуація виникає і у випадках розповсюдження порнографічних зо-бражень шляхом наклеювання їх у місцях загального користування, або у ра-зі виготовлення порнографічних фото-, відеозображень на фоні загальнові-домих архітектурних споруд, будівель, природних ландшафтів, близь пам’ятників тощо. Часто таки ситуації виникають у разі збуту порнографіч-ної продукції у нічний час, при темряві.
У цій ситуації слід зробити наступне:
1) встановити мережу компаній-операторів мобільного зв’язку в зоні події злочину;
2) встановити яка базова станція підтримує зв’язок у місцевості на якій відбувалася подія злочину.
Для цього у запиті слід вказати точну адресу місця вчинення злочину. Можливо організувати самостійну (експериментальну) перевірку працюючих базових станцій, роблячи контрольні дзвінки з мобільних телефонів різних операторів. На підставі цих даних оператор може провести вибірку всіх те-лефонних з’єднань по розмовах, що велися в зоні місця події у певній промі-жок часу. У разі отримання такої інформації є імовірність визначити або сут-тєво звузити коло підозрюваних осіб, а можливо і свідків-очевидців. Крім то-го це дозволить слідчому та оперативним працівникам висувати версії щодо місця, де приблизно знаходився підозрюваний у певний проміжок часу до події злочину та після неї. Можливо також з’ясувати з ким він розмовляв до і після події злочину, і таке інше.
Кожне з’єднання одного абонента мобільного зв’язку з іншим (теле-фонний дзвінок чи текстове повідомлення) проходить через базову стійку (ретранслятор), встановлену на конкретній місцевості. Технічні можливості операторів мобільного зв’язку дозволяють встановлювати кількість дзвінків (чи повідомлень), що проходили через базову стійку за певний період часу із зазначенням як номерів мобільних телефонів, що здійснювали набір (чи на-правляли повідомлення), так і номерів мобільних телефонів, що приймали дзвінки (повідомлення), навіть якщо останні знаходилися в зоні покриття ін-шої базової стійки. Крім того, оператори можуть повідомляти час і трива-лість дзвінка, а також його азимут, тобто кут напрямку виклику відносно ба-зової стійки (у градусах). Необхідно враховувати той факт, що базова стійка забезпечує зону покриття з радіусом у 360 градусів.
Встановлення базової станції, що забезпечує покриття мобільним зв’язком того чи іншого оператора, а також встановлення місцезнаходження абонента під час дзвінка доцільно проводити із залученням фахівців операти-вно-технічних підрозділів. При одержанні інформації про номери мобільних телефонів, які працювали в районі місця скоєння злочину у відповідний час, необхідно отримати роздруківки їхніх переговорів і провести комплекс опе-ративно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення користувачів те-лефонів і перевірку їх на причетність до вчинення злочину. При цьому слід використовувати весь комплекс гласних та негласних сил і засобів. Тому слі-дчому доцільно спланувати та обміркувати питання щодо взаємодії з опера-тивними підрозділами ОВС.
Типова ситуація №3. Пошук імовірних співучасників злочину або осіб, які сприятимуть злочинцям у вирішенні певних питань.
Третя ситуація може виникнути у випадках потреби з’ясування (мож-ливо й з суто оперативно-тактичних міркувань) осіб, які мають причетність безпосередньо до злочину, до злочинної діяльності ОЗГ, до фактів легалізації коштів, які були отримані завдяки збуту предметів порнографічної продукції; визначення осіб, з числа правоохоронців або представників органів держав-ної влади, котрі прикривають злочинну діяльність ОЗГ та деяких її учасників, сприятимуть організаторам злочинного угрупування ухилитися від криміна-льної відповідальності.
Усі випадки користування мобільними телефонами реєструються опе-раторами мобільного зв’язку, що створює передумови отримання інформації про коло можливих контактів серед фігурантів, які становлять слідчий інте-рес та які підпадають під підозру.
Мова йдеться не тільки про використання інформації на рівні кількіс-ного та якісного аналізу змісту переговорів фігурантів і їхніх зв’язків, отри-маної при проведенні оперативно-технічних заходів, але й про узагальнення кількісних даних роздруківок (так званих «трафіків») телефонних перегово-рів фігурантів і їхніх контактерів, встановлення місцезнаходження користу-вачів мобільних телефонів, моніторингу телефонних розмов з прив’язкою до місцевості, встановлення суми грошового переказу по телефону та відслідку-вання телефонів з яких здійснювався переказ і, відповідно, з’ясування рахун-ків на які переказ надійшов, що пов’язано з ситуацією № 4.
Проведеним аналізом оперативно-розшукових справ було встановлено, що, звичайно, отримана з оперативних джерел первинна інформація про осіб, які готуються до скоєння злочинів чи скоюють злочини у складі групи і їхніх зв’язках, складається з номеру мобільного телефону та імені (псевдоніму, прізвиська та ін.) співучасників, або осіб, які є корисними для злочинців, оскільки вони сприятимуть їм у вирішенні якихось питань. Тому, слід запро-шувати в операторів мобільного зв’язку інформацію щодо переговорів підо-зрюваного за певний період часу з іншими абонентами. Потім, за допомогою проведення оперативно-розшукових заходів можливо буде встановити пас-портні дані співучасників злочину та з’ясувати інші відомості, які мають так-тичне або юридичне значення для досудового слідства.
Практика показує, що під час аналізу і деталізації контактів абонента мобільного телефону доцільно:
1) окремо один від одного вивчати контакти з мобільними телефонами рі-зних операторів, зокрема слід аналізувати міські, міжміські, міжнарод-ні дзвінки. Аналіз телефонних контактів слід здійснювати від найбільш активних до малоактивних абонентів;
2) встановити адреси знаходження проводових телефонів, номери яких частіше зустрічаються у роздруківці. Найімовірніше, що вони й будуть адресами проживання фігурантів або їхніх близьких зв’язків. Встано-вити анкетні дані цих осіб можливо через проведення оперативних установок за цими адресами;
3) необхідно направити запити щодо надання роздруківок мобільних те-лефонів і стаціонарних телефонів, які частіше повторюються, проаналі-зувати результати і порівняти їх між собою. Подібне порівняння дозво-ляє «прив’язати» встановлені мобільні телефони до кількох стаціонар-них та встановити адресу проживання, мобільний телефон фігуранта, його зв’язків. Це в подальшому полегшує вирішення питання про про-ведення ОТЗ № 2 відносно конкретних осіб.
Слідчому варто враховувати, що з метою розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів оперативно-технічні підрозділи ОВС України за завданнями оперативних підрозділів міліції можуть проводити оперативно-технічні захо-ди щодо зняття інформації з каналів зв’язку та здійснювати контроль за те-лефонними розмовами.
Отримана від операторів мобільного зв’язку інформація дозволяє скла-сти аналітичну таблицю телефонних переговорів фігурантів та їхніх зв’язків, у якій доцільно зазначати: телефони фігуранта та його близьких зв’язків, ста-ціонарні телефони, що «прив’язуються» до мобільних, анкетні дані встанов-лених власників, спільні для кількох роздруківок телефони, а при необхідно-сті час і тривалість дзвінків. Наявність такої аналітичної таблиці та порівнян-ня їх з інформацією, отриманою з інших джерел, дозволяє побачити коло особистих зв’язків підозрюваної особи або іншого фігуранта справи. При цьому «прив’язка» одного номера мобільного телефону (із встановленим власником) до кількох проводових телефонів, що найчастіше зустрічаються в його роздруківці, полегшує вирішення завдання щодо встановлення номера мобільного телефону фігуранта у разі його зміни. Доцільним буде також ор-ганізувати проведення оперативної установки щодо осіб, які зазначені у пам’яті SIM-картки або телефону підозрюваної особи, навіть якщо телефонні контакти були вкрай рідко.
Слід враховувати існування можливості встановлення зв’язків фігуран-та за розмовами з мобільного телефону через «Укртелеком», який має техні-чну можливість здійснювати вибірки тих номерів своїх абонентів, з яких здійснювався набір на мобільний телефон фігуранта або навпаки.
Спираючись на аналіз практики використання різноманітних пошуко-вих систем типу ECHELON, практики застосування прийомів щодо здійс-нення моніторингу користування засобами зв’язку особами, які становлять слідчий інтерес, та за допомогою технічного потенціалу операторів мобіль-ного зв’язку можливо:
1) здійснювати віддалений аудіо контроль за підозрюваним або іншими фігурантами кримінальної або оперативно-розшукової справи;
2) визначати місцезнаходження особи, контролювати її переміщення;
3) встановлювати її зв’язки у телекомунікаційних та інформаційних ме-режах;
4) ідентифікувати телефон фігурантів кримінальної справи при активізації його терміналу в телекомунікаційній або інформаційній мережі.
Слід враховувати, що існує технічна можливість зміни серійного номе-ру мобільного телефону, чим можуть скористатися злочинці. Цю обставину завжди слід враховувати слідчому та особам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Типова ситуація № 4. Мобільний телефон використовувався для пере-рахунку та отримання коштів, надіслання паролів для доступу на певний сайт порнографічного характеру.
Така ситуація виникає у разі, коли споживач отримує порнографічну продукцію через мережу Інтернету. Злочинці використовують технічну мож-ливість щодо обмеження загального доступу до сайту або обмежують мож-ливість скачування (перегляду) окремого файлу, якій містить у собі зобра-ження порнографічного характеру. Доступ для входу на сайт або для скачу-вання (перегляду) певного файлу надається лише після перерахування визна-ченої суми грошей на певний номер телефону або на Інтернет-рахунок. Після переказу грошей споживачу надсилається на телефон або на e-mail код до-ступу (пароль) для входу на сайт або для скачування відповідного файлу. Ви-користання цього коду (паролю) дозволяє споживачу скачати чи переглянути файл порнографічного характеру або користуватися сайтом на протязі певно-го часу.
Для вдалого вирішення цієї ситуації слід отримувати відповідні відо-мості, які можуть надати оператори мобільного зв’язку ОВС України, зокре-ма стосовно надіслання: SMS повідомлень, розрахункових рахунків, адрес доставки рахунків, вартості закодованих SMS повідомлень, тощо.
І слідчим, і працівникам оперативних підрозділів доцільно враховува-ти, що для використання злочинцями таких послуг операторів мобільного зв’язку як то отримання закодованих SMS повідомлень з автоматичним пере-рахунком певної суми коштів на відповідний рахунок, злочинці можуть ви-користовувати документи підприємницької діяльності і навіть самих суб’єктів підприємницької діяльності, з якими вони є у злочинній змові. ОЗГ спеціально можуть створити фіктивне підприємство або зареєструвати деяку кількість суб’єктів підприємницької діяльності, які поряд з уставною діяльні-стю займаються збутом продукції порнографічного характеру з використан-ням безготівкових розрахунків, а також системи електронних платежів. Пе-реважно такий збут здійснюється через мережу Інтернету – 70%, пошту – 30%. За офіційними документами певні послуги, які надають суб’єкти під-приємницької діяльності або товари, які вони реалізують мають свій код, і відповідно кожний код є еквівалентом певної суми грошей. Каталоги із за-значенням товарів та послуг, а також відповідні коди із зазначенням еквіва-лентної суми розповсюджують для загального відома. Для отримання послу-ги або товару споживач повинен надіслати SMS з зазначенням коду послуги або товару. З рахунку мобільного телефону споживача автоматично стягуєть-ся певна сума грошей і перераховується на відповідний рахунок продавця, з урахуванням відрахувань деяких відсотків операторам мобільного зв’язку. Саме такий механізм легального бізнесу та розрахунків надається у звітах та поясненнях контролюючим та правоохоронним органам. Насправді ж ці коди відповідають порнографічній продукції, яка збувається з використанням за-значеного вище механізму. Легальні послуги та товари або взагалі не нада-ються, або у оприлюднених каталогах навмисно змінюється кодова позначка.
Зазначений вище механізм злочинної діяльності слід враховувати при здійсненні ОРД, а також під час відпрацювання виправдувальних версій, які злочинці можуть використати з метою ухилення від кримінальної відповіда-льності.
Питання щодо організації проведення певних заходів стосовно корис-тувачів мобільного зв’язку становить певний інтерес. На практиці слідчі час-то стикаються із ситуаціями, які стосуються процесуальних аспектів цієї дія-льності, але нажаль, не завжди слідчі та керівники оперативних підрозділів ОВС вирішують ці ситуації без юридичних помилок. Дана обставина спону-кала нас розглянути відповідні питання в монографії.
Завдання, визначені перед слідчим, переважно перебувають у межах предмета доказування в кримінальній справі, а способи їх розв’язання чітко регламентовані КПК України. Проте виявити особу, яка скоїла злочин та нейтралізувати протидію злочинця суто слідчим шляхом, як доводить прак-тика, не завжди є можливим. Саме тому слідчому слід використовувати мож-ливості оперативних підрозділів, обираючи раціональні форми взаємодії, враховуючи їх компетенцію.
Оперативна інформація, її отримання (добування і збирання) є голо-вною метою будь-якого оперативно-розшукового заходу, що провадиться в межах супроводу розслідування злочинів. Слідчому слід враховувати, що по-вноваження стосовно вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили покладається на ор-гани дізнання (ст. 103 КПК України). У разі, коли слідчий вичерпав можли-вості своїх процесуальних повноважень слід використовувати можливості інших служб ОВС, зокрема оперативних підрозділів, підрозділів органу діз-нання. Для організації проведення оперативно-розшукових заходів слідчому слід використовувати суто процесуальні форми взаємодії з оперативними підрозділами ОВС.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов’язаний виконува-ти доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, про що зазначено у ч. 4 ст. 104 КПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК України слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання дору-чення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі до-ручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими. Відповідно до ст. 101 КПК України органом дізнання є міліція. Представником міліціє є її начальник, і тому, доручення щодо проведення розшукових дій слідчий по-винен направляти на ім’я начальника ОВС. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло-чинністю» оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підроз-ділів по боротьбі з організованою злочинністю ОВС мають повноваження ор-гану дізнання. У зв’язку з цим, слідчі спеціальних підрозділів можуть також надавати начальникам таких підрозділів відповідні доручення.
Для юридичного забезпечення правильного напрямку роботи щодо ви-користання можливостей операторів мобільного зв’язку та стосовно користу-вачів мобільних телефонів, під час розслідування кримінальної справи слід-чий повинен адресувати органам дізнання відповідні доручення. Доручення слідчого є правовою підставою для здійснення оперативно-розшукової діяль-ності, що зазначено у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Тому, слідчому завжди слід використовувати свої процесуальні повноваження, маючі на увазі, що виконання письмових доручень слідчо-го про проведення оперативно-розшукових заходів є обов’язком усіх під-розділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Зазначений обов’язок суб’єктів ОРД обумовлює правову можливість слідчого давати до-ручення не лише органу дізнання, а безпосередньо оперативним підрозді-лам, тобто суб’єктам ОРД. Перелік суб’єктів ОРД визначений ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Слідчий також повинен враховувати, що оперативний підрозділ лише при наявності підстав, які зазначені у ч. 1 ст. 6 Закону України «Про опера-тивно-розшукову діяльність», може завести оперативно-розшукову справу, яка дозволить здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення будь-яких оперативно-розшукових заходів забороняється (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оператив-но-розшукову діяльність»). Тому, зміст слідчого доручення повинен містити у собі наявність достатньої інформації, одержаної в установленому зако-ном порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про хоча б один із зазначених нижче фак-тів:
 злочин, що готується або вчинений невстановленою особою;
 осіб, які готують або вчинили злочин;
 осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
 осіб безвісно відсутніх;
 розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, орга-нізацій та окремих осіб проти України;
 реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сі-мей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб, їх бли-зьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сі-мей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;
 потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки су-спільства і держави.
При складанні слідчого доручення щодо проведення оперативно-розшукових заходів слід враховувати гіпотетичну частину п. 1 ч. 1 ст. 6 За-кону «Про оперативно-розшукову діяльність», а саме, що інформація пови-нна потребувати перевірки за допомогою оперативно-розшукових захо-дів і засобів. Якщо слідчий не обґрунтує у дорученні потребу щодо здійс-нення перевірки інформації за допомогою саме оперативно-розшукових за-ходів і засобів, то йому може бути відмовлено у виконанні його доручення стосовно проведення оперативно-розшукової діяльності через відсутність правових підстав. Лише при наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Без заведення опе-ративно-розшукової справи проведення будь-яких оперативно-розшукових заходів забороняється (ч. 3 ст. 9 зазначеного вище Закону). Саме тому, при складанні доручення про проведення оперативно-розшукових заходів слід-чий повинен апелювати тим, що здійснення перевірки відповідної інформації шляхом проведення окремих процесуальних та слідчих дій є неможливим. Безумовно, слідчому слід посилатися і на заборону проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами, зокрема і слідчими підрозділа-ми ОВС (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Плануючи коло тих дій, проведення яких доручається, слідчий повинен не виходити за межі визначених законодавством завдань оперативно-розшукової діяльності, обов’язків та прав органів дізнання та оперативного підрозділу. Завдання оперативно-розшукової діяльності визначені в ст. 1 За-кону України «Про оперативно-розшукову діяльність», обов’язки – ст. 7, права – ст. 8 зазначеного Закону. Повноваження органу дізнання визначені у ст. 103 КПК України.
При вирішенні питання про надання доручення оперативному підрозді-лу або органу дізнання слід враховувати інтерпретацію термінів: «зняття інформації з каналів зв’язку» та «контроль за телефонними розмовами», оскільки це пов’язано з визначенням змісту їхньої діяльності, а відповідно і з організаційно-правовими питаннями. Офіційного тлумачення цих термінів не існує (офіційне тлумачення законів є компетенцією Конституційного Суду України – ст. ст. 148, 150 Конституції України), але ці поняття були визначе-ні у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Безумовно, що вказана постанова Пленуму Верховного Суду не є нормою права, це акт правозастосування, який не регулює суспіль-ні відносини, оскільки розповсюджується лише на суддів і носить роз’яснювальний характер. Але, при наявності такої постанови не важко здо-гадатися яким буде рішення суду, у разі оскарження правомірності дій опера-тивного підрозділу або слідчого. Тому, з метою запобігання негативним нас-лідкам слідчому доцільно враховувати вказану вище постанову.
Згідно з третім пунктом зазначеної постанови суду «зняття інформації з каналів зв’язку полягає у застосуванні технічного обладнання, яке дає змогу прослуховувати, фіксувати та відтворювати інформацію, що передава-лася цим каналом зв’язку. Така інформація може включати дані як про взає-моз’єднання телекомунікаційних мереж, так і щодо змісту інформації, яка була передана каналом зв’язку. Під контролем за телефонними розмовами слід розуміти не тільки їх прослуховування і фіксування, але й одержання інформації про телефонні розмови, які відбулися, щодо абонентів розмов, ча-су і тривалості розмов». Відповідно, для здійснення усіх цих дій слід отриму-вати дозвіл суду, про що вказано у цій же постанові.
Ознаки змісту дій, які стосуються зняття інформації з каналів зв’язку та контролю за телефонними розмовами наведені нижче у таблиці № 2.3. Зазна-чені ознаки наведені лише виходячи зі змісту третього пункту постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» і носять рекомендаційний характер для суддів України, без ознак правової норми.
Таблиця № 2.3.
Зняття інформації з каналів зв’язку Контроль за телефонними розмовами
Дії щодо зняття інформації: Дії щодо контролю за телефонними
розмовами:
1. Застосування технічного обладнання. 1. Прослуховування.
2. Прослуховування інформації, що переда-ється каналом зв’язку. 2. Фіксування.
3. Фіксація інформації, що передавалася ка-налом зв’язку. 3. Одержання інформації про телефонні розмови.
4. Відтворювання інформації, що передава-лася каналом зв’язку. Характер змісту одержуваної інформації:
Характер змісту одержуваної інформації: 1. Інформація про телефонні розмови, які
відбулися у минулому.
1. Дані про взаємоз’єднання телекомуніка-ційних мереж. 2. Інформація щодо абонентів розмов.
2. Зміст знятої інформації, яка була передана
каналом зв’язку. 3. Інформація щодо часу розмов.
4. Інформація щодо тривалості розмов.

Таким чином, лише за вмотивованим рішенням суду може буди здійс-нено:
 зняття інформації з каналів зв’язку – у разі порушення криміналь-ної справи, за наявністю підстав, зазначених у ч. 1 ст. 187 КПК України, з подання слідчого і за погодженням прокурора, у порядку, передбаченому ст. 187 КПК України;
 зняття інформації з каналів зв’язку – до порушення кримінальної справи (передбачено ч. 3 ст. 187 КПК), з метою запобігти злочину, за поданням слідчого з погодженням прокурора у порядку, передба-ченому ст. 187 КПК України;
 зняття інформації з каналів зв’язку та контроль за телефонними розмовами – до порушення кримінальної справи на етапі перевірки заяви або повідомлення про злочин, що передбачено ч. 5 ст. 97 КПК України, у межах проведення оперативно-розшукової діяльності (ч. 2 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність») за поданням керівника (заступника) оперативного підрозділу, з погодженням прокурора і виключно з метою запобігти злочинові, за умовою, що іншим способом одержати інформацію неможливо;
 зняття інформації з каналів зв’язку (п. 9 ч. 1 ст. 8 Закону «Про опе-ративно-розшукову діяльність») та контроль за телефонними роз-мовами (ч. 2 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність») – у межах проведення оперативно-розшукової діяльності після пору-шення кримінальної справи, з метою з’ясування істини під час роз-слідування кримінальної справи чи запобігти злочинові, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо, за поданням керівника (заступника) оперативного підрозділу, без погодження з прокуро-ром.
З урахуванням вище названої постанови Пленуму Верховного Суду України від 28. 03.2008р. № 2 була розроблена таблиця № 2.4. – щодо відо-мостей, які можуть бути надати операторами мобільного зв’язку за рішенням суду та без судового рішення.
Таблиця № 2.4.
Відомості, які можуть надати оператори мобільного зв’язку України

За рішенням суду: Без судового рішення:
1. Відомості про осіб, які користуються по-слугами мобільного зв’язку на контрактних умовах (П.І.Б., адреса за місцем реєстрації мешкання, розрахункові рахунки, адреса доставки рахунків тощо). 1. Відомості про належність телефонного номеру до певного мобільного телефону.
2. Відомості про трафіки усіх переговорів абонента – дата і час з’єднання, тривалість розмови, тип дзвінка (вхідний або вихідний дзвінок), абонентський номер співрозмов-ника, номер базової станції, через яку від-булося з’єднання та станції взає-моз’єднання. 2. Відомості про міжнародний ідентифіка-тор мобільного обладнання, тобто IMEI те-лефону.
3. Відомості про телефонні з’єднання за пе-вний проміжок часу в зоні дії однієї чи де-кількох базових станцій. 3. Відомості про орієнтовне місцезнахо-дження телефону з орієнтацією до найбли-жчої базової станції, тобто до технічного пристрою, який забезпечує прийом–передачу сигналу від мобільного телефону.
4. Відомості про номер IMEI телефону за відомим номером абонента та номер SIM-карти за відомим номером IMEI.
5. Відомості про серійний номер (ICC-код) SIM-карти та відповідного картці номеру для з’єднання.

У разі виникнення непорозумінь з приводу небажання представників операторів мобільного зв’язку надавати певну інформацію без рішення суду слідчому або представнику органу дізнання, представнику оперативного під-розділу доцільно аргументувати відповідні документи-звернення наступними доводами.
1. Без судового рішення витребується інформація яка стосується ви-ключно предметів та їх технічних властивостей, технічно-ідентифікаційних ознак, що не відноситься до певної особи.
2. Зміст відомостей, які складають інформацію про особу зазначені у ст. 23 Закону України «Про інформацію», зокрема це національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, адреса, дата і місце народження, майновий стан, які відповідно, від операторів не витребуються.
Крім використання документів (доручень, вказівок), які ініціюють про-ведення оперативно-розшукової діяльності слід використовувати таку форму взаємодії, яка забезпечить виконання певних оперативно-розшукових заходів без звернень слідчого. Це можливо забезпечити шляхом передбачення прове-дення відповідних розшукових або оперативно-розшукових заходів у суміс-ному плані щодо проведення оперативно-розшукових та слідчих дій у кримі-нальній справі. У такому випадку оперативні підрозділи повинні будуть ви-конати певний пункт плану без доручень слідчого, оскільки такий план узго-джується з керівником органу дізнання або оперативного підрозділу і затвер-джується ними.
Слідчий повинен враховувати, що зняття інформації з каналів зв’язку, зокрема і текстів SMS, може здійснюватися за поданням слідчого і по по-станові суду. До речі, зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину може бути застосовано навіть до порушення кримінальної справи, про що зазначено у ч. 3 ст. 187 КПК. Відповідно до ст. 187 КПК України за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за по-годженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного су-ду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв’язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про зняття інформації з каналів зв’язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.
У постанові суду про зняття інформації з каналів зв’язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прі-звище, ім’я та по батькові особи, з каналів зв’язку якої має зніматись інфор-мація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого зні-мається інформація, назва установи, на яку покладається обов’язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого. Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.
Постанова про зняття інформації з каналів зв’язку направляється слі-дчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов’язковою. На-чальник відповідної установи організує зняття інформації з каналів зв’язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.
Дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку, здійснюється слідчим у порядку ст. 1871 КПУ України. У необхідних випадках дослідження прово-диться з участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. При ви-явленні в інформації даних, що мають доказове значення, в протоколі відтво-рюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою
визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи (ч. 4 ст. 1871 КПК України).
Для отримання певної інформації, у випадках, коли слідчого цікавить не зміст телефонних розмов підозрюваної особи або іншого фігуранта кримі-нальної справи та не зміст тексту SMS-повідомлень рекомендовано діяти на-ступним чином.
У разі, якщо слідчого цікавлять питання, які є змістом здійснення конт-ролю за телефонними розмовами слід давати відповідні доручення органу ді-знання або безпосередньо суб’єктам оперативно-розшукової діяльності, оскі-льки контроль за телефонними розмовами є суто їхньою компетенцією – ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». КПК України не передбачені випадки, коли слідчий може ініціювати у суді здійснення саме контролю за телефонними розмовами.
Слідчий, по справам, які перебувають в його провадженні, вправі ви-магати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх грома-дян, підприємств, установ і організацій (ч. 1 ст. 66 КПК України). У комента-ріях до КПК України можливо зустріти різні тлумачення цієї правової норми. Але нажаль, усі вони є неофіційними, оскільки офіційне тлумачення законів здійснює лише Конституційний суд України (див. ст. 147 Конституції Украї-ни). У зв’язку з цим часто виникають суперечки та спори щодо тлумачення слів «вимагати», «пред’явлення», «документів». Підприємства, установи, ор-ганізації та посадові особи користуючись прогалинами права та відсутністю офіційного тлумачення трактують вказані слова на свою користь, відмовляю-чи слідчому у наданні певних документів. Наприклад, КПК України невста-новлена процесуальна форма «вимагання» слідчим пред’явлення предметів та документів, яким чином вимога слідчого повинна оформлятися. Не зовсім зрозумілим є питання щодо того, яким чином слід пред’являти предмети та документи, і які можливості щодо дій слідчого слід забезпечити при пред’явленні. Часто виникають спори стосовно питань щодо пред’явлення документів, яких взагалі не існує в матеріальній формі, оскільки вони не складаються у процесі роботи підприємства, установи, організації. Тобто, за-конодавством не передбачається первинне складання цих документів, оскіль-ки вони не є ані угодами, ані фінансово-обліковими, ані податковими, ані статистичними документальними формами. Для складання так званих вто-ринних документів слід здійснити певну аналітичну роботу. Наприклад, про-вести моніторинг певного масиву телефонних з’єднань за дві доби минулої неділі, що безумовно потребує додаткових витрат робочого часу, додатково-го здійснення певної роботи із залученням штатного персоналу.
Вирішення цих проблемних ситуацій можливо за допомогою двох спо-собів. Так, у випадку, коли слідчому відомий певний предмет (зокрема будь-який носій інформації) або конкретний документ, складання якого передба-чено правовою нормою, слід оформляти вимогу про їх пред’явлення шляхом складанням відповідної постанови, керуючись ст. ст. 66 та 130 КПК України. Стаття 130 КПК України передбачає винесення слідчим мотивованої поста-нови у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий. Стаття 66 КПК Украї-ни вказує на компетенцію, на право слідчого вимагати для пред’явлення предмети та документи. Виходячи з цих двох правових норм слідчому буде доцільним скласти постанову про вимагання пред’явлення певних предметів або документів. У такому випадку у постанові слід обов’язково вказувати на-зву, тобто який саме предмет (носій інформації) або документ вимагається для пред’явлення слідчому. Оскільки, на операторів і провайдерів телекому-нікацій пунктом 7 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації» покладається зобов’язання зберігати записи про надані телекомунікаційні послуги про-тягом строку позовної давності, визначеного законом, то слідчому слід з’ясовувати яким саме чином це робиться, на якому носії зберігається запис телекомунікаційних послуг і відповідно вимагати конкретні предмети або документи. Для з’ясування цих питань, можливо скористатися інформаційно-розвідницькими можливостями оперативних підрозділів ОВС або використа-ти допомогу обізнаної особи.
Для отримання певних предметів та документів слідчому слід викорис-товувати свої повноваження щодо проведення виїмки за правилами, перед-баченими ст. 178 КПК України. Відповідно, для з’ясування точних даних про місце знаходження певних предметів або документів у операторів мобільного зв’язку слід надавати відповідні доручення органу дізнання або безпосеред-ньо оперативним підрозділам. Доцільним буде скористатися допомогою спе-ціалістів, які можуть прийняти участь у провадженні виїмки за правилами ст. 1281 КПК України. У якості спеціалістів можливо залучати співробітників оперативно-технічних підрозділів ОВС України.
На практиці часто виникають ситуації, коли слідчого цікавлять певні відомості, якими володіє особа, але які не міститься у документах. У тому випадку, коли складання документу, як первинного, не передбачено законо-давством, слідчого інтересує не документ (оскільки його не існує), а певна інформація, яка може набути якоїсь документальної форми (відповідь, довід-ка, лист, доповідна записка, повідомлення, звернення тощо). У такому разі слід вимагати певну інформацію, яку повинні будуть надати у відповідній документальній формі. Нажаль, існують деякі обмеження щодо право-суб’єктності слідчого стосовно отримання інформації. По-перше, КПК Укра-їни не надає слідчому повноважень (прав) на отримання інформації за межа-ми процесуальних або слідчих дій. Слідчий може отримувати інформацію лише за допомогою проведення процесуальної або слідчої дії, або у разі на-дання йому вже існуючих документів. По-друге, Закон України «Про інфор-мацію» визнає у якості суб’єктів інформаційних відносин юридичних осіб, державу і громадян, а не певних посадових осіб (див. ст. ст. 7, 42 Закону України «Про інформацію»). Від імені юридичної особи діє лише її предста-вник, тобто керівник або уповноважена ним особа. Аналогічні повноваження (права) на отримання відомостей встановлені і у Законі України «Про мі-ліцію». У Законі зазначені права міліції, як державного органу, а не права мі-ліціонера, як особи, яка обіймає певну посаду в штаті міліції. У статті 11 За-кону «Про міліцію» вказано, що «міліції для виконання покладених на неї обов’язків надається право… одержувати безкоштовно і безоплатно від під-приємств, установ і організацій незалежно від форм власності на письмовий запит відомості…, необхідні у справах про злочини, що знаходяться у про-вадженні міліції». Таким чином, запит слід оформляти від імені міліції, а не від імені слідчого. Оформлення такого запиту буде другим юридичним спо-собом за допомогою якого можливо буде організувати отримання певної ін-формації від операторів мобільного зв’язку, яка буде оформлена шляхом складання вторинних документів.
Аналогічні питання виникають і у випадку, коли кримінальну справу ще не порушено, але слідчому слід витребувати необхідні документи для пе-ревірки заяви про злочин у порядку ч. 4 ст. 97 КПК України. Слід враховува-ти, якщо справу не порушено і слідчий не прийняв її до свого провадження оформляти вимогу у формі постанови слідчого є неможливим, оскільки по-станова є актом правозастосування лише на етапі провадження досудового слідства, а не на етапі перевірки заяви про злочин. Відповідно, звернення щодо витребування певних документів або щодо надання певних відомостей слід оформляти у вигляді письмової вимоги про витребування документів або запиту міліції про надання відомостей. Витребування необхідних до-кументів здійснюється безпосередньо самим слідчим, оскільки це право на-дано йому ч. 4 ст. 97 КПК України за умовою, що витребування здійснює са-ме той слідчий, який здійснює перевірку заяви або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи. Запит міліції оформляється у випадку, коли слід отримати відомості, які у результаті виконання запиту набудуть документальної форми, стануть вторинними документами.
Таким чином, отримання необхідної інформації від операторів мобіль-ного зв’язку слідчий, а у разі потреби орган дізнання, здійснює шляхом під-готовки постанови (про пред’явлення або виїмку), вимоги про витребуван-ня або запиту про витребування у компаній-операторів мобільного зв’язку певних відомостей. Постанова слідчого оформлюється відповідно до вимог КПК України. У зазначених вище зверненнях повинно відображатися:
1) номер кримінальної справи або справи оперативного обліку;
2) коротка фабула події злочину;
3) повний телефонний номер абонента;
4) перелік питань із зазначенням періоду часу, за який потрібна інфор-мація;
5) обґрунтування необхідності отримання відомостей;
6) правові підстави звернення;
7) інша інформація, яка може посприяти розкриттю та розслідуванню злочину або полегшить процес надання інформації операторами зв’язку.
Слід враховувати, що від імені органу внутрішніх справ запит може підписати лише керівник цього органу, оскільки за законодавством України лише він є правоздатним та дієздатним представником державного органу. Керівник органу внутрішніх справ може делегувати відповідні повноваження іншій посадовій особі, надавши про це відповідний наказ (розпорядження). У тому разі, коли запит підписано особою, яка була делегована начальником, до запиту слід додавати копію наказу (розпорядження) у якому зазначається прізвище, ім’я та по батькові особи, яка уповноважена начальником, та її по-сада в органі внутрішніх справ. Підпис начальника органу внутрішніх справ або уповноваженої особи повинна бути завірена гербовою печаткою, а сам запит повинен мати вихідний реєстраційний номер.
Співробітники оперативно-технічних підрозділів ОВС можуть висту-пати у якості фахівців-консультантів, які нададуть поради щодо правильного формулювання певних запитань, особливо тих, які стосуються технологічно-го або суто технічного характеру.
Питання для самоконтролю:
1. У чому різниця між операторами та провайдерами телекомунікаційних послуг?
2. Яка структура правових відносин між ОВС та операторами телекомуніка-цій?
3. Чи існують в Україні нормативно-правові підстави для використання ОВС можливостей операторів та провайдерів телекомунікацій?
4. Які технічні можливості операторів мобільного зв’язку можуть бути кори-сними у процесі боротьби зі злочинністю?
5. Як розуміється у судовій практиці поняття «зняття інформації з каналів зв’язку» та «контроль за телефонними розмовами»?
6. У яких випадках слід отримувати дозвіл суду на витребування інформації у операторів та провайдерів мобільного зв’язку?
7. Які відомості можуть надати оператори мобільного зв’язку без судового рішення?

2.4. Загальна тактика організації та планування розслідування.

Успіх розслідування будь-якого злочину багато в чому залежить від ді-яльності на початковому етапі. Існує ряд типових початкових слідчих і про-цесуальних дій, які можливо назвати загальними, тому що їх проведення є необхідним в усіх випадках розслідування. До них можливо віднести:
А. По справах, щодо розслідування ввезення, виготовлення, збері-гання, збуту і розповсюдженню предметів порнографічного характеру:
1. Огляд місця події. 2. Затримання підозрюваних і їхній особистий обшук. 3. Допит підозрюваних. 4. Допит свідків. 5. Обшук (огляд) місця, де передбачається знаходження засобів злочину й інших предметів, що мають значення в справі, а якщо їх місцезнаходження відоме, слід зробити виїмку. 6. Огляд речових доказів – предметів порнографічної продукції, і приєднання їх до справи. 7. Накладення арешту на майно, яке підлягає конфіскації (по-рнографічні предмети та засоби їх виготовлення і розповсюдження, засоби демонстрування). 8. Очна ставка. 9. Пред’явлення для впізнання. 10. Призна-чення експертиз.
Б. По епізодам справи, щодо розслідування факту примушування до участі у створенні предметів порнографічного характеру:
1. Огляд місця події (місця де чинилося примушування та місця де створювалися твори порнографічного характеру). 2. Огляд одягу жертви і йо-го вилучення. 3. Допит жертви злочину. 4. Освідування жертви на наявність тілесних ушкоджень, а також й на предмет встановлення стану алкогольного або наркотичного сп’яніння, зокрема щодо встановлення фактів їх вживання. 5. Затримка підозрюваного і його особистий обшук. 6. Допит підозрюваного. 7. Огляд одягу підозрюваного, його вилучення при необхідності. 8. Освіду-вання підозрюваного, у тому числі й на предмет встановлення стану алкого-льного або наркотичного сп’яніння. 9. Обшук (огляд) місця, де передбачаєть-ся знаходження знарядь примусу та засобів виготовлення порнографії, інших предметів, що мають значення в справі, якщо їх місцезнаходження відоме, слід зробити виїмку. 10. Допит свідків. 11. Очна ставка. 12. Призначення СМЕ для з’ясування ступені тілесних ушкоджень та психічних травм. 13. На-кладення арешту на майно, яке підлягає конфіскації.
Для успішної організації процесу розслідування завжди необхідно пла-нувати свою діяльність за принципом максимального проведення слідчих дій з одною особою або в одному місці. Безумовно, необхідно враховувати мож-ливість і доцільність провадження однієї слідчої дії відразу після проведення іншої. Перевага цієї тактики полягає в скороченні терміну розслідування, ви-ключає повторну роботу з тією самою особою або в тому самому місці.
При розслідуванні необхідно звести до мінімуму проведення повтор-них або додаткових допитів жертв примусу і свідків. Практика свідчить, що це викликає у зазначених осіб роздратування, у них формується переконання в безсиллі правоохоронних органів, формалізмі в роботі. Небажання повтор-ного спогаду і детальної розповіді про неприємні для цих осіб епізоди, може несприятливо вплинути на результат слідства. У зв’язку з цим, при виник-ненні необхідності повторного чи додаткового допиту свідків, краще знайти можливість провести ці слідчі дії домовившись з цими особами про зручний для них час і місце, пояснивши важливість для слідства їх показань.
Для успішного планування і розслідування злочинів, скоєних ОЗГ, є необхідність у висуванні типових провіщувальних версій про можливу про-тидію слідству. Тому, при розслідуванні справ про злочинні дії ОЗГ з пред-метами порнографічного характеру рекомендується висувати таки провіщу-вальні версії:
1. Можливо, що підозрюваний (обвинувачений) змінить місце свого звичай-ного перебування, з метою ухилення від слідства.
2. Можливо, що відбудеться погроза на адресу жертви злочину з боку членів ОЗГ яких не взяли під варту, або тих, які ще невідомі слідству, з метою примусити дати неправдиві показання, відмовитися від дачі показань.
3. Можливі подібні погрози на адресу свідків, з метою примусити їх дати не-правдиві показання.
4. Можливо, що відбудеться підкуп жертви (чи батьків неповнолітньої жерт-ви) або свідків – з аналогічною метою.
5. Можливо створення перешкоди щодо проходження у приміщення для про-ведення слідчої дії.
6. Можливо, що буде здійснюватися приховування обвинуваченим (його ро-дичами або членами ОЗГ) свого майна, з метою уникнути накладення на нього арешту або його вилучення, що передбачено ст. 126 КПК у зв’язку з санкцією ст. 301 КК України (вона передбачає конфіскацію певних речей).
Суб’єкт розслідування, використовуючи дані типових версій, повинен пам’ятати, що вони є ймовірним судженням, носять загальний характер, з властивим для них абстрагуванням від конкретного злочину. Але, дані типо-вих версій, засновані на найбільш часто повторюваних ознаках постзлочин-ної діяльності, тому для типових версій буде властивим і фактор імовірної закономірності.
Слід відмітити практичне значення необхідності виведення логічних висновків із висунутих версій, на що вказував Г.В. Арцішевський. У своїй роботі він пише: «Приймаючи умовно кожну висунуту версію за істину, слі-дчий мислено робить висновки про обставини, які повинні або можуть мати місце в тому випадку, якщо версія, яка перевіряється, відповідає дійсності. Одночасно слідчий визначає сліди цих обставин, тобто намагається уявити залишені в навколишньому середовищі ознаки, за якими можна буде судити про наявність або відсутність обставин, які слід з’ясувати» . До сказаного можливо додати, що для провіщувальної версії стосовно протидії розсліду-ванню логічним висновком повинно бути передбачення заходів превенції.
Важливим питанням у процесі розкриття та розслідування злочину є питання щодо превенції спроб злочинців вчинити протидію слідству. До чис-ла типових і поширених способів протидії розслідуванню належить – ухи-лення злочинців від слідства та суду. Як превенцію рекомендовано застосо-вувати до підозрюваних такі запобіжні заходи, як-от: підписка про невиїзд, застава, взяття під варту, передача неповнолітнього під нагляд, поміщення неповнолітнього у віці від 11 до 14 років у приймальник-розподільник. Крім запобіжних заходів, рекомендується робити фотографування (профіль, фас) і дактилоскопіювання підозрюваних, що буде сприяти їх розшуку у разі зник-нення. Варто також вживати рекомендовані вище заходи стосовно користу-вачів мобільних телефонів. У випадку побоювання того, що підозрюваний (обвинувачений) сховається, виїхавши за кордон, рекомендується звернутися з клопотанням до судді або прокурора про прийняття ними, у відповідності зі ст. 981 КПК, рішення про заборону особі виїжджати за межі України до за-кінчення досудового слідства. Копію такої постанови необхідно направити в прикордонні та митні служби України.
Суттєвою перешкодою для встановлення істини в кримінальних спра-вах стосовно ОЗГ є такий спосіб протидії, як висловлення різноманітних по-гроз на адресу членів ОЗГ які стали на путь виправлення і сприятимуть слід-ству; висловлення подібних погроз здійснюється і по відношенню до жертв злочину та на адресу свідків або близьких їм осіб. Крім погрози, у відношен-ні до зазначених осіб, може здійснюватися їх підкуп. Для профілактики і припинення цих способів протидії можливо діяти наступним чином:
1. Роз’яснити підозрюваним або обвинуваченим, що перешкоджання явці свідка, потерпілого, спонукання їх до відмови від дачі показань, підкуп цих осіб або погроза помстою за раніше дані показання, а так само готування або замах на вчинення цих дій є злочином, передбаченим ст. 386 КК (або ст. ст. 14, 15, 386 КК України).
2. Якщо є відомості, у тому числі отримані оперативним шляхом, які свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу чи майну за-значених осіб, необхідно прийняти рішення про застосування заходів безпе-ки.
3. У випадку, якщо жертва злочинного примусу до виготовлення порно-графії або свідок знаходиться в службовій залежності від обвинуваченого, або якщо у зв’язку із займаною посадою обвинувачений може негативно впливати на результати слідства, слідчий зобов’язаний відсторонити обвину-ваченого від посади в порядку, передбаченому ст. 147 КПК.
4. Якщо підозрюваний (обвинувачений) та жертва або свідок мешкають в одній квартирі (будинку), або мають щоденний контакт у зв’язку із спіль-ною роботою або навчанням, рекомендується: а) ізолювати підозрюваного (обвинуваченого), застосувавши до нього запобіжний захід, у вигляді утри-мання під вартою; б) застосувати у відношенні до жертви та свідка заходи безпеки у вигляді:
1) тимчасового переселення в інше місце проживання;
2) видачі спеціальних засобів індивідуального захисту або оповіщення про небезпеку;
3) зміни місця роботи або навчання (ст. ст. 9, 12, 13, 19 Закону «Про за-безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;
4) надання притулку для тимчасового перебування у кризовому центрі для потерпілих, які стали або можуть стати жертвами насильства в сім’ї (ст. 8 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»).
5. У разі, коли підозрюваний (обвинувачений) та жертва (або свідок) є членами однієї сім’ї, особа, яка проводить дізнання або досудове слідство, може ініціювати застосування спеціальних заходів щодо попередження актів насильства в сім’ї. При цьому, під насильством в сім’ї розуміється, як фізич-не, так і психологічне, економічне насильство. Повноваження щодо застосу-вання таких заходів мають служби дільничних інспекторів міліції та кримі-нальної міліції у справах неповнолітніх. Зокрема, згідно з третім розділом за-кону України «Про попередження насильства в сім’ї», до насильника можуть застосовуватися таки спеціальні заходи:
1) винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;
2) винесення захисного припису.
Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути за-боронено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства, а са-ме: чинити конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства; розшукувати жертву насильства, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім’ї; відвідувати жертву насильства, якщо вона тимчасово пе-ребуває не за місцем спільного проживання; вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї. Зазначені обмеження дій можуть встановлюва-тися на термін до 30 діб.
Як свідчить практика, при розслідуванні кримінальних справ у яких фі-гурантами є члени ОЗГ мають місце випадки, коли поведінка підозрюваних (обвинувачених) дезорганізує проведення слідчої дії. Інтерв’ювання праців-ників органу дізнання і слідства виявило, що така поведінка може виражати-ся у: невчасній явці за викликом, втручанні в дії інших осіб, суперечках з ни-ми, їх ображанні, чиненні на них психологічного тиску, ставленні некорект-них запитань, непристойній жестикуляції, цинічних й аморальних висловлю-ваннях тощо. Різноманітність і непередбаченість дезорганізуючої поведінки підозрюваного або обвинуваченого при проведенні слідчої дії не дозволяє надати конкретні рекомендації стосовно використання того, чи іншого такти-чного прийому. Саме тому, можливо сформулювати рекомендації лише зага-льного характеру. По-перше, плануючи проведення якої-небудь слідчої дії за участю підозрюваного (обвинуваченого), завжди необхідно враховувати пер-сональні особливості його характеру, манери поведінки, міжособистісні сто-сунки з іншими учасниками слідчої дії. По-друге, необхідно передбачати можливість дезорганізуючої поведінки і моделювати дії, спрямовані на стабі-лізацію умов, належних для проведення слідчої дії. По-третє, якщо дезоргані-зуюча поведінка коїться при здійсненні слідчої дії, її також необхідно прото-колювати, тому що вона може бути доказом антисоціальної спрямованості особи, містити відомості, що характеризують особистість, бути доказом вчи-нення іншого злочину (наприклад, якщо при обшуку обвинувачений ображав слідчого, понятих, загрожував їм розправою, здійснив фізичний опір). По-четверте, якщо яка-небудь слідча дія була дезорганізована, і її подальше про-ведення є неможливим, рекомендується вирішити питання про проведення іншої, «адаптаційної» слідчої дії, прийнятної для даної ситуації. Наприклад, якщо в процесі проведення впізнання підозрюваний дезорганізував його, «видавши» себе, заговоривши з особою, яка впізнає, як тільки та ввійшла до кімнати, і між ними виник діалог, необхідно зафіксувати цей випадок у про-токолі впізнання. Діалог доцільно підтримати й оформити його протоколом очної ставки.
Організуючі і плануючи процес розслідування, рекомендується здійсню-вати такі дії:
1. Встановити неформального лідера групи (авторитетну особу) серед підозрюваних, а також раніше засудженого, забезпечити неможливість кон-тактування його з іншими співучасниками злочину.
2. Забезпечити неможливість контактування між собою співучасників злочину, у всякому разі, на початковому етапі розслідування, і до їхньго до-питу.
3. По можливості організувати проведення оперативної розробки по відношенню до затриманих або заарештованих осіб, зокрема для з’ясування питання щодо встановлення справжнього організатора злочинної групи, встановлення місця знаходження речових доказів, речей, які підлягають кон-фіскації.
4. У першу чергу спланувати проведення слідчих дій за участю най-менш авторитетних серед підозрюваних осіб, або із тими, хто одружений (заміжні), мають дітей, працюють, котрі раніше не притягувались до кримі-нальної відповідальності.
При розслідуванні кримінальних справ про злочинний обіг порногра-фічних предметів великою проблемою є встановлення обставин нематеріаль-ної природи – мотиву злочину і мети злочинних дій.
Завжди слід враховувати, що суб’єктивна сторона злочину – складний об’єкт пізнання, а такі її елементи, як «свідомість», «мета», «свідоме допу-щення», - потребують системного вивчення діяльності особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 301 КК України. Цю систему можливо зобразити у вигляді логічної формули:
А – Б – В – Г – Д
де: А – ті події (життєві ситуації) або поведінка особи, яка вчинила зло-чин, або споживача предметів порнографічної продукції, які послужили при-чиною формування наміру, мотиву, мети злочину; Б – діяння особи до моме-нту вчинення кримінальних діянь; В – діяння особи в момент скоєння злочи-ну; Г – діяння особи безпосередньо після вчинення злочинних дій; Д – діяння особи на етапі розкриття і розслідування злочину. Практика свідчить, що на всіх п’ятьох умовних елементах зазначеної системи можуть бути зовнішні прояви суб’єктивної сторони злочину, зокрема і певної мети злочину: збути або розповсюдити порнографію, що обумовлює необхідність встановлення обставин за зазначеною вище системою.
У якості аргументів, які можна використовувати при оцінюванні доказів, а також при доказуванні умислу та мети, можуть бути встановлені факти:
1) завчасного заволодіння, пристосування, виготовлення засобів і зна-рядь для вчинення злочину, що свідчить про прямий умисел;
2) створення, очікування або використання певних умов для вчинення злочину, що буде свідчити про прямий умисел на скоєння злочину;
3) висловлення погроз може свідчити про те, що злочинець мав намір примусити особу до участі у створенні порнографічних предметів;
4) факт утаювання предметів порнографічного характеру може свідчити про те, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій, знала що це порнографія, а не еротика, і т.д.
Проте, не слід розглядати вищевказану формулу як таку, що застосову-ється лише для встановлення суб’єктивної сторони злочину. Вся стратегія планування розслідування злочину, передбаченого ст. 301 КК України, пови-нна ґрунтуватися на формулі:
Минуле – Теперішнє – Майбутнє
Реалізація цієї формули повинна здійснюватися в пізнанні минулих по-дій, встановленні, фіксації й аналізі теперішнього, прогнозуванні й моделю-ванні можливих подій майбутнього. Трьохланковий логічний ланцюжок – основа планування й організації розслідування будь-якого злочину.
Розслідуючи злочин, скоєний ОЗГ, доцільно організувати збір доказів за двома напрямками. Перший напрямок – збір доказів, що обмежується рамка-ми безпосередньо злочинної діяльності, зокрема, діяльності щодо підготовки та вчинення злочину. Проте, не слід обмежуватися лише збором доказів са-мого факту скоєння злочину. Результати досліджень довели можливість ви-явлення і фіксації доказів вчинення злочину, що утворилися на етапі постз-лочинної діяльності особи, яка його вчинила. Тому, другим напрямком у роз-слідуванні повинен бути збір доказів скоєння злочину, що мають місце у по-стзлочинній діяльності членів ОЗГ. Для цього необхідно встановити, зафік-сувати і вилучити сліди способів приховування злочину, протидії розсліду-ванню. Переважно інформацію про такі дії можливо отримати лише завдяки проведенню ОРД. Саме тому слідчому варто організовувати ефективну спів-працю з оперативними підрозділами у напрямку їхньої діяльності стосовно забезпечення інтересів кримінального судочинства.
Слідчим слід враховувати, що на сучасному стані злочинці використо-вують специфічні можливості «віртуального світу» щодо збуту, розповсю-дження і переміщення порнографічних предметів. Численні можливості, які відкриваються користувачам мережі Інтернет, вміло використовують у зло-чинній діяльності.
Відповідно, правоохоронцям слід прагнути до вміння розкриття таких злочинів. Процес збору інформації стосовно Інтернету можливо поділити на дві групи: збір інформації щодо електронних повідомлень та збір інформації, яка не має відношення до повідомлень – зміст web-сайтів та файлів.
Електронні повідомлення у більшості випадків стосуються фактів щодо повідомлення джерел, з яких можливо отримати порнографічну продукцію, іноді такі повідомлення можуть супроводжуватися невеликими по обсягу ка-талогами або фотозображеннями порнографічного характеру. Переважно це «спами», у яких містяться відомості про електронні адреса порнографічних сайтів, посилання на назву порнографічної продукції, яку можливо скачати у мережі Інтернету. У деяких випадках, у повідомленнях міститься контактний телефон мобільного зв’язку довіреної особи або електронна адреса.
Останнім часом почастішали випадки активної провокації розповсю-джувачів порнографії в мережі Інтернету. Користувачам електронних скри-ньок розсилаються повідомлення в яких міститься провокаційний текс про те, що нібито на сайті розміщено його особисте фото інтимно-сексуального характеру. При цьому використовуються так звані психолінгвістичні «моти-ваційні спонукачі» до здійснення конкретної дії за допомогою формулювання певних фраз. Наприклад, в тексті повідомлення пишуть: «Невже це ти?», «Подивися! Це випадково не твоя дружина?», «Ну ти даєш! А ми і не знали, що ти такий…», «Просимо вас видалити свої непристойні фото», «Видалите свої фотографії, або ви будете обмежені в доступі до Інтернету!» і тому поді-бне. Метою таких повідомлень є привертання уваги користувачів Інтернету до сайтів порнографічного змісту, їх популяризація, реклама.
Для опрацювання відповідних повідомлень необхідно переконатися у певних фактах та здійснити деякі заходи, які пов’язані з встановленням на-ступних обставин:
• чи було раніше відомо про противоправну інформацію на веб-сайті?
• чи є зміст повідомлення деліктним?
• чи є зміст веб-сайту злочином? (Варто враховувати, що зміст ін-тернет-сторінок може змінитися у будь-який час);
• здійснити фіксацією змісту інформаційного зображення на моні-торі. (Інформація знімається з сайту, переноситься на відповід-ний носій електронної інформації, наприклад на CD-ROM, і до-кументується у письмовому вигляді – у протоколі огляду.) Варто враховувати, що злочинці навмисно обмежують часові межи сто-совно демонстрації порнографічної продукції на одному й тому ж сайті. Після минання певного часу ця інформація або знищується або переноситься на інший сайт. Існує і ще одна проблема стосо-вно фіксації інформації на сайті. Ця проблема обумовлена обме-женням часу, який відводиться для збереження провайдерами ін-формації про електронні протоколи сайту;
• вжити дії, спрямовані на встановлення фізичної або юридичної адреси особи, яка передала матеріал порнографічного характеру. Для цього слід використовувати протоколи передач. У цих про-токолах чітко фіксується механізм того, як передається інформа-ція особі, яка її приймає. Основним протоколом є TCP/IP (Trans-mission Control Protocol / Internet Protocol). У кожній Інтернет службі існує власний, встановлений стандарт протоколу. Для то-го, щоб злочин було розкрито та розслідувано необхідно доклад-но вивчати протоколи передач інформації, а також аналізувати організаційну структуру, у якій зазначається питання про нако-пичення (проміжної) інформації, чи здійснюється воно взагалі, і що повинен зробити користувач, для отримання інформації по-рнографічного характеру.
Слідчому доцільно знати, що накопичення інформації здійснюється двома шляхами: 1) централізовано; 2) децентралізовано.
У «Web-Server» інформація на веб-сайти закладається централізовано. На «News-Server» виготовляються копії статей автоматично, які потім пере-силаються на усі сайти з новинами. Останні у свою чергу можуть виготовля-ти копії і передавати їх далі. JPG-Server мають між собою мережевий зв’язок, хоча існує і велика кількість незалежних один від одного чат-мереж. Напри-клад, Napster використовує централізований сервер для знайдення музикаль-них творів. На цьому серверу накопичується інформація лише про наймену-вання, які пропонуються на момент запиту. Служби Gnutella та його підслу-жби можливо віднести до серверу Napster, який працює децентралізовано.
Поряд з протоколами, які встановлюють основопологаючу структуру Інтернет служби, є ще низька технічних факторів, які слів враховувати при провадженні розслідування. Це стосується промислового виготовлення сис-теми у якій працює обчислювальний прилад (наприклад, модель Unix, Linux, Sun Solaris, Win-NT). Промислова версія системи застосування проксісервера використовується як проміжний накопичувач для сторінок Інтернету, які час-то використовуються, а також для використання закодованих програм інфор-маційного забезпечення.
Плануючи процес розкриття та розслідування злочину, передбаченого ст. 301 КК України, і оперативним підрозділам, і слідчому слід пам’ятати, що злочинці намагаються зібрати якомога більше інформації про напрямки ОРД та досудового слідства, про докази, які існують у справі, про осіб, які є свід-ками тощо. На практиці, випадки щодо зібрання відомостей які є таємницею досудового слідства переважно траплялися у разі, якщо злочин було скоєно ОЗГ. При таких обставинах відомості збираються вкрай активно, і злочинці приділяють цьому значну увагу. Така інформації збирається злочинцями ли-ше з однією метою – організувати протидію слідству, оперативно-розшуковій діяльності. «Багато у чому успіх проведення розслідування залежить від не-розголошення отриманої інформації, збереження у таємниці дій, що плану-ються та проводяться. Відповідно до цього слідчий під час виконання слід-чих дій, а також загалом у ході розслідування має дотримуватись збереження таємниці досудового слідства, повідомляти інших осіб лише про необхідне для виконання тієї чи іншої слідчої дії, вживати заходів щодо забезпечення нерозголошення інформації, що становить цю таємницю, обмежувати коло осіб, які могли б отримати її, щоб інформація не була використана з метою, яка суперечить завданням процесу розслідування. Додержуватись таємниці досудового слідства конче потрібно як при плануванні окремих слідчих дій, так і під час процесу розслідування у цілому» .
Питання щодо забезпечення збереження таємниці досудового слідства були докладно розглянуті у монографії вітчизняного вченого В.Г. Лісогора42, поради якого доцільно використовувати у практичній діяльності. Ми наведе-мо лише деякі з них, які на наш погляд є найбільш прийнятними при розслі-дуванні кримінальних справ, передбачених ст. 301 КК України.
Система заходів, спрямованих на забезпечення збереження таємниці досудового слідства, передбачає належний рівень організації:
1) праці слідчих щодо збереження таємниці;
2) діяльності керівників слідчих підрозділів щодо нерозголошення та-ємниці досудового слідства;
3) прийняття певних засобів щодо збереження таємниці під час роботи з матеріалами кримінальної справи;
4) прийняття певних заходів щодо збереження таємниці досудового слідства під час проведення нарад, здійсненні заходів взаємодії то-що.
Наведена вище система заходів не є вичерпною. Кількісна та якісна ха-рактеристика зазначених елементів залежать від обставин, що складаються у процесі розслідування справи. Під час вжиття заходів відносно збереження таємниці досудового слідства, а також плануючи спілкування слідчого з осо-бами, які є учасниками кримінального судочинства, необхідно мати на увазі та заздалегідь вирішувати питання стосовно того, яким обсягом інформації, що становить таємницю слідства, вони можуть володіти і, які дії можуть вчи-нити саме завдяки своїй обізнаності. Безумовно, слід враховувати і акти про-тидії, зокрема погрози, підкуп, насилля, і навіть фізичне усунення осіб, які мають відомості, що є таємницею слідства.
Так, під час провадження досудового слідства пропонується:
1) надавати експерту лише ту інформацію, яка йому потрібна для про-вадження експертизи. Не слід передавати експерту матеріали всієї криміна-льної справи. Під час допита експерта приховувати інформацію, яка визначе-на таємницею досудового слідства. Аналогічні дії слід вживати й стосовно фахівця;
2) спілкуючись з підозрюваними, свідками, потерпілими та їх предста-вниками, а також при спілкуванні з захисниками, слідчий повинен визначити той обсяг інформації, яку він може їм повідомити суто з тактичних або юри-дичних підстав. При вирішенні цього питання є сенс щодо застосування принципу максимальної інформаційної обмеженості (до певного часу) будь-якого учасника кримінального судочинства стосовно: обставин справи, відо-мостей про наявність доказів та їх джерела, відомостей щодо запланованих слідчих дій та інших заходів, відомостей щодо слідчих версій та напрямку слідства, відомостей стосовно учасників кримінального судочинства. У разі наявності певних підстав, слідчому буде доцільним вживати заходи щодо не-розголошення відомостей про особу у порядку визначеному ст. 523 КПК України;
3) організувати відповідним чином працю слідчого, зокрема буде доці-льним забезпечити слідчого окремим кабінетом, окремим комп’ютером і принтером, сейфом, неспареним телефоном. Якщо у кабінеті декілька слід-чих, то буде доцільним розподілити між собою час проведення слідчих дій, розподілити робочий час таким чином, щоб у кабінеті не знаходилися одно-часно особи, до яких немає довіри;
4) провадження слідчої або процесуальної дії у кабінеті слідчого доці-льно планувати таким чином, щоб учасники однієї кримінальної справи не могли зустрічатися у приміщенні ОВС. Для цього провадження слідчої дії слід призначати у різні часи доби, а можливо і у різні дні тижня;
5) звести до мінімуму доступ будь-яких осіб до матеріалів криміналь-ної справи. У зв’язку з цим пропонується не передавати матеріали криміна-льної справи від одного слідчого до іншого без крайньої потреби;
6) при спілкуванні з колегами слідчому слід керуватися вимогами, що-до нерозголошення інформації, яка визнана таємницею досудового слідства;
7) вживати заходи щодо недопущення ознайомлення з певною інфор-мацією помічника слідчого, для чого слід здійснювати відповідні дії само-стійно;
8) якщо створено слідчо-оперативну групу, то повну інформацію по-винен мати лише керівник групи, а інші її учасники інформуються лише у межах, які необхідні для роботи за дорученим їм напрямком;
9) спланувати одночасне затримання членів злочинної групи, прове-дення обшуків та допитів, інших слідчих та процесуальних дій. При цьому доцільно використовувати тактичний прийом – раптовість;
10) застосовувати заходи слідчої конспірації, зокрема щодо правил ро-боти з таємними документами; виконання вимог щодо їх зберігання; непри-пустимість розголошення певної інформації поза межами спеціальних при-міщень; повідомляти керівнику інформацію за умовами відсутності інших осіб; приховувати ступень особистої поінформованості; легендувати виїзди на проведення слідчих дій; не розголошувати інформацію стосовно членів слідчої та слідчо-оперативної групи; не розголошувати способів взаємодії з іншими службами, відомствами та організаціями, навіть щодо зроблених за-питів на витребування певної інформації;
11) вживати заходи щодо виявлення джерел витоку інформації, у тому числі і тих, які здійснюються за допомогою спеціальних технічних пристроїв;
12) приховувати джерела інформації, отриманої оперативним шляхом;
13) запрошуючи понятих, слід мати на увазі, що їхня присутність не повинна призвести до розголошення будь-яких відомостей, отриманих при проведенні слідчої дії. Саме тому доцільно не запрошувати у якості понятих осіб, які мешкають поблизу місця проведення слідчої дії, або сусідів. Варто попереджати учасників слідчої дії про відповідальність за розголошення да-них досудового слідства та брати від них підписку (див. ст. 121 КПК України та ст. 387 КК України). Коло учасників слідчої дії слід обмежувати до міні-муму, безумовно враховуючи усі обставини ситуації, пам’ятаючи про безпе-ку, можливість фізичного протистояння;
14) особисто вживати заходи щодо виявлення у кабінеті слідчого засо-бів акустичного прослуховування, зокрема телефонного каналу зв’язку, а та-кож засобів, які перехоплюють інформацію з комп’ютерних та електронних систем. Слідчому доцільно особисто здійснювати візуальний огляд місць можливого розміщення закладних пристроїв, зокрема у телефонних апаратах, оглядати важкодоступні місця, застосовувати металодетектори. При цьому увагу слід звертати на перевірку телефонів та телефонних ліній, мереж по-жежної й охоронної сигналізації, вентиляційним та кабельним каналам й ша-хтам, пустотілим речам оточуючої обстановки, меблям, технічній апаратурі (радіо приймальникам, телевізорам, ксероксам, принтерам, комп’ютерам, сві-тильникам) тощо. У разі підозри про витік інформації що здійснюється з за-стосуванням спеціальної техніки, варто звернутися до керівництва ОВС з клопотанням про проведення відповідних заходів з її пошуку та нейтраліза-ції.
На завершення, слід відзначити про необхідність складання конкретно-го плану розслідування. Планування розслідування, як уявний процес, у своєму логічному завершенні повинно набути конкретної форми. Такою фо-рмою є план розслідування. На відміну від планування, що є поняттям відно-сним і абстрактним, план розслідування завжди конкретний, і це сприяє про-цесу організації розслідування злочину.
Питання для самоконтролю:
1. Які слідчі та процесуальні дії слід виконувати на початковому етапі роз-слідування злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
2. Що слід враховувати під час планування досудового слідства та виробці загальної слідчої тактиці щодо розслідування злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
3. Які існують тактичні рекомендації щодо встановлення певних елементів суб’єктивної сторони злочину?
4. Які відомості можуть свідчити про наявність злочинного умислу та мети, про мотив злочину, передбаченого ст. 301 КК України?
5. Які заходи слід вживати для забезпечення таємниці досудового слідства?



РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ДЕЯКИХ
СЛІДЧИХ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

3.1. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

3.1.1. Особливості тактики проведення обшуку.
«При розслідуванні розповсюдження порнографічних предметів прове-дення обшуку має важливе значення. Виявлення при обшуку речових доказів, які викривають злочинця у розповсюдженні порнографії, призводить, як пра-вило, до того, що останній зізнається у вчиненому злочині, дає показання про шляхи ввезення, технологію виготовлення, канали збуту таких предметів, бе-ре участь у проведенні відтворення обстановки та обставин події, вказує джерела придбання матеріалів, пристосувань, зразків для копіювання, нази-ває співучасників тощо.
Найважливішою умовою ефективності обшуку в зазначеній категорії справ є вміло проведена підготовка до нього, яка полягає в одержанні якомо-га повніших відомостей про місце, де буде провадитися обшук. Як правило, ці відомості слід одержувати оперативним шляхом.
Деякі злочинці зберігають порнографічну продукцію не вдома, а за мі-сцем роботи, що слід враховувати під час планування відповідних заходів.
При проведенні обшуку в особі, підозрюваної у розповсюдженні по-рнографічних предметів, варто пам’ятати, що ст. 301 КК України передбачає можливість конфіскації майна, зокрема названих предметів, тому по закін-ченню обшуку повинно бути накладено арешт на зазначені предмети та засо-би, і вони мають бути вилучені.
Специфіка обшуку полягає у тому, щоб слідчий добре уявив, які пред-мети можуть служити речовими доказами у конкретній справі. Тому особі, котра проводить обшук, потрібно знати технологію виготовлення порногра-фічних предметів, щоб у кожному конкретному випадку шукати певні пред-мети.
До участі у проведенні обшуку рекомендується залучати як спеціаліс-тів, зокрема осіб, котрі мають навички у проведенні експертиз порнографіч-них предметів, або ж фахівців окремих галузей: експертів-криміналістів, сис-темних програмістів, фахівців із створення програм для ЕОМ, інженерів з технічної експлуатації та ремонту ЕОМ, особисто у разі, якщо розповсю-дження, збут або виготовлення названих предметів здійснювалося з викорис-танням сучасної комп’ютерної техніки.
Предмети, що можуть викривати злочинців, які займаються розповсю-дженням та збутом порнографічних предметів, поділяються на дві групи: що доводять факт виготовлення; і предмети, які доводять поширення (збут, де-монстрацію, а інколи і ввезення).
Предмети, що доводять факт виготовлення, численні і тому вимагають подальшої класифікації. Їх можна, у свою чергу, поділити на сім підгруп:
• Порнографічні предмети, що були використані як оригінали;
• Обладнання, за допомогою якого проводилося виготовлення;
• Матеріали, які були використані для виготовлення;
• Вже виготовлені порнографічні предмети;
• Напівфабрикати (об’єкти виготовлення яких не доведено до кін-ця);
• Предмети зі слідами, які утворилися у процесі виготовлення;
• Література і записи, що містять відомості, потрібні для виготов-лення чи мають інше відношення до розслідуваного злочину.
Слідчий повинен за результатами огляду порнографічних предметів з’ясувати у експерта, яким способом його виготовлено і відповідно при об-шуку шукати саме ті предмети, що використовуються при даному способі ви-готовлення. Завжди слід вилучати оригінали і зберігати їх окремо від копій.
До складу обладнання, яке може бути виявлено при обшуку в особи, що виготовляє порнографічні предмети поліграфічним способом, належать: засоби друку (принтери, сканери, поліграфічне устаткування тощо); витратні матеріали та допоміжне пристосування (друковані форми, картриджі, туби з тоне ром, поліграфічна плівка, різаки для паперу, поліграфічні преси, ножиці, лінійки, креслярські пера, пензлики, тампони, пульверизатори тощо); присто-сування для подальшої обробки напівфабрикатів (біндери, швидкозшивачі, сушки для паперу тощо).
Якщо друковані форми виготовлені за допомогою фотомеханічних процесів, то при обшуку можуть бути знайдені: фотографічна апаратура і об-ладнання, яке використовувалося при зйомці (світофільтри, освітлювачі то-що); лабораторне устаткування – збільшувач, копіювальні рамки, верстат, кювети, ліхтарі, пінцети тощо; негативи із зображенням порнографічного змісту.
При виготовленні порнографічних предметів поліграфічним способом доказами можуть бути матеріали які використовувались: для фотографічних процесів, коли виготовлення друкованої форми проводиться із застосуванням фотографії; для обробки друкованої форми; для друкування порнографічних предметів; для обробки готових відбитків.
До складу фотографічних матеріалів належать, насамперед, світлочут-ливі пластинки і плівки, проявники і фіксажі або хімікати, які входять до їх складу. При виявленні певних хімічних речовин їх слід вилучити і згодом пе-ревірити за фотографічним рецептурним довідником: чи не застосовуються ці речовини у фотографії. Крім проявників і фіксажів або їх інгредієнтів, при обшуку потрібно вилучати хімікалії, які служать для одержання світлочутли-вого шару на поверхні виготовленої друкованої форми. Як матеріал для дру-кування порнографічних предметів можуть використовуватися як спеціальні друкарські фарби, так і фарби для живопису. Виявлення при обшуку останніх вдома у особи, яка не займається малюванням, може стати, серед інших, до-казом її причетності до виготовлення порнографічних предметів поліграфіч-ним способом. Під час обшуку слід шукати папір, аналогічний за властивос-тями тому, на якому видрукувані порнографічні зображення; іноді можна, навіть, знайти папір, нарізаний за форматом вказаних предметів (журналів, гральних карт тощо). При поліграфічному способі виготовлення всі порног-рафічні предмети, видрукувані з однієї і тієї ж форми, дозволяють ідентифі-кувати останню.
Напівфабрикатами при поліграфічному способі друку можуть бути од-нобічні віддруковані сторінки з журналу чи книги порнографічного змісту, незбрушуровані сторінки майбутнього журналу, відбитки з неповним зобра-женням тощо.
До предметів зі слідами злочину можуть належати найрізноманітніші об’єкти: аркуші паперу з пробними відбитками, ганчірка для витирання рук, забруднена друкарською фарбою, посудини з-під фарби, туби з-під тонеру, використанні картриджі тощо.
При обшуках слід всі зошити, записники, блокноти ретельно і вдумли-во переглянути, а всі підозрілі записи – вилучати.
У протоколі обшуку доцільно вказати усі виявлені у обвинуваченого порнографічні предмети, навіть, інші, ніж ті, за якими була порушена кримі-нальна справа, щоб у випадку затримання збувачів або ж розповсюджувачів і появи нових предметів перевірити: чи не було у обвинуваченого порнографі-чного предмета, яке могло б послужити оригіналом для репродукування.
Крім зазначених вище предметів, доказове значення може мати облад-нання для сушіння позитивів (наприклад, глянцювач). Також слід мати на увазі, що можуть бути виявлені зіпсовані або пробні предмети з порнографі-чним змістом. Їх, як правило, потрібно шукати у смітті, і також оглядати та вилучати.
При обшуку варто оглядати та вилучати речі, які раніше були описані свідками (у відповідних протоколах допиту) – одяг або супутні речі особи, яка розповсюджувала або збувала порнографічні предмети ».
Якщо у кримінальній справі є потерпіла особа слідчому доцільно за-здалегідь обміркувати можливість щодо невідкладного вжиття заходів, які будуть спрямовані на відшкодування завданої злочином шкоди, відразу ж пі-сля проведення обшуку. Стаття 125 КПК України дозволяє слідчому вжити заходи щодо забезпечення можливого в майбутньому позову. Навіть, якщо цивільний позов не було заявлено на час проведення обшуку слідчому варто приблизно визначити грошову суму, яка може бути заявлена потерпілою особою (або її представниками) у цивільному позові, враховуючи і розмір ви-трат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від зло-чинного діяння. Визначившись з цією сумою, слідчому слід скласти постано-ву про вжиття заходів щодо забезпечення можливого в майбутньому цивіль-ного позову (див. ст. 125 КПК України). Забезпечення цивільного позову проводиться шляхом накладення арешту на цінності та інше майно обвину-ваченого чи підозрюваного, а також шляхом вилучення майна, на яке накла-дено арешт (див. ст. 126 КПК України). Безумовно, слідчий повинен перед-бачити вжиття цих заходів якомога раніше, бажано відразу після проведення обшуку або огляду. Така оперативність не дозволить злочинцям утаїти (про-дати або сховати) речі, які підлягають конфіскації. Зазначена обставина обу-мовлює потребу щодо пошуку банківських пластикових карток або ощадних книжок під час проведення обшуку – з метою накладення арешту на вклади обвинуваченого чи підозрюваного.
Питання для самоконтролю:
1. Які предмети є об’єктом особливої уваги при проведенні обшуку?
2. Що слід здійснювати під час обшуку у випадку, якщо у кримінальній справі, порушеної за ознаками ст. 301 КК України, є особи, котрі можуть бути визнані потерпілими?

3.1.2. Особливості тактики огляду комп’ютерної техніки.

Враховуючі, що сучасним знаряддям збуту, розповсюдження та пере-міщення порнографічних предметів є комп’ютер буде доцільним розглянути питання щодо особливостей проведення огляду комп’ютерної техніки.
Плануючи огляд комп’ютерної техніки слід враховувати спосіб злочи-ну, зокрема буде доцільним з’ясувати питання стосовно того, яким саме чи-ном використовувалась комп’ютерна техніка при скоєнні злочину, передба-ченого ст. 301 КК України. Від цього питання залежать пріоритетні напрямки діяльності, уваги слідчого та фахівця, який приймає участь в огляді; визна-чення об’єктів пошуку та об’єктів які належать обов’язковій фіксації з їх до-кладним описанням у протоколі слідчої дії; з’ясування фактів, які мають до-казове значення.
Типовими слідами, що залишаються на об’єктах комп’ютерної техніки є матеріальні та інтелектуальні сліди.
До матеріальних слідів відносяться:
1) сліди людини на поверхні комп’ютерної техніки (сліди рук, мікро-частинки одягу, людських виділень);
2) сліди, що залишаються на робочому місці (слід запаху людини, чер-нетки та роздруківки, списки паролів, записи електронних адресів тощо);
3) сліди на засобах захисту інформації (електронні ключі доступу до комп’ютера, пристрої упізнавання користувача).
До інтелектуальних слідів відносяться:
1) сліди зміни в файловій структурі (перейменування папок, зміна змі-сту файлу, стирання записів та ін.);
2) сліди результату роботи програм та комп’ютерної системи (непра-вильне завантаження операційної системи, уповільнена реакція комп’ютера на команди з клавіатури);
3) сліди руху пакетів інформації з мережі Інтернет (адреса комп’ютера-одержувача з зазначенням шляхів проходження по серверах, елект-ронна адреса сторінки сайту що пише браузер на жорсткий диск.)
При проведенні огляду комп’ютерів рекомендовано:
1) обмежити доступ сторонніх осіб до комп’ютера та інших приладів;
2) зафіксувати (шляхом застосування фото-, відеотехніки, описанням у протоколі) стан комп’ютера та обстановку в якій знаходився комп’ютер на час прибуття, вказати місце його знаходження у при-міщенні;
3) описати стан комп’ютера на момент огляду (тобто вказати вимкне-ний або не вимкнений, наявність периферійних засобів, наявність кабелів приєднання з зазначенням їх входів та виходів, місто прохо-дження кабелів у приміщенні, положення вимикачів, зображення на моніторі, стан індикаційних ламп). Рекомендовано здійснювати фо-то-, відео зйомку: приміщення, місця розташування комп’ютера, са-мого комп’ютера, монітору, периферійних приладів, кабелів та зад-ню кришку системного блоку комп’ютера, монітора, модему;
4) вказати запущену програму комп’ютера;
5) при вилученні носіїв електронної інформації їх рекомендується упаковувати у спеціальні екранні контейнера або алюмінієві короб-ки;
6) у протоколі варто відображати усі маніпуляції із засобами комп’ютерної техніки, зокрема натискання клавіш мишки та клавіа-тури;
7) вилучати виявлені сліди пальців рук, мікрочастинці, волокна одягу, волосся, запахові сліди тощо;
8) скопіювати наявні програми та файли, оперативну пам’ять комп’ютера на інші носії інформації (можливо на жорсткий диск іншого комп’ютера або на зовнішній жорсткий диск, що є більш до-цільним);
9) після проведення зазначених вище дій відключити комп’ютер від модему, телефону, Інтернет-кабелів і вже потім вимкнути його;
10) опечатати корпус системного блоку.
Враховуючи той факт, що файли є зберігачами інформації, слідчому необхідно правильно описувати усі характерні для них властивості і обов’язково зазначати в протоколі:
1) тип інформації (текстова, графічна, числова, відео);
2) місце знаходження файлу, тобто описання місця розташування фай-лу на тимчасовому або постійному носії з зазначенням типу носія і шляху до файлу;
3) найменування файлу, тобто його ім’я та розширення;
4) розмір (об’єм) файлу;
5) час створення та внесення змін;
6) атрибути файлу (архівний, прихований, системний, лише для читан-ня тощо);
7) факультативні характеристики файлу (тема, автор, група у яку зара-ховано файл, ключові слова, примітки автора).
Значна кількість збуту та розповсюдження порнографічних творів від-бувається завдяки технології використання мереж Інтернету та локальних комп’ютерних мереж. При розслідуванні злочинів, що здійснюються з вико-ристанням комп’ютерних мереж можуть використовуватися деякі «сліди», які є нічим іншим як відомостями про проходження інформації по дротяній, радіо-, оптичній або іншій електромагнітній системі зв’язку. Всі ці відомості зберігаються постачальниками послуг комп’ютерних мереж, акумулюючись в спеціальних файлах реєстрації – log-файлах. Проте, для їх отримання необ-хідно здійснити цілу низьку дій суто процесуального характеру. До того ж, провайдери часто ухиляються від надання такої інформації посилаючись на технічні неполадки. Тому слідчий може використовувати огляд місця події як засіб для відстежування інформації, яка передається по комп’ютерних мере-жах в реальному масштабі часу, з їх фіксацією, зокрема без порушення кри-мінальної справи (оскільки огляд місця події може проводитися до порушен-ня кримінальної справи – ч. 2 ст. 190 КПК України).
Разом з тим слід зазначити, що під час проведення ОРД потоки інфор-мації в комп’ютерній мережі можуть перехоплюватися і записуватися. Тому слідчому доцільно використовувати всі форми взаємодії з оперативними службами, розглядаючи їхні повноваження як потенційні можливості здобут-тя доказів у кримінальному судочинстві.
Проведення огляду комп’ютерної техніки необхідно здійснювати за участю спеціаліста у галузі експлуатації програмних засобів, або інженерів з технічної експлуатації та ремонту. Вирішуючи питання щодо залучення по-нятих, слідчому слід враховувати їхню обізнаність стосовно комп’ютерної техніки та професійних термінів, зокрема й тих, які будуть вказуватися у протоколі огляду при описанні комп’ютерної техніки. Доцільним буде враху-вати і рівень знання понятими іноземної мови, оскільки назви комп’ютерних програм, а також спливаючі на моніторі операційні віконця можуть зазнача-тися на недержавній мові. І слідчому і фахівцям потрібно мати на увазі, що комп’ютер може бути обладнаний спеціальною програмою захисту від неса-нкціонованого доступу до певних файлів. У такому разі, комп’ютер автома-тично знищує певну інформацію, якщо у визначений час не буде введено па-роль.
Під час пошуку інформації на вінчестері слід звертати увагу на так зва-ні «приховані» файлі та архіви, де може зберігатися важлива інформація. Обов’язково слід здійснювати пошук інформації у оперативному за-пам’ятовуючому приладі (ОЗП) комп’ютера, зокрема у ОЗП периферійного обладнання (принтер, сканер, факс-модем, модем).
Питання для самоконтролю:
1. Які сліди залишаються на об’єктах комп’ютерної техніки?
2. Що слід зазначати у протоколі огляду під час описання змісту електронної інформації?

3.1.3. Особливості тактики слідчих дій щодо користувачів мобіль-них телефонів.
Стосовно користувачів мобільного зв’язку слідчому доцільно заздале-гідь планувати проведення певних слідчих дій, обмірковуючи їх мету та зміст.
Ні у якому разі не оголошуючи потенційних технічних можливостей операторів та провайдерів телекомунікаційних мереж слідчому доцільно завжди з’ясовувати номер мобільного телефону підозрюваної особи. Робити це слід таким чином, щоб не привернути увагу ані з боку підозрюваного, ані з боку його оточення, захисника. Необхідно також враховувати імовірність на-явності другого або третього телефону. Таємність з’ясування цих питань об-ґрунтовується тим, що підозрюваний може позбавитися свого телефону, знищити SIM-карту, змінити серійний номер мобільного телефону. За таких обставин буде важко доводити факт того, що він був користувачем (власни-ком) телефону у певний час, який є суттєвим для з’ясування істини у справі, або для доказу вини особи.
Крім з’ясування питання про номер телефону та їх кількість, слідчому необхідно направити коло дій на імовірність доказу того, що особа користу-валась телефоном з певним номером без зміни обслуговуючої оператором SIM-карти. Тобто слід встановити, що номер телефону належав саме підо-зрюваній особі. Це можливо зробити і шляхом ініціації витребування відомо-стей про певну особу у операторів мобільного зв’язку і шляхом з’ясування відповідних питань під час допиту. До речі, відповідні запитання слід стави-ти не лише підозрюваному, а і членам його сім’ї, колегам, знайомим. Їх свід-чення стосовно того, що вони раніше телефонували підозрюваній особі за пе-вним номером і розмовляли з ним будуть підтверджувати факт того, що осо-ба була користувачем телефону з відповідною карткою, яка визначає номер. Відомості про належність відповідного номеру телефону певному абоненту можливо встановити і під час ознайомлення з обліковими документами за мі-сцем роботи (у відділі кадрів), або навчання. Іноді особи зазначають свій но-мер телефону на візитках. Трапляються випадки, коли номер телефону повід-омляють певним службам обслуговування, наприклад службі охорони авто-стоянки, або під час оформлення заказу на доставку якоїсь продукції побуто-вого значення. Якщо підозрювана особа сама надає якісь послуги, то її теле-фон може бути розташований у саморобних оголошеннях, зокрема і у ЗМІ.
Запорукою успіху слідчого у викритті винної особи будуть дії щодо вилучення мобільного телефону безпосередньо у підозрюваній особі. Факт вилучення телефону з кишені одягу, з портфелю, сумки або із спеціального футляру для носіння телефону буде у більшій ступені підтверджувати, що особа ним користувалася. Разом із телефоном обов’язково слід вилучати і SIM-карту, і акумулятор і чохол. Якщо існує якась додаткова супровідна фу-рнітура вона теж підлягає вилученню. Під час вилучення слід користуватися гумовими рукавичками, щоб не залишати додаткових слідів на телефоні та фурнітурі. З самим телефоном та належною фурнітурою слід поводитися ду-же обережно, виключаючи можливість пошкодження слідів рук підозрюваної особи. Увагу слід приділяти внутрішнім деталям телефону – SIM-картці, акумулятору або батарейкам. У зв’язку з тим, що вони знаходяться не на по-верхні на них, як правило, сліди рук залишаються без механічної трансфор-мації, у той час як сліди на зовнішньої поверхні телефону можуть стиратися контактними речами. У ситуації, коли підозрюваний буде спростовувати факт того, що він користувався телефоном буде доцільним призначити дак-тилоскопічну експертизу на предмет ідентифікації відбитків пальців рук осо-би з тими, які існують на телефоні.
Під час здійснення огляду телефону варто звертати увагу на індивідуа-льні ознаки телефону та SIM-картки. Під час огляду слід встановлювати і штучні (придбані) ознаки, і суто техніко-технологічні (виробничі) ідентифі-каційні ознаки телефону і SIM-картки. Описуючи телефон у протоколі слід-чої дії необхідно вказувати:
1) стан телефону на момент початку огляду, тобто перебуває телефон у режимі очікування або вимкнений;
2) загальний вид панелі телефону (колір лицьової та задньої кришки), наявність пошкоджень, затерлостей та їх локалізація, стан клавіату-ри;
3) зображення на дисплеї (екрані) телефону;
4) марку та модель телефону;
5) наявність на поверхні корпусу телефону літер (слів), цифр, знаків;
6) розмір телефону в довжину та в ширину;
7) наявність, геометрична форма та кількість гнізд для підключення за-рядного пристрою, навушників, мікрофону, Інтернету тощо;
8) наявність вмонтованої камери для візуальної фіксації, її місце роз-ташування та геометрична форма;
9) зміст функцій меню: повідомлення (отримані, відправлені, чернет-ки), контакти (тобто телефонні номери в пам’яті SIM-картки та вну-трішньої пам’яті телефону з зазначенням належного кожному номе-ру імені), реєстр дзвінків (пропущених, отриманих, набраних).
Після зазначених вище описань слід зняти задню панель та вилучити акумулятор (пам’ятайте що телефон вимнеться; для його ввімкнення імовір-но встановлений код доступу). Як правило під акумулятором розміщується інформація про марку, модель та IMEI телефону і розташовується SIM-картка.
10) загальний вид акумулятора, зокрема: колір, розмір, форма; зміст існуючих на ньому написів (літер, слів, цифр, знаків);
11) описання усіх існуючих на телефоні літер, слів, цифр та знаків – під задньою панеллю та акумулятором. Обов’язково слід вказувати номер IMEI;
12) загальний вид SIM-картки із зазначенням існуючих на ній літер, цифр, знаків.
Обов’язково у протоколі слідчої дії необхідно описувати дії щодо упа-кування вилученого телефону, SIM-картки, акумулятора та фурнітури. Хара-ктер упаковки повинен виключати можливість проникнення до вилучених предметів без її порушення, унеможливлювати пошкодження самих предме-тів та слідів, які знаходяться на їх поверхні.
Питання для самоконтролю:
1. Що слід з’ясовувати слідчому стосовно злочинців, які є споживачами по-слуг операторів мобільного зв’язку?
2. Що підлягає доказуванню відносно користувачів мобільного телефону?
3. Що слід зазначити у протоколі слідчої дії описуючи мобільний телефон?

3.1.4. Особливості огляду та фіксації предметів порнографічного характеру.
У ст. 65 КПК України дана кримінально-процесуальна інтерпретація поняття доказів у кримінальній справі. Доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння і інші обставини, що мають зна-чення для правильного вирішення справи.
Специфіка діяльності по збору доказів полягає в наступному. Розсліду-вання злочинів здійснюється через пізнання подій минулого. У зв’язку з цим, докази в кримінальному судочинстві носять більшою мірою не евристичний, а оповідний характер, з ознаками інформативності. Переважно вони свідчать про події, які відбувалися у минулому, окрім випадків припинення злочину. Докази дозволяють сформулювати висновок про які-небудь обставини спра-ви. Завдяки їм, правозастосувачи, і інші учасники кримінального процесу, роблять умовивід про подію злочину в цілому, про його окремі обставини, про предмет злочину, суб’єкта і його провину. Кожен доказ направлений на встановлення якого-небудь факту, який має логічне значення в процесі дове-дення і оцінки доказів. Стосовно безпосередньо нашого питання, то доказом злочинних маніпуляцій мають бути предмети, які є порнографічними по своєму характеру і змісту.
Кримінальне судочинство здійснюється на декількох стадіях і, в ньому беруть участь різні суб’єкти кримінального процесу. Через це фактичні дані (докази) не можна бачити у відриві від їх матеріальної форми, бо тільки ма-теріалізоване знання може передаватися від однієї особи до іншого, лише опредмеченою інформацією можливо оперувати в ході слідства і здійснення правосуддя. З причини цього, докази повинні бути лише в матеріальній фор-мі.
Наділення доказів в матеріальну форму обумовлене суттю логічного процесу пізнання. Людина пізнає дійсність за допомогою двох основних форм: чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і абстрактного мислення (поняття, думки, висновки). Представляється очевидним, що всяке пізнання об’єктивної дійсності починається із споглядання, з відчуття, чуттє-вого сприйняття. Предмети впливають на органи чуття і викликають відчут-тя, сприймаються і усвідомлюються людиною. Органи чуття є засобом при-йому сигналів із зовнішнього світу і, одночасно, засобом передачі їх в мозок людини. Саме тому фактичні дані, які можуть послужити доказом в криміна-льному судочинстві, повинні упредметнюватися, набувати матеріальної фор-ми, яка доступна сприйняттю органами чуття людини. Процес абстрактної форми пізнання є складнішим. Абстрактне мислення є наслідком опосеред-кованого і узагальненого віддзеркалення дійсності, яка раніше сприймалася органами чуття. Це процес подальший чуттєвому пізнанню, він ґрунтується на його результатах, знаходиться в кореляційному зв’язку з ним. Результатом абстрактного мислення є протокол слідчої дії, зокрема протокол огляду по-рнографічних предметів. В інституті кримінального доказування дуже важ-ливо щоб абстрактне мислення було адекватним по відношенню до чуттєво-го, з мінімізацією суб’єктивних виводів і максимальною констатацією об’єктивної картини дійсності, яка сприймається.
Генезисом доказової інформації є ідеальні (суб’єктивні) і матеріальні відображення події злочину. Носієм ідеальних доказів є людина. Тому влас-тивістю цих доказів є суб’єктивізм, обумовлений розумовою діяльністю лю-дини, його психологією і менталітетом. Круг носіїв матеріальних джерел до-казів значно ширший. Це будь-які предмети, документи з властивою для них інформативністю і віднесенням до встановлюваного факту, або злочину в ці-лому. Проте незалежно від форми відображення, будь-які фактичні дані мо-жуть бути визнані доказами, якщо вони, будучи наділеними певною формою будуть зібрані у встановленому законом порядку. Це одна з основних вимог, яка висувається до доказів при їх оцінці, і вона носить імперативний харак-тер, оскільки встановлюється правовими нормами.
Відповідно до ст. 19 Конституцій України органи державної влади і ор-гани місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією і законами України. Цей юридичний постулат лежить в основі порядку кримі-нального судочинства, оскільки правові норми Конституції України є норма-ми прямої дії, мають вищу юридичну силу. Звичайно, це відноситься і до дія-льності по фіксації доказів. Кожен спосіб і форма фіксації мають бути перед-бачені законом. Внаслідок цього неприпустимим є проведення тих дій, про-цесуальне оформлення яких не передбачено кримінально-процесуальним за-конодавством України. Наприклад, на практиці ще зустрічаються випадки складання «протоколів вилучення» порнографічних предметів, що не перед-бачено КПК України і не може бути доказом у справі.
Наділення наявних даних матеріальною формою обумовлене ще й за-свідчуючим характером діяльності по збору доказів. Завжди має бути відомо джерело доказу і спосіб його отримання. Інакше, доказ зводиться під сумнів, його достовірність оскаржується. Кримінально-процесуальним кодексом України визначено всього три види джерел доказів: документи (ст. 83 КПК), протоколи і технічні носії інформації (ст. 82 КПК). В той же час, доказами визнаються будь-які фактичні дані (ст. 65 КПК). Кожен предмет, виходячи з властивої йому матеріалістичної суті, є носієм інформації і представляє фак-тичні дані, які є матеріальною дійсністю. Саме тому, при здійсненні діяльно-сті по збору доказів, слід виходити з поняття джерело інформації, а не дже-рело доказів.
Під джерелом інформації можна розуміти той предмет, який містить інформацію, і який здатен передати її у виді, що буде сприйматися людиною. З причини цього порнографічний зміст електронних носіїв інформації пови-нен відображатися не в цифровій матриці, а в результатах перетворення цифр у вторинний продукт – образ або звук, який сприймається органами чуття людини і містить в собі ознаки порнографії.
Фіксація доказів – це здійснювана у встановленому законодавством по-рядку діяльність по відображенню, закріпленню і збереженню в певних фор-мах фактичних даних, що мають значення для встановлення об’єктивної іс-тини, при здійсненні кримінального судочинства.
Фіксація є способом, що дозволяє надати доказовій інформації матеріа-льну форму і зберегти смислове значення доказу, його релевантність .
Предмети порнографічного характеру, що мають доказове значення, можуть виражатися в наступних матеріальних формах:
• у формі знаково-графічного відображення (тексти, малюнки);
• у формі наочно-образних відображень (фотознімки, відеозапис, циф-рова зйомка, анімації, зображення 3D-графіки, статуетки, картини, скульптурні композиції);
• у формі запису акустичної інформації.
На стадії досудового слідства існують наступні форми фіксації дока-зів:
 письмова (складання протоколу, отримання пояснень);
 графічна (складання планів, схем – в більшості це стосується місця де були виявлені предмети порнографічного характеру);
 предметна (вилучення предмету);
 візуальна (фотографування, кіно-, відеозапис, електронно-цифрова запис);
 звукозапис слідчої дії;
 суб’єктна (ідеальна) форма фіксації, тобто процес сприйняття і за-пам’ятовування доказів особами, присутніми при їх матеріальному прояві. Наприклад, присутність при огляді місця події понятих, які запам’ятають весь хід слідчої дії, його результати і окремі деталі об-ставин, про які може бути не вказано в протоколі огляду. В цьому випадку пам’ять людини можливо розглядувати як метод фіксації .
Кожній формі, в якій проявляються докази, відповідають певні способи (засоби) фіксації доказів. На стадії досудового слідства існує два основних виду способів фіксації доказів: обов’язковий (основний) і необов’язковий (додатковий) способи фіксації. Обов’язковим способом фіксації є – складан-ня протоколу. При проведенні будь-якої слідчої дії має бути складений про-токол (ст. 84 КПК). Додатковим способом фіксації є проведення аудіо-, від-еозапису, фотографування, складання схем, планів, а також використання інших способів і засобів, що пояснюють і доповнюють зміст протоколу слід-чої дії. Додаткові способи фіксації носять диспозитивний характер, оскільки вони використовуються за розсудом особи, яка проводить слідчу дію.
Види способів фіксації можливо розглядати і з іншого боку, розділяю-чи їх на письмові (записані в протоколі), технічні (аудіо-, відеозапис, фото-графування, електронне копіювання) і фізичні (безпосереднє вилучення предмету).
Відповідно до ст. 82 КПК носії інформації, на яких за допомогою тех-нічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів.
Способи фіксації доказів:
1. Протокольний спосіб фіксації (складання протоколу) – обов’язкова письмова форма фіксації. Протокол – документ про проведення слідчої дії, про його зміст і результати (п. 20 ст. 32, ст. 84 КПК). Відповідно до ст. 82 КПК протокол є джерелом доказів.
2. Складання планів і схем є графічним способом фіксації доказів. Цей спосіб є додатковою формою фіксації і ці плани, схеми, малюнки залучають-ся до протоколу (ч. 4 ст. 85 КПК), виконуючи роль наочного пояснення зміс-ту протоколу, зокрема це стосується і фотографування.
3. Вилучення предмету (зразка) є предметною формою фіксації доказів. Вилучення буває безпосереднім або з предметом-носієм.
4. Відеозапис (ст. 852 КПК).
5. Звукозапис (ст. 851 КПК).
6. Суб’єктивний (ідеальний) спосіб фіксації.
Останній, ідеальний спосіб фіксації доказової інформації слід розгля-дати через призму свідомості і пам’яті людини. Суть сприйняття і властивос-ті пам’яті людини визначають його як універсальну субстанцію фіксації, збе-рігання і передачі доказової інформації в кримінальному судочинстві. При-кладом використання такого способу фіксації є обов’язкова участь понятих (ст. 127 КПК). Безумовно, роль цих осіб полягає в засвідчувальній функції, тобто засвідченні своїм підписом відповідність записів в протоколі викона-ним слідчим діям. Проте, не можна не враховувати того, що в свідомості по-нятих запам’ятовуються обставини слідчої дії, і вони є носіями фактичних даних, які в окремих випадках, можуть стати доказами у справі. Саме тому слідчому слід звертати увагу понятих на важливі аспекти слідчої дії, особли-во на ті, які будуть мати певне юридичне значення.
Огляд предметів порнографічного характеру багато в чому визначаєть-ся типом походження матеріального носія інформації, в якому містяться по-рнографічні ознаки. На перший погляд, огляд порнографічних предметів не викликає ніяких складнощів. Проте, як правило, про свої помилки слідчий дізнається пізніше, коли справа направляється на додаткове розслідування або у разі оголошення виправдувального вироку.
Істотною помилкою є вилучення предмету або електронного носія ін-формації (далі ЕНІ) без належного опису його ознак в протоколі. Стосовно предметів порнографічного характеру їх опис повинен здійснюватися у двох напрямах. По-перше, будь-який предмет порнографічного характеру або ЕНІ який містить в собі порнографічну продукцію слід описувати за загальними криміналістичними правилами опису предметів (найменування, форма, роз-мір, колір, індивідуально-ідентифікаційні ознаки тощо). По-друге, в обов’язковому порядку слід описувати ті ознаки, які свідчать про те, що предмет є порнографічним, або що він є носієм інформації порнографічного характеру. Якщо сам по собі предмет в своєму вигляді є порнографією, тоді слід вказувати в протоколі ознаки-критерії, які дозволяють прийти до висно-вку про те, що цей предмет є порнографічним. Якщо ж матеріальний предмет є лише носієм порнографічної продукції (наприклад відеокасета або дискета, чип-картка) і його зовнішній вигляд не носить протизаконного характеру, то-ді слід описувати безпосередньо ту інформацію, яка в ньому міститься, при цьому вказуючи на ознаки-критерії порнографії. Отже, загальний опис зов-нішнього вигляду такого предмету також повинен вказуватися в протоколі слідчої дії. Зміст і характер таких дій, обумовлюється необхідністю превенції заяв про те, що в ході слідчої дії вилучався інший предмет, або що ЕНІ не мі-стив в собі продукцію порнографічного характеру, а був записаний на ЕНІ співробітниками міліції.
Описуючи в протоколі безпосередньо ознаки-критерії порнографії слід використовувати термінологію, яка зрозуміла понятим та іншим учасникам слідчої дії. Ознаки-критерії порнографії вказані в таблиці № 1.1. на 16 сторі-нці цієї роботи. Безумовно при описанні у протоколі сцен порнографічного характеру слід дотримуватися найбільшої коректності в обранні відповідних слів та словосполучень, бажано використовувати медико-сексологічні термі-ни. Ретельно слід підготувати й понятих. До початку слідчої дії їх можливо ознайомити з відповідними довідниками по сексології, гінекології та андро-логії. Для запобігання непорозумінь у термінологічних питаннях слідчий мо-же залучити у якості понятих медиків, культурологів, або залучити до слідчої дії спеціаліста у відповідній галузі знань (сексопатології, андрології, анато-мії, гінекології). З певною відповідальністю слід відноситися до особистості понятих. Слід враховувати їхній вік (бажано щоб це були люди віком старше 35 років), освіту (бажана вища освіта), психіку (бажано обирати осіб з флег-матичним типом характеру, урівноважених, емоційно витриманих).
При описі в протоколі певного масиву аналогічних предметів (копій), і для того, щоб в подальшому відрізняти їх один від одного, вже в ході огляду слід привласнювати їм умовні номери, забезпечуючи їх відповідними бирка-ми.
При характеристиці кольору доцільно звертатися до відповідних колір-них таблиць, вживати в протоколі огляду найменування тих кольорів, точ-ність яких не підлягає сумніву.
У незалежності від фактично виявлених в ході огляду, обшуку або ви-їмки предметів порнографічного характеру в протоколі необхідно:
1) вказати, що саме є безпосереднім об’єктом огляду, тобто наймену-вання предмету;
2) вказати точне місцезнаходження виявленого предмету;
3) описати характер упаковки і саму упаковку;
4) описати дії, які здійснювалися відносно цього предмету, зокрема відносно виявлення і вилучення слідів людини, мікрочасток;
5) описати зовнішні ознаки предмету (форма, розмір, індивідуальні характеристики, включаючи маркування, фабричні етикетки, по-шкодження, подряпини, тріщини, перегини, потертості і т.д.);
6) вказати що саме зображує (демонструє, відтворює) предмет порно-графічного характеру з вказівкою дієвого акту композиційної сце-ни, епізоду, фрагментального зображення, або дієвих актів всього сценарного сюжету. Даному опису слід приділяти велику увагу, оскільки в його змісті повинні відображуватися ознаки-критерії по-рнографії – дивися сторінку 14 – 17 цієї роботи;
7) описати зовнішність актора-натурника з вказівкою загальних і ін-дивідуальних ознак: стать, колір волосся і шкіри, модель зачіски, наявність і локалізація шрамів, родимок і родимих плям, татуїро-вок, описати риси обличчя тощо;
8) описати супутні предмети: одяг, сценарні атрибути, а також ланд-шафт, інтер’єр і екстер’єр приміщень;
9) якщо продукція порнографічного характеру знаходиться на ЕНІ, то в протоколі слід вказувати: а) характеристику устаткування за до-помогою якого здійснювалося проглядання змісту ЕНІ і за допомо-гою якого здійснювалося відтворення відповідного файлу; б) на-йменування, форма і розмір ЕНІ, його модель, найменування виро-бника, наявність маркування, загальний об’єм вільної і зайнятої пам’яті; в) чисельність файлів і їх найменування, вид розширення; г) тип і розмір файлу; д) дата створення, зміни та відкриття файлу; е) атрибути файлу; є) відомості про автора; ж) час збереження і ре-дагування; з) опис всіх поетапних дій з ЕНІ при його огляді, елект-ронному зчитуванні і відтворенні, опис подальших дій, зокрема дій щодо зняття копій, вилучення та упаковки. Безумовно слід опису-вати у протоколі зміст електронних файлів порнографічного хара-ктеру, зазначаючи порнографічні ознаки-критерії.
Очевидним є той факт, що проглянути зміст кіно- або відеопродукції порнографічного характеру у повному обсязі під час проведення огляду міс-ця події, обшуку або виїмки є неможливим у зв’язку з нестачею часу. Якщо твір порнографічного характеру є кіно- або відеопродукцією, то при прове-денні таких слідчих дій рекомендовано здійснювати протокольну фіксацію безпосереднього змісту таких творів по фрагментам: 3 – 5 фрагмента по 2 – 5 хвилини. У таких випадках рекомендовано обов’язково відзначати у прото-колі слідчої дії факт огляду початкової частини, середини та кінця твору із зазначенням їхнього порнографічного змісту. Технологія проведення такої фіксації передбачає точне зазначення часу безпосереднього початку перегля-ду кожного фрагменту, часу завершення перегляду та часу прискореної про-крутки аудіо- або відеоплівки. Щоб унеможливити ствердження обвинуваче-ного про підлог запису твору, у протоколі обов’язково слід відображати із за-значенням часу такий алгоритм дій, який наведений нижче:
1) час початку перегляду (прослуховування) першого фрагменту твору – 13 год. 10 хв.;
2) час завершення перегляду (прослуховування) першого фрагменту твору – 13 год. 14 хв.;
3) час, який було витрачено на прискорену перемотку плівки після зу-пинки (паузи) перегляду першого фрагмента твору – 20 секунд, тобто з 13 год. 15 хв. 00 сек. до 13 год. 15 хв. 20 сек.;
4) час початку перегляду (прослуховування) другого фрагменту твору – 13 год. 15 хв. 21 сек.;
5) час завершення перегляду (прослуховування) другого фрагменту твору – 13 год. 18 хв.;
6) час, який було витрачено на прискорену перемотку плівки після за-вершення перегляду другого фрагменту твору – 28 секунд, тобто з 13 год. 18 хв. 02 сек. до 13 год. 18 хв. 30 сек.;
7) час початку перегляду (прослуховування) третього фрагменту твору – 13 год. 18 хв. 32 сек.;
8) і так далі.
Якщо під час перегляду (прослуховування) фрагментів відео-, або ауді-отвору використовувалися паузи для протокольної фіксації їхнього змісту, тоді слід обов’язково вказувати у протоколі безпосередньо час таких пауз.
У разі, якщо твір порнографічного характеру викладено на папері у ви-гляді тексту, слід застосовувати технологію часткової фіксації у протоколі індивідуальних ознак кожного листа. Для цього у протоколі слідчої дії споча-тку надається загальна характеристика усіх паперів (формат-розмір, колір, характеристика типу паперу: глянець або крейдований папір тощо), вказуєть-ся вид тексту (друк або рукопис), зазначається мова якою написано текст. Потім у протоколі зазначається загальна кількість аркушів з констатацією одностороннього або двостороннього друку (письма). Після цього у протоко-лі зазначається кількість строк на кожному папері і дослівно записується пе-рше слово ( або речення) і останнє слово ( або речення) кожної сторінці па-перового листа.
Під час огляду предметів порнографічної продукції доцільним буде ви-користовувати додаткові способи фіксації: фотозйомку, відеозапис. Дореч-ним буде зйомка зображень на моніторі або телевізорі під час відтворення на них зображень порнографічного характеру, а також для фіксації операційних дій, які здійснювалися на комп’ютері.
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягає сутність та мета процесуальної фіксації предметів порног-рафічного характеру?
2. Які існують форми фіксації доказів на стадії досудового слідства?
3. Які існують способи фіксації доказів?
4. Що слід зазначати у протоколі слідчої дії описуючи предмети порнографі-чного характеру?
5. У чому полягає сутність технології протокольної фіксації часткового огляду змісту кіно-, відеопродукції порнографічного характеру?

3.1.5. Особливості тактики допиту.
Встановлення вини обвинуваченого в ході допиту, відповідно до ч. 6 ст. 143 КПК України, розпочинається на самому початковому етапі цієї слід-чої дії. Слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому йому обвинуваченні, після чого запропонувати обвинуваче-ному дати показання по суті обвинувачення. Це положення носить імперати-вний характер, тому що такий порядок встановлений правовою нормою КПК. Хоча, таке правило іноді перешкоджає встановленню вини, тому що не вра-ховується можливість психологічної установки обвинуваченого на невизнан-ня своєї вини, а також психологічний фактор щодо необхідності захисту своєї брехні у подальшому.
Невизнання своєї вини на початку допиту може перешкоджати надан-ню правдивих свідчень у наступному, значно знижувати ймовірність успіш-ного використання слідчим тактичних прийомів, спрямованих на те, щоб об-винувачений визнав свою вину, розкаявся. Тому, коли в ході допиту, застосу-вання тактичних прийомів (наприклад, пред’явлення обвинуваченому доказів вчинення ним злочину; або при вмілому використанні тактики викриття бре-хні; при переконанні обвинуваченого в доцільності дати правдиві показання тощо) дало позитивний результат, буде доцільним наприкінці допиту повто-рно задати питання про визнання обвинуваченим своєї вини.
Відвіку, допит є одним з основних способів одержання доказів. Водно-час допит – одна з найбільш складних слідчих дій. Невипадково допит був предметом вивчення ще в стародавньому Римі, а в часи вогнищ інквізиції ми-стецтву проведення допиту навчалися лише обрані особи, що робило допит езотеричним вченням. Нематеріальна природа суб’єктивної сторони злочину ускладнює процес його пізнання та доказування. Генезис суб’єктивної сторо-ни злочину є у свідомості людини, яка іноді є недоступною не тільки для чуттєвих форм пізнання, але і для абстрактних форм мислення. Між тим, сутність юридичних доказів складає нерозривна єдність: відомостей про фак-ти, їх джерела й процесуальної форми. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 62 Конституції України), а отже, у матеріалах криміна-льної справи повинні бути докази не тільки об’єктивної сторони злочину (фактів), але і його суб’єктивної сторони (форми вини, мотиву, мети). Зокре-ма, для доказування вини особи у ввезенні в Україну предметів порнографіч-ного характеру, а також у виготовленні, зберіганні, перевезенні або перемі-щенні таких предметів необхідно доказати факт того, що зазначені дії коїлися з метою їх збуту чи розповсюдження. Саме тому, одним з об’єктів пізнання й елементом предмету допиту є мета злочину. У кримінальному праві під ме-тою злочину розуміється уявний результат, якій є у свідомості винного, до якого він прагне, вчиняючи злочин. Мета може бути найближчою і кінцевою (проміжною і перспективною).
Аналогічно інтерпретується мета у психології, де її розглядають як «безпосередньо усвідомлений результат, на який у даний момент спрямова-на дія. Мета є мотиваційно-спонукаючим змістом свідомості, який сприйма-ється людиною як безпосередній й найближчий очікуваний результат її дія-льності» .
Мета – це образне уявлення та припущення про віртуальну дійсність, яка знаходиться ще в майбутньому, тобто ще повинна бути здійснена, й може бути реалізована.
Встановлення суб’єктивної сторони злочину проходить через пізнання не тільки мотиву, але й мети злочину. Мета є невід’ємним елементом психо-логічного механізму поведінки людини (за винятком психоаномалій і патоло-гій). При розслідуванні злочину, передбаченого ст. 301 КК України, необхід-ність встановлення мети дії або бездіяльності особи – у разі зберігання, має важливе і принципове значення. Мета вказує на те, до яких змін дійсності прагнула людина, настання яких результатів вона очікувала. Саме тому, встановлена мета діяння є важливим аргументом доказу вини, обставиною, яка впливає на кваліфікацію злочину.
У літературі можна зустріти думку про те, що мета є структурним еле-ментом саме діяльності. Ми вважаємо, що таке ствердження є спірним. Мета характерна не тільки для предметної діяльності, у якій вся психічна та фізич-на активність спрямована на вчинення злочину. Мета буде і там, де діяль-ність складається з ряду пов’язаних між собою дій, епізодів поведінки: підго-тування, вчинення, приховування злочину. Мета властива й окремій дії, як одиничному акту, що складається з дій-операцій. Дія, як частина діяльності, має цілком самостійну, усвідомлену мету. Якщо спосіб злочину містив у собі підготування або приховування злочину, то раціонально буде встановити окремо мету кожного з цих етапів діяльності. Це буде сприяти пізнанню та доказуванню суб’єктивної сторони злочину, зокрема мети щодо збуту чи розповсюдження предметів порнографічного характеру.
Слідчому слід враховувати такі обставини коли: 1) мета діяння може бути нерівнозначна (неадекватна) її мотиву та іншим обставинам справи; 2) різноманітні види діяння, що мають той самий мотив – сексуальний, можуть супроводжуватися різною метою; 3) різні цілі діяння можуть супроводжува-тися тим самим мотивом; 4) мета діяння може бути проміжною чи кінцевою. Отже, встановлення мети діяння в злочинних маніпуляціях з порнографією є обов’язковою умовою, що дозволяє правильно здійснити видову кваліфіка-цію злочину, наприклад відрізнити злочин, що передбачений ст. 301 КК України від злочину, що передбачений ст. 156 КК України, або від готування або замаху на скоєння злочинів, передбачених ст. ст. 154, 155, 156, 302, 303 КК України.
Якщо у процесі вільної розповіді обвинувачений не повідомить про ме-ту своїх діянь, то її необхідно з’ясувати, поставивши ряд запитань. Насампе-ред, необхідно з’ясувати, для чого особа діяла саме таким чином, які резуль-тати бажала досягти. Для цього можливо ставити такі запитання:
1. Для чого ви діяли таким способом і чого бажали досягти своїми діями?
2. Що ви бажали змінити своїми діями?
3. Яким ви бачили результат свого діяння?
4. Якою була мета вашого діяння?
У перелік запитань про мету злочину повинні входити й ті, які спрямо-вані на з’ясовування ступеня значимості мети для суб’єкта. Такими запитан-нями, наприклад, можуть бути:
1. Що могло відбутися, якби ви не здійснили реалізацію своєї мети?
2. Наскільки важливим було для вас добитися своєї мети?
Постановка цих запитань необхідна для з’ясування актуальності назва-ної обвинуваченим мети й для висування слідчої версії про можливість існу-вання іншої, домінуючої мети, можливо й незлочинної за своїм змістом, а можливо спрямованої на скоєння іншого злочину, до якого особа готувалася.
Якщо обвинувачений буде говорити про свою перспективну мету (на-приклад, «щоб сплатити борг», «щоб не вести утриманський спосіб життя», щоб нагодувати сім’ю» тощо), не розповідаючи про проміжну мету (тобто збути чи розповсюдити порнографію), реалізація якої забезпечила б досяг-нення першої, то варто задавати запитання такого характеру:
1. За допомогою вчинення яких дій ви мали намір досягти своєї кінцевої ме-ти?
2. Що саме вам дало ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення чи пе-реміщення (у залежності від характеру скоєних дій) предметів порнографіч-ного характеру?
3. Ви намагалися досягти своєї мети через збут (розповсюдження) порногра-фічних предметів?
4. Можливість досягнення поставленої мети обумовлювалася необхідністю саме збутом ( розповсюдженням) предметів порнографічного характеру?
5. Ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення, переміщення (у залеж-ності від характеру скоєних дій) було для вас тим результатом, настання яко-го забезпечило б досягнення вашої мети?
Згідно зі статтею 64 КПК України мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню. «Мотивом злочину вважаються внутрішні спонукан-ня, якими керується суб’єкт при вчиненні злочину. Мотив – це рушійна сила злочину, це внутрішня спонука його вчинення» .
Тактика встановлення мотиву злочину повинна ґрунтуватися на з’ясуванні наступних обставин:
1. У чому була потреба обвинуваченого.
2. Що саме викликало у нього занепокоєння, подразнення, почуття не-задоволення.
З’ясовуючи ці обставини, варто пам’ятати про значне різноманіття людських потреб і можливості їх інтеграційного існування. Так, для людини властиві фізіологічні потреби (голод, спрага, статевий потяг, самозбережен-ня), потреба досягнення успіхів і запобігання невдач, потреба незалежності, потреба самореалізації, потреба у повазі, потреба в безпеці, потреба пороз-уміння тощо. Ознаки різноманіття й інтеграції потреб властиві і для мотиву. Мотивів злочину може бути декілька. Між ними може бути, як тісний кауза-льний зв’язок, так і боротьба мотивів. Психологічною причиною злочинних маніпуляцій з порнографічними предметами може бути одночасно мотив са-моствердження, користі, сексуального задоволення. При цьому один мотив може бути основним, а інший буде похідним. Це обґрунтовує необхідність встановлення не тільки найближчих подій, тих які безпосередньо передують злочину, але й віддалених, що мали місце в більш-менш далекому минулому.
3. Що стало приводом вчинення злочинних діянь. Доречно відзначити, що привід треба розглядати як найближчий факт, якийсь подразник, причину, яка провокує реакцію, що спонукається мотивом. Наприклад, замовлення споживача на виготовлення певної продукції порнографічного характеру, підбурення з боку інших осіб тощо.
Постановка в ході допиту запитань, спрямованих на встановлення мо-тиву злочину, є одним із нечисленних способів, який матеріалізує субстанцію «психо» узовні. Зміст запитань прямо залежить від того: 1) чи вчинено зло-чин із заздалегідь обміркованим наміром або з умислом, що виник раптово; 2) чи правильно особа, яка вчинила злочин, розуміє психологічні причини своїх діянь, і чи правильно вона інтерпретує поняття мотиву злочину; 3) на якому рівні психологічної регуляції поведінки (свідомість, предсвідомість, підсвідомість, несвідоме) здійснювалося формування мотиву злочину. Зазна-чені чинники впливають на ступінь суб’єктивного усвідомлення обвинуваче-ним мотиву вчиненого ним злочину, на можливість того, що особа зможе по-яснити психологічну причину свого діяння. Перед формулюванням питання про мотив заподіяння тілесного ушкодження, слід встановити та старанно проаналізувати: а) відомості про всі обставини події злочину; б) поведінку обвинуваченого, що передувала злочину; в) взаємовідносини між обвинува-ченим і споживачем до події злочину; г) інформацію, яка характеризує осо-бистість обвинуваченого та споживача, а саме: їхній освітній та інтелектуа-льний рівень, соціальні установки, переконання, риси характеру, темпера-мент, родинний стан, стан здоров’я, вид соціальної діяльності, захоплення.
Формулюванню запитання про мотив злочину обов’язково повинно пе-редувати проведення слідчого психоаналізу. У слідчого повинні бути гіпоте-зи про психологічні причини злочинних діянь. На підставі цих гіпотез необ-хідно формулювати зміст запитань. Запитання про мотив злочину повинні активізувати розумові процеси допитуваного щодо усвідомлення ним і пояс-нення психологічних причин скоєного злочину. Р.С. Немов відзначав, що «мотиви вчинків заздалегідь не обмірковуються, принаймні, до кінця. Усві-домлення відбувається тоді, коли людині потрібно щось зрозуміти чи пояс-нити у своїй поведінці» . Тому необхідно задавати такі запитання, відповіді на які, були б суб’єктивним поясненням обвинуваченого щодо мотиву вчи-неного ним злочину. Логічно правильне формулювання запитань про мотив злочину є одним із важливіших тактичних прийомом, який слід використову-вати при допиті.
Перша група запитань повинна вказувати допитуваному напрямок його думок, тобто допитуваний повинен зрозуміти, що предметом запитання, а отже і його відповіді, є психологічна сторона злочину. Такими запитаннями, наприклад, можуть бути:
1. Які саме психологічні причини скоєного вами діяння (ввезення, ви-готовлення, зберігання, перевезення, переміщення, примушування)?
2. Що в психологічному плані спонукало вас вчинити ввезення (виго-товлення, зберігання, перевезення, переміщення) предметів порнографічного характеру; або чинити примушування у створенні предметів порнографічно-го характеру громадянку А.?
3. Ви можете пояснити психологічні причини, які викликали у вас ба-жання вчинити це діяння?
Ставити запитання типу: «Чому ви це вчинили?» – не рекомендується. Це запитання узагальнює коло декількох понять. Його варто конкретизувати. Увага допитуваного повинна бути акцентована на психологічних причинах його злочинної поведінки. Прийнятним буде таке питання: «Чому ви це вчи-нили з психологічної точки зору?».
Друга група запитань може бути інтерпретаційно-пізнавального харак-теру. У допитуваного необхідно з’ясувати, чи правильно він розуміє смисло-ве значення слова «мотив» злочину, і чи відрізняє він його від приводу. Такі запитання повинні бути прямими та конкретними. Наприклад:
1. Що таке мотив, а що таке привід діяння?
2. У чому різниця між мотивом і приводом діяння?
Якщо відповіді на ці запитання правильні, слід ставити запитання: «Що було у вас мотивом діяння, а що було приводом?»
У ході допиту можливо використовувати активаційні запитання. Їх суть полягає у тому, щоб зміст запитань активізував розвиток думки допитуваного про мотив свого діяння. При цьому неприпустимо викладати в запитанні вла-сне припущення про мотив злочину. Приклад активаційного запитання: «Не-вже до вчинення цих дій вас спонукав лише факт безробіття?». Активаційні запитання застосовують в тому випадку, коли мотив формувався на рівні предсвідомого, тобто «у даний момент неусвідомлений, але може легко стати таким, якщо залучить до себе увагу свідомості» .
Якщо допитуваний неправильно інтерпретує значення мотиву чи при-воду, слід роз’яснити йому їх поняття і різницю. Таке роз’яснення слід також розглядати як тактичний прийом, який використовується при допиті з метою встановлення мотиву злочину. Оперувати в процесі постановки запитань те-рмінами «мотив», «привід» треба лише тоді, коли допитуваний правильно розуміє сутність їх смислового значення.
Демонструвати поінформованість слідчого про факти або події, які від-бувалися у житті обвинуваченого рекомендується у випадках, коли через по-чуття сорому або з інших міркувань обвинувачений приховує справжній мо-тив або привід злочину, хоча щиро розкаюється у скоєному, дає правдиві сві-дчення. Наприклад, слідчий з оперативних джерел знав, що обвинувачений Д. розповсюджував порнографію у зв’язку з наявністю у нього девіантного відхилення сексуального характеру. На допиті обвинувачений визнавав свою вину але, не називав мотив свого діяння. У процесі бесіди слідчий сказав, що йому відомо про сексуальні нахили Д. Для обвинуваченого приховувати справжній мотив злочину стало марним, і він дав правдиві показання про мо-тив злочину.
Залучення до участі у допиті фахівця у певній галузі знань, як тактич-ний прийом, рекомендується використовувати в тих випадках, коли мотив носить імпліцитний характер, коли його формування здійснювалося на рівні підсвідомості або несвідомого, коли особа, яка вчинила злочин, не може по-яснити мотиви свого діяння. Для встановлення мотиву злочину до участі в допиті обвинуваченого (підозрюваного) може бути притягнутий спеціаліст. У якості спеціаліста необхідно залучати психолога. Бажано, щоб у своїй фахо-вій діяльності він спеціалізувався на психоаналізі. Участь при допиті сексо-патолога або психіатра рекомендується лише в тому випадку, коли є підстави гадати про психічну патологію допитуваного. Перед проведенням допиту не-обхідно ознайомити спеціаліста з матеріалами кримінальної справи, якщо до-зволяють обставини з оперативною й іншою непротокольованою інформаці-єю, яка є в розпорядженні слідчого і має значення для встановлення мотиву злочину. Спеціаліст повинен бути орієнтований на об’єкт пізнання (у даному випадку – це мотив злочину), перед ним необхідно поставити мету, узгодити з ним способи, за допомогою яких він може здійснювати свою діяльність під час допиту.
Найбільш важливим аргументом при оцінюванні доказів вини є пока-зання про це самої особи, яка вчинила злочин. Але не слід ігнорувати й мож-ливість з’ясування певних елементів суб’єктивної сторони злочину (зокрема мети та мотиву) опосередкованим шляхом, тобто через свідчення свідків, або потерпілих (осіб, яких примушували до участі у створенні предметів порног-рафічного характеру).
Слід зазначити наявність особливостей, властивих процесу встанов-лення мотиву та мети злочину за показаннями потерпілого або свідків. Про-блематичність цього питання пов’язана з нематеріальною природою суб’єктивної сторони злочину. Для особи, що вчинила злочин, елементи суб’єктивної сторони злочину є продуктом його особистої свідомості, волі. Стадії їх безпосереднього сприйняття в обвинуваченого (підозрюваного) не-має. «Етап сприйняття особою суб’єктивної сторони своїх дій замінюється етапом мотивації і регуляції злочинної поведінки» . Для умовиводів потер-пілого та свідків про мотив, мету й інші елементи суб’єктивної сторони зло-чину необхідна стадія сприйняття органами почуттів їхнього зовнішнього прояву, сприйняття хоча б часткової матеріалізації “психо” зовні через дію або діяльність злочинця. Це обумовлює необхідність у ході допиту потерпі-лого та свідків встановлювати джерела одержання ними інформації про еле-менти суб’єктивної сторони злочину.
При допиті, в предмет показань потерпілих і свідків повинен входити не тільки виклад ними відомих обставин чи фактів, але і пояснення їх психо-логічної суті. Для цього необхідно ставити запитання такого характеру:
1. Що стало (могло стати) мотивом (причиною) виникнення умислу на ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення або переміщення (у залеж-ності від характеру скоєного діяння) обвинуваченим предметів порнографіч-ного характеру; або що стало (могло стати) мотивом (причиною) виникнення у обвинуваченого умислу на примушування у створенні порнографії інших осіб?
2. Що стало приводом до ввезення, виготовлення, зберігання, переве-зення або переміщення (у залежності від характеру скоєного діяння) обвину-ваченим предметів порнографічного характеру?
3. Якою, на вашу думку, була мета особи, яка здійснила ввезення, виго-товлення, зберігання, перевезення або переміщення (у залежності від харак-теру скоєного діяння) предметів порнографічного характеру?
4. На підставі яких фактичних даних ви стверджуєте саме про названий вами мотив, привід і мету злочину?
Зміст відповідей потерпілого та свідків буде визначати коло наступних запитань. Пізнавальне і доказове значення запитань, які ставлять, повинно бути спрямоване на розширення, уточнення, деталізацію та перевірку їх по-казань про мету та мотиви злочину. Наприклад, якщо потерпілий скаже, що про мотив злочину йому відомо з висловлень обвинуваченого, то необхідно буде ставити такі запитання:
1. Який зміст цих висловлень?
2. Ви передаєте дослівно зміст висловлень гр. П. або їх смислову сут-ність?
3. Коли, де, та за яких обставинах ви чули ці висловлення?
4. Хто крім вас чув (міг чути) ці висловлення?
Якщо свідок-очевидець заявить про те, що про мету злочинних дій він робить висновок з характеру дій злочинця, то необхідно буде встановити об’єм сприйнятої їм події злочину. Якщо свідок розповідає про елементи суб’єктивної сторони злочину, роблячи висновок із характеру злочинних ді-янь, у таких свідків завжди треба з’ясувати повноту (епізодність) бачених ним подій злочину, а також встановити його особисте смислове розуміння побаченого.
У свідків, джерелом інформації про елементи суб’єктивної сторони злочину можуть бути інші особи, або безпосередньо події, сприйняття яких відбувалося ними особисто. Їхні знання про певні події, причини, які спону-кали особу на скоєння злочинних маніпуляцій з порнографією можуть вказу-вати на справжню мету та мотив злочинця.
Психологічний генезис суб’єктивної сторони злочину та імпліцитність її елементів, а також вимоги щодо форми та джерел доказів, роблять допит однією з небагатьох слідчих дій, здійснення якої дозволяє встановити мету та мотив злочину за ідеальними слідами. У цьому аспекті функціональне зна-чення допиту суттєво зростає. Від якості його проведення залежить ймовір-ність пізнання і можливість доказування психологічного механізму злочину, елементів суб’єктивної сторони. Тому, при розслідуванні злочинних маніпу-ляцій з предметами порнографічного характеру, особливу увагу слід приділя-ти тактиці проведення допиту.
Під час проведення допиту особи, яку було примушено до участі в створенні творів або предметів порнографічного характеру, слідчому доціль-но спрямувати предмет допиту на з’ясування наступних обставин:
1) характер примусу, тобто чинилося примушування на фізичному, економічному чи психологічному рівні, або у комплексному поєд-нанні цих типів примусу;
2) яким саме способом здійснювалося примушування особи до участі у створенні порнографічної продукції (побої, шантаж, позбавлення їжі або води, позбавлення фізичної свободи, залякування настанням не-гативних наслідків або навпаки, обіцянка надання допомоги у вирі-шенні якихось проблем тощо);
3) характер та ступень завданих жертві злочину тілесних ушкоджень, розладів здоров’я, зокрема і психічних хвороб;
4) характер та обсяг матеріальної шкоди, яка була завдана жертві;
5) хто був свідком прямих фактів примушування особи до створення предметів порнографічного характеру або свідком окремих елемен-тів діяльності злочинця щодо примушування особи до створення порнографії;
6) характеристика дій жертви примушування щодо вчинення актів протидії, з відповідним з’ясуванням свідків такої діяльності;
7) характер діяльності злочинця, спрямованої на подолання актів про-тидії жертви примушування, з відповідним з’ясуванням свідків такої діяльності;
8) зміст злочинних вимог стосовно конкретних дій жертви, вчинення яких покладалося на неї для створення порнографії, тобто яка саме роль відводилися жертві у створенні порнографічної продукції (ак-тор-натурник, сценарист, оператор, художник, розробник порногра-фічної 3D графіки або комп’ютерної програми, творець анімаційних матриць тощо);
9) характер підготовчих до створення порнографії дій, які відбувалися за участю жертви примусу. Наприклад: настанови оператора, сцена-рні вимоги режисера, проходження медичних обстежень та лікарсь-ких оглядів, розподіл ролей, надання сценарію, знайомство з парт-нером акторсько-натурницької гри, вимоги щодо прийняття лікарсь-ких препаратів, тощо;
10) які саме дії щодо створення порнографічної продукції були факти-чно скоєні жертвою примусу, і хто був свідком цих дій;
11) що отримала жертва примусу після виконання злочинних вимог стосовно створення порнографічної продукції.
Слід зазначити, що об’єм пізнання, який здійснюється при допиті, не визначається лише аспектами з’ясування інформаційного масиву щодо подій злочину. В процесі допиту слідчий повинен проводити діагностику особи до-питуваного, застосовувати прийоми психоаналізу, робити висновки про до-стовірність суб’єктивних свідчень, і їхню відповідність об’єктивним фактам.
Аналіз емпіричного матеріалу вітчизняної та зарубіжної практики, сві-дчить про наявність безлічі негативних випадків, коли потерпілі брешуть про факти примусу їх до створення порнографічних творів. Надання неправдивих свідчень властиве для неповнолітніх, переважно у віці від 9 до 17 років. Пси-хологи і педагоги пояснюють це явище суто віковими особливостями, а саме протистоянням дитячої особистості, яка ще не сформувалася за соціальними критеріями, з дорослими проявами її сексуальної цікавості. На банальному рівні здійснюється боротьба соціально-позначеного табу з властивим для лю-дини сексуальним потягом. При цьому, діти з так званих «неблагополучних сімей» або сироти, при наданні свідчень про їхню участь в створенні порног-рафічної продукції брешуть набагато рідше. Ті ж діти, які мають батьків або вихователів більшою мірою схильні до надання неправдивих свідчень стосо-вно факту їхньої участі в створенні порнографії. Саме ці діти і підлітки ба-жають перекласти весь вантаж моральної відповідальності на дорослого, зви-нувачуючи його в тому, що він примушував їх до створення порнографії. Юридичні наслідки брехні їх мало цікавлять, і найчастіше вони взагалі не ус-відомлюються дитиною. Мотивами такої брехні, як правило, є страх перед батьками (вихователями), поєднаний з бажанням залишитися в їх очах паінь-кою, слухняною і вихованою дитиною. Безумовно, величезний вплив дорос-лих існує і через пряму економічну і психологічну залежність дітей від бать-ків, з причини чого діти підіграють бажанням своїх тат і мам в питаннях збе-реження позитивної сімейної репутації або бажанням своїх вихователів від-носно збереження бездоганної репутації учбового або виховного закладу. Та-кий захисний механізм неповнолітнього здійснюється на інтуїтивно-підсвідомому рівні, без прямої вказівки вихователів, батьків, опікунів. Хоча, не можна виключати випадки безпосереднього впливу дорослих, шляхом власних повчань і підказок, щодо змісту свідчень дитини, яка та має давати-ме на слідстві.
Дану обставину завжди слід враховувати при допиті неповнолітніх. При підозрі слідчого про дачу неповнолітнім потерпілим неправдивих свід-чень, стосовно примусу його до створення продукції порнографічного харак-теру, слід застосовувати відповідну систему тактичних методів і прийомів допиту.
До методів, які можуть дати позитивний результат в розпізнаванні бре-хні відносяться:
1) збір відомостей про особу, яка підлягає допиту;
2) безпосереднє спостереження за поведінкою фігуранта допиту;
3) проведення психоаналізу;
4) ретельна оцінка отриманої інформації.
Збираючи відомості про жертву примусу слідчий повинен прагнути отримати якомога більше незалежних характеристик. Джерелом таких харак-теристик мають бути не лише батьки, а і сусіди, вчителі і, безумовно, однолі-тки. Не слід нехтувати і характеристикою яку можливо отримати від дільни-чного інспектора міліції або інспекції у справах неповнолітніх. Мета отри-мання таких характеристик вельми багатоаспектна і полягає в необхідності отримання комплексу даних, які можливо буде використовувати для налаго-дження психологічного контакту, для проведення слідчого психоаналізу, для встановлення чинників, які можуть негативно вплинути на свідчення дитини та для їх усунення. Важливим моментом у зборі таких характеристик є необ-хідність в отриманні інформації, яка може свідчити:
1) про батьківську гіперопіку, що може стати причиною формування у дитяти мотивацій брехні;
2) про деспотичну поведінку одного (або обох) батьків по відношенню до дитини, що проявляється в особливій манері виховного процесу, суть якого зводиться до встановлення численних заборон, надмір-них повчаннях, в спробах встановлення тотального контролю, в способах покарання дитяти і так далі. Страх перед батьками (або вихователями) також може стати причиною для неправдивих свід-чень;
3) про ступінь самостійності дитини. Якщо неповнолітня особа дуже залежна від думки батьків, якщо вона сама не здатна приймати від-повідальних рішень і завжди радиться, то це може також вплинути на об’єктивність її свідчень;
4) про релігійне виховання дитини і теологічний менталітет батьків. Протистояння церковних догм і світської допустимості дуже часто приводять до бажань «спробувати заборонений плід», адже він зав-жди солодкий, а тим більше для дитячої особистості, яка ще не усві-домлює всієї біди і суті гріхопадіння. Страх засудження з боку ба-тьків, членів сім’ї або релігійного товариства, боязнь відповідально-сті перед Всевишнім включають психологічні механізми захисту – виправдовування свого власного вчинку і вказівку на винність іншої особи. Втім, така поведінка властива не лише для дітлахів з теологі-чним світоглядом, але і для дітей з суто атеїстичних сімей. Дітям властиво перекладати свою провину на іншого ;
5) про схильність дитини до брехні, і про наявні прецеденти обману батьків, вихователів, вчителів, однолітків. Особливо важливо з’ясувати наявність або відсутність у дитини психічної патології щодо мотивації брехні;
6) про факти сексуальних проявів в поведінці дитини, зокрема про під-вищений інтерес до відповідної тематики під час бесід, в творчій ді-яльності (малюнки, вірші, проза, ліплення), в особистій поведінці (читання певної художньої та наукової літератури, знання назв та змісту відповідних журналів, відвідування інтернет-сайтів), праг-нення до засвоєння професії «ліжкової кар’єри», наявність сексуа-льно-девіантної поведінки, яка не властива для певного вікового пе-ріоду тощо;
7) про факт настання ранньої статевої зрілості у дитини.
Під час оцінки достовірності свідчень, наданих неповнолітньою осо-бою, не слід приходити до умовиводів відносно того, що наявність у матеріа-лах справи вказаних вище фактів виключає імовірність примушування непо-внолітнього до участі у створенні порнографії, або приходити до висновку, що дитина бреше. Зазначені факти слід враховувати, переслідуючи лише од-ну пріоритетну мету – встановити об’єктивну істину щодо обставин скоєного злочину, щодо дійсності факту примушування до участі у створенні порног-рафії. Саме тому, при наявності такої інформації висновок слідчого повинен бути одним – докладно перевіряти наявні докази стосовно факту примушу-вання неповнолітньої особи до участі у створенні порнографічних предметів. У разі ж не підтвердження доказами факту примушування, дії обвинувачено-го слід буде перекваліфікувати. До речі, практика також свідчить й про існу-вання непоодиноких випадків щодо брехні дорослих стосовно обставин при-мушування їх до участі у створенні порнографії. Мотиви брехні дорослої лю-дини відрізняються від дитячих і переважно пов’язані з відчуттям помсти, бажанням ухилитися від кримінальної відповідальності або бажанням не до-пустити подружнього розлучення. Відчуття помсти, як правило, виникає у осіб, яким не було сплачено у повному обсязі обумовленої грошової суми або у разі порушення інших домовленостей (деталей сценарних епізодів, трива-лості зйомки, підбор статевого партнеру). У дорослих осіб мотив помсти мо-же бути викликаний й фактом настання непередбачених наслідків, які стали-ся через участь у створенні порнографічної продукції (наприклад, захворю-вання венеричною хворобою, травмування органів тощо).
Метод слідчого психоаналізу тісно пов’язаний з методом безпосеред-нього спостереження за поведінкою фігуранта допиту. При особистому спо-стереженні за особою, яка допитується, слідчому варто своєчасно розпізнава-ти брехню на основі аналізу певних поведінкових ознак, які супроводжують неправдиві свідчення. Які ж ознаки в поведінці людини можуть свідчити про обман? Умовно їх можливо поділити на три групи: вербальні, невербальні і обумовлені вегетативною нервовою системою .
До вербальних належать: слова, голос і ознаки письма, зокрема це:
1) обмовки і помилки, які допускає фігурант допиту при розмові або викладі своїх свідчень власноручно в протоколі допиту. Обмовки і безглузді помилки свідчать про внутрішній конфлікт між совістю і непристойним бажанням. На думку З. Фрейда обмовка свідчить про достовірність того, що людина хотіла сказати насправді ;
2) тиради – тобто ціла фраза, у відмінності від одного-двох слів при обмовці і помилці;
3) ухильні відповіді на певні питання, з уникненням подробиць і неба-жанням повторного повернення до них;
4) насичення своєї брехливої відповіді зайвою інформацією, яка мало відноситься до справи;
5) завчений текст свідчень, тобто при повторних свідченнях викорис-товуються одні і ті ж фрази, словосполуки, слова, дотримується то-чність в послідовності їх викладу;
6) уникнення повторного надання свідчень з упертим посиланням на раніше дані або на викладені у письмовій формі;
7) паузи (заминки) перед дачею відповіді на несподіване запитання;
8) прохання про повторення запитання або самостійне уточнення запи-тання з посиланням на його нерозуміння;
9) наявність мовних помилок: зайві склади, вживання вигуків, недоре-чних повторів;
10) запинки і заїкання;
11) зміна звичайної манери говорити: висоти голосу, темпу мови, гуч-ності вимови;
12) ознаки спотворення почерку, з причини хвилювання.
До невербальних ознак брехні належать:
1) «ховання очей» - уникнення особи, яка допитується, можливості по-дивитися в очі слідчому, відведення погляду, напрям погляду в під-логу;
2) поправка елементів одягу або окулярів;
3) відтягування коміра;
4) зміна жестикуляції у бік її почастішання або зменшення;
5) совання на місці сидіння;
6) жест або маніпуляції по прикриттю рота рукою (наприклад: почуху-вання носа, обведення куточків губ, прикриття рота з імітуванням покашлювання, витирання губ хусткою тощо);
7) потирання нижньої повіки або під оком, почухування брови;
8) приховування рук або їх схрещення;
9) закривання долонь.
До ознак брехні, які обумовлені вегетативною нервовою системою від-носяться:
1) інтенсивне потовиділення;
2) почервоніння особи або навпаки її блідість;
3) розширення зіниць;
4) почастішання дихання;
5) почастішання пульсу.
Складність проведення психоаналізу по розпізнаванню брехні обумов-лена трьома істотними обставинами, які необхідно враховувати. По-перше, будь-які зовнішні прояви обману, про які говорилося вище, для деяких людей можуть виявитися елементами звичайної поведінки. По-друге, незвичність ситуації, яка викликана допитом, навіть у особи, яка говорить правду може викликати вказані вище реакції, а причиною тому може бути емоційне і ро-зумове навантаження, психологічна схвильованість, нервозність і навіть со-ромливість. І нарешті по-третє, людина, яка знайома з даними методами пси-ходіагностики може уміло приховувати зовнішні ознаки брехні, умисно де-монструючи ознаки чесності, відвертості і доброзичливості.
Окрім вищеназваних труднощів існує ще один чинник, який не сприяє виявленню зовнішніх ознак обману у допитуваної особи. Це пов’язано з осо-бливостями національного законодавства, зокрема з правовими нормами Кримінально-процесуального кодексу України. Кодекс не дає можливості допитати особу до факту порушення кримінальної справи і передбачає дворі-вневу процедуру розслідування (дізнання і досудове слідство). З причини цього на допит до слідчого, як правило, потрапляють особи, які раніше вже давали пояснення або ж ті, які були допитані дізнавачем. До моменту допиту у слідчого особа може зустрітися з адвокатом; неповнолітній потерпілий ви-кликається на допит через батьків і, безумовно, що вони будуть першими розпитувати його про обставини виклику. До чого це призводить? Потерпі-лому (свідкові і підозрюваному) дається можливість підготуватися і відрепе-тирувати заздалегідь свої відповіді, і це до того моменту, як слідчий їх оці-нюватиме з використанням психо-візуального аналізу. Безумовно, що це до-дає упевненість у собі, зменшує боязнь викриття брехні. Наявність значного часового проміжку між першим опитуванням у оперуповноваженого і допи-том у слідчого усуває емоції, пов’язані з подією злочину, що також не сприяє візуальному виявленню ознак обману. В очікуванні слідчого допиту його фі-гурант багато раз повторюватиме свою брехню, розповідаючи про неї роди-чам, колегам, знайомим, сусідам, оперуповноваженому, особі, що проводить дізнання і у результаті він сам може повірити в її правдивість. 87% опитаних нами слідчих констатували імовірність такого факту, одночасно визнаючи необхідність внесення відповідних змін в КПК України. А зараз, ми просимо щоб читач уявив собі поведінку чесної людини, яка боїться, що слідчий йому не повірить. Якою буде його поведінка в суді, якщо йому не повірили ані оперуповноважений, ані особа, що проводить дізнання, ані слідчий? Ознаки такого страху цілком можуть збігтися з ознаками обману. На жаль, і за націо-нальним законодавством, і по професійній ментальності правоохоронців і су-ддів у кримінальній справі докази оцінюються за внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК України), а не за логічними правилами теорії аргументацій, з ви-користанням заперечення, спростування і виключення. Законодавці не бажа-ють враховувати давно відомий психологам факт, який властивий будь-якій людині – побудова висновків за аналогією. А чи допустима така аналогія в суді?! Саме з цієї причини у царській Росії був введений суд присяжних. Присяжні ніколи не засідали в судах по 20 – 30 років, як це відбувається у «професійних» суддів і, безумовно предикатів для висновків за аналогією у них не було, чи було значно менше ніж у людини, яка щодня стикається з об-ставинами злочину. Відповідно і висновків за аналогією про вину особи було значно менше. До речі, згідно зі ст. 124 Конституції України наше правосуд-дя повинно здійснюватися за участю присяжних, чого немає по цей день…
Важливим питанням у тактиці допиту є завдання щодо підтвердження або спростування підозрі слідчого стосовно неправдивих свідчень фігуранта допиту. Під час діалогу слідчому варто а ні у якому разі не висловлювати і не демонструвати нотки недовіри. Попередження про кримінальну відповідаль-ність за дачу неправдивих свідчень не повинно висловлюватися в загрозливій чи підозрілій формі.
Для виявлення під час допиту брехні можливо використовувати насту-пні криміналістичні рекомендації:
1) використання чинника раптовості при постановці шок-питання. При цьому тактичному проймі головними є дві умови: а) питання ставиться раптово, можливо навіть недоречно з контекстом тематики показань особи; б) предмет запитання має бути таким, що шокує допитуваного, тобто таким, що викриває брехню, або таким, що демонструє великий ступінь обізнаності слідчого про який-небудь факт;
2) логічний аналіз наявних суперечностей між свідченнями та іншими до-казами з їхньою одночасною констатацією особі, яка допитується;
3) надання особі, яка допитується доказів, які указують на його брехню з одночасною постановкою викриваючих запитань;
4) спонука особи до розкаяння: роз’яснення обставин, які пом’якшують покарання; апелювання позитивними рисами фігуранта допиту; вико-ристання інтересів допитуваного тощо;
5) допит однієї особи двома слідчими. Такий прийом можливий у випад-ку, якщо розслідування справи проводиться декількома слідчими в по-рядку, передбаченому ст. 119 КПК України, а також при реалізації сво-го права начальником слідчого відділу (ч. 2 ст. 1141 КПК України). Фактор «двоє» завжди має свої переваги, що доведено практикою і ви-знається теоретиками;
6) використання емпатій – співпереживання і співчуття до інших людей;
7) ретельна деталізація відповіді з постановкою доповнюючих, уточнюю-чих, контрольних і викриваючих запитань;
8) якщо особа схильна до зміни своїх свідчень, то її допит рекомендуєть-ся здійснювати з використанням аудіо-, відеозапису. Завжди рекомен-дується використовувати фіксуючу техніку при допиті неповнолітніх, осіб з холеричним і меланхолійним типом характеру.
Специфіка допиту неповнолітніх обумовлена психо-віковою категорі-єю. Погодьтесь, дуже велика різниця між набором якостей особи десятиріч-ного і сімнадцятирічного віку. Хоча, за законодавством і той і другий є непо-внолітніми, і вважаються дітьми. Умовно всі неповнолітні діляться на насту-пні вікові категорії:
1. Дитинство (до 1 року).
2. Раннє дитинство (від 1 до 3 років).
3. Дошкільне дитинство (від 3 до 7 років).
4. Молодший шкільний вік (від 7 до 11 років).
5. Підлітковий вік (від 11 до 15 років).
6. Старший шкільний вік – отроцтво (16 – 17 років).
7. Рання юність (17 – 18 років).
За результатами наших досліджень, об’єктами злочинних дій з боку ді-лків порноіндустрії, є діти у віці:
1) молодшого шкільного віку (7 – 11 років) – 8 %;
2) підліткового віку (11 – 15 років) – 13 %;
3) старшого шкільного віку (16 – 17 років) і ранньої юності (17 – 18 років) – 21 %.
Враховуючий цей чинник, ми прийшли до висновку про доцільність розглядання у монографії питань, стосовно особливостей психології дітей саме цих вікових категорій.
В період молодшого шкільного віку дитя зберігає багато дитячих якос-тей – легковажність, наївність, авторитетно-шанобливе відношення до доро-слої людини. Але, в такому віці втрачається дитяча щирість в поведінці, з’являється інша логіка мислення, змінюються інтереси дитини, менше при-діляється уваги ігровому устрою життя. Саме у цей період зароджується со-ціальне «Я» дитини і з’являється смислова та орієнтаційна основа вчинку. Завдяки цьому втрачається дитяча щирість, дитина роздумує, перш ніж діяти, починає приховувати свої переживання, намагається не показувати іншим, що йому погано. У цьому віці діти починають брехати. Для дітей такого віку властива хороша механічна пам’ять (із значним відставанням смислової пам’яті), вони набагато уважніші але, їх увага мимовільна. Молодші школярі ще дуже залежні від похвал і оцінок з боку дорослих.
Підлітковий вік пов’язано з фізіологічною перебудовою організму ди-тини – статевим дозріванням. Саме цей віковий період називають «складним віком». Статеве дозрівання залежить від ендокринних змін в організмі і без-посередньо пов’язано з взаємодією гормонів росту і статевих гормонів, що викликає інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток, з’являються вто-ринні статеві ознаки. У зв’язку з швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерні перепади судинного і м’язового тонусу, а також швидка зміна фізичного стану і настрою. У підлітковому віці емоційний фон стає не-рівним, нестабільним, підлітки неначе весь час знаходяться в стані стресу. У підлітковому періоді підвищується інтерес до своєї зовнішності і розвива-ються комплекси неповноцінності. Для дітей у віці від 11 до 15 років харак-терним є розвиток уяви. Незадоволені в реальному житті бажання легко ви-конуються в світі фантазій. Самосвідомість, що розвивається, направлена на вступ до дорослого життя, у зв’язку з чим дитина претендує на рівні з дорос-лими права, прагне до наслідування зовнішнього вигляду і манер. Насліду-вання дорослим не обмежується манерами і одягом, наслідування йде і по лі-нії розваг, романтичних стосунків.
Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні піти від батьківської опіки, від контролю і повчань дорослих. Важливим, визначаю-чим майбутню особу чинником, є поява у підлітків захоплень, що пов’язано із становленням характеру. Оскільки підліток інтуїтивно знаходиться в по-шуку свого майбутнього життєвого напряму та роду занять, починають ви-значатися його інтереси з одночасним пошуком осіб для спілкування. Значна частка часу і уваги приділяється інтимним спілкуванням.
Для підлітків характерна етична нестійкість. Норми моралі залишають-ся для них чимось зовнішнім. Переважно вся моральність орієнтована на ви-правдання очікувань своїх кумирів або однолітків з референтної групи. Під-літки дуже суперечливі в своїх устремліннях і схильні до крайнощів в помис-лах і вчинках. Вони егоїстичні, знервовані, з підвищеними вимогами до ін-ших.
Для осіб отроцького віку характерним є притуплювання гостроти сприйняття однолітків і їх оцінок, більший інтерес виявляється до старших, відновлюється емоційний контакт з батьками. Емоційна напруженість друж-би зміняється проявом любовних стосунків, сексуальними потребами. Хлоп-чики часто перебільшують фізичні аспекти сексуальності. Діти такого віку схильні до самостверджування в очах однолітків і дорослих за допомогою дійсних або мнимих перемог. Ціннісні орієнтири направлені на майбутнє об-лаштування свого життя, більшою мірою виходячи з реальних можливостей, без зайвих фантазій. Під контроль беруться емоції і настрій, діти цього віку вже більш менш урівноважені, розвивається моральна стійкість особи. У сво-їй поведінці старшокласники більше орієнтуються на власні погляди і пере-конання, ще з властивою для них підвищеною самооцінкою.
Для осіб, які перебувають у віці ранньої юності характерним мотивом є прагнення до матеріального благополуччя і досягнення самодостатності, який зазвичай поєднується з мотивами самоповаги і престижу. Одним з шля-хів реалізації цих мотивів бачиться дітьми у вигідному шлюбі. Рання юність є початковим періодом дорослого життя. Тому відповідальність за свою до-лю, за все подальше життя визначає специфіку цього вікового періоду. Для когось вже в ранній юності починається реалізація життєвих планів, а деякі особи і досі продовжують пошуки себе в дорослому житті. Але, практично для всіх хлопців і дівчат, які перебувають в цьому віці властиве одне, – уточ-нення своїх світоглядних установок, спроба прийти до остаточного самороз-уміння і усвідомлення сенсу свого життя. Остаточне самовизначення є осно-вним новоутворенням юнацького віку.
Виходячи з періодизації розвитку особистості, запропонованої З. Фрей-дом, починаючи з 12 років дитина вступає у генітальну стадію розвиту. Ця стадіє відповідає за статевий розвиток. У людини загострюються усі ерогенні зони, з’являється потяг до сексуальних відносин. У цьому віці біологічні по-треби усилюють свою активність. За теорією Е. Еріксона у віці від 12 до 17 років у людини відбувається полова ідентифікація, безумовно з використан-ням усіх атрибутів, які необхідні для цього: підглядання за дорослими, чи-тання «дорослої літератури», знайомство з журналами, перегляд кінофільмів, перші поцілунки… А.В. Петровський характеризує підлітковий та отроцткий вік як етап прояву індивідуальності, зокрема з властивими для цього часу пробами заборонених речей, ігноруванням застережень батьків та вчителів, знайомством з спокусами дорослого життя .
Таким чином і педагоги і психологи констатують факт наявності під-вищеного інтересу до сексуальної тематики та статевого життя у дітей підлі-ткового та старшого шкільного віку. З цього приводу правоохоронцям слід доречно перевіряти інформацію та докази щодо факту примушування непов-нолітньої особи до участі у створенні продукції порнографічного характеру. За нашими дослідженнями злочинці переважно використовують дитячий ін-терес та сексуальні мотиви підлітків та юнацтва, але вкрай рідко відважують-ся чинити примушування дітей до створення порнографії, особливо у перший раз. Значно частіше коїться тиск на дітей які хоча б один раз погодилися на участь у створенні продукції порнографічного характеру. Можливо, що це відбувається через небажання розпаду злочинної групи, або навпаки для за-кріплення її формування. У таких ситуаціях спрацьовує прецедент корпора-тивного мислення, пам’ять про сумісну діяльність, прагнення до об’єднання з однодумцями, бажання розширити товариство шляхом поповнення його но-вими членами. Відбувається справжній бій за «кадри» злочинних угрупувань, а на справді, бій за дитячі души, з метою схилення їх до корисного для зло-чинців способу життя та світогляду. Саме тому правоохоронцям слід приді-ляти якомога більше уваги на попередження перших випадків щодо залучен-ня дітей у порноіндустрію, бо у другий раз протистояння злочинного світу буде подвійним.
Планування тактики допиту слід засновувати на врахуванні вікових особливостей дітей. Слідчому треба мати на увазі як типові особливості пси-хіки дітей, так і суто індивідуальні. Але у будь якому разі необхідно з’ясувати інтереси особи і оперувати ними під час допиту. Допитуючи поте-рпілого слід намагатися виявити мотиви його свідчень та очікуваний ним ре-зультат. Це є ключовим аспектом для встановленні психологічного контакту.
На закінчення, треба відзначити можливість використання рекоменда-цій щодо тактики проведення допиту при проведенні очної ставки, а також при одержанні пояснень на етапі перевірки заяви або повідомлення про зло-чин.
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягають особливості тактики з’ясування мети злочину під час проведення допиту?
2. Яким чином можливо з’ясувати мотив злочину під час допиту?
3. Які існують особливості щодо допиту свідків на предмет встановлення мети та мотиву злочину?
4. Що підлягає з’ясуванню у особи, яку було примушено до участі в ство-ренні предметів порнографічного характеру?
5. За допомогою яких методів можливо виявити неправдивість свідчень?
6. У чому полягають особливості допиту неповнолітніх?

3.3. Особливості використання спеціальних пізнань.

Вміле використання спеціальних пізнань – визначаючий фактор щодо ефективного процесу розслідування злочину. При розслідуванні злочинів ви-користання спеціальних знань може здійснюватися в процесуальній і непро-цесуальній формі.
Процесуальною формою використання спеціальних пізнань є: 1) залу-чення спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії (ст. 1281 КПК); 2) при-значення експертизи (ст. ст. 75, 76 КПК); 3) допит експерта (ст. 201 КПК); 4) отримання пояснень (ч. 4 ст. 97 КПК). Результати діяльності, що здійснюєть-ся в цій формі, носять законний характер, а отже, можуть виступати як дже-рело доказів.
До непроцесуальної форми використання спеціальних пізнань відно-ситься: 1) навчальна діяльність спеціаліста (наприклад, навчання слідчого роботі з технікою); 2) консультація зі спеціалістом; 3) самостійна пізнавальна і практична діяльність слідчого в галузі будь-якої науки, техніки, мистецтва або ремесла.
У відповідності зі ст. 76 КПК (стосовно справ щодо розслідування неза-конних дій з порнографічними предметами), експертиза повинна призначати-ся обов’язково: 1) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушко-джень – якщо примушування до участі у виготовлені порнографії супрово-джувалось тілесними ушкодженнями, або тілесні ушкодження настали у на-турщиків через специфічні епізоди порнографічних виробів; 2) для визначен-ня психічного стану обвинуваченого – у випадках коли є підозра на сексуа-льно-психічні розлади його психіки.
Слідчий може призначити проведення експертизи також у випадках, коли для вирішення певних питань, при провадженні в справі потрібні науко-ві, технічні або інші спеціальні знання. Слідчий самостійно визначає потребу у призначенні експертизи. Проведення експертизи може бути ініційовано ін-шими учасниками кримінального судочинства: обвинуваченим, потерпілим, захисником, цивільним позивачем або відповідачем.
Під час розслідування кримінальних справ про скоєння злочину, пе-редбаченого ст. 301 КК України, переважно призначаються наступні види судових експертиз:
1. Інженерно-технологічна експертиза матеріалів та технологічних процесів. Така експертиза призначається для встановлення технічної можли-вості виготовлення образотворчих або текстових оригіналів на розмножува-льній апаратурі та можливість тиражування на ній.
2. Фототехнічна експертиза, головним завданням якої є:
 Ідентифікація знімальної апаратури за негативами, а також апа-ратури, яка застосовувалась для виготовлення позитивів (збільшувачі, кад-рувальні рамки, глянсувачі та ін.)
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Чи експоновано наданий негатив (обернений позитив) даним фотоапаратом (кінознімальною камерою)?
2. Чи зняті кадри наданих негативів (обернених позитивів) одним і тим самим знімальним апаратом?
3. Апарат якого типу (моделі) застосовувався для виготовлення да-ного фотознімка (кінофільма, кінокадрів)?
4. Чи виготовлявся даний фотознімок (фотокопія мікрофільму, мі-крокартки) за допомогою наданого збільшувача?
5. Чи застосовувалась певна апаратура (фотозбільшувач, фо-тоглянсувач, різак) при виготовленні даного фотознімка?
6. Якого типу фотозбільшувач використовувався для виготовлення даного знімка?
 Ідентифікація негатива за позитивом;
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Чи виготовлено наданий фото- або кінодокумент з даного не-гатива?
2. Чи виготовлені дані знімки з одного негатива?
 Ідентифікація типу (марки) фото- і кіноматеріалів, які застосову-ються для зйомки і для виготовлення фотознімків і кінофільмів;
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Якого типу (марки) фотопапір (кіноплівка, фотоплівка) вико-ристовувався для виготовлення даного зображення?
2. Чи має спільну родову (групову) належність фотоплівка, що ви-користана для виготовлення даного негатива, та фотоплівка, знайдена в певної особи (за типом, місцем виготовлення, іншими характеристика-ми)?
 Ідентифікація предметів, приміщень та ділянок місцевості, ві-дображених на знімках (негативах);
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Той самий чи різні предмети (приміщення, ділянки місцевості) зафі-ксовано на даних фотознімках (кінокадрах)?
 Визначення технологічних і технічних характеристик зйомки та виготовлення фотознімків і кінофільмів;
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Який вид зйомки використовувався для виготовлення даного фо-тознімка (натурний, репродукційний, комбінований)?
2. Чи виготовлено даний знімок із застосуванням фотомонтажу?
3. Який об’єктив застосовувався для зйомки даного об’єкта (нормальний, ширококутний, довгофокусний)?
4. З якої відстані знято зафіксований на фотознімку об’єкт?
5. При якому освітленні (природному або штучному) проводилась зйомка?
6. Чи виготовлено фотознімок з додержанням технології фо-тографічних процесів?
7. Чи використовувались при виготовленні фотознімка ті чи інші технічні прийоми (глянсування, ретушування, тонування та ін.)?
 Визначення розмірних характеристик зображень на фотознім-ках (кінокадрах) або їх негативах;
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Які розміри об’єктів, зафіксованих на фотознімку?
2. На якій відстані один від одного були два (декілька) зображе-них на знімку об’єкти?
 Відновлення первісних зображень на фотознімках.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Яке зображення було на вицвілому фотознімку?
Залежно від поставлених питань експертові надається фото-та кіноапа-ратура, фотознімки, кінофільми, фото- та кіноматеріали. Якщо в певної особи фото- і кінознімальна апаратура не знайдена, але відомо, що вона в неї була, факт використання цієї апаратури для виготовлення негатива, який досліджу-ється, може бути встановлено шляхом порівняння цього негатива з негатива-ми, щодо яких достовірно відомо, що вони проявлені з плівок (пластинок), якими була заряджена дана апаратура. Фото- і кіноапаратуру, яка пересила-ється до експертної установи, слід ретельно упаковувати з метою збереження від пошкоджень під час транспортування.
3. Експертиза матеріалів та засобів відео-, звукозапису, основними завданнями якої є:
 Ідентифікація засобів відео- та звукозапису (відеомагнітофона, маг-нітофона, диктофона та ін.), що використовувались для отримання магнітних відео- та фонограм.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Чи записана відео- чи фонограма на даному магнітофоні (відеомаг-нітофоні, диктофоні)?
2. На одному чи на різних магнітофонах (диктофонах, відеомагніто-фонах) виготовлені дані фонограми (відеофонограми)?
3. На одному чи на різних магнітофонах виконані конкретні фрагмен-ти відео- та фонограми?
4. На одному і тому самому чи на різних магнітофонах (відеомагні-тофонах) проводився запис фонограми та її стирання на конкретних ділян-ках?
5. Чи використовувався для запису фонограми конкретний технічний засіб?
 Ідентифікація особи за голосом та мовою на фонограмі.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Кому з числа перелічених осіб належать окремі вислови, що міс-тяться на фонограмі?
2. Чи є голос, зафіксований на фонограмі, голосом конкретної осо-би?
 Вирішення питань, пов’язаних з технологією виготовлення відео- та фонограм.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Дана фонограма є оригіналом чи копією?
2. Чи провадився запис безперервно?
3. Чи зазнавала змін дана фонограма?
4. Чи є на фонограмі ознаки механічного, електроакустичного мо-нтажу або прояви якоїсь попередньої цифрової обробки?
5. Чи одночасно проводився запис відео- і аудіоінформації на відео-фонограмі?
 Вирішення питань, пов’язаних з установленням особливостей зву-кового середовища, у якому проводився запис фонограми, та умов запису.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Фонограма записана в замкнутому чи відкритому акустичному се-редовищі?
2. Що є джерелом звуків, зафіксованих на фонограмі?
3. Чи є джерелом звуку поданий на дослідження конкретний предмет (мається на увазі предмет, який може звучати, давати звуковий ефект або імітувати звук)?
4. Чи походять звуки на поданих фонограмах з одного джерела?
Для ідентифікації засобів відео- та звукозапису на дослідження крім запису, що досліджується, надається сам засіб (магнітофон, відеомагнітофон, відеокамера, диктофон) та відео- чи фонограма.
Для ідентифікації осіб за голосом, записаним на фонограмі, експерту як порівняльні зразки надаються фонограми, де їхня мова записана у формі бесіди (допиту, очної ставки тощо). Фонограма повинна бути незашумленою, з достатнім рівнем запису, виготовлена на якісній апаратурі та матеріалах (відеокасетах, компакт-касетах тощо), що відповідають установленим стан-дартам, з невеликим терміном використання. Мова повинна бути розбірли-вою. Для запису зразків бажано залучати експерта (або відповідного спеціа-ліста). Експертові бажано також надати протокол прослуховування фоно-грам.
Для вирішення неідентифікаційних завдань експертові надається сама фонограма. Для встановлення факту монтажу фонограми вказуються відрізки запису, щодо яких є дані, що вони вмонтовані. Коли вирішуються питання, пов’язані з дослідженням ознак звукового середовища, у якому проводився запис, експертові слід надіслати опис цього середовища, а також експериме-нтальні записи звуків з тих джерел, які створювали звукове середовище, на фоні якого, за припущенням слідчого, проводився досліджуваний запис.
4. Портретна експертиза – завданням якої є ідентифікація особи за фотознімком (фотокарткою, негативом, кіно-, відеострічкою).
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Чи зображений на даному фотознімку (кіно-, відеострічці) грома-дянин П.?
2. Одна чи різні особи зображені на даних фотознімках?
Порівняльними матеріалами для ідентифікації особи за фотознімком можуть бути достовірні фотографії цієї особи, зокрема фотографії з паспорт-них обліків, любительські, професійні, а також експериментальні фотознім-ки, виготовленні за участю спеціаліста на вимогу слідчого. Доцільно, щоб серед порівняльних зразків були знімки, близькі до досліджуваного за часом зйомки і ракурсом зображення. Експериментальні порівняльні зразки не слід ретушувати. Під час проведення слідчого або медичного освідування акторів-натурників доцільним буде використання фото- або відео зйомки, що у пода-льшому забезпечить можливість її надання у якості зразка для експертного дослідження.
5. Експертиза комп’ютерної техніки і програмних продуктів, осно-вними завданнями якої є:
 установлення технічного стану комп’ютерно-технічних засобів;
 виявлення інформації (відновлення вилученої), що міститься на комп’ютерних носіях, та визначення її цільового призначення;
 установлення відповідності програмних продуктів певним пара-метрам;
 установлення авторства програмного продукту;
 визначення вартості програмного продукту;
 визначення вартості комп’ютерно-технічних засобів.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Які технічні несправності має дане комп’ютерне обладнання або йо-го окремі блоки та пристрої і як ці несправності впливають на роботу обла-днання в цілому?
2. Чи міститься на даному носії якась інформація, і якщо так, то яке її цільове призначення?
3. Чи є на носії інформація, що була знищена, і чи можна її віднови-ти?
4. Чи можна за допомогою даного програмного продукту реалізувати функції, передбачені технічним завданням на його розробку?
5. Чи можливе вирішення певного завдання за допомогою даного програмного продукту?
6. Чи відповідає стиль програмування досліджуваного програмного продукту стилю програмування певної особи?
7. Чи відповідають прийоми і засоби програмування, що вико-ристовувалися при створенні досліджуваного програмного продукту, прийомам і засобам, які властиві даному програмісту?
8. Яка вартість програмного забезпечення (на час його придбання, ви-лучення, проведення експертизи)?
9. Яка вартість окремих модулів, що входять до складу програ-много продукту?
10. Яка вартість комп’ютерно-технічних засобів (окремих ком-плектуючих) на час придбання (вилучення, проведення експертизи)?

Для дослідження інформації, що міститься на комп’ютерних носіях, експертові надається сам комп’ютерний носій, а також комп’ютерний ком-плекс, до складу якого входить досліджуваний носій. У деяких випадках можна обмежитися наданням тільки комп’ютерного носія. Про можливість проведення такого дослідження слід попередньо проконсультуватися з екс-пертом або відповідним спеціалістом.
Для встановлення відповідності програмних продуктів певним параме-трам, а також для встановлення вартості програмного продукту експертові надається носій з копією досліджуваного програмного продукту і еталонна (дистрибутивна) копія програмного продукту, що реалізується на вітчизня-ному ринку програмних засобів. У разі відсутності дистрибутивної копії про-грамного продукту не слід відмовлятися від призначення експертизи, оскіль-ки в окремих випадках її можливо провести за наявності копії програмного продукту.
Для дослідження технічного стану і визначення вартості комп’ютерно-технічних засобів експертові надаються сама комп’ютерна техніка, а також технічна документація до неї. Вилучення блоків комп’ютерно-технічних за-собів слід доручати експертові або відповідному фахівцю у галузі комп’ютерної інженерії.
Для встановлення авторства досліджуваного програмного продукту експертові надаються самі програми у вигляді вихідних текстів, бібліотечних та виконуваних модулів, а також програми (вихідні тексти, бібліотечні та ви-конувані модулі), що створені особою, щодо якої перевіряється версія, чи вона є автором досліджуваного продукту.
Щоб визначити, які саме об’єкти слід надавати експертові в кожному конкретному випадку, а також як їх відбирати для дослідження, доцільно отримати консультацію експерта (спеціаліста) в галузі комп’ютерної техніки.

6. Психологічна експертиза, встановлює ті особливості психічної дія-льності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Тобто, відповідно до злочину, передба-ченого ст. 301 КК України це можуть бути питання щодо встановлення мети (збут, розповсюдження), обізнаності стосовно усвідомлювання про те, що об’єкт є порнографією а не еротикою, усвідомлення злочинця стосовно непо-вноліття особи.
Об’єктом психологічної експертизи є психічно здорові особи (підозрю-вані, обвинувачені, свідки, потерпілі, як неповнолітні так і дорослого віку).
Психологічна експертиза також може бути часткою комплексного екс-пертного дослідження, якщо в слідства чи суду виникають питання, вирі-шення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (наприклад: психолого-психіатрична експертиза, психолого-медико-психіатрична, медико-психологічна експертиза, психолого-лінгвістична екс-пертиза).
Головним завданням психологічної експертизи є визначення у підекс-пертної особи:
 індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості;
 мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки;
 емоційних реакцій та станів;
 закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних властивостей.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Які індивідуально-психологічні особливості має підекспертна осо-ба?
2. Чи має підекспертна особа індивідуально-психологічні особливості, які суттєво вплинули на характер її протиправних дій або злочинної діяльно-сті (зазначається, що саме має значення для слідства: підвищені сексуальні потреби, підкореність, жорстокість, нерішучість, етичні орієнтації, соціа-льні установки, мотиваційна сфера)?
3. Які психологічні особисті якості та провідні мотиваційні чинники поведінки має підекспертна особа?
4. У якому зв’язку вони перебувають з обставинами, що з’ясовуються у справі (слід вказати обставини, які з’ясовує слідство)?
5. Чи могли індивідуально-психологічні особливості підекспертної особи суттєво вплинути на її поведінку під час скоєння нею протиправних дій (слід вказати яких саме дій)?
6. Який індивідуально-рольовий статус має підекспертний у злочинній групі (лідер, підвладний, ведений тощо) і чи це зумовлено його індивідуально-психологічними властивостями та особливостями соціально-психологічної структури злочинної групи (злочинного угруповання)?
7. Які особливості мають психологічні чинники сексуально-насильницької поведінки підекспертного?
8. Чи має підекспертна особа індивідуально-психологічні особливості, що суттєво вплинули на характер її показань у справі (схильність до брехні, неадекватне сприйняття дійсності, аномалії волі тощо)?
9. Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливо-сті батьків (зазначити, якщо треба, одного чи обох з них), особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття дитини?
10. Яким чином можуть вплинути умови виховання батьків на свід-чення неповнолітнього?
11. Чи має підекспертна особа зміни в емоційному стані, індивідуаль-но-психологічних проявах, які перешкоджають соціальному функціонуванню її як особистості і чи не виникли вони внаслідок впливу певних обставин (за-значити обставини: безпідставне обвинувачення, незаконне позбавлення волі, наклеп, образа, заподіяння шкоди, погрози, шантажування, почуття сорому через участь у створенні порнографії, тощо)?
12. Чи є ситуація, що з’ясовується у справі (ситуація повинна бути вказана), психотравмувальною для громадянки П. (зазначаються прізвище, ім’я та по батькові)?
13. Якщо так, то чи завдані П. душевні страждання (моральна шко-да)?
14. Чи спричинені П. душевні страждання (моральна шкода) за умов ситуації (зазначаються умови ситуації), які встановлені у матеріалах кри-мінальної справи? Якщо П. завдані страждання (моральна шкода), який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані їй душевні страждання?
15. Чи спроможна підекспертна особа, з урахуванням її вікових особ-ливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рів-ня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана тощо), усвідомлювати реальний зміст власних дій та в по-вній мірі свідомо керувати ними і передбачати їх наслідки?
16. Чи здатна підекспертна особа, з урахуванням її емоційного ста-ну, індивідуально-психологічних особливостей та рівня розумового розвитку, правильно сприймати обставини, що мають значення у справі, і давати про них об’єктивні показання?
17. Чи мали суттєвий вплив індивідуально-психологічні особливості та емоційний стан підекспертної особи на її поведінку у діяльності щодо: ввезення, виготовлення, збуту, зберігання, розповсюдження предметів по-рнографічного характеру; або у діяльності щодо її участі у створенні пред-метів порнографічного характеру; або у діяльності щодо примушування ін-ших осіб до участі у створенні порнографічних предметів?
18. Чи перебувала підекспертна особа на момент скоєння протиправ-них дій в емоційному стані (і в якому саме: сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація тощо), що суттєво вплинуло на її свідомість і поведінку (або на інші види діяльності, які зазна-чені у об’єктивній стороні злочину, передбаченого ст. 301 КК України)?
19. У якому емоційному стані перебувала підекспертна особа в пері-од, який передував спробі вчинити самогубство (питання ставиться у відпо-відному випадку, переважно коли потерпілий від злочинного примушування до участі у створенні порнографії чинив спроби позбавити себе життя)?
20. Чи виник емоційний стан підекспертної особи в період, який пере-дував її самогубству, унаслідок дій обвинуваченого (зазначити: насильство, дії, які кваліфікуються як погрози, жорстоке ставлення чи систематичне приниження людської гідності тощо)?
21. Чи здатна підекспертна особа, виходячи з рівня її розумового роз-витку, індивідуально-психологічних особливостей і емоційного стану, прави-льно розуміти характер та значення скоюваних з нею дій та здійснювати опір?
22. Чи здатна підекспертна особа, з урахуванням рівня її розумового розвитку та індивідуально-психологічних особливостей, розуміти характер та фактичний зміст власних дій, керувати ними та передбачати їх наслід-ки?
23. Чи має підекспертна особа відхилення у психічному розвитку, які не є виявами психічного захворювання? Якщо має, то якими саме є їх ознаки?
24. Чи вплинули (і яким чином) індивідуальні властивості психічних процесів підекспертної особи (указати залежно від того, що має значення у справі: пам’ять, увага, сприймання, мислення, особливості емоційних реак-цій) чи функціонування сенсорних процесів (зір, слух тощо) на адекватність сприйняття нею особливостей та змісту ситуації (зазначити наявні ознаки ситуації, що встановлюються у справі), на їх відтворення у показаннях?
Відповідно до особливостей конкретних обставин справи, що з’ясовуються слідством, при консультуванні з експертом питання, які став-ляться на вирішення психологічної експертизи, слід скомпонувати у окремі блоки. Наприклад, блок питань, які спрямовані на з’ясування мети злочину, окремо блок питань, які спрямовані на з’ясування факту усвідомлювання осо-бою, що предмети є порнографією і так далі.
Для проведення дослідження слідство надає експертові можливість психологічного обстеження підекспертного та матеріали справи. Необхідно (з огляду на вік підекспертного та конкретні питання, поставлені перед екс-пертизою) надати: медичну документацію, особову справу, шкільні характе-ристики і характеристики з місця роботи (навчання, мешкання), свідчення співучнів, педагогів, колег, друзів, знайомих, родичів та інших людей, з яки-ми підекспертний близько спілкувався. У свідченнях рідних та близьких по-винні бути відображені особливості його розвитку та поведінки, умов життя, оточення, притаманні йому схильності, захоплення, інтереси. За наявності потрібно надати щоденники, листи, зразки творчості підекспертної особи.
Особливу увагу слід приділити свідченням або відомостям про особли-вості поведінки підекспертного у проблемних ситуаціях, при конфліктах, та свідченням про особливості його емоційного стану у обставинах, що цікав-лять слідство (безпосередньо у момент подій, у час, що передував подіям, а також після їх завершення).
Психологічна експертиза може бути об’єктивною лише за умов автен-тичних показань, тобто таких, які не залежать від будь-якого стороннього впливу або примусу. Саме тому слідчий повинен інколи утаювати до остан-нього часу факт призначення психологічної експертизи, а особливо у випад-ку, коли експертиза буде проводитися відносно неповнолітньої особи.
7. Мистецтвознавча експертиза вирішує питання щодо встановлення еротичних та порнографічних ознак, а також ознак насильства та жорстокос-ті. До числа об’єктів мистецтвознавчої експертизи належать твори мистецт-ва, а саме: монументального та станкового живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, пам’ятки архітектури, скульптури, друкована проду-кція, аудіо- та відеозаписи, фотографія (з метою віднесення їх до порнографі-чної чи еротичної та до такої, що пропагує культ насильства та жорстокості).
Головними завданнями мистецтвознавчої експертизи є:
 проведення атрибуції твору (встановлення автора твору, періоду створення роботи, приналежність до певної школи тощо – за певним іс-торичним періодом);
 визначення художнього рівня, історичного значення, культурної цінності та стану твору;
 визначення оціночної або страхової вартості твору;
 визначення відповідності продукції вимогам законодавства про захист суспільної моралі.
Орієнтовний перелік вирішуваних питань:
1. Чи є у наданих на експертизу предметах порнографічні ознаки? Якщо так, то у чому ці ознаки виражаються?
2. Чи є у наданих на експертизу предметах ознаки еротики?
3. Чи не містяться у наданих на експертизу предметах ознаки культу насильства або жорстокості, і якщо так, то у чому вони виражаються?
4. Яку вартість має твір мистецтва, що досліджується?
5. Який художній рівень та культурна цінність твору, наданого на експертизу?
Для більш досконалого дослідження деяких об’єктів з метою віднесен-ня їх до порнографічних чи еротичних поряд з мистецтвознавцями можуть залучатися інші спеціалісти. Наприклад, при дослідженні комп’ютерних про-грам порнографічного характеру буде доцільним залучати фахівця у галузі комп’ютерно-технічних досліджень. Психологічні аспекти ознак порнографі-чної продукції можуть бути встановлені під час проведення комплексних експертиз за участю фахівців у галузі психології, зокрема психології мистецтва.

Питання для самоконтролю:
1. Які існують форми використання спеціальних пізнань на стадії досудово-го слідства?
2. Які експертизи найчастіше призначаються під час розслідування злочинів, передбачених ст. 301 КК України?
3. Що є об’єктом мистецтвознавчої експертизи і які питання вона може ви-рішити?







СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:
1. Конституція України / Видання неофіційне. – Харків: ТОВ «Одіссей», 2006. – 60 с.
2. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 серпня 2009 р.). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. – 186 с.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2009 р.). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. – 265 с.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: «Одіссей», 2008. – 272 с.
5. Наказ Міністерства юстиції України N 53/5 від 08.10.98 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекоменда-цій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» // Офіційний вісник України вiд 03.12.1998 - 1998 р., № 46, C. 172.

Постанови Пленуму Верховного Суду України:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 27.02.2004 р. «Про застосуван-ня судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2008). – Х.: Видавець СПД ФО, 2008. – С. 551.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 р. «Про судову прак-тику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1972 – 2008). – Х.: Видавець СПД ФО, 2008. – С. 576.

Література:
1. Аллан Пиз. Язык телодвижений: как читать мысли других по их жестам: Пер. с анг. - Н. Новгород, 1992. – 262 с.
2. Аркатов В.В. Правові підстави використання ОВС України можливостей операторів мобільного зв’язку з метою розслідування злочинів // Шляхи розвитку оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах: матеріали наук.-практ. конф. на базі Харк. нац. ун-ту внутр. справ. – Х.: ХНУВС, 2009 – С. 25 – 29.
3. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий. – М., 1978. – 168 с.
4. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть. – Днепропетровск, 1992. – 157 с.
5. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. М.: «Норма», 1999. – 185 с.
6. Бут О. Деякі аспекти проблеми дитячої проституції та порнографії в скандинавських країнах і Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 5. – С. 127-130.
7. Бушмин С.И. Порнография: уголовно-правовой и криминологический аспекты: Учеб-ное пособие. – М., 1995. – 80 с.
8. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР / Министерство внутрен-них дел СССР // Бюллетень, 1980. – № 28. – 159 с.
9. Вандер М.Б. Использование микрочастиц при расследовании преступлений. – СПб: Питер, 2001. – 224 с.
10. Воронов І.О. Технологія розповсюдження продукції порнографічного характеру в ме-режі Інтернет // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 2. - С. 23-25.
11. Губанов В.А. Использование интернет-сервисов в преступных целях // Злочини проти особистої волі людини. - Х.: Кн. вид-во "Лествиця Марії", 2002. - С. 92-96.
12. Детское порно: преступление и наказание / по материалам газеты «Зеркало недели» и журнала «Профиль» // Время регионов: всеукраинская газета. – 2009. - № 33. – С. 5.
13. Джанет Альберт. Опыт США в борьбе с торговлей детьми с целью их сексуальной эксплуатации и использования в порнобизнесе // Злочини проти особистої волі люди-ни. - Х.: Кн. вид-во "Лествиця Марії", 2002 . - С. 19-22.
14. Дзюба І.І. До проблеми розповсюдження дитячої порнографії у мережі Інтернет // Ак-туальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності. - 2004. - С. 117-118.
15. Дьяченко А. Ответственность за сексуальную эксплуатацию женщин и детей // Уго-ловное право. - 2003. - № 2. – С. 22-24.
16. Довідник з сексології, сексопатології та андрології / Упоряд. О.В. Люлько. – К.: Здо-ров’я, 1994. – 240 с.
17. Іващенко В. Проблеми правового регулювання співробітництва держав у боротьбі з розповсюдженням порнографії // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 4. - Київ. - С. 104-106.
18. Иллюстрированный энциклопедический словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона. – М: Экс-мо, 2008. – 1947 с.
19. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл раз-вития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 464 с.
20. Козинец Н.Й., Пузикова В.С. Природно-регулятивные механизмы популяции живот-ных: Научно-популярное изд. – М.: РИПОЛ, 1995. – 329 с.
21. Кон И.С. Введение в сексологию. Изд. 2-е. – М., 1989. – 332 с.
22. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – 148 с.
23. Кучеренко Н.Н. Генезис морали и нравственности в обществе: Очерк. – Одесса: Маяк, 1988. – 154 с.
24. Культурология: Словарь профессиональных терминов / Составитель Н.Н. Кушкова. – Кишинев: «Ретур», 1978. – 187 с.
25. Лісогор В.Г. Криміналістичне забезпечення збереження таємниці досудового слідства: Наук.-практ. посібник. – Д.: Юридич. академ. МВС. – 2005. – 156 с.
26. Лобойко Л.Н. Актуальные проблемы доследственного уголовного процесса: Дис. ... канд.юрид.наук: 12.00.09. – Харьков, 1997. – 229 с.
27. Матусовский Г.А. О криминалистической характеристике хищений государственного и общественного имущества // Криминалистическая характеристика преступлений: Сбор. науч. трудов. – М., 1984. – С. 55 – 57.
28. Немов Р.С. Психология. Кн. 1. Общие основы психологии. – 2-е изд. – М., 1995. – 576 с.
29. Нечипоренко Л. Ефір для порно // Іменем закону. - 2007. - № 4 (Моменти №1). - С. 18-19.
30. Нохуров А. Нарушения сексуального поведения: судебно-психиатрический аспект. – М.: Юрид. лит., 1988. – 221 с.
31. Облаков А.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений и криминалистиче-ские ситуации: Учебное пособие. – Хабаровск, 1985. – 157 с.
32. Общая сексопатология: Руководство для врачей / Под ред. Г.С. Васильченко. – М., 1987. – 250 с.
33. Осипенко А. Уголовно-правовые и иные средства противодействия обороту материа-лов с порнографическими изображениями несовершеннолетних в сети Интернет // Уголовное право. - 2007. - № 1. - С. 110-114.
34. Петрушко Ю.С. Кримінально-правова характеристика ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України): магіст. робота ... ма-гістр : 12.00.08 . - Х., 2008 . - 112 с.
35. Петелин Б.Я. Теория и тактика установления субъективной стороны преступления в процессе расследования. – М., 1992. – 164 с.
36. Плахотнюк Н. Міжнародно-правові аспекти боротьби з дитячою порнографією в Ін-тернеті // Право України. - 2001 . - №10. - С. 104-108.
37. Постульга В. Розповсюдження порнографії: злочин чи реалізація свободи вираження поглядів? // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №2. - С. 75-77.
38. Расследование случаев распространения детской порнографии в Интернете // Борьба с преступностью за рубежом (по материалам зарубежной печати). - 2004. - № 1. - Моск-ва: ВИНИТИ. - С. 27-35.
39. Родионов А. Борьба с незаконным распространением порнографических материалов // Профессионал. - 2000. - № 2. - Москва: ГУ "Объединенная редакция МВД России". - С. 15-16.
40. Рохлин В. Проблемы уголовного преследования за киберпреступления (детская порно-графия в Интернете) // Законность. - 2007. - № 3. - С. 28-31.
41. Рябчинська О.П. Проблеми попередження поширення "дитячої" порнографії // Вісник Луганського інституту внутр. справ МВС України. - 2000. - Сп. Вісник Луганської ака-демії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2000. - Спец. ви-пуск. - С. 192-195.
42. Рябчинська О. Державне регулювання обігу продукції сексуального характеру: про-блеми та шляхи їх розв’язання // Підприємництво, господарство і право. - 2001 . - №3. - С. 94-96.
43. Сафронов С.О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжких і середньої тяж-кості тілесних ушкоджень: Науково-практичний посібник. Харків, 2003. – 175 с.
44. Свядощ А.М. Женская сексопатология. Изд. 3-е. – М., 1988. – 175 с.
45. Севастьянов В.П. Проблемы профилактики наркомании в местах лишения свободы // Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. – Дніпропетровськ, ДДУВС, 2007. – С. 268 – 272.
46. Седнев В.В. Методологические проблемы экспертной оценки порнографии в уголов-ном процессе // Криміналістичний вісник . - 2004 . - № 1 . - С. 107-110.
47. Селиванов В.И. Сила потребности и волевое усилие // Проблемы формирования со-циогенных потребностей: Материалы 1 Всесоюзной конференции. – Тбилиси, 1994. – С. 36 – 40.
48. Селиванов Н.А. Криминалистическая характеристика преступлений и следственные ситуации в методике расследования // Соц. законность. – 1977. - № 12. С. 56 – 59.
49. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. – Харь-ков: Эспада, 2005. – 840 с.
50. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 800 с.
51. Современная философия: Словарь и хрестоматия. Ростов-на-Дону. Феникс, 2006. – 392 с.
52. Старович З. Судебная сексология: Пер. с польск. – М.: Юрид. лит., 1991. – 336 с.
53. Станкин М.И. Если мы хотим сотрудничать. Кн. для преподавателя и воспитателя. – М.: Издательский центр «Академия», 1996. – 446 с.
54. Сугаков И.Г. Особенности организации, проведения и использования экспертизы по делам об изготовлении или сбыте порнографических предметов и произведений, про-пагандирующих культ насилия и жестокости //Актуальные вопросы использования достижений науки и техники в расследовании преступлений ОВД (Вопросы кримина-листики) . - М.: Акад. МВД СССР, 1990 . - С. 123-130.
55. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. Томск, 1981. – 115 с.
56. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произвведений / Сост., науч. ред. М.Г. Ярошевский. – М., 1990. – 448 с.
57. Хілько В.О. Шляхи боротьби з комп’ютерними злочинами в сфері дитячої порногра-фії: міжнародний досвід // Международное сотрудничество в борьбе с компьютерной преступностью: проблемы и пути их решения. - 2007. - С. 192-194.
58. Хільченко С. Проведення обшуку у справах про розповсюдження порнографічних предметів // Право України. – 2003. № 6. – Київ. – С. 49-53.
59. Хільченко С.В. До питання про перспективи створення криміналістичної техніки, яка б досліджувала порнографічні предмети // Криміналістичний вісник. - 2004. - № 2. - Ки-їв: "Чайка", С. 60-66.
60. Хоша В.В. Использование комплекса специальных знаний при экспертной оценке про-дукции, носящей порнографический характер // Криміналістичний вісник. - 2007. - № 1. - С. 89-91.
61. Шишков С. Об ответственности за незаконное действия с порнографическими предме-тами //Российская юстиция . - 1996 . - №5 . - С. 29-30.
62. Щекин Г. Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведе-нию: Учеб. метод. пособие. – 2-е изд., испр. – К.: МАУП, 2001. – 616 с.
63. Экман П. Психология лжи. – СПб.: Питер, 2000. – 272 с.
64. Яковлев Я.М. Судебная экспертиза при расследовании половых преступлений. Ду-шанбе: Ирфон, - 1966. – 196 с.
65. Ihsan Al-Isaa: Gender and psychophatology, Academic Press, New York, 1992. – 215 c.

Електронні ресурси мережі Інтернет:
1. Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а та-кож переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до продукції порнографічного характеру [Електронний ресурс] / Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. – Електрон. дані, 2009. – Режим доступу: http://moral.gov.ua/_kriteriji_vidnesennja_0_0_0_1377_1.html, вільний. – Заго-лов. з екрану. – укр. мова.
2. Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, а та-кож переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до продукції еротичного характеру [Електронний ресурс] / Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. – Електрон. дані, 2009. – Режим доступу: http://moral.gov.ua/_proekt_kriteriji_vidnesennja_0_0_0_1376_1.html, вільний. – Заголов. з екрану. – укр. мова.
3. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 29.11.2005 р. по справі № 11-а-2127 [електро-нний ресурс] // www.yurpractika.com/article.php?id=1005693.
4. Светлана Лобанова. Вуайеризм в каждой из нас: Рубрика «О тебе» [Електронний ре-сурс] / Kleo.ru. – Електрон. дані, 2009. – Режим доступу: http://www.kleo.ru/items/about _you/ voyeurisme.shtml, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова.















Шендрик Владислав Володимирович
Сафронов Сергій Олегович
Крєпаков Ігор Олегович
Жилін Євген Володимирович



БОРОТЬБА З ПОРНОГРАФІЄЮ







Художній редактор Молчанов М.М.
Технічний редактор Іосипенко Л.І.
















Підписано до друку 01.11.2010 р. Формат 60х84 / 16.
Друк офсетний. Папір офсетний. Гарнітура Minion Pro.
Ум. друк. арк. 13,5. Наклад 300 пр.



Видруковано з готових діапозитив у ТОВ «Оберіг»,
Україна, 61140, Харків-140, пр. Гагаріна, 62, к. 97
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 3045 від 07.12.2007 р.






 

Биографии знаменитых Политология UKАнглийский язык
Биология ПРАВО: межд. BYКультура Украины
Военное дело ПРАВО: теория BYПраво Украины
Вопросы науки Психология BYЭкономика Украины
История Всемирная Религия BYИстория Украины
Компьютерные технологии Спорт BYЛитература Украины
Культура и искусство Технологии и машины RUПраво России
Лингвистика (языки мира) Философия RUКультура России
Любовь и секс Экология Земли RUИстория России
Медицина и здоровье Экономические науки RUЭкономика России
Образование, обучение Разное RUРусская поэзия

 


Вы автор? Нажмите "Добавить работу" и о Ваших разработках узнает вся научная Украина

УЦБ, 2002-2020. Проект работает с 2002 года. Все права защищены (с).
На главную | Разместить рекламу на сайте elib.org.ua (контакты, прайс)